Книгодрукування і розвиток полемічної літератури у 17-18 ст.

Освіта і книгодрукування у 14-17ст.

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Особливістю розвитку української літератури кінця XVI — початку XVII ст. було те, що на цьому процесі своєрідно позначились ідеї Відродження та Реформації. Це стосується перш за все творчості полемістів, зокрема Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Івана Вишенського та ін. Екуменічний процес, який був викликаний Берестейською унією стимулював розвиток полемічної літератури. Письменників та вчених хвилювала доля української культури. Серед літературних пам'яток тієї доби вирізняються праці Й. Борецького "Протестація", З. Копистенського "Палінодія", Г. Смотрицького "Ключ царства небесного", М. Смотрицького "Тренос", твір анонімного автора "Пересторога".

Зразком поєднання нового ренесансного світорозуміння й реформаційних ідей з художніми традиціями є твір Касіяна Саковича "Вірші на жалосний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного". Гуманістичне спрямування мають твори К.-Т. Ставровецького. В його працях "Зерцало богословія" (1618), "Євангеліє Учительское" (1619), "Перло многоцінне" (1646) утверджується ідея земного буття людини.

Засновники й діячі братського руху, зокрема Л. Зизаній, Ю. Рогатинець, К.-Т. Ставровецький, сприяли формуванню в Україні ренесансного індивідуалізму. Характерним його проявом було усвідомлення важливості власної творчості, значення особистого авторства. У кінці XVI — на початку XVII ст. вперше більшість передмов до українських друкованих книг і значна частина творів письменників була підписана авторами. Саме в цьому виявляється істотна відмінність ренесансної творчості від пізньої середньовічної літератури, що переважно залишалася безіменною.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умовах Великого Польсько-Литовського князівства, стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і ораторсько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процесу.

3.Готичний стиль,культурологія,супрематизм.

Готичний стиль -готичний стиль — художній стиль, що був завершальним етапом у розвитку середньовічної культури країн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епохуВідродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Культурологія- це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв 'язки та взаємовпливи. Культурологія стала системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури.

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Супрематизм- напрям авангардного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку XX століття. Зачинателем вважається К. Малевич (народився 1879 в Києві — помер 1935 в Ленінграді). Напрям вийшов від кубізму і футуризму, він знайшов застосування в урбаністиці, плакаті і графіці.

1.Черняхівська та Зарубинецька культури.

Черняхівська культура — одне з найяскравіших культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст., вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення.

Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України

Зарубинецька культура -Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням на Батуровій Горі поблизу с. Зарубинці Канівського району Черкаської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Пищальники, Пухівка, Погреби, Бортничі,Вишеньки.

На поселеннях зарубиньців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готовий посуд випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної бронзи. З льону і коноплей, виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка.

Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і риболовлю. Добували залізо.

Культурний застій-

Пастораль- жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.

1.Нові процеси в духовному житті козацтва:реформування церкви та освіти, розвиток науки.

Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подібні до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних та підготовлених до пасторських обов'язків.

Освітою молодих ченців опікувалися і православні архімандрити.

духовні цінності стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесії як захисників певних поглядів та моральних установок.

Із втратою державності першою загинула добре поставлена освітня справа в Україні.Та впродовж свого існування освітні заклади, як і монастирі, сприяють книговидавничій справі. У XVII ст. діяли друкарні, які належали братствам, монастирям, магнатам, заможним особам з духівництва і козацької старшини. Це Острозька, Дерманська, Стрятинська друкарні, друкарня в Крилосі та ін. На самому початку століття засновано Друкарню при Почаївському монастирі (яка існувала до 1917 p.), досить довго діяли Унівська й Новгород-Сіверська друкарні.

Як бачимо, духовні процеси в Україні — оновлення церкви, освіти, пожвавлення книгодрукування — набувають в цей період значної інтенсивності.

Типи та види культури.

Культура підрозділяється також на народну, масову, елітарну. Народна культура характеризує культуру того або іншого етносу і нації. Масова культура - це, як правило, вестернизиро-ванная культура, що прийшла із заходу. Елітарна культура - характеризує еліту суспільства: політичну, ідеологічну, економічну, військову, культурну (письменників, музикантів і тому подібне)

3.Епос,пейзаж,язичництво.
Епос- різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Пейзаж- жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.

Язичництво- будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних релігій. Часто так називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичнихрелігій (наприклад, християнства, ісламу), що не є науково правильно.

Книгодрукування і розвиток полемічної літератури у 17-18 ст.

Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок.
Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямків:
1. Церковно-служебна література.
2. Богословська.
3. Навчальна.
4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.

 

Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.

 

Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.

Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк — чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.

Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, в центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.

Великі друкарські підприємства, такі як друкарні Львівського братства, Києво-Печерської лаври, завзято відстоювали монопольні права на друк та продаж богослужбових книг. У 17—18 ст. збут книг відбувався кількома шляхами. Перш за все, проводився продаж книг в самих друкарнях. Другим шляхом було розповсюдження книжок по інших регіонах. Книги розвозилися по різних містах, особливо в ярмаркові дні. У добу Петра Могили (20-ті — 40-ві рр. 17 ст.) видання Києво-Печерської друкарні, крім України, розповсюджувались у Росії, Молдавії, потрапляли і в інші країни. Особливо жваву торгівлю з Росією друкарня Києво-Печерської лаври вела з другої половини 17 ст. Є дані, що в 1672 р. друкарські майстри Тимофій Кушка та Олексій Мушин відкрили в Москві книгарню. Проте їхня торгівля не пішла жваво, що було зумовлено гострою конкуренцією з боку московських друкарень.

2.Українська культура 2пол. 20 ст.

Розвиток української культури в другій пол. XX ст. відбувався зиґзагоподібно. Спочатку, після смерті Сталіна, настає хронологічно короткий період відносної лібералізації. З перемогою у Кремлі в сер. 1960-х років консервативних сил українська культура знову потрапляє в жорсткі лещата радянської офіційної ідеології. Нарешті, з початком горбачовської перебудови створюються умови для національно-культурного відродження українського суспільства.
продовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як важливий аспект комуністичної ідеології. Не обминув освітньої сфери і М. Хрущов. З його ініціативи розгорнулася дискусія щодо майбутнього шкільництва, яка завершилася прийняттям у 1958 р. Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР".
Стратегічним напрямом у роботі школи в законі було визначено принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Запроваджувався аморальний принцип факультативності української мови.

 

Після зміщення М. Хрущова шкільна реформа попередніх років була скасована і залишилися тільки окремі її фрагменти, як, наприклад, восьмирічна неповна середня освіта. Запроваджувалося навчання дітей з 6 років (за бажанням батьків), 8-річні школи були реорганізовані в 9-річні, а 10-річні — в 11-річні. Однак якихось більш-менш помітних результатів ця реформа не мала.

Отже, розвиток української культури другої пол. 1950-х — 1980-х років мав суперечливий характер. Поряд із досягненнями, в культурі, як і в Інших сферах життя, все очевиднішою стає глибока системна криза.

3.Агіографія,класицизм,фетишизм

Агіографія -жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, а також наукова дисципліна, що вивчає історію написання житій. Той, хто пише в цій царині, називається агіограф.
класицизм- напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
фетишизм- одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо.

1.Формування мережі українських освітніх закладів у 17-18 ст.

Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним розвитком освіти. По всій території відкривалися школи різного кшталту. Особливу роль у становленні вищої освіти відіграла Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. в результаті об´єднання лаврської школи, заснованої напередодні митрополитом Петром Могилою, з братською школою, заснованою 1615 р. Іваном Борецьким на Подолі в садибі, подарованій братству Гальшкою Гулевичівною.
Києво-Могилянська академія стала елітною вищою школою, центром науки і культури козацької України. У ній навчався і працював цвіт українського народу. Тисячі громадян пишалися тим, що вони є вихованцями академії. Серед них — видатні вчені, політичні й релігійні діячі, вчителі, композитори. Багато хто з вихованців займав високі державні посади в Москві та Петербурзі.

Отже, розвиток освіти України в XVII—XVIII ст., поява мережі різних видів навчальних закладів і зокрема Києво-Могилянської академії як центру освіти та культури мали великий вплив на піднесення освіченості серед населення, формування інтелектуальної еліти в країні. Загальна письменність громадян України тих часів упадала в очі навіть іноземним мандрівникам, які мали змогу порівнювати це з іншими країнами.

2.Особливості української культури. Український менталітет.

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом йогоісторії.

Для української національної культури основоположною базою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

Український менталітет -Прийнято виділяти такі риси українського менталітету: індивідуалізм, емоційність, релігійність. Однак у цьому питанні існують розбіжності. Деякі дослідники до цієї групи додають ще прив’язаність до землі, ґрунту (І.Мірчук), схильність до ідеалізації, «пафос причетності до Бога» (М.Юрій), кордоцентричність (О.Киричук) та ін. Ми спробуємо проаналізувати кожну з цих рис, порівнюючи відмінні та спільні погляди різних мислителів, висвітлюючи й власну позицію.

Земля завжди мала сакральне значення для українського господаря, а органічна залежність від ґрунту простежується в пісенному фольклорі та народних звичаях. Шанобливе ставлення до природи було закладене ще язичництвом і вкорінилося у свідомості українців-землеробів. Поступово формувалися відносини власності, а добрий господар схвалювався селянською громадою, ставав у молоді зразком для наслідування. Проте згодом обставини змінилися, аграрно-общинна політика, яку проводила Російська імперія, негативно вплинула на формування українського індивідуалізму. Земля ставала власністю колективу, а не окремого індивіда, і, як наслідок, права особи таким ладом нівелювалися. Політика всенародної «зрівнялівки», ліквідації приватної власності й перетворення її у колективну була чужою для українців.

Прояви індивідуалізму в культурно-політичному житті українців базуються на ідеї свободи, що також є сакральною. Прагнення до свободи проходить червоною ниткою через усю історію України. Утиски свободи в приватній та соціальній сферах викликали супротив, що виливався у різноманітні стани: від примирення з дійсністю, узалежненням та виробленням здатності підпорядковуватися (клієнталізм-патерналізм) до бунтівництва та свавілля (нігілізм-анархізм). Такої думки дотримується, зокрема, професор А.Карась, який здійснив ґрунтовний аналіз феномена свободи та громадянського суспільства.

Щодо такої ознаки характеру українців, як релігійність, варто зазначити, що релігія і духовність завжди посідали чільне місце в житті української нації

3. Голосіння,конструктивізм,фреска

Голосіння- вид фольклору слов'янських народів. Голосіння виконують у зв'язку з майбутньою розлукою — під час весілля, проводів до війська, хвороби, але переважно під час похоронного та поминального обрядів.

Голосіння — це народно-поетичні твори, пов'язані з похоронним обрядом. В їх основі лежать стародавні уявлення про те, що померлий продовжує існувати в невідомому далекому краю, але його зв'язок з оточенням, в якому перебував до смерті, триває. Тому в голосіннях зверталися до мерця, як до живого, виповідаючи йому свої жалі, вихваляючи, прагнучи «розбудити» і благаючи повернутися. Виконували цю частину обряду жінки.
конструктивізм- авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі (див. Конструктивізм у літературі), фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.
фреска- живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.