Піраміда рівнів стратегії підприємства

Стратегії розробляються на чотирьох організаційних рівнях:

корпоративна стратегія — стратегія для компанії та сфер її діяльності в цілому. Необхідна для досягнення цілей на за-гальнокорпоративному рівні;

ділова стратегія — для визначення кожного окремого виду діяльності компанії;

функціональна стратегія — для кожного функціонального напряму відповідної сфери діяльності. Кожна сфера діяльнос­ті має виробничу стратегію, стратегію маркетингу, фінансів тощо;

операційна стратегія — вужча стратегія для основних струк­турних одиниць.

Стратегія нижнього рівня підтримує й доповнює стратегію вищо­го рівня та робить свій внесок у досягнення цілей на вищому рівні, який охоплює компанію в цілому.

Корпоративна стратегія. Корпоративна стратегія є загаль­ним планом управління для диверсифікованої компанії. Вона по­ширюється на всю компанію, охоплюючи всі напрями діяльності (рис. 7.2).

Корпоративна стратегія проявляється в тому, як диверсифіко-вана компанія підтверджує свої ділові принципи в різних галузях, а також у діях і підходах, спрямованих на поліпшення діяльності груп підприємств, у які диверсифікувалась компанія.

 

Зусилля прив'язати диверсифікацію до того, що

Зусилля щодо створення на

корпоративному рівні конкурентних переваг через споріднену диверсифікацію

Поточні дії зі зміцнення конкурентних позицій і прибутковості існуючих сфер діяльності

визначає корпоративну індивідуальність (відрізняє корпорацію від інших)

Розроблення корпоративної стратегії для диверсифікованої ком­панії передбачає такі види дій.

1. Дії по досягненню диверсифікації. Перша проблема диверсифі­кації — визначення сфери діяльності, зокрема в яких галузях про­мисловості діятиме компанія та як саме — відкриє нову компанію чи придбає існуючу. Цей аспект корпоративної стратегії визначає: буде диверсифікація обмежуватися окремими галузями промисловості чи розповсюджуватиметься на кілька галузей, що буде визначати пози­цію компанії в кожній із цільових галузей.

Кроки з поліпшення загальних показників роботи в тих галузях, де вже діє фірма. З укріпленням позиції компанії в обраних галу­зях корпоративна стратегія концентрується на поліпшенні роботи в усіх сферах діяльності компанії. Рішення повинні бути прийняті по відношенню до посилення конкурентних позицій у довгостроковій перспективі та прибутковості підприємств. Материнські компанії можуть допомогти дочірнім фірмам бути успішними, фінансуючи до­даткові потужності та заходи щодо підвищення ефективності вироб­ництва, надаючи відсутні управлінські технології і ноу-хау, купуючи іншу компанію, що діє в цій галузі та об'єднує два напрями в більш ефективний, і/або купуючи компанію, що вже має сильні позиції на ринку. Загальний план управління диверсифікованою компанією за­звичай містить орієнтацію на стратегію швидкого зростання, забезпе­чення нормального функціонування основних сфер діяльності, про­ведення заходів щодо підтримки та відновлення ділової активності на низькоприбуткових, але перспективних напрямах, відмова від непри­вабливих або невідповідних довгостроковим планам корпорації сфер бізнесу.

Знаходження шляхів досягнення ефекту синергії серед спорідне­них господарських підрозділів і перетворення його в конкурентну пере­вагу. Розширюючи свою діяльність у бізнесі зі схожими технологія­ми, аналогічним характером роботи, каналами збуту, покупцями або іншими схожими умовами, компанія досягає переваги перед фірмою, що переходить на абсолютно нову для нею діяльність у непов'язаних галузях. За родинної диверсифікації компанія має можливість здій­снювати передачу навичок і досвіду, спільно використовувати по­тужності, тим самим знижуючи загальні витрати, підвищуючи кон­курентоспроможність виробів компанії, поліпшуючи можливості підрозділів, що можуть забезпечити конкурентну перевагу. Чим сильніший зв'язок між різноманітними напрямами діяльності компа­нії, тим більша можливість для спільних зусиль із досягнення конку­рентних переваг. Звичайно, пов'язану диверсифікацію привабливою роблять спільні зусилля, завдяки чому можна досягти результатів роботи, які недосяжні за незалежної роботи кожного підрозділу. Та­кий аспект стратегії, як формула «2+2=5», доводить, що пов'язана ди­версифікація є ефективним засобом поліпшення показників роботи корпорації і, отже, підвищення прибутків акціонерів.

4. Створення інвестиційних пріоритетів і переливання ресурсів корпорації в найбільш перспективні сфери. Напрями діяльності ди-версифікованої компанії відрізняються по інвестуванню додаткових засобів. Керівнику компанії необхідно ранжувати пріоритетність ін­вестування у найбільш перспективні напрями.

Корпоративна стратегія створюється керівниками вищого рівня, які несуть головну відповідальність за аналіз повідомлень і рекомен­дацій, що надходять від керівників нижчих рівнів управління. Ке­рівники ключових виробництв можуть брати участь у розробленні стратегії компанії, особливо якщо це стосується очолюваного ними виробництва. Найважливіші стратегічні рішення розглядаються та приймаються Радою директорів корпорації.

Ділова стратегія. Терміном «бізнес-стратегія» позначають план управління окремою сферою діяльності компанії. Бізнес-стратегія складається з ряду підходів і напрямів, які розробляє керівництво з метою досягнення найкращих показників роботи в одній конкретній сфері діяльності.

Ділова стратегія концентрується на діях і підходах, що пов'язані з управлінням, спрямованим на забезпечення успішної діяльності в одній специфічній сфері бізнесу. Сутність ділової стратегії полягає в тому, щоб показати, як завоювати сильні довгострокові конкурентні позиції.

Ділова стратегія націлена на встановлення та зміцнення довго­строкової конкурентоспроможної позиції компанії на ринку (рис. 7.3). Для досягнення цієї мети ділова стратегія розробляється з таких на­прямів:

реагування на зміни в галузі, економіці, політиці та інших зна­чимих сферах;

розроблення конкурентоспроможних заходів і ринкових під­ходів, що можуть дати тривку конкурентну перевагу;

об'єднання стратегічних ініціатив функціональних відділів;

вирішення конкретних стратегічних проблем, актуальних на даний момент.

Заходи, пов'язані зі змінами в галузі та іншими чинниками зовнішнього середовища в цілому

Підхід до вертикальної інтеграції (повна, часткова, нульова) та інші кроки зі

створення конкурентної позиції компанії всередині галузі

Різниця між сильною й слабкою діловою стратегією полягає в умінні розробляти заходи, спроможні забезпечити стійку конкурент­ну перевагу. Володіючи такою перевагою, компанія може розрахо­вувати на вищий рівень прибутковості, ніж середньогалузевий, і на свій успіх. Без такої переваги компанія ризикує програти сильнішим конкурентам і залишитися на другорядних позиціях. Розроблення ді­лової стратегії, що дає тривку конкурентну перевагу, має три грані:

вирішення питання, де фірма має найбільші шанси виграти конкурентну боротьбу;

розроблення характеристик продукції, які спроможні заціка­вити покупця та виокремити компанію серед інших;

нейтралізація конкурентних заходів супротивників. Стратегія конкуренції, як правило, буває атакуючою й оборонною одно­часно: деякі дії можуть бути прямим наступом на ринкові по­зиції конкурентів або, з іншого боку, спробою нейтралізувати нові методи конкурентної боротьби.

Основні конкурентні підходи при розробленні ділової стратегії:

прагнення стати виробником із низькими витратами (тим са­мим прагнути одержати конкурентну перевагу, основану на витратах);

досягнення диференціації, основаної на таких перевагах, як якість, показники роботи, обслуговування, стиль, технологіч­на перевага, незвичайно висока цінність;

концентрація уваги на невеличкій ринковій ніші шляхом якіс­нішого виконання роботи порівняно з конкурентами та задо­волення специфічних потреб покупців.

Стратегічні дії необхідні для кожної функціональної сфери діяль­ності та загальної ділової стратегії, щоб підтримати конкурентоспро­можність корпорації. Стратегічна єдність і координація дій різнома­нітних напрямів посилюють ділову стратегію.

Функціональна стратегія. Термін «функціональна стратегія» стосується управлінського плану дій окремого підрозділу або клю­чового функціонального напряму усередині визначеної сфери біз­несу.

Функціональна стратегія є вужчою порівняно з діловою. Вона конкретизує окремі деталі в загальному плані розвитку компанії шляхом визначення підходів, необхідних дій і практичних кроків із забезпечення управління окремими підрозділами або функціями бізнесу. Роль функціональної стратегії полягає в підтримці загаль­ної ділової стратегії і конкурентоспроможності компанії. Крім цьо­го, значення функціональної стратегії полягає в створенні управ­лінських орієнтирів для досягнення намічених функціональних цілей фірми. Таким чином, функціональна стратегія у виробництві являє собою план виробництва, що містить необхідні заходи для підтримки ділової стратегії і досягнення виробничих цілей і місії компанії.

Ділова стратегія підприємства має опиратися на функціо­нальні стратегії. Складність полягає в тому, що не завжди функ­ціональні стратегії стикуються між собою, іноді навіть суперечать одна одній. Скоординувати, збалансувати їх має вище керівництво підприємства обов'язково за участю керівників функціональних підрозділів. Координацію функціональних стратегій краще здій­снювати на стадії обговорення. Якщо нескоординовані функціо­нальні стратегії передаються керівництву для остаточного схва­лення, то обов'язок керівника — визначити невідповідності й усунути їх.