ТОП 10:

Потоки капіталу та міжнародна торгівля



Розвиток світової економіки в 2009-2020 роках відбуватиметься в умовах високої конкуренції на ринку міжнародних інвестицій. У середньостроковій перспективі потреба в інвестиціях багато в чому визначатиметься вибуттям і заміною потужностей, створених в останній чверті ХХ ст. Враховуючи глобальну економічну кризу, економічні системи входять у стадію дефіциту капіталу, це негативно вплине на економічне зростання найближчих років.

Головним джерелом ПІІ залишаються ТНК розвинутих країн, на які припадає 84 % загальносвітового вивозу ПІІ. Не зважаючи на збільшення ПІІ зі Сполучених Штатів, практично половина потоків вивезених ПІІ в світі брали свій початок в країнах Європейського союзу (ЄС), в першу чергу у Франції, Іспанії та Сполученому Королівстві.

Якщо розвиток світової економіки у другій половині ХХ ст. опирався у багатьох країнах на зростаючу десятиліттями частку нагромадження у ВВП, то протягом 2009-2010 роках очікується зниження цієї частки. Закономірним буде зниження частки нагромадження у ВВП країн, що розвиваються, перш за все у Китаї, оскільки вона вдвічі перевищує рівень нагромадження розвинутих країн. У цілому протягом 2009-2010 років частка інвестицій у світовому ВВП знизиться, що обумовлено негативними явищами на фінансовому ринку та завершенням довгої хвилі економічного розвитку (1980 – 2010 роки).

Прогнозується зростання нагромадження основного капіталу протягом 2015-2020 років як однієї із складових входження економічної системи у нову довгу хвилю економічного розвитку.

Забезпеченість світової економіки капіталом багато в чому визначатиметься величиною корпоративного прибутку, оскільки, внаслідок випереджаючого зростання продуктивності праці порівняно із заробітною платою, частка прибутку у національному доході розвинутих країн досягла рекордного рівня. В основі цього процесу, з одного боку, підвищення фондоозброєності праці і ефективності капіталовкладень у розвинутих країнах, з іншого – загострення конкуренції на світовому ринку праці. Швидке перенесення виробничих потужностей і використання аутсорсінгу в країнах з низьким рівнем оплати праці, а також імміграція з країн, що розвиваються, негативно впливають на рівень заробітній плати в розвинутих країнах.

Розширення притоку іноземних інвестицій на ринки, що розвиваються, обумовлене випереджаючими темпами економічного зростання та вірогідним перетворенням виробничих активів цих країн в одній з основних джерел прибутку та зростання капіталізації найбільших ТНК. Разом з тим, приток коштів на ринки країн, що розвиваються, буде нерівномірним, що становить загрозу для виникнення кризових ситуацій і вже проявляється на ринках капіталу.

Концепція глобального надлишку заощаджень” полягає у зростанні ”надмірних” заощаджень, особливо країн, що розвиваються. Крім Азії, цю проблему загострюють країни – експортери нафти, включаючи Росію. В останні роки заощадження Китаю та інших країн Азії, як і золотовалютні резерви цих країн, акумулювались у активи – в основному у державні облігації США та інших розвинутих країн.

Якщо світова економіка дійсно функціонує так, то країни, що розвиваються, – постачальники енергоресурсів, зокрема, Росія, є важливою складовою основної проблеми розвитку світової економіки, а якщо це так, то вони можуть та повинні стати складовою її вирішення. В цьому контексті потенційна роль Росії у “вісімці” постає у новому світлі. Росія – не єдина країна в G8 з “надлишком заощаджень”, але вона єдина економіка, що розвивається, до того ж великий постачальник енергоресурсів.

ХХІ ст. відбулися зміни тенденцій розвитку міжнародної торгівлі товарами, які позначилися на її географічній та товарній структурі, умовах торгівлі країн, залежності національних економік від кон’юнктури на світових товарних ринках тощо. Обумовлені ці змини інтенсивним розвитком ряду азійських країн, що вплинуло на глобальні тренди. В новій географічній структури світової торгівлі, все більшу роль відіграють країни Азії.

Також відбулася зміна регіональних лідерів. В Азії на перше місце за часткою у світовій торгівлі вийшов Китай; в Європі втрачають свою позиції лідери початку другої половини минулого століття – Великобританія, Німеччина, Франція; відчутно зменшилася частка США у світовому експорті товарів.

Значне збільшення попиту на сировину та товари, виробництво яких потребує низько кваліфікованої робочої сили з боку азійських країн, що інтенсивно розвиваються, і обумовлена цим динаміка цін на різні товарні групи, вплинули на переструктурування світової торгівлі. Відбуваються значні коливання цін на сировинні ресурси, включаючи зернові, насіння олійних культур та інші.

Значним стрибком цін на зернові відзначився 2005 рік (зростання на 21 %). Останнє різке підвищення цін на сільськогосподарську продукцію спостерігалося наприкінці 2007 року – початку 2008 року (ціни на насіння олійних культур зросли майже вдвічі, на зернові – на 76 % до відповідного періоду попереднього року). З серпня 2008 року ціни різко пішли вниз.

Протягом 2004–2007 років серед країн, що розвиваються, значно покращилися умови торгівлі країн – основних експортерів нафти та країн – експортерів корисних копалин, у той час як у країн – експортерів продовольства вони залишилися незмінними, а у країн –експортерів трудомісткої продукції значно погіршилися.

У регіональному розрізі серед країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, найбільше умови торгівлі покращилися в країнах західної Африки, країнах з перехідною економікою, африканського континенту, Латинської Америки та Карибської затоки. Хоча збільшення частки промислових товарів в загальній структурі експорту відбувалося в усіх регіонах, що розвиваються, основна роль у товарній диверсифікації експорту належить, так званим, новим індустріальним країнам Східної та Південної Азії.

Упродовж другої половини ХХ ст. обсяги торгівлі зросли у 17 разів, тоді як світовий ВВП тільки у 4 рази. Висока результативність лібералізації міжнародної торгівлі в рамках ГАТТ у цей період у частині, що стосується промислових товарів, призвела до зниження середньої ставки тарифів у країнах світу з 40 % до 4 %.

Створення системи багатосторонніх угод дало змогу врегулювати багато аспектів, пов’язаних з торгівлею. Разом з тим, процеси лібералізації міжнародної торгівлі не отримали розвитку на початку ХХІ сторіччя. Ознаки, характерні для сучасного етапу, свідчать про можливість нового витка протекціонізму, або принаймні консервації попередньо досягнутих домовленостей. Розвиток найдинамічніше зростаючих економік світу все в більший мірі починає покладатися на внутрішній попит. Разом з тим, значна кількість країн зберігає залежність від попиту на зовнішніх ринках та цінової кон’юнктури на них.

На торгівлю між такими регіонами як країни Північної Америки, Європи та Азії припадає близько чверті всієї світової торгівлі. Зарубіжними вченими на базі стандартної гравітаційної моделі двосторонньої торгівлі товарами для 175 країн із застосуванням динамічних рядів даних за 1950–1999 роки емпірично доведено, що вирішальними чинниками розвитку двосторонньої торгівлі є відстань між країнами, рівень реального ВВП в обох країнах, спільні мова, історія, культура, валюта, в той час, як наприклад, членство обох країн у СОТ таким чинником не є.

За оцінками ЮНКТАД за останні роки найбільш нестабільну динаміку продемонстрували ціни на цукор, банани, каву, насіння рослин та олію, вироблену на їх основі, бавовну, мінерали, залізо та метали, цинк, сиру нафту і газ.

Експорт первинних продуктів (а також однорідних товарів або так званих біржових, до яких, у тому числі, відносяться продукти, які пройшли первинну обробку, зокрема, рослинні олії, метали тощо) є нееластичним. У випадках, коли попит на такий продукт починає зростати, країни – експортери неспроможні відповісти на нього адекватною пропозицією, що призводить до зростання ціни і навпаки. Зміни цінової кон’юнктури на ринках металів та металопродукції, мінеральних копалин, сировини для промисловості, енергії визначаються попитом на них і пов’язані з циклами ділової активності. Зміни цін на продовольчу продукцію, навпаки, переважно визначаються обсягами пропозиції на світових ринках. Крім цього вагомим чинником цінових коливань є політична нестабільність у світі.

Світові фінансові ринки

Основні тенденції та фактори, що формуватимуть світові фінансові ринки протягом 2008-2020 років.

Формування нових глобальних та регіональних фінансових центрів: країни Перської затоки та Південно-східної Азії, Китай, Росія та інші країни БРІК виступатимуть у цей період як лідери економічного розвитку, їх роль завдяки накопиченим золотовалютним резервам та позитивному сальдо торгівельного балансу у міжнародній фінансовій системі зростатиме;

Розвиток світових фінансових центрів посилюватиметься завдяки лібералізації валютної політики; впровадженню нових технологій; змін доступу до міжнародних ринків капіталу та складних похідних фінансових інструментів; впровадження фінансового інжинірингу призведе до глобального розвитку банківських та страхових технологій.

Відрив обсягів та обігу коштів фінансового сектора від потреб фінансування реального сектору економіки, формування світової фінансової піраміди неадекватно реальній економіці призвів до визрівання так званих “бульок” на все більшій кількості ринків – нерухомості, фондовому, нафтовому тощо. Так обсяг торгівлі похідними фінансовими інструментами на міжнародних фінансових ринках багаторазово перевищує обсяги відповідних спотових ринків, тобто ринків базових активів.

Старіння населення у розвинутих країнах призведе у 2020 році до проблеми пошуку шляхів фінансування систем пенсійного забезпечення та посилення неконтрольованих міграційних процесів з країн, що розвиваються.

Кризи на світових ринках капіталу виступають в якості регулюючих механізмів, як природна реакція фінансових систем на протиріччя між реальною та віртуальною економікою, що накопичуються.

Кризи приймають глобальний характер. Найкрупніші британські банки списали 23,8 млрд. дол.США проблемних іпотечних активів як наслідок іпотечної кризи 2007 – 1 кв. 2008 років, а банки країн, де не відбулося поки іпотечної кризи – Німеччини – ще більшу суму 24,8 млрд. дол. США. За останніми очікуваннями МВФ сума списання активів в США, ЄС та інших провідних економіках світу складе за період кризи біля 4 трлн. доларів США.

Політичні ризики у регіонах видобутку вуглеводів – можливий конфлікт з Іраном, “кавказька криза”, нігерійська нестабільність у поставках нафти за кордон, а також прогнозована зміна кліматичних умов внаслідок глобального потепління – посилення ураганів, тропічних штормів - також не сприятиме здешевленню нафти та поверненню спекулятивних гравців із сировинних на фондові ринки у короткостроковій перспективі.

Фінансова криза справила значний вплив на курсові коливання провідних резервних валют. У підґрунті тривалого знецінення долара США відносно євро лежить ряд як системних, так і ситуативних чинників. Щодо перших, то протягом останніх років в американській економіці спостерігаються підвищені дефіцити державних фінансів та поточного рахунку. Платіжного балансу.

Так, упродовж 2003-2007 років державний бюджет зводився з від’ємним сальдо, рівень якого коливався в діапазоні від 4,8 % до 2,5 % ВВП. В країнах же зони євро він становив 3,1 % – 0,6 % ВВП. Бюджетні дисбаланси спричиняли поглиблення дефіциту поточного рахунку, величина якого сягала 6,2 % ВВП (2006 рік) з наступним зниженням до 5,3 % у 2007 році.

Водночас, зростання сукупного попиту призвело до прискорення інфляції в США. Остання – через масштаби американської економіки – негативно вплинула на загальну цінову динамку у світі. Ішим фактором її поточного прискорення виступило знецінення американського долара: намагання Європейського центрального банку (ЄЦБ) утримувати інфляцію в межах 2% супроводжується підвищеними монетарними рестрикціями.

Внаслідок цього протягом останніх років базові відсоткові ставки у зоні євро залишаються на 0,5-1,5 в.п. вищими, ніж у США. Наведене формує ситуативні стимули для придбання євро-активів з одночасним зниженням попиту на долар США – як через вищу інфляцію в американській економіці, так і завдяки привабливішій доходності цінних паперів у зоні євро.

Проте ряд макроекономічних індикаторів не свідчить про системні переваги економіки країн зони євро відносно американської. Навіть навпаки –остання протягом 2003 − 2008 років мала вищі темпи зростання. При цьому, американська економіка демонструє більш високу структурну гнучкість.

Визначальні ознаки міжнародних валютних ринків тісно пов’язані зі структурними особливостями світового виробництва. Тому їх ядро сьогодні представлено вільно конвертованими валютами індустріальних економік. До групи ж основних резервних валют відносяться американський долар, євро, англійський фунт та японська єна – національні валюти країн, на частку яких у 2008 році припадало майже 50 % виробництва світового ВВП (за паритетом купівельної спроможності).

Наближення будь-якої країни до економічних стандартів цього елітного “клубу” виступає запорукою набуття її національною валютою вільної конвертованості. Оскільки економічний стан переважної кількості країн не відвідають цій вимозі, конвертованість їх грошових одиниць залишається обмеженою, а самі валюти мають підвищену курсову вразливість. Необхідність її мінімізації обумовлює курсову прив’язку до стабільніших грошових одиниць. Останніми зазвичай виступають світові резервні валюти. Саме з них, зокрема, складається левова частка валютних резервів переважної кількості країн.

Через недостатню конкурентоспроможність національних економік та відносну нестійкість їх фінансових систем чимало країн продовжує також обмежувати й курсову гнучкість своїх валют. Всупереч активним рекомендаціям фахівців МВФ та Світового банку щодо необхідності масового переходу до гнучких курсових режимів, багато країн доволі обережно ставляться до такого кроку. При цьому, враховується не лише традиційний баланс потенційних ризиків та виграшів, притаманних різним курсовим режимам, але також і конкретні проблеми економіки, які нівелюють переваги гнучкого курсоутворення.

У липні 2005 року через жорсткий тиск США Китай був змушений відійти від фіксації юаня до американського долара, якої він дотримувався протягом 10 років. Рішучість Сполучених Штатів щодо введення торговельних обмежень на експорт Китаю змусила останній підвищити гнучкість своєї національної валюти. При цьому, було проголошено про прив’язку юаня до кошику іноземних валют, але ні детального їх переліку, ні відповідних вагових коефіцієнтів, ні можливого коридору курсових коливань юаня або темпів його ревальвації розкрито не було.

Тільки протягом 2005-2007 років китайський юань посилився відносно американського долара на 12 %, проте впродовж того ж часу офіційні міжнародні резерви Китаю збільшилися 619 до 1534 млрд. дол. США, тобто у 2,5 раза. Така надзвичайна динаміка офіційних резервів країни свідчить, очевидно, не лише про стійку профіцитність її платіжного балансу, але також і про цілеспрямоване обмеження курсової гнучкості юаня за рахунок активних валютних інтервенцій центрального банку КНР.

Аналогічні процеси спостерігалися й в Індії. Протягом 2003-2007 років індійська рупія подорожчала відносно долара США на 10,9 %. Але, при цьому, міжнародні резерви країни збільшилися з 70 до 272 млрд. дол. США, або в 3,9 раза.

Російська Федерація перейшла до прив’язки свого рубля до бівалютної корзини у лютому 2005 року. З того часу питому вагу долара США в ній було зменшено з 0,9 до 0,55, євро, відповідно, підвищено – з 0,1 до 0,45.

Водночас Центральний банк Російської Федерації застосовував не проголошений інтервал допустимих коливань обмінного курсу рубля, який становить ±1 %. Для його утримання використовуються як валютні інтервенції, так і стягнення мита з експорту нафти, середньорічний рівень якого протягом 2004-2007 років підвищився з 56 до 337 дол. США за тонну. Обсяг міжнародних резервів Російської Федерації протягом 2001-2007 років збільшився з 77 до 476 млрд. дол. США, тобто в 6,2 раза. Додатково у цей час почалося формування Стабілізаційного фонду, обсяг якого станом на 1 січня 2008 року досяг 157 млрд. дол. США. Характерно, що цьому не заважало формальне зняття з початку 2007 року валютних обмежень на рух російського рубля з одночасним проголошенням Російською Федерацією його повної конвертованості. З липня 2008 року до середини лютого 2009 року рубль знецінився у 1,5 раза.

Активне накопичення офіційних міжнародних резервів Японії, обсяг яких протягом 2003–2007 роках збільшився з 396 до 954 млрд. дол. США, також дає підстави для сумніву щодо утримання її центрального банку від валютних інтервенцій. Останні ж не лише обмежують курсову гнучкість єни, але також і уповільнюють темпи її реального посилення відносно долара США. Це сприяє збереженню відносних цінових переваг японських виробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. На відміну від багатьох інших індустріальних країн, які мають вільно конвертовані валюти та відносно невеликі міжнародні резерви, в Японії їх обсяг посідає друге місце у світі після Китаю. Однак і японська ієна втратила свої позиції проти долара, як і більшість світових валют.

Загальні тенденції формування міжнародних резервів.

Сьогодні зазначені країни володіють найбільшими офіційними міжнародними резервами. Їх обсяги наприкінці 2007 – початку 2008 роках становили відповідно: Китай – 1534 млрд. дол. США; Японія – 954 млрд. дол. США; Росія – 476 млрд. дол. США; Індія – 272 млрд. дол. США. Республіка Корея – 262 млрд. дол. США; Бразилія – 180 млрд. дол. США.

Наведені обсяги міжнародних резервів та їх стрімке зростання наочно свідчать про доволі активну політику валютних інтервенцій відповідних центральних банків, а також про цілеспрямоване обмеження курсових коливань своїх грошових одиниць. При цьому показово, що всі зазначені країни відносяться до регіональних флагманів економічного зростання, досвід та перспективи яких привертають увагу не лише найближчих сусідів, але й взагалі міжнародної фінансової спільноти в цілому.

На відміну від зазначених країн, обсяг офіційних резервів в США збільшився протягом 2001–2007 років з 68,7 до 70,6 млрд. дол. США (в еквіваленті), Австрії – з 15,6 до 18,2 млрд. дол. США, Німеччині – з 82 до 136,2 млрд. дол. США, Франції – з 58,6 до 115,7 млрд. дол. США.

Очевидно, що згадані зміни утримувались в межах курсових коливань американського долара, який впродовж зазначеного періоду знецінився відносно євро на 52 %. Отже в країнах з вільно плаваючими валютами регулярні валютні інтервенції органів монетарної влади були фактично відсутні. Зазначене спостерігається як в економіках з незалежними грошовими одиницями (США), так і в країнах, де обертається єдина наднаціональна валюта (євро зона).

Однак визначальною рисою цих країн все ж таки є не курсова гнучкість їх валют, а висока конкурентоспроможність національних економік та їх фінансова стійкість. За класифікацією Standard&Poor’s переважна більшість індустріальних країн мають найвищі суверенні рейтинги, які зазвичай коливаються від А+ (наприклад, Італія) до ААА (США, Канада, Швейцарія, Німеччина тощо). Навпаки, в країнах з нерозвинутими ринками зазначені рейтинги не лише зазвичай нижчі, але й часто характеризуються як суто спекулятивні., тобто через суверенні ризики з цими економіками доцільніше підтримувати не сталі інвестиційні відносини, а лише проводити короткострокові спекулятивні операції.

Інновації та технології

Глобальні тенденції розвитку інноваційних процесів у світовій економіці в період до 2020 року характеризуватимуться дією трендів, на які суттєво вплине сучасна економічна криза.

Зростатиме обсяг асигнувань у сферу науки та інноваційної діяльності. Тенденція матиме місце в абсолютній більшості розвинених країн та переважній частині країн, що розвиваються, причому для перших динаміка витрат на НДДКР переважатиме показник зростання їх ВВП. Один із головних наслідків – посилення ролі фактору знань у цивілізаційному розвитку світу. Прогноз наукомісткості ВВП свідчить про перспективу домінування в означених країнах та економічних об’єднаннях позитивної динаміки даного показника впродовж 2009-2020 років.

Показник наукомісткості світового ВВП за підсумком прогнозного періоду зростає. Збільшиться масштаб ринкової комерціалізації втілених та невтілених складових науково-технологічних результатів. Обсяг світового ринку виробництва, експорту та імпорту інноваційної продукції сектора високих технологій матиме в наступному етапі дещо відмінну динаміку відтворення: станом на кінець 2010 року темпи зростання відповідатимуть аналогічним показникам періоду 2000-2005 років, проте вже за підсумком 2020 року економічне відтворення набуде розширеного формату – високотехнологічне виробництво зросте в 1,6 раза, а обсяг експорту та імпорту фактично вдвічі.

Підвищення рівня інтернаціоналізації НДДКР забезпечуватиметься шляхом реалізації ініціатив щодо регіональних програм наукової кооперації, посилення ролі ТНК, активного використання аутсорсінгової моделі залучення зовнішнього інтелектуального ресурсу до процесу виконання наукових розробок.

Сумарна частка країн Азії та Південно-Східної Європи і СНД в глобальних витратах та поданих патентних заявках зросла за останні 10-15 років щонайменше вдвічі і наближається до рівня 10 % та 20 % відповідно.

Сферами найбільш активного прояву процесу інтернаціоналізації НДДКР постають автомобілебудування, електронна промисловість, фармацевтика, виробництва інформаційно-телекомунікаційного обладнання, а також комп’ютерної техніки, в яких даний показник значно перевищує узагальнений покажчик по промисловості в цілому.

Перспективними національними ринками для інтернаціоналізації наукових досліджень інвестори вбачають економіки Китаю, Індії, Сінгапуру та Російської Федерації. Тенденція безпосереднім своїм економічним наслідком матиме збереження, із можливістю незначного рівня посилення на кінець 2020 року, структури джерел фінансування наукових досліджень та розробок у пропорції 1:2,8 між урядом та приватним капіталом на користь останнього.

Географічна міграція висококваліфікованого кадрового ресурсу. Тенденція відтоку інтелектуального потенціалу матиме місце в країнах, де система державного управління економікою продукуватиме умови для збереження розриву інноваційності між науковою та виробничою сферами. Фактор інтернаціоналізації фундаментальних та прикладних досліджень хоча і створюватиме передумови длядомінування в межах розглянутого періоду тенденціїдо перетоку вільного інвестиційного капіталу, проте не нівелюватиме соціально-економічних чинників зміни фахівцями високої кваліфікації місць свого постійного проживання та професійної діяльності.

Передумовою конвергенції технологічних напрямів наукових досліджень. постає перспектива відкриття на базі поєднання біо-, нано- та інформаційних технологій принципово нових матеріалів, аналогів яким не існує в природі, створення нового покоління високоточних пристроїв, розробки якісно відмінного теоретичного та методичного інструментарію пошуку оптимальних шляхів розв’язання нагальних проблем цивілізаційного розвитку людини і суспільства у XXI сторіччі.

Зростання народонаселення, домінування продовольчого та екологічного викликів економічному розвиткові світу в найближчі 10-15 років, в сфері наукових досліджень та інновацій означатиме дві речі: по-перше, збільшення уваги країн-технологічних лідерів до розвитку напрямів наукових досліджень і розробок, позитивні результати виконання яких зосереджені, насамперед, в галузі забезпечення безпеки життєдіяльності людини (екологічної, продовольчої, медичної), що обумовлюватиме так звану соціалізацію інноваційної діяльності; по-друге, виконання фундаментальних та прикладних досліджень у вказаних вище напрямах потребуватиме розширеного відтворення кадрового наукового потенціалу, що стане чинником для поглиблення поляризації світу за ознакою знаннєвого формату використовуваної країнами моделі розвитку національної економіки.

Національні та регіональні тренди.

США: збільшення кадрового складу вузівської науки та кваліфікованих працівників із вищою технічною освітою; посилення пріоритету у фінансуванні фундаментальних досліджень; збільшення податкових пільг приватному сектору для розвитку ним НДДКР;

ЄС: посилення міжнародної наукової кооперації, ініціювання реалізації спільних ініціатив у рамках європейських технологічних платформ; зміцнення кадрового потенціалу; розвиток інфраструктури наукових досліджень та підтримка суб’єктів малого бізнесу, зайнятих в сфері НДДКР.

Тенденції світового технологічного розвитку на період до 2020 року.

Сегментація глобальних ринків нано-, біо- та інформаційно-комунікаційних технологій в напрямку більш інтенсивного розвитку нових видів фармакогенетики, наноелектроніки, біоінформатики і т.п.

Структура світового високотехнологічного виробництва в довгостроковому періоді трансформуватиметься в напрямку суттєвого посилення ролі інформаційно-телекомунікаційних технологій, технологій виробництва медичної техніки та лікарських препаратів, сумарна частка яких в 2020 році наближатиметься до рівня 90 % ринку високих технологій.

Екологізація використання енергетичних ресурсів. Сприятиме завершенню наукових розробок та початку широкого застосування нових альтернативних джерел енергії – воднева енергетика та біоенергетика, в якій серед решти відновлювальних джерел особливого значення набуде енергія біомаси. Результат – диверсифікація джерел енергозабезпечення і зрештою перехід до поступової заміни традиційних енергетичних ресурсів на більш екологічно безпечні види палива.

Розширення сфер застосування та серійне використання результатів в галузі нано- та біотехнологій зумовить трансформацію сільськогосподарського виробництва; застосування у промисловості виду матеріалів, нанорівень конструювання яких робить можливим надання їм необхідних розмірів та функціональних властивостей, досягнення нових стандартів в галузі медицини (технології виробництва лікарських препаратів точкової або спрямованої дії, лікування хвороб людини в залежності від генетичних особливостей її організму, штучного вирощування живих тканин організму).

Особливістю зробленого фахівцями американської RAND Corporation прогнозу розвитку 16-ти найбільш перспективних напрямів технологічного розвитку стало врахування фактору взаємозв’язку ринкових, соціально-економічних та технічних особливостей появи та розповсюдження нових технологій на глобальних ринках. Згідно з прогнозними оцінками, окремі новітні технології, переважно мережеві (як то повсюдний доступ до інформації, тканинна інженерія, сенсорні системи, переносні мікрокомп’ютери), залишаться доступними лише вузькому колу країн із відповідно розвиненими інститутами – що, й надалі забезпечуватиме технологічне лідерство нинішніх провідних держав.

Посилення природоохоронної складової в структурі технологічних пріоритетів цивілізаційного розвитку світу на наступні 10-15 років забезпечить удосконалення механізмів вияву і упередження стихійних природних явищ, створення принципово нових технологічних рішень зниження рівня шкідливих викидів та переробки виробничих відходів.


Частина 2. Сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози для економічного прориву







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.66.217 (0.014 с.)