Українська література 15-17ст.

Розвиток української культури в XIV — першій половині XVII ст.
органічно пов'язаний з історичними обставинами, що мали місце на землях
України, яка входила тоді до Великого князівства Литовського. Кревська
унія (1385 р.) поклала початок об'єднанню Литви і Польщі, надавши
польській шляхті право володіння українськими землями, тим самим
узаконила експансію латинської культури на кілька віків. Позитивним
моментом у цьому процесі було входження українських земель у простір
західної цивілізації. З іншого боку, Польща повела тотальний наступ на
українську культуру, православну віру, звичаї, традиції, мову.

У колонізаційному наступі на Україну провід вели польські магнати.
Опанувавши Холмщину, Галичину і Поділля, вони перейшли після Люблінської
унії на Волинь, Брацлавщину, Київщину і, врешті, на Лівобережжя. Струсі,
Язловецькі, Замойські, Синявські, Жолкєвські, Калиновські, Потоцькі та
інші магнатські роди зайняли величезні простори, створюючи справжні
латифундії, до яких належали сотні сіл, десятки містечок і замків, цілі
просторі провінції. Ці "короленята" були необмеженими володарями своїх
земель, бо займали найвищі посади в державній адміністрації. Всякі
скарги місцевого населення до влади не доводили ні до чого, бо
магнатська верхівка всю владу зосередила в своїх руках.

3.Екзистенція,ідіома,романський стиль.

Екзистенція- чьё-либо конкретное бытие, существование

Ідіома- стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.

Романський стиль- художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.

1.Феномен двовір’я і його відображення в мистецтві

В Україні можна знайти безліч ознак двовір'я у церковних обрядах і в церковному мистецтві. Це передусім включення давніх магічних знаків у християнське церковне будівництво та оздоблення храмів. Так, наприклад, багатьма дослідниками відмічається неканонічність Київського Софійського собору, особливо внутрішнє оздоблення, яке називають "язичницьким фоном". Не дивно, що рідновіри в XI ст. приходили в цей храм як у свою національну святиню. Храм втілює індоарійську ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Це уявлення про Світове Дерево, в якому метафорично закодована модель Всесвіту, знайшло своє відображення у поділі простору храму на три сфери: верхню — божественну, середню — світ людей і нижню - потойбічне царство. І хоча ікони тут християнські, все ж орнаменти Софії виконують роль семантичних меж, обрамлення для іконописних сюжетів. Символіка цих візерунків — знакове втілення ідеї безкінечності Всесвіту. Виткі рослини з трилистниками - хміль, який використовувався дія приготування ритуальних напоїв у традиційній вірі. Цей символ сягає ще інлоарніськпх глибин.

Зображення трилистників пов'язують із приготуванням священної соми (хаомп). Цікаво, що плетений орнамент як у Софійському соборі, так і в інших мистецьких творах, має зв'язок із технологією плетіння з ниток. Кожен вузол мав певну магічну роль і свою назву: "вузол живота і смерті", "вузол Геракла". Ортодоксальне християнство засуджувало архаїчну магію вузла (паузу — чаклунства), тому і і Софія Київська видавалася їм язичницькою, неканонічною. Пізніше християни запозичили у язичників амулети-плетінки, але надали їм форму хреста.

2.Естетизм художньої свідомості в архітектурі та живописі.

Одною з головних тенденцій художньо-естетичної свідомості є переоцінка цінностей. Кризово-перехідну ситуацію XX століття найбільш гостро відчула художньо-естетична свідомість. Саме в художній культурі переоцінка всіх цінностей, ініційована Ф. Ніцше, здійснюється найбільш радикально з самого початку XX століття та пройшла декілька типологічних стадій: авангард, модернізм, постмодернізм і паралельно з ними - консерватизм. Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, коли мистецтва більш не є витонченими мистецтвами, тобто носіями естетичного. Уже в XIX столітті багато хто з матеріалістів, реалістів, позитивістів, борців за соціально-демократичні перетворення виступили проти пріоритету естетичної функції мистецтва, за те, щоб поставити його на службу утилітарним (соціальним, ідеологічним та іншим) цілям, за активну соціально-політичну ангажованість мистецтва. Пост-артисти на іншій основі довели на практиці вигнання естетичного з мистецтва до логічного кінця. Сьогодні в експозиціях сучасної арт-продукції ми спостерігаємо інсталяції з розірваних мішків та засмальцьованих тілогрійок, фотографії приємного лиця живої дівчини, яке обліплене цілим скупченням мух і таке інше, і це викликає в нас сумнів стосовно естетичної сутності мистецтва. Але все це має під собою підґрунтя. Якщо майстри-утилітаристи сучасного дизайну, художнього конструювання, архітектури, спираючись на досягнення техніки та технології, а також на принципи ясності, функціональності, раціональності, реалізують аполонівський (згідно з ніцшеанською дефініцією) принцип художньої творчості, то багато з напрямів неутилітарного мистецтва авангарду, модернізму, постмодернізму йдуть шляхом пробудження та актуалізації діонісійської стихії, що звільняється поступом техногенної цивілізації, яка привела людство до рубежу глобальної катастрофи. Як результат ми маємо безкраю стихію посткультури, в якій володарює річ, яка звільнилась з-під контролю утилітаризму, річ сама по собі зі своїми енергіями і тіло, що дає місце такому існуванню, сутність якого у тому, щоб не мати ніякої сутності.

 

Сьогодні є очевидними три основні напрямки плину художньо-естетичної пост-культури, і вони передбачають вихід мистецтва за межі традиційного мистецтва в більш широкий простір життєвої реальності сучасної людини. Це:

1. Організація естетизованого середовища життя сучасної людини;

2. Організація масових видовищ, шоу, до яких активно залучаються і реципієнти;

3. Організація віртуальної реальності в кіберпросторі електронних сітей - неутилітарні оенсорно-інтелектуальні ігри, можливо це і стане предтечею художньо-естетичного досвіду людини майбутнього, організованого на основі синтезу всіх напрацювань класичних та авангардно-модерністських мистецтв на рівні нової електронної реальності із залученням в процес творчості гри-сприйняття конкретного реципієнта. Саме тут, теоретично будь-яка людина може знайти художньо-ігровий простір, що відповідає її індивідуальним потребам, схильностям, духовно-інтелектуальному рівню.

3.Апокрифи,культурний застій,пастораль.

Апокрифи- релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися, виникли на межі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

Культурний застій-

Пастораль- жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.

1.Нові процеси в духовному житті козацтва:реформування церкви та освіти, розвиток науки.

Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подібні до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних та підготовлених до пасторських обов'язків.

Освітою молодих ченців опікувалися і православні архімандрити.

духовні цінності стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесії як захисників певних поглядів та моральних установок.

Із втратою державності першою загинула добре поставлена освітня справа в Україні.Та впродовж свого існування освітні заклади, як і монастирі, сприяють книговидавничій справі. У XVII ст. діяли друкарні, які належали братствам, монастирям, магнатам, заможним особам з духівництва і козацької старшини. Це Острозька, Дерманська, Стрятинська друкарні, друкарня в Крилосі та ін. На самому початку століття засновано Друкарню при Почаївському монастирі (яка існувала до 1917 p.), досить довго діяли Унівська й Новгород-Сіверська друкарні.

Як бачимо, духовні процеси в Україні — оновлення церкви, освіти, пожвавлення книгодрукування — набувають в цей період значної інтенсивності.

Типи та види культури.

Культура підрозділяється також на народну, масову, елітарну. Народна культура характеризує культуру того або іншого етносу і нації. Масова культура - це, як правило, вестернизиро-ванная культура, що прийшла із заходу. Елітарна культура - характеризує еліту суспільства: політичну, ідеологічну, економічну, військову, культурну (письменників, музикантів і тому подібне)

3.Епос,пейзаж,язичництво.
Епос- різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Пейзаж- жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.

Язичництво- будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних релігій. Часто так називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичнихрелігій (наприклад, християнства, ісламу), що не є науково правильно.