Аналіз психодіагностичних методів низького рівню формалізації: спостереження, бесіда, інтервю, контент-аналіз

Метод спостереження. Це найстарший метод психологічної діагностики З його допомогою можна одержати велику інформацію про людину. Він є незамінним там, де не розроблені або невідомі стандартизовані процедури. При цьому дослідникові для проведення спостереження не потрібно згоди або іншої форми участі спостережуваних. Особливо важливе значення метод спостереження має для вивчення психологічних особливостей дітей, оскільки дитина як об'єкт дослідження представляє більші труднощі для експериментального вивчення, чим доросла людина. У нашій країні в 20-і рр спостереження широко використовувалося в роботах М Я Басова при вивченні поводження дітей Їм була розроблена методика психологічних спостережень. Основний принцип цієї методики, що відрізняє її від існуючих раніше - щоденникових психологічних спостережень (наприклад, в У Штерна, К. Бюлера й ін), - це максимально можлива фіксація об'єктивних зовнішніх проявів. Другий принцип - це спостереження безперервного процесу, а не окремих його моментів. І третій принцип - вибірковість записів. Реєструються тільки ті прояви, які істотні для конкретної задачі дослідника. При цьому, на думку М.Я. Басова, реєструвати при спостереженні треба не тільки зовнішні прояви, але й ті зовнішні й по можливості внутрішні стимули, які їх викликали, а також загальну обстановку ("тло"), у якій здійснювалося поводження. У відповідності зі своєю науковою концепцією М.Я. Басов розробив докладну схему психологічного аналізу спостережень і загальні принципи виховання вміння проводити спостереження в педагогів-психологів. На думку Б.М. Теплова, методика психологічних спостережень М.Я. Басова була єдиною у світовій літературі науковою розробкою цього методу. Ця оцінка дотепер залишається справедливою. Оскільки в цьому методі в якості "вимірювального інструмента" виступає сам спостерігач, дуже важливо, щоб він володів технікою спостережень на високому рівні й у повному обсязі. Спостереження може бути наївним і науковим. Наївний спосіб спостережень дуже сильно залежить від особистісних здатностей спостерігача, його установок, намірів і т п Результати такого спостереження носять невизначений

характер і можуть інтерпретуватися іншими дослідниками зовсім по-різному. Можна сказати, що вони в більшій мері характеризують самого спостерігача, чим того, за ким він спостерігає. Психологічній меті більше відповідає наукове спостереження, або, як його називав М.Я. Басов, "дослідницьке, або вибіркове" спостереження Таке спостереження здійснюється на основі ретельної попередньої підготовки. Воно вживається зі строго певною метою, що і визначає й час спостереження, і відбір потрібних фактів. Інакше кажучи, наукове спостереження відрізняється від наївного постановкою проблеми, вибором ситуацій для спостереження, визначенням психологічних якостей або особливостей поводження, які повинні стати об'єктом спостереження, розробленою системою фіксації й запису результатів, однозначністю розуміння іншими людьми отриманих даних.

Як приклад приведемо сформульовані Кеттеллом (1957) правила психологічного спостереження:

1) поводження випробуваного повинно бути оцінене в різноманітних ситуаціях (в школі або на роботі, у громадських місцях) і в різних рольових позиціях (учня, працівника, батька, сина, друга й т п), тому спостерігач повинен проводити з випробуваним щодня певну кількість часу протягом 2-3 місяців;

2) заздалегідь повинні бути визначені риси особистості або особливості поводження, які еобхідно оцінити;

3) експериментатор повинен бути попередньо натренований у подібній оцінці,

4) спостереження повинно бути безстороннім,

5) оцінювати одного обстежуваного повинні не менш 10 спостерігачів й остаточна оцінка повинна представляти середнє з їхніх спостережень, при цьому судження кожного з них повинно бути незалежним.

Класифікація спостережень проводиться по різних підставах:

По ступені формалізованості спостереження може бути:

Ø неконтрольованим (дослідник користується загальним принциповим планом);

Ø контрольованим (реєстрація поводження іде по детально розробленій процедурі).

Залежно від положення спостерігача розрізняють:

Ø просте (або звичайне) спостереження, коли події реєструються з сторони;

Ø включене спостереження, коли дослідник включається в певну соціальну ситуацію й аналізує події як би "зсередини".

Складна проблема, що встає при застосуванні методу спостереження, полягає в тім, як фіксувати спостережуване. До основних форм протоколювання спостережень можна віднести наступні: признакові або знакові системи, системи категорій і шкали рейтингу (оцінок). Коли протоколювання ведеться в системі ознак, то заздалегідь описують конкретні види поводження, симптоматичні для цілої поведінкової сфери, і потім фіксують, які з них з'являються в той або інший період спостереження. Ознака повинна бути однозначною і не вимагати додаткового роз'яснення. Наприклад, у схемі спостереження Шульца використано такі ознаки' учитель працює з учнем, учитель працює з маленькою групою, учитель ігнорує питання учня, учень відповідає урок, учень голосно читає й ін. Система ознак відкрита, тобто може бути продовжена. У цьому її відмінність від системи категорій. У системі категорій повинні бути повністю описані всі види поводження спостережуваного; додавати в процесі спостереження щось нове вже не можна. Щоб уникнути суб'єктивізму, використовують шкали рейтингу Вони вимагають фіксації не наявності ознаки, а ступеня її виразності Наприклад' "Який інтерес проявляє учень під час занять" Ступінь виразності цього інтересу можна оцінити по 5-бальній системі зовсім не проявляє (1 бал); ледь проявляє (2 бали), проявляє якийсь інтерес (3 бали), проявляє великий інтерес (4 бали); проявляє пекучий інтерес (5 балів). Як видно, метод спостереження є досить трудомістким і складним діагностичним інструментом, що вимагає від спостерігача великого професійного досвіду й спеціальної підготовки Спроби додати цьому методу формалізований характер (наприклад, складання твердої процедури спостереження, одержання за допомогою шкали рейтингу кількісних оцінок) сприяють підвищенню об'єктивності й вірогідності отриманої інформації.

Методи психодіагностики через процедуру опитування засновані на допущенні про те, що необхідні відомості про психологічні особливості людина може отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних запитань. Є декілька різновидів цієї групи методів: анкета, опитувальник, інтерв'ю.
Анкетою називають такий метод, при якому досліджуваний не тільки відповідає на ряд запитань, але й повідомляє про себе деякі соціально-демографічні дані (вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посада, сімейне становище та ін.). Опитувальником називають метод, в якому досліджуваному задаюється ряд письмових запитань. Такі запитання бувають двох типів: закриті і відкриті. Закриті - ті, що передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей, з яких досліджуваний має вибрати ту, що найбільше підходить йому. Відкритими називаються такі запитання, які передбачають відповіді., яка дається у відносно вільній формі.
Також запитання психодіагностичного опитувальника можуть бути прямими і непрямими.
Прямими називаються такі запитання, відповідаючи на які, досліджуваний сам характеризує і безпосередньо оцінює наявність, відсутність або степінь вираженості у себе тієї чи іншої психологічної якості. Непрямими є такі запитання, відповідь на які не вміщують прямих оцінок досліджуваним вивчаємої властивості, але по них можна судити про рівень її психологічного розвитку. Наведемо приклади відкритих, закритих, прямих і непрямих запитань, що спрямовані на діагностику такої якості особистості, як тривожність:

1. Відкрите запитання: "Розкажіть що-небудь про ситуації в яких ви відчуваєте підвищену тривожність".

2. Закрите запитання: "Чи часто ви перебуваєте у тривожному стані? Виберіть і відмітьте одну з запропонованих відповідей: "так", "ні", "інколи", "не знаю".

3. Пряме запитання: "Чи є у вас така якість особистості як тривожність?".

4. Непряме запитання: "Чи виникає у вас стан неспокою під час екзаменів?”.

Особливість експерименту як методу психодіагностики заключається в тому, що створюється штучна ситуація, що стимулює прояв досліджуваної якості у досліджуваного.

Опитування. Це метод збору первинних даних на основі вербальної комунікації. При дотриманні певних правил він дозволяє одержати не менш надійну інформацію про події минулого й сьогодення, про стійкі схильності, мотиви тих або інших вчинків, про суб'єктивні стани, чим метод спостереження. Було б помилкою вважати, що опитування - самий "легкий" для застосування метод. Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб знати, як запитувати, які задавати питання, як переконатися в тім, що можна вірити отриманим відповідям. Як і в опитувальниках особистості, сама більша складність, що виникає при застосуванні цього методу, полягає у формулюванні питань Існують численні правила побудови питань, розташування їх у певному порядку, угрупованні в окремі блоки й т д

Методи опитування мають деякі розходження за формою й характером їхньої організації. Так, вони можуть проводитися усно або письмово, індивідуально або в групі, один раз або багаторазово Питання можуть формулюватися в прямій формі (відповідь треба розуміти в тім же змісті, як його розуміє опитуваний) і непрямої (відповідь припускає розшифровку в іншому, схованому від отвечающего змісті) Вони можуть мати відкритий або закритий характер. Одним з найпоширеніших видів опитування є інтерв'ю.

Інтерв'ю - психолог сам задає досліджуваному запитання і тут же записує відповіді на них. Це проведена за певним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом (відповідаючим) За формою воно буває вільне (бесіда без строгої деталізації питань, але по загальній програмі струнка стратегія загалом, а тактика вільна), стандартизоване (здійснена детальна розробка всієї процедури, включаючи загальний план бесіди, послідовність питань, варіанти можливих відповідей: стійкі стратегія й тактика); частково стандартизоване стійка стратегія, а тактика більше вільна) Діагностичним цілям у більшій мері відповідає стандартизована форма інтерв'ю, оскільки дає можливість одержати порівнянні дані про різних випробуваних, обмежує вплив сторонніх впливів, дозволяє повною мірою й у потрібній послідовності "відробити" всі питання. Однак його варто застосовувати тільки тоді, коли той, хто відповідає охоче йде на це. В противному випадку результат може бути незадовільним, оскільки стандартизоване інтерв'ю багатьма людьми сприймається як ситуація екзаменаційного опитування, що обмежує прояву безпосередності й щирості в того, що відповідає. При роботі з дітьми стандартизоване інтерв'ю застосовується рідко. Психолог прагне до більше природних форм бесіди. Найчастіше інтерв'ю має наступну структуру

а) введення- настроювання на бесіду, на співробітництво;

б) вільні висловлення випробуваного;

в) загальні питання (наприклад- "Ти можеш мені що-небудь розповісти про школу?"),

г) докладне дослідження;

д) зняття виниклої напруги й вираження вдячності за участь в бесіді.

Інтерв'ю не повинне бути тривалим і нудним. Реєстрація відповідей не повинна стримувати того, що відповідає. Інтерпретація отриманих результатів не позбавлена суб'єктивізму, тому, як уже говорилося вище, їх варто розглядати в комплексі з даними діагностичних методик.

Залежно від цільового призначення інтерв'ю розділяють на діагностичні й клінічні. Діагностичне інтерв'ю - це метод одержання інформації про властивості особистості, використовуваний на ранніх етапах психотерапії. Воно може бути керованим і некерованим ("ісповедальним"). Клінічне інтерв'ю - це метод терапевтичної бесіди, що допомагає людині усвідомити свої внутрішні утруднення, конфлікти, сховані мотиви поводження.

Одним із методів психодіагностики через аналіз результатів діяльності є контент-аналіз, при якому змістовному аналізу підлягають письмові тексти досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності- це кількісно-якісний аналіз документальних джерел, що дозволяє вивчати продукти людської діяльності Під поняттям "документальне джерело" розуміються листи, автобіографії, щоденники, фотографії, записи на кіноплівці, добутки мистецтва, матеріали засобів масової інформації (газети, журнали й т п.). Для того щоб при вивченні документів можна було перебороти суб'єктивізм дослідника, виявити достовірну інформацію й досить точно її реєструвати, був розроблений спеціальний метод, що одержав назву "контент-аналіз" (буквально "аналіз змісту") Уперше він почав застосовуватися починаючи з 20-х р. нашого сторіччя для обробки матеріалів засобів масової комунікації Це більш-менш формалізований метод аналізу документів, коли на основі гіпотези дослідника в документальних матеріалах виділяються спеціальні одиниці інформації, а потім підраховується частота їхнього вживання Так, наприклад, в 20-і рр російський дослідник Н А Рибніков у ході аналізу творів простежував, як розподіляються позитивні й негативні оцінки школярами свого життя в залежності від віку й статі. Або інший приклад В 80-х рр Н Н Лепьохіним і Ч А Шакеевой проводився контент-аналіз епізодів жорстокості й агресії в західних вітчизняних кінофільмах. Аналіз виявив кількісну перевагу й більше жорстокий характер подібних епізодів у західних фільмах. Таким чином, основна процедура контент-аналізу пов'язана з перекладом якісної інформації на мову рахунку. Із цією метою виділяються два типи одиниць- значеннєві, або якісні, одиниці аналізу й одиниці рахунку, або кількісні. Основні труднощі при роботі з документальними джерелами - уміння провести якісний аналіз, виділити значеннєві одиниці. Це багато в чому залежить від особистої компетентності дослідника, рівня його творчих можливостей. Тому що контент-аналіз заснований на принципі повторюваності, частоти використання різних значеннєвих одиниць (наприклад, певних понять, суджень, образів і т п), його варто застосовувати тільки тоді", коли є достатня кількість матеріалу для аналізу. У контент-аналізі від простого підрахунку частот зустрічальності тих або інших значеннєвих одиниць поступово перейшли до більше складних статистичних прийомів (кореляційній техніці й факторному аналізу) Новим етапом у розвитку цього методу стала його комп'ютеризація. Особливо широко це використовується в США - там розробляються стандартні програми аналізу різноманітних документів, дозволяючі досить швидко й надійно проаналізувати величезний об'єм інформації і звільнити кодировщиків від стомлюючого ручного способу.

У психологічній діагностиці контент-анализ найбільше часто використовується в якості допоміжного методу або процедури обробки даних, отриманих при інших дослідженнях З його допомогою піддаються аналізу мовні повідомлення випробуваного, супровідні практично будь-які діагностичні обстеження, особливо при індивідуальній процедурі Конкретно контент-аналіз може застосовуватися при обробці даних, отриманих за допомогою проективних методик (наприклад, ТАТ, тест Роршаха, Завершення пропозиції), інтерв'ю, змісту бесід, іншої мовної й письмової продукції випробуваного, відкритих питань анкет і т п Так, наприклад, в методиках діагностики особистісних особливостей (тривожності, невротизму й ін.) проводиться контент-анализ граматичних і стилістичних конструкцій мови випробуваного- кількість "тематичних" висловлень (хвороба, страх, непевність і т.д.), дієслів, логічних блоків і т.п Такий аналіз нерідко дозволяє виявити й объективізувати сховану тенденцію у відповідях випробуваного.

При роботі з дітьми особливо виділяється вміння проводити систематичні спостереження, що мають своєю метою вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів, їхнього поводження. Тільки сполучення формалізованих методик діагностики зі спостереженнями, бесідами й іншими формами вивчення обстежуваного може дати задовольнюючий результат.