Заходи з охорони праці при виконанні монтажних робіт



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Заходи з охорони праці при виконанні монтажних робіт



До монтажних робіт допускаються робітники віком 18 років, які навчалися за спеціальною програмою, мають посвідчення на виконання цих робіт, пройшли медичний огляд та отримали відповідні інструктажі. Машиністи кранів, стропальники, зварювальники допускаються до роботи при наявності посвідчення на право виконання цих робіт. Всі, хто працює на будівельному майданчику, де можливе падіння предметів, повинні мати захисні шоломи, а монтажники – ще і монтажні пояси. На будівельному майданчику повинні бути позначені небезпечні зони.

Робочі місця і підходи до них повинні бути добре освітленими. Для запобігання падіння робітників з висоти їх робочі місця, які знаходяться над землею вище 1 м, необхідно огороджувати. Отвори в перекриттях, до яких можливий доступ людей, повинні бути закриті суцільним міцним настилом або мати загорожу з бортовими дошками по всьому периметру.

Для виконання монтажних робіт на висоті необхідно використовувати тільки інвентарні риштування та інші пристрої. Настили риштувань повинні мати рівну поверхню із зазорами між дошками, не більшими за 10 мм. Риштування висотою до 4 м приймає в експлуатацію тільки виконавець робіт, а вище за 4 м – спеціальна комісія за актом. При використанні приставних драбин їх нижні кінці повинні мати опори у вигляді гострих шипів або гумових наконечників, верхні – бути надійно закріпленими до міцних конструкцій. Не допускається виконання монтажних робіт на висоті на відкритих місцях при швидкості вітру більшій за 15 м/с, а також під час завірюхи, грози чи туману, пониженої видимості в межах фронту робіт.

Електрифікований інструмент повинен бути надійно заземленим.

Забороняється тримати ввімкнений електрифікований інструмент за живильний провід, виконувати роботу з переносних металевих драбин, працювати під дощем, виконувати роботу з риштувань без огорожі, залишати інструмент без догляду.

 

Контрольні запитання і завдання  

1. Дайте визначення монтажних робіт.

2. Опишіть структуру виробничих процесів монтажу будівельних конструкцій.

3. Які методи монтажу використовуються залежно від ступеня укрупнення конструкцій?

3. Які методи монтажу використовуються залежно від способу встановлення конструкцій?

4. Дайте характеристику методів встановлення конструкцій на опори.

5. Дайте характеристику способів тимчасового закріплення конструкцій.

6. Які машини, устаткування і пристрої застосовуються для монтажу будівельних конструкцій?

7. За якими монтажними характеристиками виконується вибір крана?

8. Як визначається монтажна маса елемента?

9. Як визначається висота підйому гака монтажного крана?

10. Як визначається виліт стріли самохідних кранів?

11. Поясніть технологію монтажу фундаментів, колон, ферм, плит перекриття і стінових панелей.

12. Поясніть особливості монтажу металевих конструкцій.

13. Назвіть заходи з охорони праці при монтажі будівельних конструкцій.

 

 

ТЕМА 7. ОПОРЯДЖУВАЛЬНІ ТА ІЗОЛЯЦІЙНІ РОБОТИ

 

Опоряджувальні роботи - це комплекс будівельних процесів, які виконуються на завершальному етапі зведення будівель і споруд з метою надання їм певного архітектурно-естетичного вигляду, захисту їх від руйнівної дії атмосферних впливів та агресивного середовища, враховуючи вимоги санітарії та гігієни (рис. 7.1).

 
 

 


Рис. 7.1. Основні види опоряджувальних робіт

Штукатурні роботи

Штукатурні роботи – це процес покриття конструкцій або їх окремих елементів шаром штукатурного розчину (мокрою штукатуркою) або штукатурними листами заводського виготовлення (сухою штукатуркою).

Звичайна монолітна штукатурка може бути одно- і багатошаровою. Одношарову штукатурку товщиною 10 мм наносять за один прийом. Багатошарова поділяється на просту, поліпшену і високоякісну. Проста штукатурка влаштовується із двох шарів: набризку для надійного зчеплення штукатурки з основою і ґрунту для вирівнювання поверхні; поліпшена – із трьох шарів: накиду, ґрунту і накривного шару для надання поверхні функціональних властивостей; високоякісна – із чотирьох шарів: накиду, двох шарів ґрунту і накривного шару. Загальна товщина простої штукатурки не повинна перевищувати 12 мм, поліпшеної – 15 мм, високоякісної – 20 мм.

Накид товщиною 5 мм виконують розчином вищої марки для надійного зчеплення штукатурки з поверхнею. Ґрунт служить для вирівнювання поверхні. Товщина кожного шару ґрунту не повинна перевищувати 7 мм для вапняного розчину і 5 мм – для цементного розчину. Накривним шаром товщиною до 2 мм остаточно вирівнюють поверхню.

Перед обштукатуренням гладкі бетонні та гіпсобетонні поверхні насікають або кріплять на них металеву чи скловолоконну армуючу сітку, або ґрунтують 7% розчином емульсії ПВА з цементним молоком. Вид штукатурного розчину вибирають залежно від виду штукатурки, функціонального її призначення, умов експлуатації, матеріалу основи.

Для обштукатурення бетонних поверхонь користуються складними розчинами з цементу, вапна (глини) і піску взятих у співвідношенні 1:1:8; для цегляних поверхонь використовують вапняно-піщані розчини із співвідношенням складових 1:3 з додаванням перед використанням 1 частини гіпсу на 10 частин розчину. У приміщеннях з підвищеною вологістю поверхні штукатурять цементно-піщаним розчином (1:4) з додаванням емульсії ПВА, синтетичного латексу, рідкого скла, церезиту, алюмінату натрію.

Процес штукатурення поверхонь складається із таких операцій: підготовка поверхні; нанесення штукатурного розчину, його розрівнювання, загладжування або затирання, влаштування декоративних обрамлень, оформлення кутів, одвірків та луток.

Підготовку поверхні починають з перевірки горизонтальності та вертикальності площин (рис. 7.2).

Якщо на площині є нерівності глибиною більше 40 мм, то дефектні місця затягують металевою сіткою, яку закріплюють цвяхами або дюбелями.

Для поліпшеної і високоякісної штукатурки у кутах приміщення встановлюють марки і маяки, які гарантують однакову товщину шару штукатурки, вертикальність і горизонтальність площин. Марки роблять із гіпсового розчину із утопленими в нього цвяхами. Між марками влаштовуються маяки із штукатурного розчину.

Штукатурний розчин наносять на поверхню за допомогою розпилювальних механічних чи пневматичних форсунок, починаючи зі стелі чи верху стін, шарами, кількість яких залежить від виду штукатурки. Кожний наступний шар необхідно наносити після розрівнювання попереднього шару правилом і тужавіння розчину.

Накривний шар наносять після тужавіння останнього шару ґрунту. Після тужавіння накривного шару його затирають електро- або пневмозатиральними машинами чи загладжують металевими гладилками відразу після нанесення розчину.

Перспективною є технологія обштукатурення з використанням для накривного шару шпаклювальних сумішей: церезит, мегарон тощо. Ці суміші наносять шпателем або металевою теркою, що відразу забезпечує рівність поверхні.

Для захисту поверхні від виникнення тріщин застосовують армуючі стрічки і сітки. Армуючу стрічку утоплюють шпателем у свіжо вкладений шар шпаклівки або наклеюють на зашпакльовану поверхню. В обох випадках поверхня ще раз шпаклюється. Армуюча штукатурна сітка повинна знаходитися посередині шару штукатурки, а тому її утоплюють на глибину 5 мм в накривний шар. Напуск сіток повинен бути не менше 10 см. Потім на армовану поверхню необхідно нанести заключний шар штукатурки або шпаклівки. Таким чином отримуємо моноліт „штукатурка-сітка-штукатурка”.

Якість штукатурки регламентується такими вимогами: нерівності на довжині 2 м не повинні перевищувати 2 мм для покращеної штукатурки і 1 мм для високоякісної штукатурки; відхилення поверхні від вертикалі не повинно перевищувати 2 мм на 1 м висоти, 10 мм – на всю висоту приміщення для покращеної і 5 мм – для високоякісної штукатурки.

Останнім часом замість штукатурки у будівельну практику широко впроваджується технологія вирівнювання стін за допомогою гіпсокартонних листів.

Існує два способи вирівнювання стін гіпсокартонними листами: безкаркасний і каркасний. При першому способі листи приклеюються до стіни спеціальним клеєм, а при другому – монтуються на каркас.

Облицювальні роботи

Облицювальні роботи – це роботи, пов’язані із закріпленням опоряджувальних матеріалів на лицьових поверхнях конструкцій.

Конструкція облицювання складається із трьох основних елементів: підготовки, проміжного прошарку і облицювального покриття. Для влаштування підготовки використовують цементно-піщаний розчин, яким вирівнюють опоряджувальну поверхню, а для проміжного прошарку – цементно-піщаний розчин або мастики (клеєвих сумішей).

Облицювальні роботи поділяють на такі процеси: підготовка облицювальних матеріалів та приготування клеєвих сумішей і кріплення; підготовка опоряджувальної поверхні; облицювання поверхні. Технологія облицювання залежить від виду облицювального матеріалу, способу його кріплення на поверхню і передбачає використання ручних інструментів.

Облицювання керамічними плитками на цементному розчині виконують з допомогою шаблона, або з використанням маякових рядів і шнура-причалки. Розчин тонким шаром накладають на зворотну сторону плитки і притискують її до поверхні, рівномірно постукуючи дерев’яною ручкою облицювальної лопатки (рис. 7.3).

Для дотримання однакової товщини швів використовують інвентарні скоби.

Рис. 7.3. Облицювання стін керамічною плиткою:

а – установлення плиток-марок; б – стіна підготовлена до облицювання;

в – лицювання плиткою на розчині; г - установлення плиток до лицювання підлоги; д – цоколь лицювання спирається на викружку; е –завершення облицювання панелі карнизними плитками; ж – перехід облицювання до штукатурки без карниза; з – використання клинів при облицюванні;

1 – шнур; 2 – розчин; 3 – дерев’яний брус; 4 – клини; 5 – карнизна плитка; 6 – штукатурка; 7 – маячний ряд плиток

 

Через добу інвентарні скоби знімають, шви між плитками заповнюють тим же розчином або декоративним розчином з кольоровим цементом чи з кольоровими пігментами.

Малярні роботи

Малярні роботи – процес нанесення фарб або лаків на поверхні будівельних споруд чи будівельних конструкцій з метою надання їм естетичного вигляду, захисту від корозії і загнивання, а також з санітарно-гігієнічною метою. Всі фарби поділяються на дві основні групи: водні (клейові, вапняні, емульсійні) та безводні (олійні, емалеві, лаки).

Малярні роботи починають після закінчення всіх попередніх робіт – штукатурних, облицювальних, санітарно-технічних, електромонтажних. Температура повітря у приміщеннях повинна бути не нижчою 80С, а вологість повітря – не більше 70 %.

Малярні роботи виконують у дві стадії: підготовка поверхні та фарбування. Підготовка поверхні до фарбування включає в себе такі операції: очищення поверхні, її загладжування, розшивання тріщин, ґрунтування, шпатлювання та шліфування.

Очищення поверхні виконують за допомогою металевого шпателя, рогожної щітки і технічного пилосмока. Загладжування поверхні здійснюють механізовано за допомогою універсальних шліфувальних машин, а при малих обсягах – шліфувальною шкуркою, пемзою, дерев’яним бруском. Розшивання тріщин виконують тільки на обштукатурених поверхнях на глибину до 1 см за допомогою металевого шпателя. Шпатлювання поверхні товщиною 1..3 мм здійснюють механізовано за допомогою шпаклювальних установок, або ж вручну з використанням різноманітних шпателів. Прошпакльовані поверхні шліфують електричними шліфувальними машинами.

За якістю розпізнають такі види фарбування: просте, яке використовують в підсобних, складських та інших подібних приміщеннях; покращене і високоякісне – для житлових, службових, навчальних побутових та інших приміщеннях громадського призначення.

Фарбують поверхню за допомогою пневматичних установок, ручних та електричних розпилювачів, пензлів та щіток різної форми і розмірів, валків. Фарбування виконують вертикальними або горизонтальними смугами з перекриттям попередніх смуг на 3...4 см.

На пофарбованих поверхнях не допускається наявності плям, натікань, пропусків, просвічування нижніх шарів фарби і слідів щітки або валка. Поверхня повинна мати однотонну глянцеву або матову фактуру.

При виконанні малярних робіт особливу увагу необхідно звертати на забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту (респіратори, окуляри, рукавиці тощо), а також вентиляції приміщень, у яких проводяться малярні роботи.

Покрівельні роботи

Для захисту будівель і споруд від атмосферних опадів і температурної дії сонячних променів застосовують покрівлі із штучних, рулонних і мастичних матеріалів.

Покрівлі із штучних матеріалів виконують із керамічної або цементно-піщаної черепиці, хвилястих азбестоцементних листів, оцинкованої бляхи, металочерепиці та інших матеріалів.

Для рулонних покрівель використовують руберойд, толь, склоруберойд тощо.

Мастикові покрівлі влаштовують із мастик, емульсій на основі бітумних або полімерних в’яжучих. Для приклеювання рулонних матеріалів використовують бітумні, бітумно-емульсійні, бітумно-гумо-полімерні, полімерні мастики. Мастика складається із в’яжучого і наповнювачів, які можуть бути пилевидними (вапнякові, крейдяні, зольні), волоконними (азбестові, шлако-, скловолоконні) та комбінованими (суміш пилевидних і волоконних). Мастики можуть бути гарячі (160...180 0С) і холодні.



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 332; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.015 с.)