Сільськогосподарські угіддя та агропродовольчий ринок

Проблеми використання сільськогосподарських угідь

За останні 50 років світовий попит на продовольство збільшився в 4 рази, отже, зросла потреба в земельних ресурсах для його виробництва.

Наслідки продовольчої кризи

За сформованої нині продовольчої кризи, яка, за оцінками фахівців, ще певний час посилюватиметься, поява нових можливостей для розвитку ринка продовольства є підставою прогнозувати, що світове сільське господарство піде шляхом інтенсифікації.

Негативні тенденції:

- відмова від сівозмін і відведення землі під пар;

- надання переваги вирощуванню культурам, що мають великий ринковий попит (але негативно впливають на якість земель) і витіснення бобових кормових культур;

- збільшення навантаження на пасовища та загалом формування екологічно несприятливих агроландшафтів, зі скороченням в них природних елементів;

- розширення застосування агрохімікатів;

- звуження спеціалізації аграрного виробництва та концентрації земель, укрупнення господарств, поглиблення районування виробництва;

- зростання негативного екологічного навантаження на землю і навколишнє середовище.

За останні 50 років втрачено 20 % угідь та 20 % тропічних лісів, що також сприяло ерозії ґрунтів. Щороку в світі внаслідок ерозії з сільськогосподарського обігу виводиться 6-7 млн. га, а через заболочування, засолення – ще 1,5 млн. га. Усього, за розрахунками, людством уже втрачено 2 млрд. га колись продуктивних земель. Хоча ерозія – природний геологічний процес, в останні роки вона вочевидь посилилася, причому господарська діяльність людини прискорює цей процес в 2 ­- 2,5 раза. За нинішніх темпів ерозії верхній родючий шар ґрунту виснажується зі швидкістю 7 % за десятиліття.

Поширюється антропогенне опустелювання.

Охоплено опустелюванням понад 9 млн. кв.км земель (майже зрівняно з територією США чи Китаю), які раніше оброблялися, ще 19 % суші знаходиться на межі опустелювання (швидкість цього процесу – 6 млн. га в рік).

Структура оброблюваних земель

Оброблювані землі становлять лише приблизно 11 % поверхні суші планети.

Природні луки і пасовища – 23 %; ліси і лісовкриті площі – 30 %, залишок – малопродуктивні і непродуктивні землі (пустелі, болота та екстремальні території з низькою температурою або в горах, бедленди) та забудовані землі (населені пункти, промислові зони, транспортні лінії).

Загальна площа сільськогосподарських угідь світу становить 4810 млн. га, у тому числі ріллі – 1340 млн. га, луки і пасовища займають 3365 млн. гектарів. Оброблювані землі забезпечують 88 % необхідних людству продуктів харчування, а луки і пасовища – 10 % продовольства.

Граничні можливості збільшення площі ріллі визначаються на рівні до 30 % за рахунок розорювання пасовищ і лісових територій. Причому, оскільки резервів для сільськогосподарського освоєння в регіонах яких традиційно займаються сільгоспвиробництвом (лісові, лісостепові і степові) практично немає, йдеться про пошук резервів в ареалах тропіків, субтропіків, тайгових лісах, напівпустелях, тобто в сферу сільськогосподарського освоєння все більше включаються “екстремальні території”.

За останні 40 років площа оброблюваних земель зросла лише приблизно на 10 %, причому це зростання уповільнювалось до 1996 року, а в 1997 році вперше відбулося скорочення оброблюваних земель, з подальшим то збільшенням, то зменшенням площі із року в рік.

Можна очікувати лише досить незначного задоволення потреби в продовольстві за рахунок розширення посівних площ, а більше ніж 2/3 цієї потреби забезпечуватиметься за рахунок інтенсифікації сільського господарства. Постає проблема постійного відновлення родючості землі, тобто йдеться про формування економічної родючості, підвищення якої досягається завдяки раціональному використанню земель, впровадженню нових технологій (не йдеться лише про хіміко-інтенсивні технології), підвищенню культури землеробства тощо.

З 13 млрд. га планетарного суходолу 5 млрд. га (38%) використовується як сільськогосподарські угіддя. Але більша частина цієї площі – малопродуктивні пасовища. Для вирощування сільськогосподарських культур придатні дещо більше 1,4 млрд. га ріллі і 140 млн. га зайняті багаторічними сільськогосподарськими насадженнями. Таким чином, землі в обробітку в усьому світі становлять сьогодні майже 1,6 млрд. га, або 12,3 % земного суходолу.

Щорічно людство збільшує площу землі в обробітку на 2-3 млн. га, але значні можливості для суттєвого розширення продуктивних земель відсутні. Між 1990 р. і 2007 р. площа продуктивних земель зросла на 3%, а чисельність людства – на 25%.

У 2007 році площа землі в обробітку у розрахунку на одну особу в усьому світі становила 0,24 гектара. До 2020 року найбільш імовірний сценарій розвитку дозволяє прогнозувати розширення площі продуктивних земель на 33 млн. га, тобто на 2,4 %, а чисельність людства зросте на 15,5 %. У результаті такої глобальної тенденції площа продуктивних земель у розрахунку на одну особу в усьому світі буде становити 0,21 гектара.

Зменшення землезабезпеченості людства компенсується стабільною тенденцією підвищення ефективності використання продуктивних земель, оскільки рівень інтенсифікації землеробства постійно зростає.

З 1990 року по сьогоднішній день кількість сільськогосподарських тракторів у світі зросла на 1,4 млн. шт., приблизно на 1 % щорічно збільшуються площі зрошуваних земель, зростає застосування хімічних добрив. У результаті між 1990 і 2006 рр. населення Землі зросло майже на чверть, а виробництво сільськогосподарської продукції – на 42 %, тобто середньодушовий розмір аграрного виробництва світу збільшився на 14 %, а його погектарний обсяг – на 38 %.

Згідно з прогнозом ФАО обсяги продовольчого споживання в світі зростуть до 2020 року на 30 %, що означає підвищення погектарного виходу продукції сільського господарства на чверть і збільшення душового продовольчого виробництва приблизно на 1 % кожного року.

Постійне зростання антропогенного навантаження на родючі ґрунти посилює проблему забезпечення екологобезпечного землеробства. В багатьох країнах загострюється проблема дефіциту зрошувальної води. У довгостроковій перспективі відповіддю на ці виклики будуть нові досягнення аграрної науки, а також вже діюча глобальна тенденція зниження темпів зростання чисельності людства.

В останні роки (2007 − 2008) на світовому продовольчому ринку спостерігався значний сплеск споживчих цін. Прискорення інфляції у продовольчій сфері було зумовлено комплексом факторів:

- необхідність у підвищенні рівня інтенсифікації у поєднанні зі зростанням цін на засоби сільськогосподарського виробництва, що призводить до значного зростання собівартості продукції;

Довідково. В цьому відношенні характерними є дані по США, країні з найпотужнішим агропромисловим комплексом. Якщо у 1991-2005 роках середньорічний темп приросту цін на засоби сільськогосподарського виробництва становив 2,2 %, то в 2006 році цей показник перевищив 5 %, в 2007 – майже 9 %, а в 2008 роках – підскочив до 19 %. Особливо швидко зростали ціни на добрива, пальне і корми.

- залучення значної частини вирощених продовольчих та збільшення в структурі посівів технічних культур для виробництва біопалива;

- зростання чисельності населення в світі і зміна структури споживання продовольства.

“Зелена енергетика”

Виготовлення палива з сільськогосподарської сировини сьогодні – ключовий виклик продовольчій безпеці і найважливіший чинник цінової кон’юнктури аграрного ринку.

Основними видами біопалива, яке споживається сьогодні у світі, є біоетанол і біодизель.

Майже 90 % світового виробництва етанолу здійснюють Бразилія, де для цієї цілі використовується цукрова тростина, і США, де етанол виробляється переважно з кукурудзи і сорго. Для виробництва біодизеля в Європі використовується ріпакове масло, в США – соєве, в Бразилії – касторове.

За прогнозом ФАО очікується, що виробництво біопалива в світі зросте до 2020 року майже втричі, а ціни на нього збільшаться на 15-20 %.

Розвиток “зеленої енергетики”, спричинений зростанням цін на нафтопродукти, підвищує попит і ціни на відповідну сільськогосподарську сировину, але він вже сьогодні стикається з двома важливими обмеженнями: зростанням цін на продовольство, а також нестачею продуктивних земель і необхідністю дотримання екологічно безпечних сівозмін.

Екологічно чисте виробництво

Важливим чинником у сучасному розвитку світового продовольчого ринку є зростання попиту на “органічну” продукцію, тобто екологічно чисте продовольство, яке виробляється з мінімальним застосуванням хімічних засобів і відсутністю генетично модифікованих організмів. Виникнення і поширення органічного виробництва пов’язані з недовірою до трансгенних продуктів і занепокоєнням надмірною хімізацією агросфери.

Поки що земельні площі, сертифіковані як органічні, становлять приблизно 1 % світових сільськогосподарських угідь, а обсяги продажу органічної продукції не перевищують 1-2 %. Але органічний сегмент світового продовольчого ринку щороку зростає на 20-25 %, тобто значно стрімкіше ніж глобальний ринок у цілому. За прогнозами, обсяги світової торгівлі органічним продовольством у 2020 році можуть сягнути 200-250 млрд. дол. США. Хоча витрати на виробництво органічної продукції на 20-30 % вищі від традиційно вироблених аналогів, зростаючі доходи і вимогливість споживачів до якості харчових продуктів сприяють швидкому поширенню мережі магазинів органічного харчування, що стає вагомим фактором підвищення цін на продовольство.

Генна інженерія.

Революційні зміни у зростанні сільськогосподарського виробництва і зменшенні його питомих витрат здатен здійснитирозвиток генної інженерії, яка надає можливості для отримання нових видів сільськогосподарських культур з високою врожайністю і стійкістю до хвороб, а також нових продуктів для продовольчого і фармацевтичного ринків.

Сьогодні в світі трансгенні рослини займають вже 60 млн. га, переважно у США та Канаді. Передбачається, що до 2020 році ринок ГМ-рослин зросте до 75 млрд. дол. США. Біотехнології також широко застосовуються у тваринництві, медичній промисловості, для екологічних цілей.

Поряд з безумовним ефектом від застосування продуктів генної інженерії існують побоювання щодо їх безпечності для здоров'я людини і можливості непередбачуваних наслідків для екосистеми Землі. Якщо подальші дослідження доведуть безпечність генетично модифікованої продукції, генна інженерія може стати тим інноваційним напрямом розвитку, який протидіятиме тенденції зростання світових цін на продовольство.

Потужним фактором, що підтримує висхідну тенденцію динаміки цін на продовольство слугує зростання попиту на високоякісні харчові продукти, зокрема, на м’ясопродукти. Ця тенденція особливо відчутна в країнах, що розвиваються, перш за все, в Китаї та Індії. Прогноз ФАО передбачає зростання середньодушового споживання м’ясопродуктів в цих країнах на 15 % до 2020 року

Промислове виробництво

Прискорення процесів глобалізації і становлення постіндустріальних суспільств безпосередньо пов’язані з якісними змінами у розвитку світового промислового виробництва.

За останні півтора десятиліття частка промисловості у створенні світового ВВП скоротилась, сфера послуг, навпаки, зросла. Найдинамічніше скорочення частки промисловості та зростання послуг у створенні ВВП характерне для країн з перехідною економікою.

Це наслідок дії принаймні двох обставин: по-перше, стійкого курсу урядів країн, що розвиваються, на швидку індустріалізацію та завоювання нових ніш на світовому ринку промислової продукції, по-друге, свідомою політикою розвинутих країн щодо перенесення своїх виробництв до країн, що розвиваються, із залишенням за собою прерогативи розвитку послуг над прерогативою розвитку виробництва, підтвердженням чому є прискорена динаміка розвитку послуг для перших і уповільнена для других.

У цій групі країн найбільші темпи зростання та обсяги виробництва демонстрували країни Східної та Південно-Східної Азії, особливо Китай та Індія. Цей регіон у зазначений період збільшив свою присутність на світовому ринку вдвічі.

Загальна тенденція як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, – невпинне збільшення частки обробної промисловості, зокрема машинобудування і зменшення частки видобувної промисловості.

Динамічне зростання високотехнологічного виробництва. Це за останні десятиліття помітно вплинуло на ситуацію у світовій економіці та місце окремих країн у системі міжнародного розподілу праці.

Нові індустріальні країни – Південна Корея, Тайвань, Китай, Індія останнім часом проводять агресивну політику розвитку власного високотехнологічного виробництва та завоювання світового ринку за допомогою засобів активної державної підтримки, стимулювання притоку корпоративних інвестицій у цю сферу, підтримки власного дослідницького сектору.

Частка високотехнологічного виробництва в КНР з 1980 по 2008 роки зросла більше, ніж у 5 разів. Китай активно розвиває власну дослідницьку базу та науково-дослідний сектор, тому в найближчі десятиліття за своєю потужністю його промисловість наближатиметься до трійки промислових гігантів – США, Японії, Німеччини. Це серйозно похитне баланс сил у світовій економіці, що неминуче негативно відобразиться на більшості країн світу, в тому числі й Україні.

Поряд з Китаєм динамічне зростання промисловості демонструє Індія, яка за своїм демографічним та трудовим потенціалом (а значить і потужним потенціалом розширення внутрішнього товарного ринку) у найближчі десятиліття перевищить Китай. За цей період в цих країнах буде зосереджена третина усього населення Світу, що є серйозним потенціалом та передумовою для розвитку їх промисловості. Цим вони справлятимуть значний пригнічуючий вплив на розвиток промисловості інших країн, серйозно підриваючи їх конкурентоспроможність.

Оскількичастка доданої вартості продукту почаластворюватися не лише на виробництві, а при розробці продукту та при його просуванні на ринок, це викликало нову хвилю в міжнародному розподілі праці. Передові країни, взявши на себе інноваційно–комерційні функції щодо створення нового продукту, менш розвинутим країнам залишили функції безпосередньо виробництва.

У сфері великого бізнесу посилилися тенденції злиття і поглинання з утворенням надпотужних транснаціональних компаній, стратегічних альянсів і партнерств між ними. Малий та середній бізнес пішов по шляху утворення регіональних кластерів. Поглиблення співробітництва між великим, середнім та малим бізнесом ознаменувалося використанням аутсорсингу та франчайзингу.

Ці процеси стимулюють ”проникнення” розвинутих країн в країни зі слабкішими економіками. ТНК є “власниками” так званих технологічних ланцюгів світової активності, у які вплітаються цілі країни та регіони світу. Тому політика ТНК щодо підтримки таких “ланцюгів” безпосередньо визначає політику урядів включених у них слабких і технологічно відсталих країн. Останні практично втратили свою економічну незалежність, а також можливості для власного політичного й економічного вибору.

Слід очікувати, що до 2020 року, усі перелічені тенденції, що відбуваються у світовій економіці та промисловості збережуться і посиляться. Зокрема, продовжуватиме змінюватись структура світового промислового виробництва на користь високотехнологічного сектору. Під впливом бурхливого розвитку біо- та нанотехнологій з’являться нові, високотехнологічні галузі та виробництва. Під впливом серйозних екологічних та кліматичних загроз активно розвиватиметься екологічна індустрія, на яку покладатимуться завдання повної переробки та утилізації накопичених промислових відходів, очищення водойм та грунтів. Змінюватиметься баланс сил на світовому ринку на користь нових індустріальних країн, які мають значний демографічний та трудовий потенціал з низькою вартістю праці. Це робитиме продукцію цих країн більш конкурентоспроможною на світовому ринку порівняно з аналогічною продукцією з розвинутих країн та зумовлюватиме серйозні обмеження до зростання доходів громадян останніх, підвищення безробіття, тим самим провокуючи масштабні соціальні невдоволення та нестабільність, тенденції до автономізації та замкненості економічних систем світу в межах однорідних за рівнем розвитку регіонів та територій.