Основні діагностичні етапи з використанням методу проективного малювання

1. Попередній орієнтовний етап. Дослідження дитиною обстановки, образотворчих матеріалів, вивчення лімітів і обмежень в їх використовуванні.

2. Вибір теми малювання, емоційне включення в процес малювання.

3. Пошук адекватної форми виразу.

4. Розвиток форми в напрямі все більш повного, глибокого самовираження, її конкретизація.

5. Розв’язання конфліктно травмуючої ситуації в символічній формі.

Проективний малюнок може виконуватися: кольоровими крейдами, олівцями, фломастерами або фарбами. При аналізі малюнка рівень образотворчих умінь за увагу не приймається. Йдеться про те, як за допомогою художніх засобів (кольору, форми, розміру і т.д.) передаються емоційні переживання суб’єкта.

Перший опис процесу проекції в ситуації зі стимулами, що допускають їхню різну інтерпретацію, належить відомому американсько­му психологові Генрі Мюррею (Миггау, 1935). Він розглядає проекцію як природну тенденцію людей діяти під впливом своїх потреб, інтересів, усієї психічної організації. По суті, це перше састосування поняття проекції до психологічного дослі­дження. При цьому Г.Мюррей, добре знайомий із психоаналітичними роботами, вважав, що захисні механізми в процесі проекції можуть виявлятися, а можуть і не виявлятися. До цього часу теоретична концепція проекції у тому вигляді, в якому вона застосовувалася до дослідження особистості, не формулювалася.

Для позначення визначеного типу психологічних методик по­няття проекції уперше використовується Л.Франком у 1939 р. Ним висуваються три основних принципи, що лежать в основі проектив­ного дослідження особистості.

1. Спрямованість на унікальне в структурі або організації осо­бистості.

На відміну від традиційних психометричних процедур, особис­тість розглядається як система взаємозалежних процесів, а не пе­релік (набір) здібностей, або рис.

2. Особистість у проективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій та індивідуального досвіду.

3. Ця система основних динамічних процесів постійно активно діє протягом життя індивіда, «формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію в систему внутрішньо­го світу індивіда». Кожна нова дія, кожен емоційний прояв індивіда, його сприймання, почуття, висловлення, рухові акти несуть на собі відбиток особистості. Це третє й основне теоретичне положення на­зивають проективною гіпотезою.

Визначаючи специфіку проективного підходу, Л.Франк пише про те, шо це прийом дослідження особистості, за допомогою якого обстежуваного поміщають у ситуацію, реакцію на яку він здійснює в залежності від значення для нього цієї ситуації, його думок і по­чуттів. Також підкреслюється те, що стимули в проективних мето­диках не бувають строго однозначними, а допускають різну інтер­претацію. Стимул набуває сенсу не просто через його об'єктивний зміст, а насамперед у зв'язку з особистісним значенням, що до­дається йому обстежуваним.

Л.Франк не розглядає проективні методики як заміну уже відо­мим психометричним. Призначення цих методик - дослідження «ідіо­матичної» внутрішньої сфери, що може бути розглянута як спосіб організації життєвого досвіду. Проективні методики вдало доповнюють існуючі, дозволяючи заглянути в те, що найбільш глибоко схо­вано, вислизає при використанні традиційних прийомів дослідження

Загальними для всіх проективних методик є наступні ознаки:

1. Невизначеність, неоднозначність стимулів що використову­ються.

2. Відсутність обмежень у виборі відповіді.

3. Відсутність оцінки відповідей обстежуваних як «правильних» і «помилкових».

Л.Франк першим розробив класифікацію проективних методик. Ця класифікація, незважаючи на багато інших, із запропонованими пізніше змінами і доповненнями сьогодні найбільш повно характе­ризує проективну техніку. Познайомимося з нею ближче.

Класифікація проективних методик (за Франком):

1. Конститутивні (прикладом є методика Роршаха). Цей тест є поширеним у психіатрії. Так, при дослідженні клі­нічних форм шизофренії цей тест дозволяє дослідити перцептивні розлади. На цей факт звернув увагу ще автор тесту, який вказував на те, що при шизофренії сприймання відрізняється від звичайного, орієнтованого на уособлення, частіше за все образів — гештальтів. Останні дослідження з'ясували той факт, що кіркові зорові поля ко­ри головного мозку у здорових людей та осіб, хворих на психози можна уявити як такі, що сприймають різні просторові частоти. У нормі ми сприймаємо малюнки при невеликій частоті. При переході на більш високу частоту фіксуються маленькі фрагменти плям, що має місце при епілепсії. При переході на більш низьку частоту плями сприймаються більш глобально, окремі фрагменти ігноруються, а межа між фоном та фігурою перестає існувати. Поряд з цим зростає значення кольору. Згідно з даними ВДГейзера кольорові просторово-часові канали на відміну від ахроматичних мають більш низьку ча­стоту. Цей процес вірогідно відбувається у хворих на шизофренією. Передбачається, що в процесі інтерпретації зображень, надання їм смислу обстежуваний проектує свої внутрішні установки, праг­нення і очікування на тестовий матеріал.

2. Конструктивні. Пропонуються оформлені деталі, із яких необхідно створити осмислене ціле і пояснити його (прикладом є сценотест). Інтерпретаційні.

Тест тематичної апперцепції (ТАТ). Розроблено Г.Мюрреєм. Але цей метод має багату історію, він використовувався для обстежен­ня дітей-правопорушників при медико-судовій експертизі. На базі цього тесту у 1935 р. Мюррей та Морган розробили ТАТ, а в 1937 р. Г.Мюррей дав аналіз цього тесту у своїй всесвітньо відомій роботі «Дослідження особистості». Тест має три серії по 10 малюнків. Одна орієнтована лише на чоловіків, друга - на жінок, а третя - змішана.

На малюнках зображені сцени з одним або кількома персона­жами. Тематика достатньо довільна, і дозволяє різну інтерпретацію. Треба розповісти що було до ситуації, що зображена на малюнку, що відчувають персонажі, що роблять, що будуть робити далі та ін. Згідно з гіпотезою Мюррея пацієнт буде розповідати про себе або буде наділяти своїми почуттями, знаннями персонажів. Для пояснен­ня функціонування особистості Мюррей на перший план висовує мотиваційний аспект.

Частіше за все в дослідженнях використовується варіант інтер­претації Б.В.Зейгарник, який значно відрізняється від оригіналу. Аналізу підлягають наявність або відсутність ухилення від вико­нання завдань. Ухилення означає або несприймання ситуації (чуже середовище), або важливість цієї ситуації. Категорія солідаризації розглядається як прояв розуміння персонажу, співчування йому. За особливостями солідаризації судять про систему між персональних відношень.

Оцінюють позиції персонажу. Відступи від сюжету розповіді ха­рактеризуються раптовим переходом від одного сюжету до іншого. Аналізуються особливості афективної сфери особистості, мотивів, цінностей, афективних конфліктів, типів захисту, таких властивостей, як імпульсивність, інфантильність, самооцінка та ін. Аналізують відступи від теми.

Досить поширеним варіантом ТАТ є тест чотирьох малюнків. Цей варіант запропоновано голландським психологом Ван Денненом у 1947 р. На першому малюнку персонаж зображено з однією лю­диною, на другому — у стані самотності, на третьому — у стані соціальної самотності, на четвертому — з великою кількості людей.

3. Катартичні (ігровий катарсис). Катартичні (від грецького «катарсис» - очищення) методи - це методи, спрямовані на вияв емоційних реакцій та визволення від домінуючих емоцій шляхом їх переживань. Цей напрямок має бага­то методів: це метод маріонеток, метод ляльок Леві, метод психодми Марено та ін. Останній метод використовується як психотера­певтичний та як психодіагностичний. Як психодіагностичний метод він часто зустрічається під назвою соціоаналіз. Вважається, що гра драматичних ситуацій відображає особистісні риси обстежуваного шляхом афективного реагування.

Ми розглянули деякі проективні методи дослідження особис­тості, які за кордоном мають велику популярність, особливо в пси­ходіагностиці. В цьому напрямку вони вже відтиснули традиційні психометричні тести.

4.Рефрактивні. Особистісні мотиви, індивідуальні особливості дослідник діагнос­тує за тими мимовільними змінами, які вносяться в загальноприй­няті засоби комунікації, наприклад, мова, почерк тощо.