Тема 1. Страхова послуга й особливості її реалізації

ТЕМА 5. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

5.1. Сутність та необхідність медичного страхування. Об’єкт та суб’єкти медичного страхування.

5.2. Обов’язкове медичне страхування.

5.3. Добровільне медичне страхування.

5.4. Медичне страхування громадян, які виїжджають за кордон – асистанс.

5.1. Медичне страхування – це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров’я, пов’язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно має певні переваги перед приватними і державними системами, а також відомчою медициною, забезпечуючи більшу доступність, ясність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг.

Об’єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям і здоров’ям громадян, а його метою – забезпечення застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів та фінансування профілактичних заходів. Тому страховими ризиками в медичному страхуванні є захворювання застрахованого, а страховими випадками – його звернення в медичну установу і надання застрахованому лікувальних послуг.

Медичне страхування відрізняється від страхування життя, так як не передбачає ризик смерті або дожиття до певного віку чи до закінчення терміну дії договору страхування, тобто є ризиковим видом страхування.

Суб’єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи та медичні заклади.

Страховиками визнаються юридичні особи, які створені і функціонують у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю у відповідності з чинним законодавством країни, а також отримали у встановленому порядку ліцензію для здійснення цієї діяльності. Ліцензію на всі види медичного страхування видає орган управління охороною здоров’я згідно із законодавством України.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування. При обов’язковому медичному страхуванні страхувальниками для працюючого населення є підприємства та роботодавці, а для непрацюючого місцеві органи влади. При добровільному страхуванні страхувальниками є підприємства, громадські, благодійні організації, інші юридичні особи, а також працездатні громадяни. Застрахований – це особа, яка бере участь в особистому страхуванні, чиє життя, здоров’я та працездатність є об’єктом страхового захисту.

Важливою особливістю медичного страхування є те, що відшкодування збитків застрахованому при настанні страхового випадку здійснюється не грошима, а медичними послугами. Ці послуги надають медичні заклади.

Медичний заклад – це самостійний суб’єкт господарювання, який укладає угоди з медичними страховими організаціями і працюють у відповідності з ними. Медичні заклади, що надають послуги у системі медичного страхування, повинні отримати ліцензію на їх здійснення.

5.2. Медичне страхування за формами поділяється на обов’язкове та добровільне. Обов’язкове медичне страхування (ОМС) є частиною системи соціального страхування і основною формою медичного страхування у країнах з ринковою економікою. Добровільне медичне страхування (ДМС) є доповненням до обов’язкового і гарантує оплату медичних послуг, що надані понад його програму.

Обов’язкове медичне страхування має риси соціального страхування, оскільки порядок його здійснення визначається чинним законодавством. Воно реалізується у відповідності з державними програмами, що обумовлюють гарантований обсяг та умови надання медичної допомоги населенню і здійснення необхідних профілактичних заходів, та координується держаними структурами. ОМС перебуває під жорстким контролем держави і характеризується неприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки стабільності надходжень коштів.

Суб’єктами ОМС є страхувальники, застраховані особи, фонди обов’язкового медичного страхування, страховики і лікувально-профілактичні заклади.

Страхувальниками для працюючого населення тут виступають юридичні особи (підприємства, установи, організації), а для непрацюючого – держава.

ОМС проводиться на основі двох програм – базової і територіальної. Базова програма опрацьовується Міністерством охорони здоров’я і затверджується на рівні держави. Вона охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг для кожного громадянина. На основі такої програми органи державного управління розробляють і затверджують територіальні програми ОМС. Медичні заклади, що залучені у програмах ОМС, несуть економічну, юридичну відповідальність перед страхувальниками за надання медичних послуг, передбачених договором страхування, щодо обсягу і якості.

Отже, ОМС охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але не може охопити весь обсяг ризиків. Незадоволений страховий інтерес реалізується шляхом добровільного медичного страхування, яке доповнює обов’язкове.

· 5.3. Добровільне медичне страхування (ДМС) забезпечує страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації додаткових витрат, які виникають при зверненні в медичні заклади. Основна мета ДМС – гарантувати застрахованим особам при виникненні страхового випадку оплату вартості медичних послуг за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Предметом ДМС є здоров’я застрахованої особи, що підлягає ризику його пошкодження в результаті несприятливих подій або захворювання застрахованого, що викликають необхідність звернення в медичні заклади за отриманням медичної допомоги. ДМС базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій, населення до сфери охорони здоров’я.

Суб’єктами ДМС є страховики, страхувальники, застраховані особи і медичні установи. Страхувальниками тут виступають як юридичні, так і фізичні особи, але найчастіше ними є підприємства, установи, організації, які укладають договори колективного страхування на користь своїх працівників, які сплачують страхові внески з одержаного прибутку. Страховиками є незалежні страхові компанії, які мають статус юридичної особи і ліцензію на право здійснення цього виду страхування. Застраховані – це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе, то вона виступає страхувальником і застрахованим одночасно. Медичні установи – це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування. Медична допомога може надаватися і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право.

ДМС може бути як індивідуальним, так і колективним. Для колективної форми страхування характерним є те, що страхові внески сплачуються за рахунок коштів юридичних осіб, а при індивідуальній формі – за рахунок доходів окремих громадян.

При ДМС страховим випадком є звернення застрахованої особи під час дії договору страхування до медичної установи у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою отримання консультативної, профілактичної та іншої допомоги, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

При укладенні договору страхувальником обирається програма добровільного медичного страхування. Страховою сумою тут є граничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю медичних послуг, передбачених договором страхування.

Страхові внески, які сплачує страхувальник, залежать від обраної програми, рівня страхового забезпечення, строку страхування, тарифної ставки тощо. Тарифні ставки розраховуються страховиком на основі статистичних даних про звернення про медичну допомогу та тривалість лікування. Іноді тарифна ставка диференціюється залежно від віку, статі, стану здоров’я застрахованої особи.

5.4. Громадяни, які виїжджають за кордон, мають змогу укласти договори страхування асистанс на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном. Як правило, умови страхування передбачають: амбулаторне лікування, стаціонар, вартість медикаментів, екстрена стоматологія, репатріацію останків, приїзд і перебування родича у випадку госпіталізації застрахованого, організацію та оплату повернення хворого, транспортування до лікувальної установи, медичне транспортування на батьківщину.

Страхова сума складає від 5 до 50 тис. дол. США. Вартість страхового поліса залежить від страхової суми, терміну перебування за кордоном, віку застрахованого, країни та мети поїздки, франшизи тощо. Страховики використовують знижки. Наприклад, дітям до 16 років зменшується тариф на 50%, якщо вони подорожують разом з батьками; для туристичних груп понад 20 чоловік – 20%, для постійних клієнтів – 20% та ін.

 

Тема 10

Тема 13

ТЕМА 13. СТРАХУВАННЯ МАЙНА ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН

13.1. Страхування будівель, що належать громадянам.

13.2. Страхування тварин, що належать громадянам.

13.3. Страхування домашнього майна громадян.

13.4. Страхування професійної та іншої відповідальності громадян.

13.1. Усі види страхування майна громадян належать до загальних (ризикових) видів страхування, сутність яких проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам-громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна внаслідок передбачених обставин (стихійного лиха, пожежі, аварії, викрадення, протиправних дій третіх осіб тощо).

Страховому захисту підлягають будівлі й споруди, які належать громадянам, на правах приватної власності. До них належать: житлові, садові, дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, які зведені на постійному місці, у тому числі ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит. Одночасно приймається на страхування додаткове обладнання до будівель, як то газопровід, лічильники тощо. При цьому страхувальник самостійно вирішує, які об’єкти підлягають страхуванню: усі будівлі; окрема споруда; окремі конструктивні елементи; незавершене будівництво.

Не підлягають страхуванню дуже старі будівлі, аварійні, а також ті, які перебувають в зоні, якій загрожують обвали, повені, селі, інші стихійні лиха. Не підлягає страхуванню на цих умовах також рухоме майно.

До страхових випадків належать: стихійні лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, осідання ґрунту, обвал, сель, повінь, землетрус тощо); пожежа, вибух, викид газу; аварія опалювальної системи, водопровідної чи каналізаційної мережі, проникнення води із сусідніх приміщень; неправомірні дії третіх осіб.

Виключення із страхових випадків передбачають, що не підлягаю відшкодуванню страховиком збитки, що спричинені домовим грибком, гниттям, зносом, ремонтними роботами, конструктивними недоліками застрахованої будівлі, які були наперед відомі страхувальникові, навмисними діями страхувальника, виникнення громадських заворушень, війни, конфіскації тощо.

Як правило, договір страхування укладається на 1 рік чи на кілька місяців.

Страхова сума визначається для кожної будівлі на основі домовленості між страховиком і страхувальником, але не більше дійсної вартості будівлі (первісна вартість з урахуванням зносу). Договір може укладатися і на меншу суму, тоді страхове відшкодування страховик виплачує пропорційно: в такому відсотку, який страхова сума становить від дійсної вартості будівлі.

Страхові платежі залежать від розміру страхової суми, терміну страхування, граничних тарифних ставок, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України: на будівлі в сільській місцевості – від 0,2 до 0,45% страхової суми; і міській місцевості – від 0,18 до 0,4% страхової суми. Страхові платежі можуть сплачуватися одноразово або частинами.

При настанні страхового випадку розмір збитку та страхового відшкодування визначається на підставі страхового акта. Залежно від ступеня знищення або пошкодження будівлі розрізняють тотальний або частковий збиток. Тотальний збиток (знищення будівлі) настає тоді, коли вартість відновлювальних робіт з урахуванням вартості залишків та витрат страхувальника на запобігання збитків чи їх зменшення перевищує дійсну вартість будівлі. Розмір тотального збитку визначається:

- при повному знищенні будівлі без залишків будівельних матеріалів, придатних для будівництва, - як сума вартості будівлі з урахуванням суми зносу та витрат на рятування;

- якщо є залишки будівельних матеріалів – як різниця між сумою вартості будівлі з урахуванням зносу та витрат на рятування і сумою вартості залишків матеріалів з урахуванням їх знецінення внаслідок страхового випадку.

Отже, сума збитку визначається за формулою:

Сзб=((В-І)+Р)-З,

де В- первісна вартість будівлі, І – сума зносу, Р – витрати з рятування будівлі, З – вартість залишків, придатних для будівництва.

При частковому збитку (пошкодженні будівель) основою для визначення втрат є вартість відновлення (ремонту) будівлі з урахуванням суми зносу та вартості залишків від пошкоджених (знищених) конструктивних елементів. Вартістю відновлення будівлі є витрати. Необхідні для того, щоб привести будівлю до стану, придатного для експлуатації, аналогічного тому, який був до страхового випадку.

13.2. Страхування тварин, що належать громадянам забезпечує страховий захист на випадок загибелі, падежу чи вимушеного забою тварин. Це добровільне страхування, страхувальниками при якому виступають власники тварин - фізичні особи.

Об’єктом страхування є здорові тварини певного віку: ВРХ. коні – від 1 місяця; свині – від 6 місяців; невелика рогата худоба – від 1 року; хутрові звірі – від 45 днів; собаки – від 6 місяців до 10-12 років; бджоли, папуги, коти тощо. Власники тварин повинні дотримуватися встановлених рекомендацій з догляду за тваринами, їх годування, а також мати умови для їх утримання.

Страхові випадки можна поділити на чотири групи:

- загибель або падіж тварин від хвороб чи стихійного лиха, дії електричного струму, замерзання, задушення, отруєння травами, укус змії чи отруйної комахи, утоплення, попадання під транспортний засіб, попадання в ущелину, інші травми;

- вимушений забій тварини, травмованої через нещасний випадок, якщо це унеможливлює її подальше використання або вимушений забій за розпорядженням ветеринарних служб;

- лікування тварин від хвороби чи травми внаслідок нещасного випадку (страхування додаткових витрат на утримання тварин);

- викрадення, навмисні, протиправні дії третіх осіб.

Страховий захист тварин обмежується територією (житлові та допоміжні приміщення, присадибна ділянка), обумовленою як місце страхування. Якщо тварин6и не перебувають за вказаним місцем, то страховий захист припиняється.

Страхова сума встановлюється на кожну тварину окремо, причому її максимальний розмір не може перевищувати ринкової вартості тварини (страхової оцінки). Для всіх тварин одного виду і однієї вікової групи страхова сума має бути однаковою.

Страховий тариф може складати 1-10% від страхової суми. Для ВРХ граничний розмір страхових тарифів – від 2до 5% від страхової суми, для коней – 3-7%. Для постійних страхувальників передбачені пільги: знижки сум страхових платежів, додатковий місячний термін для поновлення договору.

Страхове забезпечення при страхуванні тварин базується на системі першого ризику, тобто у разі знищення (вимушеного забою, викрадення або лікування) тварини страхове відшкодування виплачується у розмірі збитку, але не перевищує страхової суми.

13.3. Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи – власники домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом із ним проживають і ведуть спільне господарство. Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг, білизна, взуття, вироби з дорогоцінних металів, предмети домашнього господарства та вжитку, господарський та спортивний інвентар; книги, предмети образотворчого мистецтва тощо. На страхування приймаються не лише предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, а й будівельні матеріали, корми, паливо, сільськогосподарські культури, елементи оздоблення та обладнання житлових та господарських приміщень у будинках державного, громадського фонду, житлово-будівельних кооперативів, приватизованих квартир, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.

На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо -, теле -, відеоапаратура) або окремі предмети (лише персональний комп’ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором.

Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених далі причин:

· Стихійне лихо: повінь, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, вихід підгрунтових вод, осідання ґрунту, паводок, незвичні для даної місцевості тривалі дощі та великі снігопади, сель, блискавка, землетрус.

· Нещасний випадок: пожежа, вибух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викид газу, раптове зруйнування основних конструкцій житлових або підсобних приміщень.

· Викрадення або неправомірні дії третіх осіб.

Серед такої кількості об’єктів страхування та страхових випадків передбачаються певні обмеження щодо прийняття домашнього майна настрахування та обсягу страхової відповідальності. Так, страхування не поширюється на різні документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, фотознімки, кімнатні рослини, запасні частини, деталі, приладдя до транспортних засобів та інше майно, страхування якого проводиться за іншими правилами. Крім того, не вважаються застрахованими предмети, які використовуються з комерційною чи професійною метою, чи не належать страхувальникові або членам його сім’ї на правах особистої власності (наприклад, речі, що взяті напрокат, у тимчасове користування або на зберігання від інших осіб). Крім того, не приймаються на страхування домашнє майно, що перебуває в аварійних або дуже старих будівлях чи в зоні, якій загрожують повені, зсуви, обвали та інші стихійні лиха, з моменту оголошення у встановлено порядку про таку загрозу. У такій зоні домашнє майно приймається на страхування лише в разі, коли страхувальник поповнює договір страхування на новий термін до закінчення терміну дії попереднього договору.

До обсягу страхової відповідальності не включаються збитки, які виникли внаслідок ведення військових дій, введення військового стану, зносу, технічного браку, технічних поломок, перевищення строку експлуатації домашнього майна, навмисні дії страхувальника або члена його родини.

Дія договору страхування у просторі обмежена місцем страхування. Отже, охоплене страховим захистом домашнє майно підлягає страхуванню лише за зазначеною в договорі страхування адресою, тобто за місцем проживання страхувальника або розташування садового (дачного) будинку. Якщо майно переміщується за іншою адресою, то дія договору страхування припиняється.

Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. Страховою оцінкою може бути погоджена сторонами страхування, дійсна або первісна вартість майна з урахуванням витрат, пов’язаних з його рятуванням або приведенням у порядок під час страхового випадку. За бажанням страхувальника домашнє майно може бути застраховано на повну дійсну (первісну) вартість або на певну частку від цієї вартості. Тільки колекції, картини, унікальні та антикварні речі приймаються на страхування в розмірі їх повної вартості згідно з експертною оцінкою відповідних компетентних органів.

Строк страхування становить здебільшого 1 рік, але можуть бути укладені інші строки страхування згідно з конкретними запитамистрахувальника. Розмір тарифної ставки встановлюється у відсотках від страхової суми за рік і залежить від обсягу відповідальностістраховика, виду домашнього майна, типу будівлі, в якій міститься майно, умов додержання безпеки житла та інших факторів.

Збиток визначається:

· у разі знищення майна – у розмірі дійсної (первісної) вартості застрахованого майна з урахуванням залишків (якщо такі є);

· у разі викрадення - це дійсна або первісна вартість майна;

· у разі пошкодження майна – втрачена вартість, що визначається як різниця між дійсною вартістю та вартістю з урахуванням знищення, тобто втрати якості та цінності майна через страховий випадок.

Страхування домашнього майна здійснюється за принципом першого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за знищене (вкрадене або пошкоджене) майно в розмірі суми збитку, але не вищої за страхову суму.

13.4. Об’єктом страхування відповідальності громадян виступає відповідальність страхувальника згідно із законодавством чи договірними зобов’язаннями перед третіми особами за нанесення шкоди їх здоров’ю чи майну.

Страхування професійної відповідальності дозволяє захистити майнові інтереси осіб різних професій, які під час своєї професійної діяльності можуть нанести шкоду третім особам в результаті помилки чи недбалості. Типовими представниками професій, діяльність яких потребує страхового захисту є юристи, лікарі. Страховик зобов’язується згідно з договором страхування сплатити страхувальникові компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну страхувальником. Договір страхування ґрунтується на судовій відповідальності страхувальника. Тому страховик на свій розсуд може заперечувати позов у суді, не зважаючи на розголос. Виключається відповідальність, яка виникає через дискредитацію та наклеп, нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника. Поліс покриває всі позови, які були подані в період його дії, не залежно від дати, коли професіонал припустився помилки. Однак, страховик може вказувати в договорі ретроактивну дату, яка передбачає, що позови, шкоди за якими було завдано до цієї дати, не приймаються.

 

Тема 1. Страхова послуга й особливості її реалізації

1.1. Необхідність надання страхових послуг юридичним особам та громадянам, їх сутність та класифікація.

1.2. Особливості маркетингу в страхуванні. Маркетингова політика страховика.

1.3. Реалізація страхових послуг.

1.4. Страхові посередники та державне регулювання їх діяльності.

1.1. Страхова послуга – це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. Специфічні ознаки страхових послуг, які відрізняють їх від інших послуг: нематеріальний характер;

· невидимість, абстрактність; неможливість зберігання; єдність, протистояння та залежність інтересів сторін “страховик-страхувальник”; імовірність настання страхового випадку; оплата послуги передує її наданню; страхувальник до моменту купівлі страхової послуги точно не знає про її якісні характеристики і може взяти безпосередню участь у її створенні; широке географічно-територіальне розповсюдження продажу та споживання; страхова послуга має часові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу; попередня невизначеність страхового відшкодування – у розмірі, часі, або взагалі факту настання.

Страхові послуги можна класифікувати:

1. За способом споживання – індивідуальні, колективні;

2. За клієнтом – фізичним особам (населенню) та юридичним особам (підприємствам, установам, організаціям);

3. За об’єктом – послуги щодо страхування майна, життя, здоров’я, працездатності, відповідальності перед третіми особами;

4. За формою – добровільні, обов’язкові.

1.2. Маркетинг у страхуванні – це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: розробка конкурентоспроможних страхових послуг для конкретних категорій страхувальників; впровадження раціональних форм реалізації страхових послуг за належного сервісу та реклами; збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Маркетингова політика страховика спрямована на: 1) розширення страхового поля (збільшення категорій потенційних клієнтів та об’єктів страхування); 2) покращання якісних показників страхових послуг (розширення обсягу страхового покриття, номенклатури страхових послуг, удосконалення обслуговування страхувальників тощо); 3) вибір каналів реалізації страхових послуг (офісний метод реалізації, через відокремлені підрозділи та агентську мережу, які шукають клієнтів і працюють з ними за межами головного офісу, через об’єднання страховиків, брокерське посередництво); 4) формування споживчого попиту (зв’язки з громадськістю, реклама, стимулювання збуту).

Інструментами реалізації маркетингової стратегії страховика є страховий продукт; його ціна; методи розподілу; стимулювання продажу та організація системи збуту. Розробка страхової послуги починається з дослідження, збору, нагромадження, обробки, аналізу інформації про об’єкти страхування, фактичних та потенційних клієнтів, вивчення діяльності конкурентів тощо.

Ціна на страхову послугу формується на конкурентній основі з врахуванням попиту і пропозиції, однак, в її основі лежать необхідні витати на надання страхової послуги, тобто розмір страхового відшкодування та витрати на ведення справи. Ціна страхової послуги має дві складові: собівартість і прибуток страховика. Собівартість включає в себе частину страхового тарифу, яка забезпечує виплати страхових сум і страхового відшкодування, формування страхових резервів, витрати на проведення страхування. Прибуток – надбавка до собівартості, від якої залежать коливання ринкової ціни страхової послуги. Цінова політика страховика повинна поєднувати як інтереси залучення клієнтів, так і доходності страхової діяльності.

1.3. Процес реалізації страхових послуг можна поділити на три етапи у хронологічній послідовності їх проведення або реалізації: аквізиція, супровід договору, дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування.

Аквізиція є першим етапом, який передбачає зустріч потенційного клієнта з представником страховика. Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка містить істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту. Заява може бути в усній чи письмовій формі. Додаткова інформації може здобуватися шляхом залучення до переговорів вузькопрофільних експертів. Використовуючи також власні джерела інформації про об’єкт страхування, страховик здійснює градацію обставин, які можуть призвести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. Одночасно приймаються принципові рішення – чи брати об’єкт на страхування і в яких межах відповідальності. Такий процес у міжнародній практиці називають андеррайтингом. Андеррайтинг передбачає оцінювання ризиків, притаманних об’єкту страхування, прийняття про прийом об’єкту на страхування чи відмову, визначення строків, умов та розміру страхового покриття, підготовка пропозицій про перестрахування. Після узгодження підписується договір страхування, який починає діяти з моменту отримання страховиком страхових платежів.

Супровід договору страхування передбачає регулярний контроль за об’єктом страхування під час дії договору, а саме: виконання клієнтом своїх зобов’язань з додержання норм безпеки, своєчасного виявлення й усунення передумов до страхового випадку тощо; своєчасного виявлення можливих тенденцій у характері ризику (наприклад, заміна перевізника чи маршруту застрахованого вантажу); відстежування якості послуг, які надаються страхувальникові третьою стороною за дорученням страховика для максимального задоволення потреб страхувальника і підтримання ділової репутації страховика.

Дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування передбачають: фіксацію, аналіз та попереднє встановлення збитку з отриманого повідомлення, прийом заяви і організація розслідування із залученням – при потребі – аварійних комісарів, які з'ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків відповідно до Закону України "Про страхування". Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком має право: 1) визначати форми і методи виконання зобов'язань на підставі законодавства і умов договору; 2) з дозволу особи або органу, які проводять розслідування, знайомитися з матеріалами слідства, бути присутнім під час проведення слідчих дій і порушувати клопотання стосовно обставин і причин настання страхового випадку; 3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від сторін, причетних до настання страхового випадку; 4) надавати на запити Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, а також слідчих органів інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду.

Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком зобов'язаний: 1) кваліфіковано, неупереджено, об'єктивно і в зазначений строк виконувати свої зобов'язання; 2) не розголошувати будь-яку інформацію про об'єкт страхування без згоди на це страховика і страхувальника.

Аварійний комісар відповідно до договорів із страховиком може залучатися до справи за бажанням страховика або страхувальника. Підставою для з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків є заява страховика (страхувальника). З'ясування обставин і причин настання страхового випадку провадиться на підставі заяви страховика (страхувальника), наданих ним матеріалів, а також матеріалів і документів, які аварійний комісар має право вимагати. На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний акт. Аварійний акт - це документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди.

1.4. Згідно з чинним законодавством України, страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. У разі коли договір страхування укладається при посередництві страхового агента, суб'єкти цивільно-правових відносин повинні дотримуватися таких вимог: страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу; страховий агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів; у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Під час провадження страхової посередницької діяльності страховий брокер зобов'язаний: забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище; володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в тому числі про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиком, рівень його платоспроможності, а також надавати цю інформацію страхувальнику на його прохання.

До діяльності страхових брокерів застосовуються такі обмеження: страховий брокер не може провадити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку; страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 відсотків загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року; з метою забезпечення ліквідності операцій страхового брокера - юридичної особи розмір отримуваних ним страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера; страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договору страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має права отримувати страхові платежі і їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику. Розмір платежів, отримуваних страховим брокером – фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.