Тема 4. Фінанси підприємств.

У фінансовій системі країни визначне місце займають фінанси підприємств, організацій, установ і, передусім, підприємств, які діють на засадах комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок знаходиться у тісному зв'язку з підприємництвом, яке діюче законодавство України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, здійсню­вану на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності виступають юридичні та фізичні особи. Але тут є певні обмеження. Скажімо, підприємницькою діяльністю не мають права займатися військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Також не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини.

Найважливішими принципами підприємницької діяль­ності є наступні:

Ø вільний вибір діяльності;

Ø залучення на добровільних засадах до здійснення підпри­ємницької діяльності майна та коштів юридичних і фізичних осіб;

Ø самостійне формування програми діяльності та вибір поста­чальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

Ø вільний найм працівників;

Ø вільне залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних ресурсів, використання яких не заборонене законодавством;

Ø вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством.

Державне регулювання підприємницької діяльності в умовах ринку здійснюється через:

1. податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення:

§ ставок податків і податкових пільг,

§ відсотків від державних кредитів,

§ цін і правил ціноутворення,

§ цільових дотацій,

§ валютного курсу,

§ розмірів економічних санкцій,

§ введення спрощеної системи оподаткування;

2. науково-технічні, економічні і соціальні державні та регіональні програми підтримки підприємництва, зокрема через Український фонд підтримки підпри­ємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, Державний інноваційний фонд та 44 регіональні фонди;

3. договори на виконання робіт і поставок для держ­замовлення.

На певні види підприємницької діяльності встановлена державна монополія (це, зокрема, виготовлення зброї і вибухових речовин, виробництво і реалізація наркотичних виробів, охорона об'єктів державної власності).

В Україні також здійснюється ліцензування окремих нидів підприємницької діяльності (ліцензія - "дозвіл"). Ліцензується в Україні близько ста видів діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає:

Ø отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

Ø повну самостійність суб'єктів господарювання;

Ø невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

Ø реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків.

Комерційний розрахунок передбачає наявність таких мітять як самоокупність і самофінансування.

Самоокупність - це принцип господарювання, згідно якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує затрати, пов'язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності - беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і прибутку немає.

Самофінансування включає самоокупність. Підпри­ємство за рахунок своїх доходів має можливість здійсню­вати матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

В Україну повноправно прийшла категорія "малого бізнесу". Головним критерієм при віднесенні підприємств до сфери малого бізнесу є кількість працюючих на під­приємстві, зокрема:

Ø у промисловості і будівництві - до 200 чол.

Ø в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.

Ø в науці - до 100 чол.

Ø в галузях соціальної сфери - до 25 чол.

Ø в роздрібній торгівлі - до 15 чол.

У державах з розвинутою ринковою економікою під­приємствами малого бізнесу виробляється понад 50 % валового внутрішнього продукту (в Німеччині - 64%, Великій Британії - 58%, США - 51%). В Росії ця частка становить 10%, в Україні - лише 7%.

На 1000 осіб населення Франції налічується 35 малих і середніх підприємств, Німеччини - 37, Великої Британії -46, в Україні - лише 4.

Розподіл малих підприємств за галузями економіки України є вкрай нерівномірним. Близько 50 відсотків їх припадає на торгівлю і громадське харчування, 14% - на промисловість, 10% - на будівництво і тільки 2% - на сільське господарство.

Найперспективнішою у малому бізнесі України є при­ватна форма власності. Всі інші форми власності є поки що збитковими.

На жаль, малий бізнес не набув належного розвитку в Україні і не має вирішального впливу на стан національ­ної економіки.

Основною організаційною ланкою в економіці держави є підприємство, яке являє собою самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахун­кові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів та послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Воно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

Ø приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

Ø колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

Ø господарське товариство;

Ø підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

Ø комунальне підприємство, засноване на власності відпо­відної територіальної громади;

Ø державне підприємство, засноване на державній власності.

В умовах ринкової економіки підприємства і організації для реалізації значних фінансових проектів об'єднуються, якщо це не заперечує антимонопольному законодавству, у промислові, промислово-фінансові та інші групи.

Згідно із Законом України "Про підприємства в Україні", підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого із учасників.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, готуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промисло­вого і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерн - статутне об'єднання підприємств промисло­вості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Своєрідним об'єднанням підприємств є промислово-фінансова група. Промислово-фінансова група - це об'єд­нання, до якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Характерними ознаками для всіх п'яти груп об'єднань підприємств є:

1. Об'єднання підприємств проводиться на добровільних засадах.

2. Підставою для створення об'єднання підприємств є лише статут.

3. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Тим не менше, при створенні господарських об'єднань підприємств - корпорацій, консорціумів і особливо кон­цернів - слід враховувати, що кожній із груп притаманні особливості щодо представництва засновників, фінансової та адміністративної залежності підприємств-членів статут­них об'єднань.

У ринковій економіці основною формою господарювання є господарські товариства. Ними визнаються підпри­ємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні това­риства, командитні товариства.

Серед господарських товариств чисельне місце належить акціонерному товариству, тобто товариству, що має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність щодо своїх зобов'язань тільки майном товариства. Акціонери відповідають щодо зобов'язань товариства лише в межах належних їм акцій.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки чи купуватися та продаватися на біржі.

Право власності на інвестований у товариство капітал в його майново-грошовому вираженні цілком і повністю належить акціонерному товариству як юридичній особі. Акціонери, за винятком випадків реорганізації або ліквідації товариства, не можуть вимагати від нього повернення вкладених ними сум.

Повернення вкладеного капіталу є можливим лише за умови продажу власних акцій.

У розвинутих країнах, не зважаючи на те, що акціонерні компанії становлять лише 10-15% загальної кількості під­приємств, їм належить більше 80% вартості активів, продажу та обсягу прибутку.

В Україні значного поширення також набули товариства з обмеженою відповідальністю, тобто товариства, що мають статутний капітал, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Характерним для них є те, що учасники товариства несуть відповідаль­ність у межах своїх вкладів.

Товариству з обмеженою відповідальністю законом не дозволяється випускати облігації та оголошувати відкриту підписку на частки в статутному капіталі товариства.

Остання обставина суттєво обмежує їх фінансові і, відповідно, виробничі можливості. З цієї точки зору такі товариства перебувають у менш вигідних умовах порівняно з акціонерними товариствами.

Товариством з додатковою відповідальністю визна­ється товариство, статутний капітал якого поділений на певних розмірів частки, визначені установчими доку­ментами. Учасники такого товариства відповідають щодо його боргів своїми внесками до статутного капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх кратному розмірі щодо внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасника передбачається установчими документами.

Повне товариство - це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність щодо зобов'язань товариства своїм майном. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою усіх учасників.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або кількома учасниками, котрі здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність щодо зобов'язань товариства всім своїм майном, належать також один або декілька учасників(вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Якщо у командитному това­ристві беруть участь двоє або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відпо­відальність за борги товариства. Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Матеріальною базою функціонування підприємства і здійснення ним виробничої та інших видів діяльності є майно підприємства (рис. 4).

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновника, а також внески у нематеріальній формі (об'єкти права інтелектуальної власності та ін.); доходи, отримані від реалізації продукції, та з інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів (управління корпоративними правами, операцій з цінними паперами); кредити банків та інших кредиторів; надходження майна інших підприємств, організацій; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств та громадян; інші джерела, не заборонені чинним законодавством України.

Першочергове формування майна починається в момент створення підприємства, тобто при формуванні статутного капіталу. Статутний капітал, являє собою сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників або власників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурсами, прав інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікованим та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу) для виробництва, торгівлі в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Іншими словами, нематеріальними активами є ті, що не мають фізичної основи, але мають вартісну оцінку, дають дохід і використо­вуються протягом тривалого часу. Це - товарні знаки, винаходи, патенти, ліцензії, права на користування землею та іншими природними ресурсами.

Держава законодавче регулює розміри статутних капіталів окремих суб'єктів господарювання. Так, встанов­лені мінімальні розміри статутних капіталів для акціонерних товариств (не менше 1250 мінімальних заробітних плат), для товариств з обмеженою відповідальністю (не менше 100 мінімальних заробітних плат), для інвестиційних компаній (не менше 2000 мінімальних заробітних плат), для страхових компаній (не менше 1500000 євро).

Важливою складовою майна підприємств є фінансові ресурси - акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які надходять в господарський обіг і призначені для покриття його потреб.

Таблиця 3.

Джерела фінансування підприємства

 

Фінансові ресурси підприємств поділяють на:

Ø сформовані за рахунок власних та прирівняних до них коштів (прибуток від основної діяльності, фінансових опера­цій, будівельно-монтажних робіт, інших видів діяльності; амортизаційні відрахування; виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей тощо);

Ø мобілізовані на фінансовому ринку (кошти від випуску цінних паперів, кредити банківських установ);

Ø отримані в порядку перерозподілу (бюджетне фінансування, отримання страхових відшкодувань, поступлення від керів­ної організації").