Тема 7. Сільськогосподарське страхування

7.1. Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.

7.2. Страхування сільськогосподарських тварин.

7.3. Страхування будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, машин, транспортних засобів, продукції тощо.

7.1. З метою гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектору економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств проводиться обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності

Суб'єктами обов'язкового страхування є:

страхувальники - державні сільськогосподарські підприємства щодо врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень та сільськогосподарські підприємства всіх форм власності щодо врожаю зернових культур і цукрових буряків;

страховики - юридичні особи - резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення цього виду обов'язкового страхування.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству і пов'язані з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, зернових культур і цукрових буряків - сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності.

До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Страховим випадком вважається заподіяння страхувальнику прямих збитків у результаті часткової або повної загибелі врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, врожаю зернових культур і цукрових буряків унаслідок прямої дії страхових ризиків.

Страхова сума обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні п'ять років, за даними обліку страхувальника, на ціну 1 центнера продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену в установленому порядку), та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай.

Страхова сума обов'язкового страхування врожаю багаторічних насаджень визначається з урахуванням площі, зайнятої під насадження у тому ж році, що й збирання врожаю. За умови чіткої періодичності плодоношення багаторічних насаджень середня врожайність визначається за показниками п'яти років, у яких плодоношення насаджень відповідає рокові страхування.

У разі коли страхувальник протягом п'яти років вирощує культуру менше ніж три роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище ніж середня врожайність у районі за останній рік.

Максимальні розміри страхових тарифів встановлюються залежно від географічного регіону. Розмір страхового платежу, який підлягає внесенню за договором обов'язкового страхування, визначається шляхом множення страхової суми на страховий тариф та відсоток страхового покриття.

У разі безперервного страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень та неотримання страхового відшкодування протягом двох років страхувальник має право на зменшення розміру страхового тарифу до 10 відсотків.

Рівень страхового забезпечення при страхуванні врожаю становить 70% його вартості. Такий рівень забезпечення, який нижчий від повної вартості, встановлюється, щоб страхувальник у певній мірі ніс відповідальність за збереження врожаю.

Загальним збитком є втрата застрахованого врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, що виникла внаслідок настання страхового випадку. Загальний збиток обчислюється шляхом множення різниці між врожайністю з гектара, визначеною в договорі страхування з урахуванням розміру страхового покриття, та фактичною врожайністю з гектара в поточному році на площу посіву (насаджень) та ціну, визначену в договорі страхування, але не вищу ніж на момент виплати страхового відшкодування.

Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень плодоносного віку за винятком врожаю природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав. Перелік страхових ризиків подібний до обов’язкового страхування, однак, дещо коротший.

Рівень страхового забезпечення не перевищує 70%. Методика розрахунку збитку аналогічна до обов’язкового страхування.

Додатково за особливими умовами договору (підвищені тарифи, франшиза) можуть бути застраховані сільськогосподарські культури, на продукцію який встановлено закупівельні ціни за сортами і номерами (тютюн, хміль, насінники овочевих культур тощо) на випадок зниження якості продукції, якщо таке зниження якості є наслідком страхового випадку. Отже, на відміну від обов’язкового страхування, де відшкодовуються тільки кількісні втрати, при добровільному – можна застрахуватися і від якісних втрат.

При страхуванні врожаю на випадок зниження якості продукції вартість кількісних і якісних втрат врожаю основної культури визначається множенням різниці між вартістю врожаю з 1 га, встановленого на час укладання договору страхування, і вартістю фактично отриманого врожаю з 1 га даного року, на всю площу посіву. Вартість фактично отриманого врожаю визначається, виходячи з середньої ціни реалізації з урахуванням знижок і надбавок за якість продукції, що склалася в господарстві в поточному році.

7.2. Обов’язкове страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків проводиться з метою забезпечення економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку племінної справи в аграрному секторі економіки, захисту економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

Обов’язковому страхуванню підлягають племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні (чистопорідні або одержані за затвердженою програмою породного вдосконалення тварини, що мають племінну (генетичну) цінність і можуть використовуватися в селекційному процесі) віком від 1 року; зоопаркові тварини віком від 1 року; циркові тварини віком від 1 року.

Суб’єктами обов’язкового страхування є: страхувальники — власники тварин, що підлягають обов’язковому страхуванню; страховики, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення обов’язкового страхування.

Об’єктом обов’язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов’язані із загибеллю, знищенням, вимушеним забоєм тварин, які належать на правах державної, комунальної або приватної власності страхувальнику, внаслідок хвороб, стихійного лиха та нещасних випадків.

До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов’язкове страхування, належать загибель, знищення, вимушений забій тварин внаслідок інфекційних хвороб, пожежі, вибуху, урагану, блискавки, дії електричного струму, сонячного або теплового удару, землетрусу, повені, обвалу, бурі, бурану, граду, замерзання, задушення, отруєння травами або речовинами, укусу змії або отруйних комах, утоплення, падіння в ущелину, потрапляння під транспортні засоби та інших травматичних ушкоджень.

Страховим випадком є подія, передбачена договором обов’язкового страхування, з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. Страхова сума обов’язкового страхування визначається за балансовою вартістю, але не повинна перевищувати ринкової вартості тварини. Розмір страхових платежів і термін їх внесення визначаються у договорі обов’язкового страхування. Максимальні розміри страхових тарифів за договорами обов’язкового страхування становлять 5 відсотків страхової суми.

Розмір прямих збитків у разі вимушеного забою тварин визначається у страховому акті, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком, як різниця між страховою сумою, встановленою договором обов’язкового страхування на кожну тварину, і вартістю придатних до вживання/переробки м’яса, шкіри тощо. При цьому обов’язково враховується норматив виходу м’яса від живої ваги тварини, зданої на вимушений забій. Якщо м’ясо, шкіра тощо вимушено забитої тварини визнано повністю непридатними до вживання/переробки, розмір збитків визначається у страховому акті аналогічно.

При добровільному страхуванні сільськогосподарських тварин ділять на дві вікові категорії: доросле поголів’я і молодняк. Різниця у страхуванні цих двох категорій полягає в переліку страхових випадків. Страхова відповідальність по дорослому поголів’ю значно ширша і включає в себе такі ризики: інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибухи, стихійні лиха, нещасні випадки, ожеледь, наст, глибокий сніговий покрив (якщо тварини утримуються на відгонних пасовищах), потрапляння під рухомий транспорт або під дію електричного струму. Молодняк тварин страхується на випадок знищення або вимушеного забою лише внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму.

Страхова сума встановлюється у межах дійсної вартості тварин. Франшиза встановлюється у розмірі 5-70%. Залежно від величини франшизи встановлюється понижуючий коефіцієнт. Інші умови страхування аналогічні до обов’язкового.

7.3. Добровільним страхуванням можуть бути охоплені будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі, інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Їх можна застрахувати на випадок: знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, смерчу, зливи, граду, зсуву, обвалу, селю, затоплення, у тому числі через аварію комунікаційних мереж, крадіжки, грабіж, навмисне і ненавмисне знищення або пошкодження майна третіми особами, наїзд, зіткнення між собою транспортних засобів тощо.

Страхова сума встановлюється у межах дійсної вартості майна. Франшиза встановлюється у розмірі 0,5-2%.

У разі знищення майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з урахуванням зносу) і витрат на рятування й упорядкування майна після страхового випадку з вирахуванням вартості залишків. При пошкодженні майна після страхового випадку збиток визначають, виходячи з вартості його відновлення за цінами, що склалися на момент укладення договору страхування. Розмір збитку при загибелі (пошкодженні) майна, яке відноситься до незавершеного капітального будівництва, виходячи з його вартості на день страхового випадку. При загибелі (пошкодженні) товарно-матеріальних цінностей визначення збитку проводиться відповідно до їх обліку з метою встановлення вартості майна на день страхового випадку. Для цього враховується рух майна за період з дня дії договору страхування по день страхового випадку. Страхове відшкодування за загибле чи пошкоджене майно виплачується в розмірі завданих збитків, але не більше страхової суми, вказаної в договорі страхування.

 

ТЕМА 8. СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ

8.1. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків.

8.2. Страхування монтажних ризиків.

8.3. Страхування машин.

8.4. Страхування електронних пристроїв.

8.1. Страхування технічних ризиків передбачає такі види страхування, які надають покриття ризиків виробника або експлуатаційника. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків є одним з основних і найпоширеніших видів страхування технічних ризиків. Це страхування всіх видів будівельних об'єктів, у рамках якого надається страховий захист як від збитків, завданих будівельному об'єкту, спорудам на будівельному майданчику і/або будівельним машинам, так і від претензій третіх осіб внаслідок матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов'язаних з будівництвом об'єкта.

Страхувальниками можуть бути: забудовники; будівельні підприємці, що здійснюють проект, включаючи підрядчиків.

Таким чином об’єктами страхування є:

• будівельний об'єкт; допоміжні споруди; усі матеріали, що зберігаються на будівельному майданчику та необхідні для проведення будівельних робіт;

• обладнання будівельного майданчика (гуртожитки, склади, водопідготовчі станції, риштування, інженерні мережі і т. ін.);

• будівельні машини (землерийні машини, крани тощо, транспортні засоби, що використовуються на будівельному майданчику, якщо вони не допущені до експлуатації на дорогах загального користування);

• витрати з розчищення території після страхового випадку;

• відповідальність (претензії третіх осіб);

• об'єкти, які доручені страхувальникові або перебувають у нього на зберіганні і на яких чи біля яких виконуються роботи.

До страхових ризиків, як правило, належать: пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувались для гасіння пожежі; паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус; бурі всіх видів; землетрус, опускання ґрунту, зсув, обвал; злом, крадіжка; будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережності, злого наміру.

Страховий захист починається в момент початку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих предметів на будівельному майданчику і закінчується прийманням чи пуском в експлуатацію споруди. Відповідальність за обладнання будівельного майданчика та будівельні машини починається після їх вивантаження на будівельному майданчику й закінчується в момент вивезення з цього майданчика. Поряд з цим є можливість поширити страховий захист і на період технічного обслуговування.

Страховою сумою, на яку страхуються будівельні роботи, є договірна вартість будівництва, включаючи вартість наданих забудовником будівельних матеріалів і/або виконаних ним робіт. Страхові тарифи встановлюються з урахуванням технічних та місцевих умов по кожному об’єкту.

8.2. Страхування монтажних ризиків передбачає забезпечення страхувальникові необхідного і якомога повнішого страхового покриття всіх ризиків, які виникають при монтажі машин та механізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.

Страхувальниками можуть бути всі сторони, для яких монтаж об'єкта пов'язаний з ризиком: виробник чи постачальник монтажного об'єкта, якщо монтажні роботи виконуються ним самим або під його відповідальність; фірми, яким доручено виконати монтаж; покупець монтажного об'єкта; кредитор.

Об'єктами страхування є монтаж та пробний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій: турбін, генераторів, парових котлів, компресорів двигунів внутрішнього згоряння, електродвигунів, трансформаторів, випрямлячів, комутаційних пристроїв; верстатів, насосів, підйомників, кранів, транспортерів, канатних доріг; сталевих мостів, повітряних ліній, трубопроводів, ємностей, посудин, друкарських, паперовиробних машин, текстильних верстатів, цехів.

До страхових ризиків належать:

• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувалася для гасіння пожежі; паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус; бурі всіх видів; землетрус, опускання ґрунту, зсув, обвал; злом, крадіжка; помилки під час монтажу; халатність, необачність, необережність, злий намір; коротке замикання, надмірна напруга, електричні дуги; підвищений і знижений тиск, пошкодження внаслідок дії відцентрової сили; інші аварійні події, наприклад пошкодження частинами, що обвалюються чи падають, проникнення чужорідних частинок, збитки, до яких призвели перевезення на монтажному майданчику тощо.

Термін дії страхування всіх монтажних ризиків починається, як правило, після вивантаження матеріалу на монтажному майданчику та закінчується в момент завершення всіх робіт з монтажу об'єкта та пробного його пуску. Страховою сумою є вартість установок згідно з договором про постачання, включаючи витрати з перевезення, митний збір, інші збори та витрати з монтажу. Страхові тарифи встановлюються у кожному випадку окремо з врахуванням ризиків монтажних робіт.

8.3. Страхування машин. Страхувальниками є власники машин та обладнання.

Об’єктами страхування можуть бути всі машини, апарати, механічне обладнання й установки.

Не підлягають страхуванню, як правило, лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об'єкта невеликий.

Машини страхуються від пошкодження чи знищення з таких причин: помилки в конструкціях та розрахунках, помилки під час монтажу, дефекти лиття та матеріалу; помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність, злий намір; дії відцентрової сили; коротке замикання та інші електричні ризики; нестача води в парогенераторах; фізичний вибух; буря, мороз, льодохід.

Страхова сума у страхуванні машин завжди встановлюється відповідно до нової відновлювальної вартості машин, яка містить вартість нової машини, митний збір, а також витрати на транспорт та монтаж.

8.4.Страхування електронних пристроїв. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

Власник може бути страхувальником:

• як експлуатаційник - - від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов'язаннями;

• як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред'явлення претензій до орендатора у зв'язку з його звільненням від відповідальності;

• як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці.

Наймач може застрахуватися від майнових збитків, за які він згідно з договором про найм чи згідно із законодавством несе відповідальність.

До об'єктів страхування належать: ЕОМ для обробки даних; електронні та ядерні медичні апарати; пристрої передавання інформації; телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.; конторські машини; диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, множильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов'язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних.

Страхування електронних пристроїв покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано, тягнучи за собою необхідність ремонту чи заміни застрахованого майна.

До страхових ризиків, як правило, належать: пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів; скупчення диму, сажі, газів; дія води, вологи (якщо вона не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва); коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов'язані з дією електроенергії; помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажі, дефекти лиття й матеріалу; помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність; злий намір та зазіхання третіх осіб; град, мороз, буря; опускання ґрунту, зсув, обвал, лавини.

Страховою сумою у страхуванні електронних пристроїв, як і у страхуванні машин, є вартість відновлення пристроїв, що включає відновлювальну вартість, митний збір, а також витрати на транспорт та монтаж.

 

ТЕМА 9. СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ І ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

9.1. Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту.

9.2. Страхування ризику непогашення кредиту.

9.3. Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів.

9.1. Страхування кредитів проводиться з 1990 року добровільно у двох видах:

· · добровільне страхування ризику непогашення кредитів (делькредерне страхування);

· · добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів (гарантійне страхування).

У першому з них страхувальником виступає кредитор і тому виникає власне страхування фінансового ризику, а у другому - позичальник, що надає цьому страхуванню форму страхової гарантії. Отже, повне розуміння суттєвих сторін страхування кредитів потребує врахування механізму реалізації страхових інтересів сторін - учасниць кредитних відносин у кожному конкретному випадку.

Зокрема, при делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи кредитори) завжди є у ролі страхувальників, при іншій -страхувальниками виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і несуттєва відмінність між названими видами страхування кредитів, полягає у тому, хто виконує роль страхувальника, хто виступає ініціатором укладення договору страхування. При першій формі страхувальник, а часто ним є банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування. Схематично відносини, які складають делькредерну форму страхування кредитів наведено на рис. 9.1.

 

 

Рис. 9.1. Взаємовідносини сторін при делькреденому страхуванні.

Ці відносини сторін, крім суто схематичних зв’язків, характеризуються певним переліком обов'язків і прав, які належать реалізувати кожній із сторін:

1) страхувальник (банк):

• отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань;

• залишає частину ризику на власну відповідальність (майже 20 відсотків);

• бере зобов'язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх тільки під звичайний банківський процент;

• стежить та інформує страховика про усі випадки, які сталися з кредитом і боржником, внаслідок яких може змінитися ступінь ризику;

2) страховик (страхова установа):

• вживає санкцій при порушенні страхувальником взятих зобов'язань аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку;

• пропонує, як правило, форму договору, типу „загального покриття” страховим захистом;

• залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

• переймає від кредитора право подання регресного позову до позичальника.

Делькредерне страхування може здійснюватися у двох варіантах: кредитор страхує усю заборгованість до повернення всіма боржниками; або страхує вибірково страхує заборгованість окремих позичальників.

9.2. При другій формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи кредитора (вірителя), котрі стають застрахованими сторонами. При гарантійному страхуванні, коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як правило, виступає кредитор або навіть кредитор кредитора. Тобто, це страхування є типовим страхуванням “на чужу користь”.

При гарантійному страхуванні виникають взаємовідносини між трьома сторонами: кредитором, на користь якого позичальник має виконати своє зобов’язання та який є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; позичальник, який повинен повернути борг і виступаєстрахувальником; гарант – страховик, який гарантує виконання зобов’язань.

При реалізації цієї форми страхування взаємовідносини між сторонами зображено на рис. 9.2.

 

 

Рис. 9.2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні.

Гарантійне страхування, як і делькредерне, може здійснюватися у двох варіантах: страхування окремої кредитної операції, що потребує страхової гарантії; срахування всіх кредитних операцій в межах угоди про гарантійне страхування.

У групі гарантійного страхування виділяють страхування фінансових гарантій, яке здійснюється у двох варіантах:

а) страхування кредитів, повернення яких гарантується іпотекою чи іншим майном позичальника. Позичальник тут виступає страхувальником і застрахованим в одній особі;

б) страхування кредитів, повернення яких гарантується борговими зобов’язаннями фінансового характеру (облігаціями, векселями, акціями). Його здійснюють самі емітенти, щоб підняти довіру до себе і своїх цінних паперів.

Кожна з наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна) безумовно повинна бути представлена конкретними видамистрахування, зміст яких мусить залежати від форм кредитування та умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного механізму здійснення цих страхових операцій, їх економічна суть є настільки єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують через неплатоспроможність своїх боржників.

9.3. В залежності від різних видів кредитних відносин існують такі форми страхування кредитів: страхування товарних кредитів,страхування кредитів під інвестиції, страхування споживчих кредитів, страхування кредитів, виданих під заставу, страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, що настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання і надання послуг. Розвиток кредитних відносин, неплатоспроможність покупців-позичальників, яка зумовлена невигідною кон’юнктурою, нестачею обігових коштів, конкуренцією в галузі, спадом попиту тощо, стимулюють розвиток страхування товарних кредитів. Об’єктом страхування виступає, як правило, весь товарний оборот протягом року.

Продаж товарів може здійснюватися як безпосередньо продавцем покупцеві, так і на умовах факторингу за участю посередника – фактора чи факторного банку. Факторинг буває повний і неповний. За умовами повного факторингу ризик неплатоспроможності боржника лягає на фактора. Тому для продавця бажаним є повний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фактора. Тоді фактор може вимагати застахуватиризик неплатоспроможності боржника.

При страхуванні на умовах факторингу страхувальником виступає продавець, а фактор - застрахованим. Страхова сума дорівнює сумі заборгованості, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори страхування можуть укладатися на окрему угоду або на усі контракти на підставі генеральної угоди.

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється з метою забезпечення повернення кредитів для придбання інвестиційних засобів. Кредити можуть надаватися в товарній формі (коли кредиторами є виробники чи продавці інвестиційних засобів) або в грошовій формі (кредиторами виступають банки чи інші кредитні установи).

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є лізинг. Виробники, банки чи спеціалізовані лізингові компанії передають основні засоби в оперативний чи фінансовий лізинг за відповідну орендну плату. До складу орендної плати включається надбавка за ризик несвоєчасного внесення орендної плати чи неповернення об’єктів лізингу. З метою забезпечення від можливих втрат лізингодавець страхує лізингову операцію, виступаючи одночасно страхувальником і застрахованим.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок неплатоспроможності позичальників, які отримали товарні чи фінансової кредити для невиробничих цілей. У такому випадку страхувальником є, як правило, фізична особа – позичальник. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності фізичної особи є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхуванняспоживних кредитів базується на засадах особистого страхування. Страхувальниками можуть виступати також банки, якщо вони надають кредити на умовах почастинного їх погашення (“у розстрочку”).

У випадках, якщо позичальник забезпечуватиме повернення кредиту за допомогою застави нерухомого чи рухомого майна, може здійснюватися страхування кредитів, виданих під заставу. Майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення чи пошкодження, що може призвести до неплатоспроможності позичальника. Тому законодавством покладено на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих у заставу. Страхувальником тут виступає заставодавець на користь застрахованого (заставодержателя) на повну вартість заставленого майна. Отже, гарантією платоспроможності позичальника і виконання ним своїх зобов’язань перед кредитором служить безпосереднє страхування предметів застави.

Страхування кредитів довіри покликане захистити роботодавців від незадовільних фінансових наслідків, завданих персоналом, який через свої службові обов’язки повинен розпоряджатися матеріальними цінностями. Страховик відшкодує майнові збитки, завдані власникові його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб.

Тема 10