Предмет, структура та зміст дисципліни «Основи менеджменту».

Предмет, структура та зміст дисципліни «Основи менеджменту».

Менеджмент- складне соціально - економічне інформаційне та організаційно - технологічне явище, що має справу зі зміною стану якостей об’єкта управління.

Менеджмент - це раціональний спосіб управління діловими організаціями, управління орієнтоване на дохідність та прибутковість, діяльність з нагляду, що використовує особливі форми організації праці, договірні та контрактні відносини між працею та капіталом. Особлива галузь наукового знання з професійної спеціалізації управлінців менеджменту, які складають адміністративний штат підприємницької організації.

Сутність - уміння використовувати ті об’єктивні закони та закономірності, що виражають причинно - наслідкові зв’язки у сфері управлінської діяльності.

Менеджмент - це передусім соціально - виробнича підсистема ринкових відносин.

Менеджмент - це управління людьми та наука про людину, її інтереси, поведінку та взаємодію з іншими людьми.

Підходи до визначення менеджменту

ü функція управління

ü процес діяльності

ü люди, які управляють організацією

ü органи (апарати) управління

ü мистецтво управління

ü наука управління

Менеджер - це професійний прошарок управлінців, повне завдання яких є координація та організація діяльності колективів.

 

 

Сутність організаційної діяльності та її місце в системі управління.

Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, формує розподіл повноважень, відповідальності управлінського та виробничого персоналу, з метою формування ефективної спільної діяльності.

Елементи організаційної діяльності:

· розподіл праці;

· структуризація;

· звітність;

· повноваження;

· координація.

Функціональні області організації (За Міцбергом)

· Операційне ядро –утворюють оператори, тобто працівники, які безпосередньо виробляють товари або надають послуги.

· Стратегічний апекс – топ-менеджмент компанії, який за посадою та статусом тримає в полі зору всю систему організації.

· Серединна лінія - ієрархія владних повноважень від операційного ядра до стратегічного апексу.

· Техноструктура –структура, яку утворюють аналітики - працівники, що мають адміністративні повноваження: планують і офіційним чином контролюють роботу інших працівників. Техноструктура разом із владною ієрархією складають організаційну техноструктуру.

· Допоміжний персонал –організаційні одиниці і їх співробітники, що забезпечують організаційну діяльність фірми (структурні підрозділи від канцелярії до юридичного відділу та відділу зв’язків з громадськістю).

· Ідеологія –складова організації, яка формує її організаційну культуру.

 

Менеджмент, як мистецтво управлінням.

Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Тому менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.

Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства - менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.

Врешті, менеджмент як мистецтво управління виробничими процесами конкретною особою є особовою характеристикою його.

Узагальнюючи різноманітні характеристики менеджменту, можна дати таке визначення його: менеджмент - це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації).

истецтво, управлінський талант менеджера полягає в знаходженні найбільш значущих змінних в даній конкретній ситуації і визначенні специфічних прийомів, використання яких вплинуло б на ефективність досягнення цілей організації.

Отже, за наявності знань про засоби професійного управління, вміння передбачити в конкретній ситуації як позитивні, так і негативні наслідки, для успіху ситуаційного підходу обов'язковим є здатність менеджера правильно інтерпретувати ситуацію і визначати, які фактори є найбільш важливими для отримання бажаного ефекту. Безумовно, здогади, метод проб і помилок для визначення найбільш вірного вирішення організаційних проблем в умовах ситуаційного підходу виключаються.

Поняття та етапи ділової кар’єри.

Кар'єра — це рух уперед по обраному шляху.

Кар'єра в діяльності менеджера може бути визначена як поступовий рух службовими східцями, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагороди, пов'язаних із професійною діяльністю.

Розрізняють два види кар'єри:

ü професійна

ü внутрішньо-організаційна

Основні етапи становлення кар’єри:

1. Попередній етап (до 25 років).

Необхідність у навчанні, випробуванні на різних роботах: моральні потреби — початок самоствердження; фізіологічні та моральні потреби — безпека існування.

2. Етап становлення (до 30 років).

Необхідність оволодіння роботою, розвиток навичок, формування кваліфікованого фахівця та керівника: моральні потреби — самоствердження, початок досягнення незалежності; фізіологічні та моральні потреби — безпека існування, здоров'я, нормальний рівень оплати праці.

3. Просування (до 45 років).

Просування по службовій драбині, набуття нових навичок ідосвіду, зростання кваліфікації: моральні потреби — зростання самоствердженості, досягнення більшої незалежності, початок самовираження; фізіологічні й матеріальні потреби — здоров я, високий рівень оплати праці.

4. Збереження (до 60 років).

Досягнення вершини вдосконалення кваліфікації фахівця або керівника.

Навчання молоді: моральні потреби — стабілізація незалежності, зростання самовираження, повага; фізіологічні й матеріальні потреби — підвищення рівня оплати праці, інтерес до інших джерел прибутку.

5. Завершення (до 60 років).

Вихід на пенсію. Підготовка до переходу на новий вид діяльності на пенсії: моральні потреби — стабілізація самовираження, повага; фізіологічні й матеріальні потреби — збереження рівня оплати праці й підвищення інтересу до інших джерел прибутку.

6. Пенсійний (після 60 років).

Заняття новим видом діяльності: моральні потреби — самовираження у новій сфері діяльності, стабільна повага; фізіологічні та матеріальні потреби — розмір пенсії, інші джерела прибутків, стан здоров'я.

Моделі прийняття рішень

Класична модель.

· особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;

· особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

· особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;

· особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;

· мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації

Поведінкова модель.

особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

 

особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення

Синергетический підхід

Вивчення самоорганізованих процесів різної природи призвело до появи та розвитку синергетичного підходу, що ввібрав у собі ідеї, й підходи різних наук. Ідеї самоорганізації мають надзвичайно широке полі застосування й у біології, й у астрономії, й у фізиці, й у фізичної хімії, й у громадських науках.Синергетический підхід сприймається як розвиток підходу, що дає фахівцю нові змогу дослідження та здійснення управлінської діяльності. Синергетика є системний підхід до найскладніших відкритим нелінійним системам зі своїми властивостями нестійкості,неравновесности, біфуркації, катастрофи, самоорганізації та інших.

самозародження організації;

підтримку оптимальний рівень;

вдосконалення мережі та відтворення організації.

Теорія ігор

З допомогою теорії ігор підприємство має можливість передбачити ходи своїх партнерів, і конкурентів. Складний інструментарій варто використовувати лише за прийнятті принципово важливих стратегічних рішень. Останніми роками значення теорії ігор істотно зросла у багатьох областях економічних та соціальних наук. У економіці вона застосовна як на вирішення загальногосподарських завдань, але й аналізу стратегічних проблем підприємств, розробок організаційних структур і систем стимулювання.

Теорія хаосу

Формально, теорія хаосу окреслюється вчення про складних нелінійних динамічних системах. Під терміном складні те й розуміється, а під терміномнелинейние розуміється рекурсія і алгоритми вищої математики, і, нарешті, динамічні — означає мінливі інепериодические. Отже, це вчення про постійно змінюються складних системах, заснований не математичних концепціях рекурсії, у вигляді чи рекурсивного процесу чи набору диференційних рівнянь, моделюючих фізичну систему. Насправді, майже будь-яка хаотична система то, можливо змодельована — ринок цінних паперів породжує криві, які можна легко аналізувати з допомогою дивнихаттракторов на відміну точних співвідношень; процес падіння крапель з викликаного водогінного крана здається випадковим під час аналізу неозброєним вухом, але його зобразити як дивнийаттрактор, відкривається надприродний порядок, якої не можна було б чекати не від традиційних коштів.

Ділові переговори

Переговори — цей засіб взаємозв'язку для людей, призначені задля досягнення угоди, коли обидві сторони мають збіжні або протилежні інтереси.

Переговори призначені переважно у тому, щоб за допомогою відбувається обмін думками (у різних пропозицій, у вирішенні поставленої до обговорення проблеми) отримати відповідальна інтересам обох сторін угоду й досягти результатів, які влаштували всіх учасників. Вони складаються із виступів і відповідних виступів, запитань і відповідей, заперечень і доказів. Переговори можуть протікати легко чи напружено, партнери можуть домовитися між собою легко, чи з великими труднощами, чи взагалі дійти, згоди. Поэ тому для кожних переговорів необхідно розробляти і застосовувати спеціальну тактику і техніку їх ведення.

Успіх переговорів повністю залежить від цього, наскільки добре ви до них підготувалися. На початок переговорів необхідно мати розроблену їх модель:

° чітко усвідомити собі предмет переговорів і обговорювану проблему. Ініціатива переговорів буде в того, хто краще знає і розуміє проблему;

° обов'язково скласти приблизну програму, сценарій ходу переговорів. Залежно від труднощі переговорів може бути кілька проектів;

° намітити моменти своєї непоступливості, і навіть проблеми, де можна, поступитися, якщо несподівано виникає я безвихідь у переговорах;

° визначити собі верхній і нижній рівні компромісів з питань, які, з погляду, викличуть найбільш спекотну дискусію.

Перешкоди в комунікаціях.

Деформація комунікаційного процесу, викликана різними причинами, може призводити до неадекватних дій адресата. В окремих випадках комунікації розриваються.

До комунікаційних перешкод належать:

1. Конкуренція між повідомленнями. У ситуаціях, коли на отримувача одночасно діє кілька джерел інформації, адресат надає перевагу тому повідомленню, яке в даний момент є для нього найбільш важливим. Тому відправник інформації повинен пам´ятати про необхідність забезпечення уваги адресата та використовувати найефективніші канали і засоби комунікацій.

2. Сприйняття повідомлення адресатом. Сприйняття в теорії комунікації розглядається як погляд індивідуума на реальність. Управлінська практика свідчить, що проблеми комунікації найчастіше пов´язані із сприйняттям. Немає двох однакових людей, які б сприймали речі ідентично. Те, що надсилається відправником, і те, як інформація інтерпретується адресатом, не збігається за окремими позиціями і не повинно збігатися. Відправник повинен досягти розуміння адресатом суті повідомлення; з точки зору відправника розуміння повідомлення адресатом повинно бути достатнім. Для деяких менеджерів це значить, що підлеглі повинні "приблизно орієнтуватися", інші вважають, що вони повинні "діяти так, як би діяв я в даній ситуації".

3. Мова, логіка, абстракція. Мова є основою для більшості комунікацій. Практика управління підтверджує, що менеджер повинен пристосовувати свої повідомлення до рівня аудиторії, вміло добирати словник, конструкцію своїх повідомлень і пропозицій.

У ситуаціях, де окремі аспекти повідомлення залишаються нерозкритими, виникає проблема абстрагування, яка часто є основою комунікаційних бар´єрів. Формування максимально деталізованих повідомлень, повністю зрозумілих усім без винятку підлеглим, є складним і практично нереальним завданням. Однак за належного формулювання повідомлень підлеглі можуть їх інтерпретувати адекватно до намірів менеджера. Однак таке, на перший погляд зрозуміле припущення, не завжди виконується, що підтверджує висновок про різні висновки, зроблені на основі однієї і тієї ж інформації.

Типологія лідерства

1. Ділове лідерство. Воно притаманно груп, виникаючих з урахуванням виробничих цілей. У його основі лежать такі риси, як висока компетентність, вміння краще за інших вирішувати організаційні завдання, ділової авторитет, досвід минулого і т.п. Ділове лідерство найсильніше впливає ефективність керівництва.

2. Емоційний лідерство. Воно виникає у соціально-психологічних групах з урахуванням людських симпатій, привабливості міжособистісного спілкування. Емоційний лідер викликає в людей довіру, випромінює теплоту, впевненість, знімає психологічне напруження, створює атмосферу психологічного комфорту.

3. Ситуативне лідерство. У принципі, за своєю природою може бути і діловим, і емоційним. Проте його відмінністю є нестійкість, тимчасова обмеженість, зв'язок лише з певною ситуацією Ситуаційний лідер може повісті у себе групу лише певної ситуації, наприклад при загальної розгубленості під час пожежі.

· Авторитарний. Це лідер, вимагає монопольної влади. Він одноосібно визначає і формулює цілі й методи їхнього досягнення. Зв'язки між членами групи зведені до і проходять через лідера або під його контролем. Авторитарний лідер намагається підвищити активність підлеглих адміністративними методами. Його головна зброя – «залізна вимогливість», загрозу покарання, відчуття страху.

· Демократичний. Цей стиль, на думку більшості дослідників. Виявляється найкращим. Такі лідери зазвичай тактовні.

· Пасивний. Такого лідера характеризує відсутність похвали, претензій. Пропозицій. Він намагається оминути відповідальність, перекладаючи в підлеглих. Установка подібного лідера – наскільки можна непомітне перебування на боці. Лідер уникає конфліктів з людьми і усувається від розбору конфліктних справ, передаючи їхня мати своїм заступникам та інших людям, намагається стояти осторонь у хід діяльності групи.

 

Стрес та стресові ситуації

Стрес - це загальна реакція організму на фізичний чи психологічний вплив, а також відповідний стан організму. За характером впливу виділяють нервово-психічний, тепловий, світловий та інші стреси. У менеджменті в основному розглядають психологічний стрес. Виділяють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форми стресу.

Стрес - це результат взаємодії людини і зовнішнього середовища. Він охоплює не тільки емоційну і психологічну, але і фізичну сферу людини. Стресові фактори знаходяться як у навколишнього людини дійсності, так і в його психологічному оточенні.

До основних факторів (причин), що викликають стрес, відносяться: фактори невизначеності, дискомфорту в спілкуванні і фактори перенапруги. Розглянемо їх вплив на співробітників організації.

Врум доводив, що люди постійно знаходяться у стані мотивації, що окрім усвідомлення потреб працівник надіється на справедливу винагороду. Своєю теорією він зробив спробу пояснити, чому людина робить той чи інший вибір, стикаючись з декількома можливостями й скільки вона готова витратити зусиль на досягнення результату

Ступінь бажаності, привабливості, пріоритетності конкурентного результату в рамках даної концепції здобула назву валентності. Якщо результат має цінність, валентність позитивна; якщо відношення до нього негативне, валентність негативна; якщо відношення байдуже, валентність нульова. Таким чином, валентність - це міра цінності або пріоритетності.

Очікування може відноситися як до можливості виконання якоїсь роботи, так і до можливості одержання за неї справедливої винагороди. Робітник буде мотивований виконати поставлене завдання у тому випадку, якщо його успіх буде помічений керівником і певним чином винагороджений.

Предмет, структура та зміст дисципліни «Основи менеджменту».

Менеджмент- складне соціально - економічне інформаційне та організаційно - технологічне явище, що має справу зі зміною стану якостей об’єкта управління.

Менеджмент - це раціональний спосіб управління діловими організаціями, управління орієнтоване на дохідність та прибутковість, діяльність з нагляду, що використовує особливі форми організації праці, договірні та контрактні відносини між працею та капіталом. Особлива галузь наукового знання з професійної спеціалізації управлінців менеджменту, які складають адміністративний штат підприємницької організації.

Сутність - уміння використовувати ті об’єктивні закони та закономірності, що виражають причинно - наслідкові зв’язки у сфері управлінської діяльності.

Менеджмент - це передусім соціально - виробнича підсистема ринкових відносин.

Менеджмент - це управління людьми та наука про людину, її інтереси, поведінку та взаємодію з іншими людьми.