Тема 11. Морське страхування

11.1. Зміст договору морського страхування.

11.2. Види морського страхування та їх особливості.

11.3. Страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом.

11.4. Дії страховика і страхувальника у разі настання страхового випадку.

 

11.1. Морське страхування є найдавнішим видом страхування, історія якого пов'язана з розвитком морської торгівлі. Це вид транспортного страхування, яке покриває ризики, пов'язані з торговельним мореплавством. Сучасне страхування асоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність 1688 року також із морського страхування.

Існує два основні джерела морського страхового права: в міжнародному масштабі - англійський Закон про морське страхування 1906р., у національному - Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23.05.1995р. № 176-95-ВР.

Важливе значення має договір морського страхування. Згідно із статтею 239 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Об'єктом морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий інтерес, як-то: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Об'єкт страхування повинен бути вказаний у договорі морського страхування.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами та договори обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків.

У разі укладення договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком. Страхувальник звільняється від цього обов'язку відносно загальновідомих відомостей, а також відомостей, що відомі або повинні бути відомі страховику. У разі неповідомлення страхувальником відповідних відомостей або повідомлення ним неправильних відомостей страховик має право відмовитися від договору.

Страховик зобов'язаний на вимогу страхувальника видати йому за своїм підписом документ, що містить умови договору морського страхування (поліс, страховий сертифікат тощо).

Страхувальник зобов'язаний виплатити страховику страхову премію протягом обумовленого терміну. До сплати страхової премії договір морського страхування не вступає в силу, якщо в ньому не передбачено інше.

Договір морського страхування може бути укладено страхувальником на користь третьої особи, зазначеної або не зазначеної в договорі. У випадку укладення договору морського страхування на користь третьої особи страхувальник несе всі обов'язки за цим договором. Ці ж обов'язки несе і особа, на користь якої і укладено договір, якщо він укладений за дорученням вказаної особи або навіть і без доручення, але ця особа пізніше виявила щодо страхування свою згоду. У разі страхування на користь третьої особи страхувальник користується всіма правами за договором страхування без окремого доручення.

У випадку відчуження застрахованого вантажу договір страхування зберігає силу, причому всі рава і обов'язки страхувальника переходять до набувача вантажу. Якщо до відчуження вантажу страхова премія не була сплачена, обов'язок сплатити її несуть як страхувальник, так і набувач вантажу. Однак вимога сплатити премію не має сили стосовно власника поліса або іншого страхового документа, в якому відсутня вказівка про те, що премія не сплачена.

У разі відчуження застрахованого судна договір морського страхування припиняється з моменту відчуження. Однак у разі відчуження судна під час рейсу договір залишається в силі до закінчення цього рейсу і на набувача цього судна переходять права і обов'язки страхувальника.

У разі укладення договору морського страхування страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес (страхова сума). Якщо страхова сума оголошена нижче вартості застрахованого інтересу (страхової вартості), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що зазначена в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Якщо інтерес застрахований у кількох страховиків на суми, що разом перевищують його страхову вартість, всі страховики відповідають лише у межах страхової вартості, причому кожен з них відповідає пропорційно страховій сумі за укладеним ним договором морського страхування.

Договір морського страхування зберігає силу, якщо навіть до моменту його укладення можливість збитків, що підлягають відшкодуванню, вже минула або ці збитки вже виникли. Однак, якщо страховик під час укладення договору морського страхування знав або повинен був знати, що можливість настання страхового випадку виключена, або страхувальник знав або повинен був знати про збитки, що вже сталися і підлягають відшкодуванню страховиком, виконання договору страхування не є обов'язковим для сторони, якій не було відомо про ці обставини. Страхова премія належить страховику і в тому випадку, коли виконання договору морського страхування для нього не є обов'язковим.

 

11.2. Основні види морського страхування:

· страхування каско суден на термін (Hull and Machinery)

· страхування каско суден на період будівництва (будівельні ризики - Builders' Risks);

· страхування військових і страйкових ризиків (War and Strikes);

· страхування ризику втрати фрахту (Loss of Hire);

· страхування особливих майнових інтересів (Increased Value);

· страхування додаткової відповідальності (Excess Liabilities);

· страхування контейнерів;

· страхування відповідальності судновласників (Shipowners' Liability або Р&І);

· страхування відповідальності фрахтувальників (Charerrers' Liability);

· страхування відповідальності суднових агентів (Ship's Agents Professional Indemnity);

· страхування відповідальності суднових брокерів (Ship Broker's Liability).

При укладенні договору морського страхування повинні бути дотримані певні застереження []:

· може бути застраховане судно (крім суден каботажного плавання) класу товариств-членів МАКТ (Міжнародної асоціації класифікаційних товариств - IACS);

· договір страхування чинний у межах певного географічного регіону;

· заборонено плавання у певних широтах Атлантичного узбережжя Північної Америки, на Балтійському морі у певний час року, у водах Північного Льодовитого океану - північніше 70-ї широти за винятком дозволеного плавання в норвезькі порти й у Мурманськ, на російському Далекому Сході - до півночі від 46-ї паралелі та до півдня від 50-ї паралелі південної широти. Виходи за вище згадані межі можуть страхуватися лише за умови сплати додаткової премії;

· судно не має права відхилятися від курсу, за винятком тих випадків, коли це необхідно для порятунку життя (крім випадків, коли в договорі передбачено, що воно не застосовується;

· стандартні умови страхування передбачають повернення частини премії за час стоянки судна в безпечному порту понад 30 днів. Проте з початку 90-х років XX століття поширилося страхування на базі умов Cancelling Returns Only (CRO), згідно з якими премія повертається лише в разі розірвання договору страхування, а не в разі простою судна;

· застраховане судно повинно бути морехідним, тобто підготоване до того, щоб протистояти звичайним небезпекам мореплавання під час застрахованого рейсу. Якщо за участю і з відома страхувальника судно посилається в рейс у неморехідному стані, страховик не несе відповідальності за збитки, пов'язані з такими обставинами;

· судно повинно відповідати вимогам Міжнародного кодексу керування безпекою (МККБ, англійською - ISM).

· якщо за законом прапору судна перевезення є незаконними, договір страхування не має сили.

Страхування каско суден - вид морського страхування, що забезпечує захист судновласників та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, від ризиків заподіяння збитку через загибель належних їм суден. Страховики відшкодовують такі види збитків:

1) безпосередньо пов'язані з фізичною загибеллю, ушкодженням чи ламанням корпусу, машин або устаткування судна;

2) пов'язані з виникненням відповідальності перед третіми особами;

3) витрати судновласника.

У першій групі виділяють такі збитки, які відшкодовує страхова компанія:

· повну загибель - фактичну (руйнування, затоплення, зникнення судна безвісти) чи конструктивну (судно не зруйноване в цілому, але його відновлення чи рятування економічно недоцільне, наприклад, коли воно лежить на кораловому рифі й вартість операцій з його зняття перевищить відповідну страхову суму);

· ушкодження корпусу чи гвинтово-кермової групи;

· поломки машин і устаткування судна.

Обсяг покриття, що надається за договором страхування каска суден, визначається відповідними умовами страхування. Єдиних для всього світу умов не існує. Наприклад, британський і континентальний підходи до страхування каско відрізняються тим, що згідно з другим страхувальникові для одержання відшкодування треба поінформувати страховика про факт настання збитку, тоді як у британській практиці страхувальник має довести, унаслідок дії якого із застрахованих ризиків стався збиток.

Стандартні британські умови страхування розрізняють дві групи причин страхових випадків:

1) ризики, що не залежать від волі судновласника: різні навігаційні небезпеки, включаючи затоплення судна, зіткнення, посадку на мілину; вибух, пожежа; крадіжка із застосуванням сили; піратський напад; навмисне викидання майна за борт; зіткнення чи зачіпання сухопутних транспортних засобів, доків або портового устаткування; землетрус, виверження вулкану, удар блискавки; подія під час навантажувально-розвантажувальних робіт чи у процесі бункерування.

2) збитки, яким міг би запобігти судновласник: вибух котлів, ламання валів, прихований дефект устаткування чи корпусу - недбалість капітана, офіцерів команди чи ремонтників-фрахтувальників; шахрайство з боку офіцерів команди; ушкодження від літальних апаратів та предметів, які впали з них; знищення за наказом влади судна, яке стало потенційним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Якщо страхувальник зможе довести, що причиною збитку була одна з перерахованих у п. 1, проблем із виплатою страхового відшкодування не виникне. Якщо страховий випадок стався через причину з п. 2, збитки судновласника буде відшкодовано лише в тому разі, якщо вдасться довести, що збитки сталися не через "брак належної дбайливості", тобто через недогляд або недбалість із боку страхувальника, судновласника, менеджера, суперінтендантів чи керівних працівників берегового персоналу судновласницької компанії.

Історично склалося, що за договором страхування каско судна відшкодовувалися тільки збитки, що стосуються постраждалого судна та його ремонту, але не загиблих на ньому людей чи вантажів. При цьому вважалося, що в будь-якому зіткненні є частка провини застрахованого судновласника, а тому за умовами страхування каско відшкодовувалося тільки 3/4 його витрат. Поступово страхування решти 1/4 почали почали покривати на умовах страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

Увипадку загальної аварії, коли небезпека загрожує і судну, і вантажу, який воно перевозить, судновласник може вдатися до витратних заходів, щоб урятувати свою справу (морські перевезення): зайти в порт-притулок, перевантажити вантаж, щоб зняти судно з мілини, оплатити послуги рятувальників (умови договору рятування мають попередньо узгоджуватися зі страховиком) тощо. Такі доцільні витрати відносяться на загальну аварію й розподіляються між судновласником і власниками вантажу. Частка, що припадає на судновласника, відшкодовується за договором страхування каско.

Страхування відповідальності судновласників - вид страхування відповідальності, що передбачає створення такої системи страхового захисту власників, менеджерів, операторів, а також інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, яка діє у визначених договором страхування чи передбачених законодавством випадках і стосується зобов'язань судновласників перед третіми особами, включаючи команду судна.

У світовій практиці цей вид страхування відомий під назвою "Пі енд Ай" (Р&І = Protection and Indemnity). Товариства взаємного страхування, котрі здійснюють цей вид операцій, іменуються "Клубами Пі енд Ай" (Р&І Clubs).

На умовах страхування відповідальності судновласників можуть бути застраховані такі ризики:

1) життя і здоров'я членів команди, пасажирів, лоцманів, вантажників і т. ін. Зобов'язання можуть виникати у зв'язку з такими подіями: смертю, травмами, захворюваннями; здійснення певних витрат - на лікування, похорон, репатріацію, заміну померлого чи захворілого члена команди, зумовлених відхиленням від заданого маршруту з огляду на необхідність надати комусь із команди медичну допомогу тощо.

2) загибелі чи ушкодження майна третіх осіб (інших суден, ушкоджених з вини застрахованого судна через зіткнення, у разі відсутності безпосереднього контакту; вантажів на борту застрахованого судна та інших суден (у разі зіткнення); вантажі, що навантажуються (розвантажуються) чи готуються до навантаження (розвантаження) на борт; особистих речей членів команди, пасажирів та інших осіб; будь-яких інших об'єктів на воді, суходолі чи в повітрі - причали, крани, бурові установки, засоби навігаційної безпеки);

3) забруднення навколишнього природного середовища різноманітними речовинами - від нафти й нафтопродуктів до сіна й соломи. Претензії можуть стосуватися: витрат з очищення довкілля - збору забруднювачів із поверхні води чи суходолу, очищення й миття постраждалих рослин і тварин; непрямих збитків - недоотримання доходу власниками прибережних ресторанів і рибних ферм;

4) штрафні санкції, накладені портовими адміністраціями, митницею, карантинними органами тощо;

5) витрати судновласника, що мають на меті запобігти збитку чи зменшити його або визначити розмір (наймання сюрвеєрів, адвокатів, експертів, делегування членів команди як свідків в суд чи арбітраж) та ін.

Особливістю страхування відповідальності судновласників є те, що більшість операцій виконують не традиційні страхові компанії, а товариства взаємного страхування, які в цій сфері називають асоціаціями, або клубами, взаємного страхування (КВС). Судновласники страхують один одного не заради прибутку, а з метою забезпечити надійний страховий захист. КВС виникли у 1850-х роках - тоді, коли з'ясувалося, що ні традиційні страховики корпуса судна (каско), ні страховики вантажів не бралися відшкодовувати судновласникам певну частку їхніх витрат, що мають випадковий непередбачуваний характер. КВС - організація, яка є неприбутковою і складається з клубу та компанії, котра ним керує. Учасником, членом або формальним власником клубу є кожний судновласник, який укладає з ним договір страхування.

Додаткові види страхування до страхування каско можна об'єднати у три групи:

A) додаткове (до стандартного страхування каско) річне страхування для звичайних суден, які плавають у нормальних умовах;

Б) страхування на певний термін для звичайних суден, що перебувають в умовах, відмінних від нормальних;

B) Спеціалізоване страхування для "незвичайних" (специфічних) суден та іншого майна.

 

11.3. За окремою угодою (генеральним полісом) можуть бути застраховані всі вантажі, які страхувальник отримує або відправляє протягом визначеного терміну.

Страхувальник зобов'язаний по кожному відправленню вантажу, що підпадає під дію генерального поліса, повідомити страховику всі необхідні відомості негайно після їх отримання, зокрема найменування судна, на якому перевозиться вантаж, шлях прямування вантажу і страхову суму. Страхувальник не звільняється від цього обов'язку, навіть якщо він отримає відомості про відправку після доставки вантажу на місце призначення у непошкодженому стані. При неповідомленні або несвоєчасному повідомленні страхувальником необхідних відомостей страховик вправі відмовити у відшкодуванні збитків за відповідними вантажами. При цьому за страховиком зберігається право на страхову премію, яку він міг би одержати, якщо страхувальник не доведе, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення відомостей не може бути поставлено йому за провину.

Якщо страхувальник умисно повідомив відомості несвоєчасно або не повідомив їх зовсім чи умисно неправильно позначив вантаж або страхову суму, страховик має право відмовитися від страхування за генеральним полісом. При цьому за страховиком зберігається право на страхову премію, яку він міг би одержати у разі сумлінного виконання у повному обсязі страхувальником договору морського страхування.

На вимогу страхувальника страховик зобов'язаний видати за окремими відправками вантажів, що підпадають під дію генерального поліса, поліси або страхові сертифікати. У разі невідповідності змісту поліса або страхового сертифіката генеральному полісу перевага віддається полісу або страховому сертифікату.

Страховик не відповідає за збитки, що сталися внаслідок наміру або грубої необережності страхувальника, відправника, одержувача, а також їх представників. У разі страхування судна страховик також не відповідає за збитки, що сталися внаслідок того, що судно було відправлено в неморехідному стані, якщо тільки неморехідний стан не був викликаний його прихованими недоліками. Страховик також не відповідає за збитки, що сталися внаслідок ветхості судна і його приладдя, їх зношеності від часу або звичайного користування, а також за збитки, що виникли внаслідок завантаження, з відома страхувальника або його представника, але без відома страховика, речовин і предметів, небезпечних у відношенні вибуху і самозаймання, якщо договором страхування не передбачено інше.

У разі страхування вантажу або очікуваного прибутку страховик також не відповідає за збитки, що сталися від природних властивостей самого вантажу (внутрішнього зіпсуття, убутку, іржі, плісняви, витоку або поломки, самозаймання тощо), а також за збитки, що виникли внаслідок неналежної упаковки.

Страховик не відповідає за збитки, що сталися внаслідок дії ядерного вибуху, радіації або радіоактивного зараження, що виникли внаслідок різного роду воєнних дій або військових заходів та їх наслідків, захоплення, піратських дій, народних заворушень, локаутів, страйків, а також конфіскації, реквізиції, арешту або знищення судна чи вантажу на вимогу військових або цивільних властей.

Страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання зміни.

11.4. У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів з метою запобігання і зменшення збитків. Він повинен негайно сповістити страховика про настання страхового випадку і дотримувати його вказівок, якщо такі вказівки будуть страховиком повідомлені. Страховик звільняється від відповідальності за збитки, які виникли внаслідок того, що страхувальник умисно або через грубу необережність не вжив заходів для запобігання або зменшення збитків.

У разі настання страхового випадку страховик має право шляхом сплати повної страхової суми звільнити себе від подальших обов'язків за договором морського страхування. Він однак зобов'язаний повідомити страхувальника про свій намір скористатися цим правом протягом семи днів з дня отримання від останнього повідомлення про страховий випадок і його наслідки і, крім того, зобов'язаний відшкодувати витрати, зроблені страхувальником виключно з метою запобігання або зменшення збитків до отримання ним вказаного повідомлення страховика. У разі сплати страхової суми у такому випадку страховик не набуває прав на застраховане майно.

Страховик зобов'язаний відшкодувати страхувальнику необхідні витрати, зроблені останнім з метою запобігання або зменшення збитків, за які відповідає страховик, а також витрати, зроблені для виконання вказівок страховика, для з'ясування і встановлення розміру збитків, належних відшкодуванню страховиком, і для складання диспаші з загальної аварії. Витрати, зазначені у цій статті, відшкодовуються пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості.

Страховик відповідає за збитки лише у межах страхової суми. Однак вищезазначені витрати, а також внески із загальної аварії відшкодовуються страховиком незалежно від того, що вони разом з відшкодуванням збитків можуть перевищити страхову суму. Страховик відповідає за збитки, заподіяні кількома страховими випадками, що трапились один за одним, навіть за умови, що загальна сума таких збитків перевищить страхову суму.

У разі сплати страхової суми до страховика за його згодою переходять:

1) усі права на застраховане майно - у разі страхування на повну вартість;

2) право на частку застрахованого майна пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості - у разі страхування на неповну вартість.

У випадку пропажі судна безвісти страховик відповідає у розмірі повної страхової суми. Судно вважається пропалим безвісти, коли про нього не надійшло ніяких відомостей протягом трьох місяців, а якщо одержання відомостей могло бути затримано внаслідок воєнних дій, - протягом шести місяців. За договором морського страхування судна на певний час страховик відповідає за пропажу судна безвісти, якщо останнє повідомлення про судно отримано до закінчення терміну договору і якщо страховик не доведе, що судно пропало безвісти до закінчення цього терміну.

Страхувальник може заявити страховику про відмову від своїх прав на все застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:

1) пропажі судна безвісти;

2) економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна;

3) економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;

4) захоплення судна або вантажу, застрахованих від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.

Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом шести місяців з моменту настання вищезазначених обставин. Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник втрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах. Заява про абандон не може бути зроблена страхувальником умовно і не може бути взята назад.

Якщо після отримання від страховика відшкодування з'ясується, що судно не загинуло чи захоплене судно або вантаж будуть звільнені, страховик може вимагати, щоб страхувальник, залишивши собі майно, повернув страхове відшкодування, за винятком відшкодування часткового збитку, якщо страхувальник його зазнав.

До страховика, який сплатив страхове відшкодування, переходить, у межах сплаченої суми, право вимоги, яке страхувальник (або інша особа, яка отримала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування. Якщо страхувальник відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стало неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.

Страхувальник зобов'язаний передати страховику всі документи і речові докази і повідомити йому всі відомості, необхідні для здійснення страховиком прав, що перейшли до нього. Якщо страхувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб, страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб.

ТЕМА 12. АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ 12.1. Сутність, форми та особливості авіаційного страхування.12.2. Сутність обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації.12.3. Страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу12.4. Страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам12.5. Страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу12.6. Страхування повітряних суден12.7. Страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.12.8. Добровільні види авіаційного страхування. Космічне страхування.

12.1. Авіаційне страхування поєднує в собі майнове, особисте страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством. За формою авіаційне страхування поділяють на обов’язкове і добровільне. Обов'язковість авіаційного страхування обумовлена Міжнародними конвенціями з цивільної авіації (Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року; Гвадалахарська конвенція 1961 року; Римська конвенція; Монреальські протоколи ІСАО - 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization - Міжнародна організація цивільної авіації), до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Учасники страхового співтовариства здійснюють страхування та перестрахування авіаційних ризиків за єдиними міжнародними стандартами - Уніфікованими Правилами Об’єднання лондонських страховиків. Добровільні види пов’язані в основному зі страхуванням майна та відповідальності підприємств цивільної авіації.

До особливостей авіаційного страхування, які відрізняють його від інших видів страхування, належать:

• комплектність (поєднання особистого, майнового та страхування відповідальності);
• головним носієм ризику є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час воно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження (ці найбільш небезпечні періоди польоту становлять лише 6% польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій);
• катастрофічність та значна акумуляція ризиків;
• великі розміри страхових сум (мільйони доларів) зумовлюють необхідність перестрахування на національному та міжнародному страхових ринках;
• дія полісів за межами України;
• регулювання як національним, так і міжнародним правом;
• необхідність інфраструктури та технічного забезпечення, глибоких знань норм міжнародного права, юридичного забезпечення та наявності спеціалістів страховика і тісних відносин з сюрвеєрськими компаніями;
• на ринку міжнародного авіаційного страхування прийнято користуватись послугами сюрвеєрських компаній, які мають свої представництва в різних країнах світу, оскільки за міжнародними нормами підставою для страхової виплати є саме висновок сюрвеєра.

12.2. Повітряним Кодексом України (розділ XVII) передбачено, що повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту а усі експлуатанти - третім особам, не нижче за рівень, встановлений Урядом України. Замовник зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

Обов'язкове страхування, зазначене вище, здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. Авіаційне страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків.

З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створюється страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створюється за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування в розмірі, що визначається Урядом України.