Мегатренди світового економічного розвитку

Розвиток світової економіки в період до 2020 року відзначатиметься впливом ряду чинників і мегатрендів, що призведуть до істотних змін у світовій економіці та до її модифікації. Враховуючи місце України на межі західноєвропейської та східноєвропейської християнської цивілізації, формування нової глобальної архітектури ставить Україну перед жорсткими геополітичними та геоекономічними викликами, відповіді на які вона має знайти саме у період до 2020 року.

Світова економіка вступила у завершальну стадію етапу розвитку, впродовж якого у світі домінувала європейська цивілізація. Проявом цього стало послабленняння ролі США і Заходу в цілому у глобальній економіці та міжнародній торгівлі і формування нової міжнародної архітектури – як політичної, так і фінансово-економічної.

Цей процес породжує виклик інтересам, пов’язаним з тими привілеями, які надавала окремим країнам існуюча глобальна фінансово-економічна архітектура, тому становлення нового міжнародного порядку не може не відбуватися через численні протистояння.

Глобалізація стала основою господарської парадигми другої довгої хвилі, яка ще не закінчилася. Пройшли два її цикли: розвитку (1980-і роки), зростання (1990-і роки), а десятиліття стагнації імовірно завершиться до 2010 року.

Сьогодні світова економіка перебуває у стадії стагнації, що знаходить прояв у спадній динаміці розвитку найбільших економік – США, Євросоюзу та Японії.

Рецесія в США та ЄС має наслідком “згортання” промисловості “третього світу”, особливо тих країн, які виявлять найгіршу здатність адаптуватися до нових викликів у конкуренції, що загострилася. Виграш отримають ті, хто здатен запропонувати найнижчі ціни, а отже має резерви для їх зниження. Україна, яка має високу енергоємність виробництва і знаходиться у фазі підвищення цін на газ, втрачає свої позиції на ринках світових ринках.

Очікується, що саме після завершення світової кризи, починаючи з 2010-2011 років, стартує нова довга хвиля, яка досягне свого максимуму у 2020-2040 роках. Саме ті країни, що виявлять здатність до швидкого пристосування до нових, жорстких умов конкуренції, потраплять до групи лідерів.

Швидкий рух у напрямі підвищення конкурентоспроможності демонструє Китай, який суттєво впливає на перерозподіл ресурсів у світовій економіці. У 2008 році саме підвищений споживчий попит населення Китаю спровокував світову продовольчу кризу, а падіння попиту на металопродукцію – зниження цін по усі її види.

Поступове зменшення домінування країн “Великої сімки” під впливом істотного зростання економічної потужності Китаю, Індії, Росії та Бразилії (група БРІК), а також у цілому підвищення впливу великої групи країн, що розвиваються, змінює баланс сил у світовій економічній системі.

Довідково. Прогнозується, що до 2020 р. ВНП Китаю перевищить ВНП будь-якої іншої провідної країни Заходу, за виключенням США, а ВНП Індії перевищить, або дорівнюватиме показникам провідних країн Західної Європи (зокрема, Італії та Франції). Бразилія пережене всі, окрім найбільших країн Європи, а Індонезія наблизиться до показників окремих європейських країн. Проте економічні позиції провідних країн Заходу не будуть швидко змінюватися через інерційне збереження ними науково-технологічного лідерства, зумовленого більш розвинутими суспільно-економічними інститутами, інфраструктурою та рівнем розвитку людського потенціалів.

З іншого боку, серед гальмуючих факторів слід зазначити зростання конфронтаційності між старими та новими центрами економічної та політичної влади у світі: будь-які істотні зміни балансу сил завжди призводять до істотних політичних катаклізмів.

Крім того, наростатиме конфлікт між тими країнами, які отримують користь від глобалізації, та тими, які не зможуть вписатися в сучасні глобальні процеси та маргіналізуються (сюди належать багато країн Африки, деякі країни Азії та Латинської Америки).

Перспективний період може стати більшою мірою процесом регіоналізації, що матиме, насамперед, глобальний вимір.

Серед загроз розвитку світової економіки є започаткування глобальних кліматичних змін. Вперше перед світовою спільнотою були оприлюднені невтішні результати досліджень геокліматичних процесів у 2007 році на екологічній конференції в Брюсселі. За геофізичними спостереженнями впродовж короткого періоду набула прискорення інверсія знака геомагнітного полюсу Землі та відповідно відбулася зміна напруги геомагнітного диполя, а також усіх незмінних до сьогодні характеристик Землі. Так, посилюється полярність температурних полюсів, нарощується енергоємність метеокатастроф, вулканічної та сейсмоактивності та загалом активності глибинної геодинаміки.

Після рекордного спалаху на Сонці у 2003 р. загрозливою стала швидкість танення арктичних льодів (в 32 рази), і до середини століття очікується повне зникнення льоду у Льодовитому океані, який є природнім дзеркалом для сонячної енергії, яка почне повністю поглинатися водою із усіма кліматичними наслідками. Тобто ми є свідками функціонального розформування 16 кліматостабілізуючих факторів.

Важко навіть адекватно оцінити усі проблеми з якими людство зіткнеться у відносно близькій перспективі, але одне зрозуміло, що світовій спільноті необхідно перейти до нової моделі визначення ризиків та глобального співробітництва в сфері адаптації людства до об’єктивних змін та мінімізації негативного техногенного втручання людини.

Кліматичні зміни та посилення міжнародних зв’язків і міжнародної міграції можуть призвести до розповсюдження глобальних епідемій (пандемій).

Наростання загрози міжнародного тероризму, що безпосередньо випливає з руйнування глобальними процесами традиційних стилів життя та морально-етичних уявлень, є викликом для правоохоронних органів, що мають стояти на захисті безпеки країни.

Поширення міжнародної злочинності, зумовлене новими можливостями транскордонних злочинних формувань, які використовують новітні технології шахрайства, передусім у фінансовій сфері.

Світ демонструє нездатність внаслідок істотних суперечностей між державами виробити дієві глобальні регулюючі механізми та подолати кризи в розвитку глобальних економічних інституцій, насамперед СОТ.

Наближаються терміни природного вичерпання джерел енергетичних ресурсів у поєднанні зі зростанням світового споживання енергії в умовах швидкого розвитку нових економічних гігантів та країн, що розвиваються, в цілому. Розвинені країни стали на шлях інтенсивного впровадження альтернативних джерел енергії та енергозберігаючих технологій.

Довідково. За прогнозами, в глобальній економіці сукупне споживання енергії, ймовірно, зросте упродовж наступних двох десятиліть приблизно на 50 %, порівняно з 34 % протягом 1980–2000 рр., при цьому зросте частка нафти у енергетичному споживанні. – Mapping the Global Future. – P. 12.

Продовольча криза 2008 року продемонструвала хиткі позиції ряду країн, які масово виводили сільськогосподарські землі під виробництво біопалива, слабко борються із зниженням родючості ґрунтів внаслідок їх ерозії та дії інших факторів.

У період до 2020 року відбудеться еволюція Європейського Союзу з переходом від превалювання політики територіального розширення до політики внутрішнього упорядкування та поглиблення інтеграції. Останнє розширення ЄС призвело до значного посилення гетерогенності його внутрішньої структури, зумовленої значним зростанням розбіжностей не лише в рівнях соціально-економічного розвитку, але й в інституційних особливостях країн-учасниць. Розуміння цих розбіжностей призводить до посилення неприйняття подальшого розширення функцій комунітарних органів ЄС, а отже й до блокування необхідних для існування в розширеному складі внутрішніх інституційних реформ. Це об’єктивно звужує поле для реалізації політики подальшого розширення ЄС, оскільки в рамках старих інституційних механізмів Євросоюзу воно могло б виявитися фатальним для долі самого ЄС. За таких умов головні зусилля спрямовуватимуться на пошук форм посилення співпраці членів Союзу. При цьому, можлива навіть часткова дезінтеграція Євросоюзу з утворенням в його межах субрегіональних інтеграційних груп з різним ступенем інтенсивності взаємних зв’язків (модель концентричних кіл).