Менеджмент як наука та мистецтво .

Менеджмент як наука та мистецтво.

Поняття “менеджмент” походить від латинського manus – “рука”. Спочатку воно означало “дбайливо вести господарство” та інше. Це слово вібрало в себе усі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і спільної роботи. У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду втілених в діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтилекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все сприймається через системний підхід. Робота менеджерів в організації полягає в тому, аби поєднати та скоординувати використання усіх “входів” в організацію для досягнення цілей (певних “виходів” з організації). Тому у вузькому розуміні менеджмент – це процес планування, організації, лідерування та контролю організаційних ресурсів для результативного досягнення цілей організації. З означення функції менеджменту логічно виконуються в певній послідовності, яка і утворює поняття цикл менеджменту. Складається враження існування циклу менеджменту обумовлює дискретність процесу управління. Мистецтво менеджера полягає у вмінні менеджера пристосувати науку управління до особливостей: власного характеру; підлеглих; сфери діяльності фірми. Мистецтво як наука це організація, складна соціально-технічна система, керування якою вимагає врахування багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Прийняття рішень в даному випадку – мистецтво, яке базується на знаннях, умінні, інтуіції та досвіді людей, які керують організацією. Це здатність ефективно викор-ти накопичений досвід на практиці. М-т як наука має предметом вивчення (діяльність з упр-ня) специфічні проблеми, підходи до їх вирішення. Отже, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одна одну.

Менеджмент як процес і функція, як люди і апарат.

М-т як процес зосереджує увагу на взаємозв’язку окремих управлінських функцій в просторі і часі. М-т як функція реалізується через виконання певних управлінських дій, які отримали назву функцій управління, пов’язана з такими питаннями як склад, зміст всіх видів управлінської діяльності, а також їх взаємозв’язку в процесі управління. М-т як люди, апарат безпосередньо пов’язаний з людьми, що створюють апарат управління, який має ієрархію, повноваження, відповідальність.

Складові та види менеджменту

Складові м-ту: теорія керівництва; мистецтво упр-ння; практичний досвід упр-ння. Види м-ту: загальний; галузевий; функціональний; організаційний; підприємницький; міжнародний та інші. М-т в часі: стратегічний і оперативний. Загальний м-т здійснюють всі керівники, що відповідають за постановку задач і формулювання політики, за питання, що пов’язані з планув. і орг-єю, контролем і упр-ням підпр-вом. Обсяг функцій залежить від розміру під-ва. Операційний (виробничий – лише вир-во товарів) – упр-ка діяльність (нижча ланка упр-ня), що поляг. у безпосередньому керівництві роботою працівників, виконання операційних планів, графіків випуску продукції і наданні послуг. Завдання – створення умов за яких найбільш імовірно досягти цілей організації. Стратегічні цілі визначають характер діяльності під-ва на великий проміжок часу і виражають головним чином якісні параметри функціонування підприємства. Поточні цілі свідчать про кількісні показники діяльності на певний період часу.

Методи, які використовуються в м-ті.

Метод - спосіб здійснення чогось. Дослідження; спостереження (опитування, анкетування); експертиз; функціонально-вартісний аналіз (співставлення витрат і споживчої вартості); індукція, дедукція, синтез, аналіз; порівняння; адміністративні (організаційно - розпорядчі) накази, законодавча база; економічні (стимулювання); соціально-психологічний.

Наукові принципи м-ту.

Принципи м-ту – правила, які відображають вимоги до управління в певних умовах сусп-го розвитку. (Ксенофан розглядав принципи упр-ня домашнім господарством) Принцип – вигідне положення. 14 принципів м-ту за Анрі Файолем: розподіл праці (спеціалізація робіт для ефективного їх виконання); повноваження і відповідальність; дисципліна (дотримання умов договору, санкції); єдність керівництва (звіт перед керівником); єдність розпоряджень (дій) – єдиний план; підпорядкованість власних інтересів спільному; винагорода; централізація (оптимальне співвідношення централізації і децентралізації); ієрархія (скалярний ланцюг); порядок (робоче місце і працівник на ньому); справедливість; стабільність персоналу (лояльність працівника до організації); ініціатива (працівник пропонує судження); корпоративний рух (єдність персоналу). Загальні принципи упр-ня: поєднання демократизму і доцільного економічного централізму; досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності; принцип стимулювання; принцип єдиноначальства в поєднанні з колегіальністю; принципи науковості; принцип правильної підготовки і розстановки кадрів.

 

 

Поняття та класифікація функцій мен-ту.

Функція – обов’язок, діяльність або здатність до діяльності, роль, власність, задача, компетенція, залежність величини від іншої. Функції м-ту – види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об’єкту, зумовлені кооперацією і поділом праці в середині управлінського персоналу. (Анрі, Файоль) - загальні і специфічні: загальні виділяються з урахуванням стадій, фаз етапів м-ту (планування, організація, регулювання і координація, мотивація, облік і контроль); специфічні виділяються за формою поділу процесу м-ту на складові частини (лінійне керівництво; технологічна, технічна, економічна підготовка вир-ва; бухоблік; матеріально-технічне забезпечення і реалізації продукції; підбір, розтановка, підвищення кваліфікації кадрів і ін.). Крім того ф-ї є: загальноорганізаційні (використовують керівники п-в та виробничих підрозділів); спеціалізовані (різними спеціалістами); обслуговуючі (пов’язані з обліком, звітуванням, здійсненням операцій з діловодства). За ознаками: згідно об’єкту упр-ня: упр-ня під-вом, підрозділом; за характером діяльності: економічна, соціальна; за впливом на окремі стадії виробничого процесу (упр-ня технікою) ресурсами персоналом і т.д.; за впливом на окремі фактори в-ва (упр-ня кадрами, оплатою, матеріально-технічним постачанням

 

Розвиток функцій менеджменту із зміною зовнішнього та внутрішнього середовища.

У зв’язку зі зміною зовнішнього та внутрішнього середовища сьогодні менеджнримають покладатися в основному на людські та концептуальні навики. Головні зміни зараз включають зміну поглядів, парадигм, аналіз випадковостей, глобалізацію. Сьогодні всі організації спрямовані на підвищення якості товарів та послуг, а також задоволення споживачів. Сучасному світу притаманні відмова від орг-х стр-р ієрархічного типу, акценти ставляться на самоуправляємі організації, а отже зменшується значення ієрархічного контролю із зовні. Робітники самі контролюють якісне виконання робіт, бухгалтери працюють пліч о пліч з виробничими працівниками, що дозволяє швидко приймати рішення. Традиційна модель, коли менеджери контролюютьробітників, неефективна у світі швидко змінюючихся технологій та демографічних характеристик., глобальної конкуренції. Вони мають пізнати потенціал своїх співробітників та довіритися йому. Важливого значення набуває культура організації, а також бачення її у майбутньому, створення місії, цілей, базових культурних цінностей. Не стоїть гостро проблема просування по службових сходинках, менеджери, працівники частіше просуваються по горизонталі. Організація як функція менеджменту набула нового значення. Вона реалізується у діяльності кожного працівника автоматично, незалежно від інших факторів. Мотивація і координація вже наперед закладені у мисленні, процесі сприйняття працівником виконання своїх обов’язків.

Основні параметри системи.

Параметри: вхід, процесор, вихід, управління з допомогою зворотнього зв’язку, обмеження. Входи (інформація, капітал, трудові ресурси, матеріали), Перетворення (обробка і перетворення входів), Виходи (продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, ріст, задоволення працівників). Зворотній зв’язок є позитивний і негативний. Функція обмеження систем складається із двох частин: цілей і зв’язків. Вони описують і обмежують умови за яких ціль повинна бути досягнута.

Організаційна культура.

Це набір базових цінностей,негласних погоджень та норм, які розділяють всі члени організації. Це свого робу сис-ма цінностей, думок про те, що і як робится в організації, що пізнається співробітниками організації по мірі тогояк їм доводиться стикатися із внутрішніми та зовнішніми проблемами.Зазвичай виділяють два рівня культури організації:1)поверхневий - манера вдягатися, правила поведінки, царемонії, розміщення офісів; 2) цінності та переконання виражені в словах та діях - розповіді, мова, дії.

Культура організації може дуже значно впливати на ставлення до неї з боку контактних аудиторій, підвищити, або навпаки за несприятливої культурної атмосфери - знизити.

Роль ринку в менеджменті.

Менеджмент - це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства. Треба розрізняти поняття менеджмент і управління, де існує суттєва різниця у змісті, формах та методах здійснення організаційної діяльності. З історії розвитку людства відомі багато форм управління - управління в рабовласницькому і феодальному суспільствах, у командно адміністративній економіці тощо. Менеджмент - це сучасна наука, яка більш повно відповідає функціонуванню соціально - економічних систем в умовах ринкових відносин.

Ринок - це місце, де зустрічаються покупець та продавець, сфера збуту. Ринкові відносини, в свою чергу, це саморегульована система задоволення потреб через взаємодія різних інституційних одиниць. Завдвння менеджменту полягає у досягненні певних цілей (отримання прибутку, завоюванні ринку, підвищенні продуктивності, соціальна відповідальність), а цілі ці в свою чергу продиктовані попитом, що створюється на ринку та доноситься до менеджерів завдяки різним інструментам - маркетинг, інформація тощо.

Модель сучасного менеджера

1. м.-цестратег, який здійснює планування діяльності орг.з врахуванням майбутнього розвитку ринків.2повинен мати рису пристосування, не повинен боятися змін3.повинен використовувати сучасні методи і технології в процесі управління орган.4.розвивати мислення в критичних ситуаціях-вміння вирішувати проблеми, не плутати думку з аргументом, асоціацію з прич. Звязками, вміння не тільки оцінити, але й прод. Аргументи, володіти здоровим глуздом.5.творча діяльність(нові програми, інтерпретувати старі методи і підходи до нових умов)6.робота в команді, 7.м.-лідер,8.постійне самонавчання ісаморозвиток

Види комунікації.

Люди постійно обмінюються інформацією незалежно від того, чи знаходяться вони в організації, чи ні. Тому в загальному випадку процес комунікації стосується взаємодії поміж людьми взагалі. Для характеристики процесов комунікації між двома або більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”. Усередені організації її співробітники грають певні ролі, діють в умовах ієрархії влади. Все це зрештою вносить суттєві зміни в характер комунікації, ускладнює їх. Тому для позначення процесів комунікації в межах організації використовують поняття “організаційні комунікації”. Таким чином існує два загальних вище наведених вида комунікацій.

Оцінка вибраної стратегії.

Оцінка вибраної стратегії зводиться до визначення:" чи приведе обрана стратегія до досягнення орг-єю своїх цілей." Оцінка проводиться за напрямами: 1) відповідність обраної стратегії стану і вимогам оточення, 2) відповідність потенціалу і можливостям організації, 3) приємність ризику закладеного в структурі орг-ї.

128. Нові погляди на планування стратегії.

Стратегія може здійснюватись не як послідовна, а як революційна. Професор Хаймен сформулював 10 принципів формулювання стратегії. 1- розробка стратегії повинна призводити до розрушення встановлених стереотипів поведінки організації на ринку,2-стереотипи пов. Формулювати революційно- настроєні люди.,3- ідеї повинні рухатися не лише зверху вниз, а й навпаки,4-заперечення можливості бачення результату стратегії або розвитку з початку його розробки,5-процес реалізації стратегії включає в себе політику, тактику, правила процедури.

Аналіз беззбитковості.

Аналіз беззбитковості. Розміри прибутків і збитків організації значною мірою залежать від обсягів продажу її продукції. Саме для того, щоб з’ясувати, якими мають бути обсяги продажу продукції організації, щоб досягти прибутковості, і проводиться аналіз беззбитковості. Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції організації повністю покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли організація не отримує прибутків, але не має і збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати орагнізація, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме організації прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що організація нестиме збитки. Для визначення точки беззбитковості необхідно знати: ціну продажу одиниці продукції організації; прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції; загальні операційні витрати. Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою: Т_б = З_ов / Ц_оп – В_п, де Т_б – точка беззбитковості; З_ов – загальні операційні витрати організації; Ц_оп – ціна одиниці продукції організації; В_п – прямі витрати на одиницю продукції.

Основні стилі лідерства.

Ліберальне керівництво характеризується мінімальною участю керівника. Підлеглі при цьому мають майже повну свободу визначати цілі, приймати рішення та контролювати свою роботу. Автократ має достатньо влади, аби нав’язати свою волю виконавцям і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво грунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих безостережно коритися наказам та інструкціям. Підприємства, де домінує демократичний стиль, характеризуються високим ступенем децентралізації повноважень. Підлеглі приймають активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Керівник вкладає багато зусиль у створення атмосфери відкритості та довіри, щоб у разі потреби підлеглий міг звернутися до підлеглого.

252. Характеристика теорій "Х" та "У" МакГрегора.

Згідно “теорії Х” робітники за своєю природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання буде наслідком постійного контролю. “Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо влади, аби нав’язати свою волю виконавцям і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво грунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих безостережно коритися наказам та інструкціям. Автократ звичайно: щонайбільше централізує повноваження; щонайбільше структуризує роботу підлеглих; різко обмежує свободу підлеглих щодо прийняття рішень; вимагає дотримання чисельних правил поведінки; звертається до потреб більш низького рівня у підлеглих (за пірамідою Маслоу). За “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування. Для демократичного стилю керування характерними є: -високий ступінь децентралізації повноважень; -активна участь підлеглих у прийнятті рішень; -добре налагоджена система комунікацій між керівником і підлеглими; апеляція до потреб більш високого рівня у підлеглих.

Типи конфліктів в с/г п-вах

1) внутрішньоособистісний - даний тип може мати дисфункціональні, як і інші типи. Найбільш поширена форма - рольовий конфлікт, коли одній людині висувають протирічиві вимоги з приводу того, яким повинен бути результат її роботи. Може виникнути внаслідок того, що виробничі вимоги не узгоджуються з особ-ми потребами чи цінностями. 2) міжособистісний - можливо, найбільш поширений та проявляєтьбся по різному. Частіше - боротьба кер-в за обмежені ресурси, капітал, узгодження проекту. Кожен намагається запевнити керівника прийняти його точку зору. Може проявлятися і як зіткнення особ-й і різні характери, погляди, цінності.(різні в корені). 3) між особистістю та групою - такий може виникнути, коли ця особистість займе позицію, яка відрізняється від позиції групи. Або на грунті посадових обов’зків кер-ка:між необх-тю забезп-ти відпов-ну продуктивність і дотримуватись правил орг-ї. 4) міжгруповий - конфлікт між персоналом та адмін-ю; між лін-м та штабним перс-м; між функціон-ми групами всередині орг-ї.

Модель процесу конфлікту.

Існування 1 чи більше джерел кон-ту збільшує можливість його вин-ня. Але сторони можуть не прореагувати і кон-т не відбудеться, іншими словами, люди розуміють, що потенційні переваги участі у конфлікті не варті затрат. Інколи людина прагне досягти цілі і вступає у кон-т. При виникненні кон-ту - необх-не упр-ня ним. Наслідки упр-ня можуть бути функціон. та дисфункціон-ми, тобто можуть усунути причину кон-ту або створити причину для іншого кон-ту. Модель конфлікту як процесу.

Управлінська ситуація àДжерела кон-туàМожливість наростання кон-туàРеакція на ситуаціюàконфлікт виникає або не виникає (якщо останнє, то à Упр-ка ситуація, якщо виникає то далі)àУправління конфліктомàфунк-ні та дисфункц-ні наслідкиà на упр-ку ситуацію.

Менеджмент як наука та мистецтво.

Поняття “менеджмент” походить від латинського manus – “рука”. Спочатку воно означало “дбайливо вести господарство” та інше. Це слово вібрало в себе усі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і спільної роботи. У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду втілених в діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтилекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все сприймається через системний підхід. Робота менеджерів в організації полягає в тому, аби поєднати та скоординувати використання усіх “входів” в організацію для досягнення цілей (певних “виходів” з організації). Тому у вузькому розуміні менеджмент – це процес планування, організації, лідерування та контролю організаційних ресурсів для результативного досягнення цілей організації. З означення функції менеджменту логічно виконуються в певній послідовності, яка і утворює поняття цикл менеджменту. Складається враження існування циклу менеджменту обумовлює дискретність процесу управління. Мистецтво менеджера полягає у вмінні менеджера пристосувати науку управління до особливостей: власного характеру; підлеглих; сфери діяльності фірми. Мистецтво як наука це організація, складна соціально-технічна система, керування якою вимагає врахування багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Прийняття рішень в даному випадку – мистецтво, яке базується на знаннях, умінні, інтуіції та досвіді людей, які керують організацією. Це здатність ефективно викор-ти накопичений досвід на практиці. М-т як наука має предметом вивчення (діяльність з упр-ня) специфічні проблеми, підходи до їх вирішення. Отже, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одна одну.