Технологічні процеси виконання кам’яних робіт

Цеглу для перевезення вкладають на піддони “в ялинку” або рядами. Пакетне перевезення цегли дає змогу: механізувати завантажувально-розвантажувальні роботи.

Для забезпечення безперервної роботи мулярів будівельний об’єкт ділять на захватки, а захватки - на ділянки. Муляри з одного рівня не можуть вкласти стіну на всю висоту, тому кладку стін виконують ярусами; якщо висота поверху 3...3,3 м – трьома ярусами, висота яких 1...1,5 м. Тривалість кладки кожного ярусу на захватці приймають 1...2 робочі зміни. Цегляну кладку виконують ланками з 2...3 чоловік. Для подавання і розстилання розчину на стіні користуються розчинною лопатою (рис. 5.8).

Цеглу вкладають трьома основними способами: “ вприсик”, “вприсик з підрізанням” і “впритиск”.

Спосіб “ вприсик” застосовують переважно для кладки порожньошовних стін (рис. 5.9).

Способом “вприсик” цеглу вкладають без кельми. Муляр, тримаючи цеглину в руці під кутом до постелі, рухає нею в напрямку вже вкладеної цеглини, захоплюючи частину розчину на відстані 6…7 см від раніше вкладеної цегли. Цеглу вкладають натисканням рукою.

Способом “вприсик з підрізом” кладку ведуть за необхідності повного заповнення швів розчином з наступним їх розшиванням (рис. 5.10).

Цеглу вкладають аналогічно, як у способі “вприсик”, а розчин, що витісняється на лицеву поверхню стіни, підрізають кельмою.

Розчин розстеляють шаром завтовшки 2…2,5 см, не доходячи до краю стіни на 2…3 см. Ширина шару розчину для тичкового ряду 22…23 см, а для ложкового – 9…10 см.Під час кладки способом “впритиск” розчин на постелі розстеляють шаром висотою 2,5…3 см і шириною 21…22 см під тичковий ряд, 8…9 см – під ложковий (рис. 5.11).

Вкладаючи цеглу, муляр зрізає з постелі частину розчину, наносить його на грань раніше вкладеної цегли, затискає його новою цеглиною, поступово віднімаючи кельму. Рівномірного обтискання горизонтальної постелі досягають, вкладаючи цеглини до рівня причального шнурка. Витіснений розчин зрізають кельмою. Горизонтальні та вертикальні шви повністю заповнюються розчином.

Способом “напівприсик” виконують кладку забутки (рис. 5.12). Кладку забутки виконують після укладених цеглин у зовнішню і внутрішню версти.

Залежно від конструктивних, експлуатаційних особливостей несучих і огороджуючи конструкцій будівель і споруд розглядають суцільну полегшену кладки і кладку з облицюванням.

Суцільну неармовану цегляну кладку застосовують при зведенні стін, простінків і стовпів, перегородок, при влаштуванні перемичок і карнизів.

Товщину стін вибирають кратною половині довжини цеглини – 0,5, 1,5, 2, 2,5, 3 цеглини. Середня товщина горизонтальних швів 12 мм, вертикальних – 10 мм. Для забезпечення монолітності кладки передбачають перев’язку поперечних і поздовжніх вертикальних швів за одно- чи багаторядною системою.

При кладці суцільних цегляних стін за однорядною системою перев’язування кожний вертикальний шов нижнього тичкового ряду повинен перекриватися цеглинами верхнього ложкового ряду. Для цього цеглини тичкових і ложкових рядів зміщують у повздовжньому напрямі на ¼ цеглини. При кладці стін за багаторядною системою перев’язки вертикальні поперечні шви у суміжних ложкових рядах зміщують на ½ цеглини, а у тичкових – на ¼ цеглини.

Простінки і стовпи кладуть за трирядною системою перев’язки, при якій допускається збіг поперечних вертикальних швів у трьох суміжних рядах кладки. Ці шви перекривають цеглою кожного четвертого тичкового ряду.

Суцільна армована цегляна кладка застосовується у разі необхідності підвищення несучої здатності цегляних стін шляхом армування вертикальних і горизонтальних швів. Армування може бути поперечним і поздовжнім.

Для поперечного армування використовують сітки прямокутної форми з діаметром стержнів 3...5 мм, або сіток на зразок “зигзаг” з діаметром арматури до 8 мм. Відстань між стержнями сіток повинна бути не більше 120 мм і не менше 30 мм.

Повздовжнє армування гнучких і позацентрово стиснутих конструктивних елементів – стовпів, простінків, перегородок, що сприймають розтягуючі зусилля – здійснюють окремими стержнями або каркасами.

Полегшену цегляну кладку застосовують при зведенні малоповерхових будівель. Стіни складаються із двох верстових стінок завтовшки ½ цеглини, простір між якими заповнюють легким бетоном, блоками-вкладишами, або засипають теплоізоляційними матеріалами.

Кладку з облицюванням застосовують у тих випадках, коли декоративне опорядження стін виконують одночасно з їх зведенням цеглою та іншими каменями. Кладку виконують за багаторядною системою перев’язування, зв’язуючи масив стіни з його чільним шаром тичковими рядами.

Для зовнішньої версти використовують цеглу підвищеної якості, однорідну за кольором, з добре обробленими бічними поверхнями і ребрами. Шви кладки розшивають розшивками (рис. 5.13).

Виконання цегляної кладки в зимову пору. Взимку цегляну кладку виконують способом заморожування. Температура розчину в момент кладки повинна бути +10...+20^оС, при цьому розчин повинен мати марку на один, два ступені вищу ніж в літніх умовах.

Для підвищення міцності розчину до моменту замерзання і пониження температури замерзання в розчин вводять протиморозні добавки (поташ, нітрит натрію, хлористий кальцій і натрій). Їх кількість залежить від температури зовнішнього повітря, що очікується в перші 10 діб після завершення кладки.

Узимку при виконанні кам’яних робіт обов’язково ведуть журнал, у якому не менше трьох разів на добу відмічають температуру зовнішнього повітря і розчину в момент його укладання, температуру кладки і фіксують можливі зміни в конструкціях кладки (тріщини, нерівномірне осідання і т. ін.).

Вимоги до якості цегляної кладки. В процесі виконання кладки контролюють відповідність марки розчину і цегли, правильність перев’язування швів та їх якість, вертикальність поверхонь та кутів (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Допустимі відхилення цегляної кладки

Параметри, що контролюються	Допустимі відхилення
Відхилення поверхонь і кутів по вертикалі	Не більше 10 мм на поверх і 30 мм на всю висоту будівлі
Відхилення рядів кладки від горизонталі на довжині 10 м	Не більше 20 мм

Якість матеріалів і виробів для кладки встановлюють за заводськими паспортами, а якість розчину – за актами лабораторних досліджень. На кожний вид робіт складають акт, у якому дають оцінку їхньої якості, відзначають їхню відповідність будівельним нормам і проекту. Тільки після цього дозволяється виконання наступних робіт.