Інноваційні стратегії в організації

Інноваційна стратегія реалізується у рамках стратегічного планування. З вибором стратегії пов’язані розробка планів, проведення досліджень, здійснення інших форм інноваційної діяльності. Основа розробки інноваційної стратегії базується на теорії життєвого циклу продукту, ринковій позиції підприємства і його науково-технічній політиці.

Стратегія - це план дій з завоювання компанією вигідного положення на ринку і досягнення усталеної конкурентної переваги. Стратегія компанії змінюється з часом під впливом нових планів менеджменту і дій, що здійснюються у відповідь на непередбачені обставини.

При виробленні стратегії враховується реакція на зміни у зовнішньому середовищі. Постійно відкриваються вікна стратегічних можливостей, що вимагає коригування окремих елементів детально спланованої стратегії. До вікон можливостей відносяться нові технології, дії конкурентів, змінення потреб клієнтів, незаплановане збільшення або зниження витрат, нові закони і т.д.

Розрізняють наступні типи інноваційних стратегій: наступальна стратегія, захисна стратегія, імітаційна стратегія, залежна стратегія, традиційна стратегія, ситуаційна стратегія (стратегія «ніші»).

Наступальна стратегія пов’язана з намаганням фірм досягти технічного і ринкового лідерства шляхом створення нових продуктів. Ця стратегія передбачає постійну орієнтацію фірми на світові досягнення науки і техніки, наявність наукових розробок, швидке реагування на пристосування до нових технологічних можливостей. Особливістю інноваційної наступальної стратегії є активна участь робітників фірми у створенні і впровадженні інновацій. Винятковим є випадок, коли інновація «приходить» на фірму з зовнішнього середовища у завершеному вигляді. Тому в реалізації новації провідну роль відіграє спеціальний підрозділ, функціями якого є дослідження і розробки. Наступальну стратегію можуть використовувати як малі фірми, так і великі компанії, які активно вивчають ринок. Завдяки потужним науково-дослідним підрозділам, крупні компанії здатні генерувати і реалізовувати власні ідеї, захищаючи своє виключне право на нову продукцію через систему патентування.

Захисна стратегія спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції компанії на ринках, які вже є. Даної стратегії додержується більшість компаній, які уникають надмірного ризику. Вони прагнуть рухатись на крок позаду від «піонерів» і впроваджують новацію, тільки переконавшись у її перспективі. Однак це не просто імітація новинки. Зазвичай, у неї вносяться суттєві покращення, що сприяє впровадженню новації в інших сферах, за іншим призначенням або перенесенню на інші ринки. Головна особливість такої стратегії - оптимізація співвідношення «витрати-випуск» у виробничому процесі. Захисна стратегія також вимагає значних зусиль у науково-дослідній сфері і використовується досить потужними високотехнологічними компаніями. Проаналізувавши досягнення і помилки компаній-піонерів, удосконаливши новацію і юридично захистивши новий зразок, вони починають виробництво і отримують від цього значні прибутки.

Наприклад, компанія ІВМ, використовуючи захисну стратегію, перевершила у виробництві комп’ютерів компанію-піонера Сперрі Ренд. У свою чергу, безліч комп’ютерних компаній придбали ліцензію в ІВМ і, тим чи іншим чином удосконаливши її базовий комп’ютер, заполонили своєю продукцією світовий ринок. Компанія з захисною стратегією повинна приділяти багато уваги навчанню свого персоналу, рекламі і просуванню своєї продукції шляхом розвиненого сервісу і технічного обслуговування.

Імітаційна стратегія використовується компаніями, які не є піонерами у випуску на ринок нововведень, однак імітують її продукцію, придбавши у компанії-піонера ліцензію. Іноді імітація може здійснюватись піратським способом. При цьому компанія-імітатор не тільки копіює основні споживчі властивості нововведень, але й досягає у виробництві певних переваг. Такими перевагами може стати низька вартість продукції завдяки залученню дешевої робочої сили, використання виробничих потужностей, які вже є, у новому значенні і т.д. Має суттєве значення й здатність робітників компанії вдало скопіювати новинку.

Прикладом такої стратегії є випуск українськими виробниками лазерних CD-дисків, які завдяки низькій ціні, заполонили не тільки вітчизняні, але й західні ринки. Продаж українських піратських CD-дисків, за деякими даними, сягнув 60-70 тис. на рік. Щорічні збитки від цього тільки у США складали біля 200 млн. доларів.

Однак, якщо імітаційна стратегія здійснюється з дотриманням прав інтелектуальної власності компанії-піонера і забезпечується при цьому вдале поєднання чужої технології з перевагами власних ресурсів, то така стратегія може бути корисною для компанії-імітатора.

Але така стратегія може бути і невдалою, якщо недостатньо вивчити кон’юнктуру відповідного ринку (спільний проект «АвтоЗАЗ- Daewoo»).

Залежна стратегія - характер технологічних змін у цьому випадку залежить від політики компанії, яка виступає як «материнська» по відношенню до «залежної» компанії. Звичайно це субпідрядні роботи. Малі компанії такого типу розповсюджені у капіталоємних галузях, їх успіх безпосередньо залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми. Такі компанії не здійснюють самостійний інноваційний пошук, але забезпечують високу якість роботи і гнучкість у пристосуванні до вимог нових технологій і ринків збуту. Значна частина з них зайнята у сервісному бізнесі і просуванні продукції на нові ринки.

Традиційна стратегія не передбачає значних технологічних змін, тому така стратегія лише умовно відноситься до інноваційної. Часто виробництво стає традиційним внаслідок закріплення за ним певних інноваційних форм на тривалий період життєвого циклу продукту. Якщо на основі ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів компанія впевнена у стабільності ринку і споживчих перевагах своєї продукції, то вона може додержуватися традиційної стратегії. Одночасно ця стратегія передбачає удосконалення продукції (послуг), тому цій стратегії також притаманні ознаки інноваційної поведінки. Прикладом може бути ресторанний і готельний бізнес. Не дивлячись на традиційність задоволення попиту, форма і якість такої продукції постійно удосконалюються.

Ситуаційна стратегія або стратегія «ніші» є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку або інституціонального середовища. У цьому випадку інноваційна діяльність - у пошуку інформації відносно можливостей, які з’являються у компанії через появу нових обставин, виявлення нових ніш на ринках товарів і послуг, які вже діють. З цього типу стратегії починають компанії, які прагнуть швидко увійти у світовий ринок, використовуючи свій потенціал.