L-, Q-, Т-данные про особистість по Кеттеллу.

По Кеттеллу, інформація про особистість може бути отримана із трьох принципово різних джерел. Дані, отримані із цих джерел, позначаються як "L"-,"Q"- і "Т"-дані.

L - дані (Life record data)	інформація про особистість може бути отримана шляхом реєстрації реального поводження людини в повсякденному житті: спостереження, самозвіт, експертна оцінка (узагальнення незалежних результатів). Одержати інформацію щодо окремих періодів або сторін життя випробуваного, наприклад скільки разів учень правильно відповідало на питання, скільки разів порушував дисципліну, звертався до лікаря й т.п. - можемо шляхом формалізації оцінок експертів, що спостерігають поводження випробуваного в певних ситуаціях і протягом деякого періоду часу.
Q - дані (questionnaire data)	інформація про особистість може бути отримана за допомогою опитувальників й ін. методів самооцінок; завдяки простоті інструментальних конструкцій і легкості одержання інформації «Q-дані (опросники, самозвіти, шкали самооцінок і т.п.) займають центральне місце в особистісних дослідженнях. Число методик для одержання «Q-даних величезно. З них найбільше широко використовуються Мінесотський многопрофільний особистісний перелік (ММР1), шестнадцатифакторний особистісний опросник (16PF), тест Айзенка для дослідження темпераменту й ін.
T - дані (Tests data)	Інформація про особистість може бути отримана за допомогою об'єктивних тестів. Дані об'єктивних тестів з контрольованою експериментальною ситуацією скорочено називаються «Т»-даними. Вони являють собою радикально новий підхід до дослідження особистості. Їх одержують у результаті об'єктивного виміру поводження (вербального, невербального, соціального й індивідуального) без звертання до самооцінок або оцінок експертів. При всьому різноманітті об'єктивних тестів у всіх випадках створюються спеціальні мікроситуації, що сприяють прояву основних властивостей особистості. Об'єктивність досягається дотриманням наступних двох вимог: 1) накладені обмеження на можливості перекручування тестових оцінок; 2) є об'єктивний спосіб одержання оцінок по реакції випробуваного. Виконання першої вимоги досягається таким конструюванням тестів, щоб випробуваним було неясно, які сторони їхнього поводження будуть вивчатися. Із цією метою використовуються наступні тактичні прийоми:1. Маскування щирої мети дослідження. 2. Несподівана постановка завдання. 3. Невизначеність, нечіткість цілей тестування. 4. Відволікання уваги. 5. Створення емоційної ситуації при тестуванні. 6. Емоційний зміст тестів. 7. Автоматизовані реакції. Почерк, манери, експресивні рухи важко контролювати й змінити навіть при великому бажанні, тому вони часто використовуються в особистісних тестах. 8. «Мимовільні» індикатори. Найбільше часто в якості «мимовільних» індикаторів особистості використаються электрофізиологічні, біохімічні й вегетативні зміни, що супроводжують психічні процеси. 9. «Фонові» індикатори. У якості «фонових індикаторів використовуються показники фізіологічного й фізичного статусів: росту, ваги, кістково-м'язової маси й інших показників розміру й пропорцій тіла.

2. Види психолого-педагогічної діагностики

Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. Diagnostik) – загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку.

Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

а) у молодшому шкільному віці:

- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;

- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;

- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;

- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, тупікові, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають.

Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

1. дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність знань і досвіду;

2. деформація особистості або психічні захворювання;

3. розбіжність між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).

Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Практичних працівників може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети.

Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:

1. Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?

2. Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?

3. Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?

4. Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?

5. Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?

6. Наскільки адекватно клієнт сприймає свої ролі в тій системі, частиною якої він є?

7. Наскільки сильна в клієнта мотивація до прийняття допомоги від соціального працівника та інших людей?

8. Якими можливостями при наданні допомоги володіє конкретна особа, сім'я, група або система соціальної підтримки?

9. Який взаємозв'язок характеристик клієнта, соціальних умов і узгодженості цілей в ході вирішення проблеми?

10. Які дії найкращим чином будуть відповідати потребам клієнта або сім'ї?

Для соціального педагога важливо розібратися в ситуації дитини, її стосунків з родиною та іншими соціальними групами, до яких вона належить. При аналізі соціальної ситуації він може керуватися наступними питаннями:

1. Які можливості і які складності притаманні відношенням між особами, що входять в сім'ю або іншу соціальну групу?

2. Чи існують проблеми серед членів родини або групи?

3. Наскільки ефективні (неефективні) форми спілкування?

4. Які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні?

5. Хто з оточення клієнта приймає рішення і які це рішення?

6. Які основні конфлікти, що стосуються клієнта, і які заходи вживаються для їх вирішення?

7. Які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи і як забезпечується виконання цих норм?

8. Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на формування індивіда і системи в цілому.

Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціальної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток проблеми.

Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття[32;38]. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін.

Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:

ü вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів;

ü діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер;

ü вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування;

ü особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;

ü дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості;

ü не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;

ü необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.

Соціально-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є формуюча особистість дитини в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.