Взаємозв’язок фінансів з іншими категоріями

Предмет і метод курсу

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. В загальноприйнятому значені фінанси – це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами й громадянами з приводу привласнення частини нац.-ного доходу через механізм оподаткування та перерозподілу НД у відповідності з виконанням державою соціально-економічних функцій.

Предметом вивчення курсу “Фінанси” є грошові відносини, які виникають у зв’язку із формуванням і використанням фондів грошових засобів між:

· державою та юридичними або фізичними особами;

· окремими державами;

· окремими юридичними особами.

Метою курсу “Фінанси” є вивчення основ функціонування грошових відносин:

· в матеріальному виробництві та у нематеріальній сфері економіки;

· виявлення специфічних принципів організації фінансових відносин на підприємствах, які здійснюють як комерційну, так і некомерційну діяльність;

· розкриття принципів організації державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання та кредитно-банківської системи в цілому;

· визначення особливостей страхового захисту виробничого процесу;

· визначення особливостей соціального захисту населення.

Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці відносини і характеризують економічну сутність фінансів, що є загальним предметом вивчення фінансової науки. Прихована с торона фінансів пов’язана з рухом вартості створеного в суспільстві ВВП, тобто, який відображається через обмінні та розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи та розвиток суспільства.

1.2. Фінансові категорії

Забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів, як визначалося, проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки. Інструментом фінансових відносин є гроші, але фінанси – це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, які є досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей. Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні – це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні – це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості – заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки. Доходи За стадіями розрізняють первинні доходи, які отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи – тобто від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні – отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні – одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Об’єктами даних відносин є національне багатство та вироблений ВВП. ( Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва). Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава.

Характерні ознаки фінансів: обмінно-розподільний характер;рух вартості від одного суб’єкта до іншого;грошова форма відносин;формування доходів і здійснення видатків;еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний – перерозподілу.

Функції та роль фінансів

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях. Призначенням фінансів -забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, в свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. фінанси виконують дві функції: розподільну;контрольну.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл;2) перерозподіл;3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки. Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях. Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу. Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси – це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі - це один з найвпливовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших, він охоплює все суспільство. Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами

впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;забезпечують всеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

Фінанси є життєво важливою категорією в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини є запорукою нормальної життєдіяльності.

Значення та роль фінансів

Фінанси дають змогу пристосувати потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби. Виникнення і відмирання фінансових відносин є об'єктивними процесами, що не пов'язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фін. Відносин. Як економічний інструмент господарювання, фінанси здатні кількісно та якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і пропозицією, розподілених та використаних фінансових ресурсів.Через якісний вплив відбувається перетворення фінансів на економічний стимул розвитку суспільного виробництва. Можливо виділити три головні напрями фін. впливу на процеси суспільного розвитку:1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;3) фінансове стимулювання.

Удосконалювання фінансів нерозривно пов'язане з розвитком суспільства: чим складніше й вище рівень відносин між людьми, тим більш досконалою структурою володіють фінанси.

Зарубіжна фінансова думка

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси. Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал. Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето. Відповідно до його тверджень, зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Згідно з ідеями Парето, видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам. Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето стверджує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища.

Питання про співвідношення демократії і фінансів досліджують багато вчених-фінансистів,найяскравішим представником у цьому напрямку є амер. вченого Дж. Бюкенена. його наукові праці є одними з фундаментальних робіт у сучасній світовій фінансовій думці. Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока наукова етика,суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення.

Фінансова політика

Фінансова політика – це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень. Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб’єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління та основних фінансових органів. Складовими фінансової політики є:

Монетарна (грошова) політика, яка являє собою комплекс дій та засобів у сфері грошового ринку;

Фіскальна політика, яка характеризує дії держави щодо централізації тієї частини вартості ВВП, яка буде розподілена через бюджетну систему та її суспільне використання.

Податкова політика характеризує дії держави у сфері оподаткування. Вона охоплює установлення видів і співвідношення податків, визначення платників, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.

Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу бюджетних коштів залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи інше спрямування. Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. Основними завданнями і принципами фінансової політики є:

підвищення суспільного добробуту, мобілізація та використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій, раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають з розробленої фінансової стратегії. Її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку. Фінансова політика реалізується за двома напрямками:1-регламентування фінансових відносин у суспільстві;2-здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна діяльність – її тактику. Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин розрізняють три типи фінансової політики:

жорстка регламентація передбачає, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою, їй властивий досить високий рівень бюджетної централізації ВВП. Така політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності.

помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин. Вона має врівноважувати інтереси держави та суспільства, інтереси окремих юр. та фіз. осіб, забезпечувати достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас давати змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб’єктів підприємництва і громадян в ефективному господарюванні.

 

В сучасних умовах

Податкове право – це сукупність правових норм, що регулюють відносини в області оподатковування.

Джерелом податкового права виступають податкові закони та інші нормативні акти: правила, розпорядження, інструкції.

Податкові правовідносини – відносини, що виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами, де сторони беруть участь як носії прав і обов'язків відповідно до чинного законодавства.

Суб'єктами податкових відносин є:податкова адміністрація,юридичні і фізичні особи.

Різниця між оподатковуванням громадян і юридичних осіб складається в механізмі оподатковування і в стягуванні не внесених у термін податків.

Об'єкти податкового права можна об'єднати в одне визначення – матеріальні блага юридичних і фізичних осіб, з яких у встановленому законом порядку стягуються податки.

Податкова політика являє собою сукупність заходів, які спрямовані на те, щоб упорядкувати діяльність у системі оподаткування, здійснити на неї позитивний вплив та передбачити об’єктивне проходження процесу, взаємовигідних, як для платників податків, так і для тих, хто збирає податки. Головним призначенням податкової політики є акумуляція коштів до бюджету з метою подальшого забезпечення ефективних пропорцій.

Податкова політика України повинна бути спрямована на створення сприятливого клімату для виробників. Податкова політика повинна забезпечити рішення двоєдиної задачі: з одного боку – це встановлення оптимальних податків, що не будуть стримувати розвиток підприємництва, а з іншого боку – забезпечення надходження в бюджет коштів, достатніх для задоволення державних потреб. Усю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:- фіскальна – мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій; - економічна або регулююча – спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;- контролююча – контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин. Метою податкової політики України - розвиток ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки і стимулювання пріоритетних сфер діяльності. Стратегічною метою податкової політики повинна стати побудова в Укр.стабільної податкової системи, яка б забезпечувала достатній рівень податкових надходжень у бюджети різних рівнів, ефективне функціонування економіки країни. Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами. Існуюче сьогодні податкове законодавство не стимулює підприємства до поповнення власних обігових коштів, ефективного їх використання. Податкова політика не може претендувати на статус ефективної, якщо не враховує оптимальної межі податкового навантаження на конкретного виробника і на економіку в цілому.

Етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес – це регламентований законом порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням. Бюджетний процес від початку складання проекту бюджету і до затвердження звіту про виконання бюджету проходить під контролем Верховної Ради України і місцевих органів влади. Повний цикл бюджетного процесу в Україні триває понад два роки.

Етапи бюджетного процесу: складання проекту бюджету;розгляд проекту бюджету;затвердження бюджету;

виконання бюджету;складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Складовою бюджетного процесу є бюджетне регулювання – перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів. Регулювання бюджетів упорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й перерозподілі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету. Складанню проектів бюджету передує розробка основних програмних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема, щодо обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих і оптових цін, офіційного обмінного курсу гривні, що прогнозується у середньому на рік і на кінець року, рівня безробіття, що прогнозується. Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету, його розгляд та затвердження. Процедура бюджетного планування – це послідовність заходів і дій зі складання, розгляду і затвердження проекту бюджету, яка визначається Бюджетним кодексом. В Україні на державному рівні вона включає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету, 2. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України, 3.Затвердження бюджету, 4.Виконання бюджету. Бюджетний період (бюджетний рік) в Україні збігається з календарним роком, тобто розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Завершальною ланкою бюджетного процесу є складання і затвердження звіту про виконання державного бюджету та місцевих бюджетів. Звіт про виконання Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України, а за бюджетами нижчого рівня бюджетної системи це роблять відповідні фінансові органи.

7.1. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України

У період формування в Україні власної моделі економічного розвитку, як держави в цілому, так і окремих регіонів, головне питаня залишається пошук шляхів збалансування фінансової системи держави. На загальнодержавному рівні вже робилися спроби збалансування фінансової системи у частині затвердження і виконання в рівноваженого бюджету держави. Однак, необхідно відмітити, що ці заходи призводили лише до формальної відповідності запланованих доходів і видатків, а на практиці виникав відчутний дефіцит бюджетних коштів, зростав державний борг. На регіональному рівні складається аналогічна ситуація. Внаслідок значних відмінностей у фінансовому розвитку кожного регіону доходна частина одних регіонів значно перевищує витратну, а інших, навпаки, ледве покриває половину видатків. Держава збалансовує регіональні бюджети лише за допомогою міжбюджетних трансфертів – надання дотацій і субвенцій, щоправда, останніми роками у визначених за допомогою ґрунтовних розрахунків обсягах. Збалансованість бюджету є необхідною умовою подолання економічного спаду української економіки. Для дотримання цього принципу бюджетної системи вітчизняні економісти рекомендують:введення суворої фінансової дисципліни в усіх ланках державних фінансів;

-розширення дерегуляційних і приватизаційних процесів, які сприятимуть зняттю економічних і адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва; -формування державного бюджету з метою досягнення визначених результатів і сприяння зацікавленості всіх ланок державного управління в таких результатах;

-започаткування нової ідеології визначення державних задач і пріоритетів; -припинення нарощування соціальних заборгованостей; -скорочення державного боргу; -поступове зниження частки перерозподілу ВВП через бюджет.

Згідно з Бюджетним кодексом України, принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Тобто, ідеальне виконання бюджету передбачає повне покриття видатків доходами. Але на практиці, як правило, обсяги видатків і доходів бюджету не збігаються.

Сальдо державного бюджету у відповідності з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду визначається за формулою: держдоходи + офіційні трансферти – держ видатки +чисте кредитування. Перевищення доходів над видатками формує активне сальдо або профіцит бюджету.

Найбільш складну ситуацію, яка найчастіше зустрічається в економічній практиці, являє дефіцит бюджету – перебільшення видатків бюджету над його доходами.

Структура фінансового ринку

Основними суб’єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Інститути позафінансової сфери – це юр.особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів,наданням послуг, включаючи фін.послуги. До інститутів поза фін.сфери належать: промислові та сільського-кі підприємства, корпорації, установи.Вони виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фін.активи.Осн. джерелом фін-ня для нефінансових інститутів(корпорацій) виступають банківські кредити,інші позички, облігації та акції. Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах із розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фін.активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери. Представниками фіна.інститутів, без яких неможливе функціонування фін.ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні, пенсійні фонди, страхові компанії тощо. Держава виступає на фін.ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фін. ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фін-ву підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання.Всі учасники ринку беруть участь у створенні інформаційного забезпечення ринку. Суттєва роль в цьому процесі належить держ.органам влади, які формують відповідну законодавчу базу та створюють належні умови для її дієвого використання. Наявність багатьох типів фін. ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації. 1. За умовами передачі фін.ресурсів:ринок позикового( ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під %) і ринок акціонерного капіталу( кошти вкладаються на невизначений термін. інвестор отримує право на частину прибутку(дивіденд)право співволодіння на активи підприємства). За терміном обігу фін. активів на ринку:грошовий ринок( здійснюється короткострокове інвестування коштів, не більше года) та ринок капіталів (довгостроковее інвестування коштів в основний капітал). які фін-ві активи пропонуються для продажу, нові чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний.Від місця, де відбувається торгівля фін.активами:біржовий та позабіржовий ринки. По глобальності:міжнародні та національні. За сегментарною структурою: грошовий ринок, валютний ринок, ринок позик, фондовий ринок, ринок по хеджуванню ризиків.

Предмет і метод курсу

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. В загальноприйнятому значені фінанси – це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами й громадянами з приводу привласнення частини нац.-ного доходу через механізм оподаткування та перерозподілу НД у відповідності з виконанням державою соціально-економічних функцій.

Предметом вивчення курсу “Фінанси” є грошові відносини, які виникають у зв’язку із формуванням і використанням фондів грошових засобів між:

· державою та юридичними або фізичними особами;

· окремими державами;

· окремими юридичними особами.

Метою курсу “Фінанси” є вивчення основ функціонування грошових відносин:

· в матеріальному виробництві та у нематеріальній сфері економіки;

· виявлення специфічних принципів організації фінансових відносин на підприємствах, які здійснюють як комерційну, так і некомерційну діяльність;

· розкриття принципів організації державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання та кредитно-банківської системи в цілому;

· визначення особливостей страхового захисту виробничого процесу;

· визначення особливостей соціального захисту населення.

Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці відносини і характеризують економічну сутність фінансів, що є загальним предметом вивчення фінансової науки. Прихована с торона фінансів пов’язана з рухом вартості створеного в суспільстві ВВП, тобто, який відображається через обмінні та розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи та розвиток суспільства.

1.2. Фінансові категорії

Забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів, як визначалося, проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки. Інструментом фінансових відносин є гроші, але фінанси – це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, які є досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей. Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні – це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні – це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості – заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки. Доходи За стадіями розрізняють первинні доходи, які отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи – тобто від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні – отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні – одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Об’єктами даних відносин є національне багатство та вироблений ВВП. ( Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва). Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава.

Характерні ознаки фінансів: обмінно-розподільний характер;рух вартості від одного суб’єкта до іншого;грошова форма відносин;формування доходів і здійснення видатків;еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний – перерозподілу.

Функції та роль фінансів

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях. Призначенням фінансів -забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, в свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. фінанси виконують дві функції: розподільну;контрольну.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл;2) перерозподіл;3) вторинний розподіл.