Основні складові, етапи та напрями реалізації сценаріїв

Сценарії розвитку	Перший етап (2009-2012 рр.)	Другий етап (2013-2020 рр.)
	Становлення громадянського суспільства
1. Інерційно-пасивний (комбінація найбільш вірогідних гіпотез що­до очікуваної динаміки розвитку громадянського суспільства з огляду на досягнутий його рівень, новітню динаміку та можливі перспективи)	Виконання лише на словах державними органами Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, інших нормативно-правових актів у цій сфері. Збереження ознак політичної кризи в суспільстві особливо під час підготовки та проведення президентських і парламентських виборів. Збереження серед населення значної частки тих, хто хотів би, щоб країною керувала “сильна рука”. Проблемна співпраця органів державної влади зі структурами громадянського суспільства. Відсутність дієвого контролю структур громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади. Продовження зростання “статистично міцних”, “паперових” структур громадянського суспільства.	Виконання лише на словах державними органами Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, інших нормативно-правових актів у цій сфері. Існування деяких ознак політичної кризи в суспільстві, значна фальсифікація результатів президентських та парламентських виборів. Збереження серед населення високої частки прибічників політичної системи, де керує сильний лідер, якого не обмежує ні парламент, ні вибори. Недостатня співпраця органів державної влади зі структурами громадянського суспільства. Відсутність дієвого контролю структур громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади. Продовження існування “статистично міцних” структур громадянського суспільства.
Рамкові умови, індикатори: 1. Частка серед населення тих, хто задоволений станом розвитку демократії в країні. 2. Частка серед населення тих, хто вважає себе відповідальним за майбутнє країни. 3. Кількість громадських об’єднань. 4. Частка серед населення тих, хто бере участь у діяльності громадських об’єднань. 5. Частка, яку становлять кошти з державного бюджету у бюджеті громадських об’єднань.	1. 10–12 %. 2. Майже 60 %. 3. Щорічне зростання на 200 міжнародних та всеукраїнських громадських об’єднань, та на 15 тисяч об’єднань громадян, включаючи місцеві осередки всіх рівнів. 4. 16–18 %. 5. 7,5–9,0 %.	1. 12–15 %. 2. Близько 65 %. 3. Щорічне зростання на 220 міжнародних та всеукраїнських громадських об’єднань (на кінець 2020 року має стати 5300 таких об’єднань), та на 17 тисяч об’єднань громадян, включаючи місцеві осередки всіх рівнів (на кінець 2020 року має стати 460 тис. таких об’єднань). 4. 19–20 %. 5. 9,0–10,0 %.
2. Інвестиційно-активний (Ґрунтується на найбільш оптимістичних очікуваннях щодо майбутніх тенденцій розвитку громадянського суспільства)	Зміцнення політичної культури суспільства, націленої на виявлення активної громадянської позиції, зокрема щодо участі у державотворчих, важливих соціальних процесах, усвідомлення суспільством принципів співробітництва органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. Діяльність органів державної влади у світлі вимог Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, інших нормативно-правових актів у цій сфері. Стабілізація політичного життя в країні, проведення президентських і парламентських виборів без значних політичних потрясінь. Зменшення серед населення частки тих, хто хотів би, щоб країною керувала “сильна рука”. Налагодження співпраці органів державної влади зі структурами громадянського суспільства. Впровадження дієвого контролю структур громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади. Поліпшення діяльності громадських об’єднань у напрямі вирішення соціально-економічних проблем суспільства. Значне скорочення “паперових” структур громадянського суспільства.	Укорінення політичної культури суспільства щодо активної громадянської позиції, зокрема щодо участі у державотворчих, важливих соціальних процесах, усвідомлення суспільством принципів співробітництва органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. Діяльність органів державної влади у світлі вимог міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів стосовно становлення та розвитку громадянського суспільства. Розвиток політичного життя в країні без значних потрясінь, проведення президентських і парламентських виборів без фальсифікацій та за активної участі населення. Скорочення до мінімуму серед населення частки тих, хто хотів би, щоб країною керувала “сильна рука”. Існування дієвого контролю структур громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади. Продуктивна співпраця органів державної влади зі структурами громадянського суспільства. Дієва участь громадських об’єднань у вирішенні соціально-економічних проблем суспільства. Ліквідація „паперових” структур громадянського суспільства. Здійснення моніторингу щодо аналізу громадської думки стосовно проблем громадянського суспільства, забезпечення системи реагування на пропозиції та зауваження громадськості.
Рамкові умови, індикатори: 1. Частка серед населення тих, хто задоволений станом розвитку демократії в країні. 2. Частка серед населення тих, хто вважає себе відповідальним за майбутнє країни. 3. Кількість громадських об’єд-нань. 4. Частка серед населення тих, хто бере участь у діяльності громадських об’єднань. 5. Частка, яку становлять кошти з державного бюджету у бюджеті громадських об’єднань.	1. 15–25 %. 2. 60–65 %. 3. Щорічне зростання на 400 міжнародних та всеукраїнських громадських об’єднань, та на 20 тис. об’єднань громадян, включаючи місцеві осередки всіх рівнів. 4. 18–25 %. 5. 10,0–15,0 %.	1. 25–35 %. 2. 65–70 %. 3. Щорічне зростання на 500 міжнародних та всеукраїнських громадських об’єднань (на кінець 2020 року діятиме 8000 таких об’єднань), та на 25 тис. об’єднань громадян, включаючи місцеві осередки всіх рівнів (наприкінці 2020 року діятиме 575 тис. таких об’єднань). 4. 25–30 %. 5. 15,0–20,0 %.
Відтворення населення
1. Інерційно-пасивний (комбінація вірогідних гіпотез що­до очікуваної динаміки народжуваності, тривалості життя та міграцій з огляду на досягнуті їх рівні, новітню динаміку та можливі перспективи)	Передбачає: деяке підвищення народжуваності; стабілізацію рівня смертності немовлят та дітей і підлітків 1-19 років, підтримання на стабільному рівні по вікової смертності у молодшому праце­здатному віці та поступову стабілізацію смертності у середніх і старших вікових групах інтервалу працездатності; повільне збільшення додатного міграційного сальдо	Вступ в еволюційний етап перебігу процесів народжуваності; подальше її повільне підвищення; деяке зниження смертності в основних групах працездатного віку (між 25 і 50 роками); деяке скорочення природного убутку населення та збільшення міграційного припливу
Рамкові умови, індикатори: 1) Чисельність постій­ного населення, млн. 2) Сумарний коефіцієнт народжуваності, дит. 3) Середня очікувана тривалість життя, років: для чоловіків/ для жінок 4) Частка населення ві­ком 60 років і старше,% 5) Частка осіб у пра­цездатному віці в населенні, % 6) Сальдо зовнішньої міграції, тис. осіб	1) 45,6 млн. осіб   2) 1,41 дит.   3) для чоловіків – 63,3 року для жінок – 74,7 року   4) 21,1%   5) 26,7 тис. осіб або 59,6% населення   6) +35, тис. осіб	1) 43,7 млн. осіб   2) 1,45 дит.   3) для чоловіків – 65,9 року для жінок – 76,0 року   4) 22,7%   5) 24,4 тис. осіб або 56,5% населення   6) + 66,2 тис. осіб
2. Інвестиційно-активний (Ґрунтується на найбільш оптимістичних очікуваннях щодо майбутніх тенденцій природного та міграційного руху населення)	підвищення рівня народжу­ва­ності; зниження смертності немовлят вже після 2010 р., певне скорочення смертності у віці від 20 до 39 років; підвищення імовірності дожиття та середнього віку смерті у віковому інтервалі від 40 до 60 років; стабілізація рівня смертності у віковому інтервалі після 60 років; збільшення додатного сальдо зовнішніх міграцій.	подальше збільшення сумарного показника народжуваності; стабілізація рівня смертності дітей та підлітків і більш інтенсивне зниження смертності в інтервалі віку від 40 до 60 років; позитивна динаміка сальдо міграцій.
Рамкові умови, індикатори: 1. Чисельність постійного населення, млн. 2. Сумарний коефіцієнт народжуваності, дит. 3. Середня очікувана тривалість життя, років: для чоловіків/ для жінок 4. Частка населення віком 60 років і старше,% 5. Частка осіб у працездатному віці в населенні, % 6. Сальдо зовнішніх міграцій, тис. осіб	1) 45,8 млн. осіб 2) 1,49 дит. 3) для чоловіків - 64,8 року для жінок - 75,8 року 4) 21,2 % 5) 26,9 млн. осіб (або 59,4 % населення) 6) +57,3 тис. осіб	1) 43,9 млн. осіб 2) 1,63 дит. 3) для чоловіків - 68,0 років для жінок - 77,6 року 4) 22,9 % 5) 24,8 млн. осіб (або 55,8 % населення) 6) +81,9 тис. осіб
Трудові ресурси
Інерційно-пасивний Збереження існуючої соціально-трудової політики через консервацію існуючої моделі ринку праці, несуттєвої корекції систем оплати праці та соціального захисту і соціальної інфраструктури.	Відсутність обґрунтованої стратегії у соціально-трудовій сфері. Кон’юнктурна соціальна політика: періодичне підвищення соціальних стандартів і гарантій (як “підкуп виборців”). Підвищення номінальних зарплат без ув’язки з макроекономічними показниками та стагнація або невеликий ріст реальних зарплат. Високий рівень соціальної нерівності і диференціації доходів населення. Застійність ринку праці, відносно низький рівень безробіття на тлі низьких показників якості зайнятості. Зменшення тривалості безробіття, зменшення обсягів вимушено неповно зайнятих.	Продовження негативних тенденцій у соціально-трудовій сфері внаслідок системного тиску, з одного боку, демографічних факторів, і з іншого – факторів, обумовлених глобалізацією. Необґрунтованість змін щодо динаміки заробітної плати і соціальних трансфертів. Суттєве відставання рівня заробітних плат і пенсій від стандартів європейських країн. Підвищення трудової мобільності населення та несистемне залучення іноземної робочої сили. Напруга на ринку праці (через скорочення сукупної пропозиції робочої сили). Недостатня розвиненість соціальної інфраструктури. Збереження рівня соціальної диференціації населення
Рамкові умови, індикатори: 1.Рівень зайнятості 2.Тривалість безробіття 3.Навантаження на робоче місце 4.Темпи росту номінальної заробітної плати 5. Рівень мінімальної заробітної плати (МЗП)   6. Рівень відносної бідності: питома вага бідного населення (частка у відсотках до загальної чисельності населення)	1) 57,5-57,0 2) 13-14 місяців 3) 5 4) 20-30 % щорічно   5) МЗП = прожитковому мінімуму.     6). 18-22 %	1) 59 2) 12-13 місяців 3)4 4) 15-20 % щорічно   5) МЗП = прожитковому мінімуму, розрахованому за вдосконаленою методикою.   6). 13-17 %
2. Інвестиційно-активний Створення правових, економічних і інституційних засад для розвитку ефективного ринку праці і підвищення якості життя населення і на цій основі прискорення розвитку людського потенціалу через покращення його медико-демографічних показників, освітнього рівня зайнятого населення, підвищення мотивації до високопродуктивної зайнятості і т.д.	Ліквідація негативних соціальних наслідків трансформаційних та кризових процесів. Впровадження обґрунтованої стратегії розвитку соціально-трудового потенціалу країни. Обґрунтована державна соціальна політика: зростання заробітних плат і доходів населення з врахуванням макроекономічних реалій. Формування умов для стійкого росту зарплат і доходів населення. Реформування оплати праці в бюджетній сфері. Суттєве зростання рівня оплати праці у високотехнологічних на наукомістких сферах економіки. Встановлення рівня мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Розвиток системи соціального партнерства. Постійне запровадження другого рівня системи пенсійного забезпечення. Створення умов формування середнього класу. Зростання напруги на ринку праці, що проявлятиметься у дефіциті кваліфікованих робітників. Впровадження системи моніторингу і прогнозування ринку праці. Стимулювання створення нових робочих місць у інноваційно орієнтованих видах діяльності. Зменшення міграційних втрат кваліфікованої робочої сили. Створення розвинутої нормативно-правової бази щодо регулювання соціально-трудовій сфері.	Формування соціально спрямованої економіки. Модернізація системи соціальних послуг та соціальної інфраструктури (передусім освіти, охорони здоров’я та житлово-комунальної сфери). Посилення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення.. Якісне покращення трудових ресурсів. Подальший розвиток пенсійної системи. Зменшення диференціації заробітних плат і доходів населення. Впровадження мінімального споживчого бюджету, як стандарту більш високого рівня. Формування європейської моделі розвитку країн (“висока якість” (товарів, послуг, ресурсів) – висока заробітна плата).. Поступове наближення державних соціальних стандартів та гарантій до європейського рівня. Створення в країні умов безпечного соціального середовища.
Рамкові умови 1. Рівень зайнятості 2. Навантаження на вільне робоче місце 3. Тривалість безробіття 4. Підвищення кваліфікації найманих працівників (% до облікової кількості штатних працівників) 5. Темпи росту номінальної заробітної плати 6. Рівень мінімальної заробітної плати (МЗП)     7. Рівень відносної бідності: питома вага абсолютно бідного населення (у відсотках до загальної чисельності населення)	1) 57,7-57,2 2) 3   3) 9-10 місяців   4) 10-11%     5) 25-30 %   6) МЗП = 1,2 -1.3 прожиткового мінімуму.   7) 15-20%	1) 59,9 2) 3   3) 7-8 місяців   4) 15-20%     5) Відповідно до темпів зростання продуктивності праці 6) МЗП = 45 % середньої заробітної плати 7) 10-12%
Освіта
1. Інерційно-пасивний Передбачає імовірність утрати вітчизняних освітніх традицій, конкурентоспроможності освіти на світовому ринку праці, поглиблення розриву з передовими системами освіти до безповоротного відставання, поступове перетворення нинішніх вад ідеології, організації та управління освітою, методології і методики навчання, якості науково-педагогічного персоналу та матеріально-технічного забезпечення на тотальну кризу освітньої системи, яка не можна буде подолати власними силами країни. Характеризуватиметься постійним зниженням якості навчання, особливо щодо фундаментальних природничих і технічних наук, а також у професійно-технічній сфері; продукуванням випускників, нездатних і не стимульованих до творчої, інноваційної діяльності, самовдосконалення протягом життя	Утрата ідеології освіти як складової людського розвитку; формалізація управління; підміна методології, як основи уміння самостійно навчатися, наданням малоефективних для інноваційного розвитку знань, умінь, навичок. Декваліфікація науково-педагогічного персоналу; втрата матеріально-технічної бази. Стабілізація кількісних показників освіти населення при незадовільній з погляду потреб економіки знань якості навчання. Зниження вагомості національних освітніх документів на ринку праці при збереженні попиту на дипломованих працівників. Поглиблення розриву з передовими системами освіти. Тиражування фахівців з браком потреб і стимулів до творчої діяльності та безперервного навчання	Перетворення вад ідеології, організації та управління освітою, методології і методики навчання, якості науково-педагогічного персоналу та матеріально-технічного забезпечення на тотальну кризу освітньої системи, яка не може бути подолана власними силами країни. Зменшення кількісних показників освіти населення до рівня близько середини 2000-х років внаслідок змін на національному ринку праці: руйнування зв’язку освіти з оплатою; девальвації вагомості національних освітніх документів; звуження попиту на наукоємну, висококваліфіковану, творчу, інноваційну працю; розширення ємності ринку малокваліфікованої праці в сферах обслуговування та виробництва малонаукоємної продукції. Утрата власних освітніх традицій, конкурентоспроможності національної системи підготовки кваліфікованих фахівців на світовому ринку праці
Рамкові умови, індикатори: 1. Питома вага дітей і молоді віком 7–22 роки, охоплених освітою 2. Питома вага атестованого за всіма рівнями освіти населення віком 10 років і старше 3. Питома вага осіб з повною, базовою і неповною вищою освітою разом 4. Питома вага осіб з повною і базовою загальною середньою освітою разом 5. Питома вага осіб з початковою загальною освітою 6. Питома вага осіб з повною і базовою вищою освітою разом серед економічно активного населення віком 18 років і старше 7. Питома вага осіб з повною і базовою загальною середньою освітою разом серед економічно активного населення віком 18 років і старше 8. Охоплення безперервним навчанням протягом кожних 3–5 років економічно активного населення віком 18 років і старше 9. Кількість недержавних ВНЗ	стабілізація на рівні близько 90 % стабілізація на рівні близько 97 % стабілізація на рівні близько 35 % стабілізація на рівні близько 55 % стабілізація на рівні близько 7 % стабілізація на рівні близько 70 %   стабілізація на рівні близько 30 % стабілізація на рівні близько 60 % стабілізація на попередньо досягнутому рівні	зменшення нижче рівня 85 %   зменшення нижче рівня 96 %   зменшення нижче рівня 32–33 % зменшення нижче рівня 52–53 % збільшеннявище рівня 11–13 % зменшення нижче рівня 65 %   збільшеннявище рівня 35 %     зменшення нижче рівня 55 %     зменшення нижче попередньо досягнутого рівня
2. Інвестиційно-активний Передбачає відновлення конкурентоспроможності національної системи освіти шляхом: а) осучаснення законодавчо-нормативної бази і менеджменту; вивільнення ініціативи педагогів і учнів; цільового фінансування наукоємності, інформатизації, матеріально-технічної базі; б) стимулювання росту якості науково-педагогічного персоналу; в) інтеграції освіти з виробництвом та прогнозування потреб ринку праці; г) оптимізації стратегії міжнародної інтеграції; ґ) створення “інкубаторів” науково-викладацької еліти у передових ВНЗ у предметних областях фундаментальних природничих і технічних наук, де Україна має передумови для розвитку потенціалу конкурентоспроможності	Фокусування розвитку освіти на підготовці науково-технічної еліти шляхом організації кількох експериментальних “інкубаторів” на базі передових ВНЗ, спроможних продукувати висококваліфіковані наукові, інженерні, викладацькі кадри. Фокусування цих осередків, передовсім, на тих предметних областях фундаментальних природничих і технічних наук, де Україна має передумови для розвитку потенціалу конкурентоспроможності. Пріоритетна концентрація в цих “точках” кадрового, методичного, фінансового, інформаційного, матеріально-технічного тощо ресурсу держави; б) функцій щодо забезпечення безперервного ланцюжку підготовки від початкової до вищої школи і далі – щодо перепідготовки і підвищення кваліфікації, загалом процесу безперервного навчання протягом життя; в) функцій щодо накопичення доступної передової бази знань; г) функцій щодо поступового поширення ресурсних здобутків і методичного досвіду на відстаючі ланки системи національної освіти. Подальше зменшенняохоплення вищою освітою IV рівня акредитації, оптимізація співвідношення закладів вищої та професійно-технічної освіти, державної та недержавної форм власності	Посилення конкурентоспроможності національної системи освіти до середньосвітових стандартів розвинутих країн шляхом інтенсифікації діяльності експериментальних “інкубаторів” і поширення їх досвіду на всю систему національної освіти. Формування кількісних показників освіти внаслідок оптимізації чисельності за спеціальностями випускників та співвідношення закладів усіх рівнів акредитації вищої та професійно-технічної освіти відповідно прогнозному попиту ринку праці; щорічному оновленню прогнозів відповідно змінам ринку праці
Рамкові умови, індикатори: 1. Питома вага дітей і молоді віком 7–22 роки, охоплених освітою 2. Питома вага атестованого за всіма рівнями освіти населення віком 10 років і старше 3. Питома вага осіб з повною, базовою і неповною вищою освітою разом   4. Питома вага осіб з повною і базовою загальною середньою освітою разом   5. Питома вага осіб з початковою загальною освітою   6. Питома вага осіб з повною і базовою вищою освітою разом серед економічно активного населення віком 18 років і старше   7. Питома вага осіб з повною і базовою загальною середньою освітою разом серед економічно активного населення віком 18 років і старше   8. Охоплення безперервним навчанням протягом кожних 3–5 років економічно активного населення віком 18 років і старше   9. Кількість недержавних ВНЗ	збільшення вище рівня близько 85 % стабілізація на рівні близько 96 %   зменшення до рівня близько 30 % збільшення до рівня близько 55 % зменшення до рівня близько 11 %     зменшення до рівня близько 62–63 %     збільшеннядо рівня близько 37–38 % збільшення до рівня близько 60 % оптимізаціявідповідно потреб ринку праці та акредитаційних вимог	збільшення до рівня близько 90 %     збільшення до рівня більше 96 %     зменшення відповідно попиту ринку праці збільшення відповідно попиту ринку праці стабілізація на рівні близько 10–11 %     зменшення відповідно попиту ринку праці   збільшення відповідно попиту ринку праці   збільшення відповідно попиту ринку праці оптимізаціявідповідно потреб ринку праці та акредитаційних вимог
Охорона здоров’я
1. Інерційно-пасивний Передбачає імовірність поглиблення розриву з передовими системами охорони здоров’я до безповоротного відставання, поступове перетворення вад основних складових у системну кризу, яку не можна буде подолати власними силами країни. Характеризуватиметься постійним поглибленням розриву законодавства і реалій, зниженням якості лікування, кваліфікації та чисельності персоналу загальнодоступної медицини, відсутністю профілактики, старінням матеріальної бази, неефективним реформуванням, неадекватним дійсним потребам розвитком приватної допомоги, утратою державного контролю ринку медичних послуг, закритістю системи від громадського контролю	Поглиблення розриву з передовими системами охорони здоров’я; тиражування недостатньо підготовленого медперсоналу. Утрата загальнодоступності охорони здоров’я як складової людського розвитку; остаточна формалізація управління; кількісний брак і декваліфікація персоналу; втрата матеріально-технічної бази, невдалі реформування, неефективна витрата бюджетних асигнувань. Домінування приватної допомоги за умов відсутності професійного та громадського контролю ринку медичних послуг і товарів.	Утрата власних традицій медицини, конкурентоспроможності національної системи підготовки кваліфікованих фахівців на світовому ринку праці. Перетворення вад основних складових охорони здоров’я у системну кризу яку не можна буде подолати власними силами країни
Рамкові умови, індикатори: 1. Очікувана тривалість життя при народженні   2. Показник умовного здоров’я 3. Охоплення дітей і молоді віком 7–22 роки програмами формування здорового способу життя	Без істотних змін Зниженнянижче рівня 24,3   Зниженнянижче рівня 5 %	Без істотних змін   Зниженнянижче рівня 2011–2015 років Зниженнянижче рівня 2011–2015 років
2. Інвестиційно-активний Передбачає відновлення конкурентоспроможності національної системи охорони здоров’я шляхом: а) осучаснення законодавчо-нормативної бази і менеджменту; б) обґрунтованого реформування; в) економічного стимулювання оптимізації чисельного співвідношення та підвищення кваліфікації медпрацівників різного рівня; г) оптимізації розвитку матеріальної бази; ґ) профілактики неінфекційних захворювань за світовими зразками; д) посилення ролі держави на ринку медичних і споріднених товарів і послуг	Розвиток національної системи охорони здоров’я на основі підготовки медичної наукової та практичної еліти за методом організації кількох експериментальних “інкубаторів” на базі передових профільних ВНЗ, наукових, науково-лікувальних та власне лікувальних закладів. Пріоритетна концентрація в цих “точках” кадрового, методичного, фінансового, інформаційного, матеріально-технічного тощо ресурсу держави; надання їм функцій організації безперервного медичного навчання, накопичення бази знань і методик для поступового поширення досвіду на всю систему національної охорони здоров’я	Посилення конкурентоспроможності національної системи охорони здоров’я до середньосвітових стандартів розвинутих країн шляхом інтенсифікації діяльності експериментальних “інкубаторів” і поширення їх досвіду на всю систему національної охорони здоров’я, де пріоритетним напрямом діяльності буде профілактика індивідуального та громадського здоров’я шляхом ведення здорового способу життя в сучасному розумінні. Перетворення системи охорони здоров’я на головного ініціатора і лідера багаторівневої міжгалузевої діяльності з профілактики фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я нації
Рамкові умови, індикатори: 1. Очікувана тривалість життя при народженні 2. Показник умовного здоров’я 3. Охоплення дітей і молоді віком 7–22 роки програмами формування здорового способу життя	Збільшення до рівня 2001–2002 років (68,3) Збільшення до рівня 2005 року (28,2)     Збільшення до рівня 30–40 %	Збільшення до рівня 1990 року (70,7) Збільшення до рівня 1995 року (53,7)     Збільшення до рівня більше 50 %
Агропромисловий комплекс
1. Інерційно-пасивний	Збереження сформованих тенденцій щодо темпів зростання, інвестиційного процесу і ефективності сільськогосподарського виробництва. Виснажливе землеробство з переважанням комерційно привабливих культур – зернових, соняшнику, ріпаку, що посилюватиме деградацію продуктивних земель. Стагнація тваринництва. Завдяки зростанню реальних доходів населення ємність національного продовольчого ринку збільшується. Частка витрат на продовольство у сімейних бюджетах зменшується. Агропродовольчий експорт стабільно зростає. Збереження соціальної напруги на сільських територіях через обмеженість місць зайнятості, низькі доходи сільського населення, високу криміногенну ситуацію. Посилення процесу деградації села як середовища життєдіяльності населення	Загалом продовження інерції не достатньо сприятливого соціально-екологічного розвитку аграрного виробництва і сільських територій. Незначні позитивні зрушення в економічній сфері не здатні забезпечити соціально-економічний прогрес.
Рамкові умови, індикатори: 1. Зростання валового виробництва сільськогосподарської продукції 2. Середньодушове споживання продовольства 3. Частка витрат на продовольство в сімейних бюджетах 4. Частка експорту сільгоспсировини і продовольства у загальному виробництві сільського господарства і харчової промисловості 5. Сукупні доходи сільського населення до рівня доходів міських жителів 6. Частка особистих селянських господарств у валовому виробництві сільгосппродукції 7. Частка районів демографічної і поселенської кризи у сільській місцевості	2 % щорічно 3000 ккал. 52 % 18 % 80 % 58 % 7. 40 %	2 % щорічно 3300 ккал. 40 % 25 % 85 % 50 % 7. 50 %
2. Інвестиційно-активний	Прискорений розвиток з урахуванням світової продовольчої кризи переважно на сформованій матеріально-технічній базі. Підвищення рівня інтенсифікації, часткове збільшення і оновлення капіталу, впровадження інтенсивних технологій агровиробництва. Формування крупно товар-ного виробництва з метою підвищення конкурентоспроможності, в тому числі за рахунок кооперації дрібних господарств. Часткове розв’язання назрілих проблем села у контексті його багатофункціонального розвитку.	Прискорене економічне зростання за рахунок активізації інноваційно-інвестиційних процесів, що забезпечуватиме підвищення темпів зростання аграрного виробництва, в тому числі експортного потенціалу
Рамкові умови, індикатори: 1. Зростання валового виробництва сільськогосподарської продукції 2. Середньодушове споживання продовольства 3. Частка витрат на продовольство в сімейних бюджетах 4. Частка експорту сільгоспсировини і продовольства у загальному виробництві сільського господарства і харчової промисловості 5. Сукупні доходи сільського населення до рівня доходів міських жителів 6. Частка особистих селянських господарств у валовому виробництві сільгосппродукції 7. Частка районів демографічної і поселенської кризи у сільській місцевості	1. 3-4 % щорічно 2. 3300 ккал. 3. 40 % 4. 25 % 5. 85 % 6. 45 % 7. 38 %	4-5 % щорічно 3500 ккал. 30 % 33 % 95 % 40 % 7. 48-45 %
Фінансовий ринок
1. Інерційно-пасивний	Завдяки несприятливим зовнішнім чинникам та високих темпів розвитку у попередніх роках існує вірогідність розгортання банківської кризи із причини наростання частки нестандартних кредитів у кредитних портфелях банків, насамперед, кредитів фізичним особам та проблем із доступом до рефінансування на міжнародних ринках капіталу, що може при недостатній розвинутості та диверсифікації депозитної бази швидкозростаючих банків, орієнтованих на роботу у роздрібному секторі, призвести до кризи довіри на міжбанківському ринку та зростання кредитних ставок. В умовах проведення Національним банком України в цей період подальшої жорсткої грошово-кредитної політики – підвищенні ставок рефінансування (на рівні 12-15 % та прийняттю інших монетарних заходів задля запобігання продовженню розгортання інфляційних процесів, які у 2008-09роках будуть ще достатньо високими(15-20 %річних) фінансова система України опиниться в ситуації зменшення ліквідності банківської системи, суттєвого перевищення попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання над пропозицією кредитних ресурсів. Таким чином можливо прогнозувати зростання відсоткових ставок як за кредитними, так і за депозитними ставками комерційних банків. Виходячи зі стану нерозвиненості вітчизняного фондового ринку та малою питомою вагою довгострокових інституціональних інвесторів, насамперед, страхових компаній, ринок капіталів не в змозі на цьому етапі задовольнити виникаючі потреби у фінансуванні поточної діяльності та інноваційної перебудови реального сектору економіки України. Тому, вочевидь, в умовах неможливості подальшого нарощування зовнішніх запозичень на міжнародному ринку темпи зростання показників активів, зокрема, виданих кредитів банків до ВВП, зменшаться. Недопущення такої кризи потребує вжиття превентивних заходів з боку держави – стимулювання росту капіталізації банківської системи, зниження надмірних темпів зростання та покращання якості активів шляхом посилення нагляду за банками з боку Національного банку України. Фондовий ринок України, який після суттєвого зростання у 2006-07рр., у 2008 р. демонструє негативну динаміку також стоїть на порозі можливої стагнації і потребує прориву у реформі, насамперед, інфраструктури організованого ринку цінних паперів, яку потрібно проводити до запровадження другого етапу пенсійної реформи задля спрямування на біржовий ринок та належного захисту коштів громадян України - майбутніх пенсіонерів та розширення страхових механізмів захисту заощаджень. Запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні державних цінних паперів. Випуск державних цінних паперів, індексованих до рівня інфляції або до валютного курсу. Вагому частку зовнішніх державних запозичень складають офіційні двосторонні позики (зокрема, від міжнародних фінансових організацій).	Темпи росту банківських кредитів дещо уповільняться, стабілізується їх частка у ВВП, посилиться роль ринку капіталів у фінансуванні реальної економіки, структуровані та похідні фінансові і товарні, насамперед, зернові інструменти (деривативи) будуть впровадженні для забезпечення можливості хеджування ризиків реального сектору економіки, в секторі буде проходити завершення формування фінансових груп за участі як українського, так і іноземного капіталу у процесі консолідації структур фінансового посередництва та об’єднання банківського, страхового та фондового ринка у єдиний ринок фінансових послуг, що потребуватиме для адекватного нагляду та регулювання закінчення створення єдиного державного мега-регулятора з передачею йому на цьому етапі функцій банківського нагляду від Національного банку України. Ціль – продовження негативних тенденцій у соціально-трудовій сфері внаслідок тиску, з одного боку, демографічних факторів, і з іншого – факторів, обумовлених глобалізацією. Необґрунтовані темпи зростання заробітної плати. Вдосконалення процедур розміщення державних цінних паперів, диверсифікація інструментів державного внутрішнього запозичення, розширення бази інвесторів у державні цінні папери. Ліквідність державних цінних паперів зростає, а вартість внутрішніх державних запозичень знижується. Покращується структура державного боргу за ознаками валюти, відсоткової ставки і строків погашення, внаслідок чого має місце зниження вартості обслуговування державного боргу з урахуванням рівня ризиків.
Рамкові умови, індикатори 1) Темпи зростання ВВП 2) Інфляція 3) Курс гривні до долара США 4) Ставка рефінансування НБУ 5) Кількість бірж 6) Структура інвесторів на ринку цінних паперів 7) Показники індексу організованого фондового ринку 8) Показники ліквідності державних цінних паперів.	1) уповільнення темпів зростання ВВП в порівнянні з періодом 2005-2008 років, 2) деяке зниження показників інфляції (до 11-12 % у розрахунку грудень до грудня), 3) закінчення, або недопущення банківської кризи, 4) перехід Національного банку України від жорсткої до стимулюючої монетарної політики – зниження облікової ставки НБУ нижче 10 %, 5) консолідація біржової інфраструктури-зменшення кількості бірж до 1-3, формування депозитарної та розрахункової системи 6) Зменшення питомої ваги інвесторів-нерезидентів на фондовому ринку з теперішніх 80 до 60 відсотків 7) Посилення ефективності нагляду за фінансовими установами – дієва співпраця між Державними комісіями з регулювання фінансових послуг та з цінних паперів і фондового ринку і Національним банком України 8) прийняття необхідних законів щодо належного функціонування фінансового ринку, насамперед, Закону України “Про акціонерні товариства”. Індекс П