Релігійний чинник у розвитку культури Галицько-Волинського князівства.

в умовах занепаду Києва як політично-релігійного центру Руської держави Галицько-Волинське князівство виконувало, по суті, функції захисту інтересів Русі-України у відносинах із зовнішніми суб’єктами міжнародної політики, зокрема Золотою Ордою і Папським престолом, а також сусідніми католицькими країнами – Угорщиною, Польщею та Литвою, захищаючи державний суверенітет, економічні, культурні, церковно-релігійні, етнонаціональні інтереси князівства і галицько-волинської спільноти. Історичні реалії перетворили Галицько-Волинське князівство на форпост, який, з одного боку, оберігав Давньоруську державу із Заходу, а з другого, - сприяв встановленню економічних, культурних, релігійних контактів з державами Європи і Папським престолом. На відміну від поліетнічної Старокиївської держави, Галицько-Волинське князівство розвивалося на моноетнічному грунті з переважанням західних впливів над комбінацією візантійських і північно-східних, що домінували в процесі формування Київської держави;

2.Українська суспільна думка у 19 ст;розвиток науки і філософії

У другій половині XIX ст. виникли нові фактори, які сприяли прискоренню загального культурного розвитку України. Потреба у спеціалістах для різних галузей господарства, науки і культури вивела на соціальну сцену інтелігенцію, близьку до визвольних прагнень, чутливу до інтересів народних мас. Поступальним, хоча і складним, суперечливим, був розвиток науки в Україні, що, починаючи з другої половини XIX ст. зосередився переважно в університетах та спеціальних вищих учбових закладах. Уряди царської Росії та Австро-Угорщини недостатньо асигнували проведення наукових досліджень, мало дбали про практичне використання досягнень науки, підозріло ставилися до прогресивних учених. Особливо тяжко відбивалась офіційна ідеологія на розвиткові суспільних наук. Однак багато талановитих вчених плідно працювали на науковій ниві і досягли великих здобутків

Філософська думка 60—70-х pp. в Україні найяскравіше репрезентована своєрідною гуманістичною концепцією, котра набула назву "філософії серця". Її автор — Памфіл Юркевич (1827—1874).

Розум, вважав він, виявляє загальне в діяльності людей, серце ж — основа неповторності й унікальності людської особистості. Тим-то в серці творяться ті явища й події історії, які принципово неможливо вивести із загальних законів. "У серці людини, — зазначає мислитель, — лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, не випливають з жодного поняття чи закону". Звичайно, розум, "голова" керує, планує, диригує, але серце — породжує.

Класична доба української філософії, представлена творчістю Г. Сковороди, М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, П. Юркевича тощо, яскраво демонструє нам основні риси українського світоглядного менталітету в їх суттєво зрілій формі.

3.Гравюра,культура,шістдесятники.
Гравюра- вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.
культура- сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людствомпротягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.
шістдесятники- назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякоїлібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

1.Поняття культури

Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру. Археологія по залишках, що дійшли до нашого часу, вивчає культуру історичних предків, що нині живуть або зниклих народів. Етнографія займається культурою представників різних національностей у всьому її різноманітті та цілісності. Своя точка зору на культуру як на об'єкт дослідження є у істориків і соціологів. Звідси і величезна кількість визначень даного поняття. Адже кожна з цих наук дає їй своє визначення. Не випадково тому фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях, а всього у світовій літературі їх близько 500.

Не можна зводити культуру лише до результатів діяльності, це й сама діяльність. саме так постає перед нами культура світоглядна, політична, технологічна, виробнича, культура людського спілкування, культура екологічна, правова і художня. Культура даної епохи тому включає в себе і результати, і способи діяльності, причому не тільки творчої, але і репродуктивної. Діяльність виступає як складова та джерело культури тоді, коли вона носить громадський характер, коли її продукти мають сенс не тільки для даного індивіда, але і для інших людей. Таким чином, культура є продуктом суспільної діяльності, незалежно від того в якій формі - колективної або індивідуальної - вона здійснювалася. Тому головний родову ознаку культури - це неприродна, діяльнісний, громадський джерело її походження і розвитку. Під цим джерелом мається на увазі громадська праця, який носить загальний характер.

Таким чином, культура - це не тільки виробництво речей та ідей в їх відірваності від людини, це виробництво самої людини у всьому багатстві і багатосторонності його громадських зв'язків і відносин, у всій цілісності його суспільного буття.
2.Архітектура та містобудування у Галицько-Волинському князівстві.

Архітектура і містобудування
У зв'язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів (міст). Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.
У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в архітектурі й орнаментиці.

3.Етюд,концептуалізм,середньовіччя.
Етюд- Твір образотворчого мистецтва допоміжного характеру, виконаний з натури з метою її вивчення в процесі роботи над картиною, скульптурою і т. Ін
концептуалізм- апрямок схоластичної філософії, доктрина, згідно з якою пізнання проявляється разом з досвідом, але не виходить з досвіду.

середньовіччя -період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродженнята Реформації (кінець 15 століття — початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).

1.Етапи становлення культурологічних знань.
Культурологія є наукою (точніше, групою наук з різним рівнем спеціалізованості по предмету), що вивчає культуру у всіх змістах і аспектах її розуміння. Однак, відсутність єдиної загальноприйнятої визначення феномена культури веде до найширшого розкиду думок із приводу об'єкта і предмета культурології.

ри цьому в першому випадку об'єктом культурології стає увесь світ штучних порядків (речей, споруджень, окультуреної території, історичних подій, технологій діяльності, форм соціальної організації знань, понять, символів, мов комунікації і т.п.), створених людством, а предметом — закономірності, по яких цей світ штучних порядків формується, функціонує й еволюціонує, а сама ж культурологія перетворюється в деяку "супернауку" про все людське, надприроднє, претендуючи на роль абсолютного інтегратора усього філософського, соціально-наукового і гуманітарного знання.

В другому підході, навпроти, об'єкт культурології зводиться лише до суми шедеврів інтелектуальної і художньої творчості, предмет — до виявлення иноваційно-творчої "субстанції" у людській психіці, а "зона відповідальності" дисципліни — до проміжку між антропософією і мистецтвознавством. Зрозуміло, це крайні позиції, між якими лежить безліч проміжних визначень як культури, так і вивчаючої її культурології.

2.Становлення професійної художньої культури в Україні у 17-18ст.

Перший етап умовно можна назвати філософським. Тут конституюється сама "ідея культури". Пригадаємо висловлювання У.Межуева. Своє завдання, пише він, філософи вбачали у "виробленні деякою загальної "ідеї культури", яка пояснюватиме зміст і спрямованість історії загалом". До речі, багато науку й дисципліни проходять цей етап.

Другий етап - емпіричне вивчення явища культури. ">Самую першу парадигму наук культуру; - пише Л,Ионии, - може бути емпіричну. Це збирати інформацію про різних народи, їх моралі, звичаї, спосіб життя, її письмо речей та спроби систематизації. У підручниках цей період звичайно позначається як передісторія, чи доісторія, науки" [70.С.25]. (Зауважимо, що емпіричне вивчення явищ навряд чи варто вважати парадигмою) Зрозуміло, що у цьому етапі використовуються ідея культури та ставлення до культурі, створювані її основі і цього емпіричних досліджень.

Третій етап - побудова культурології як наукової дисципліни. Тут виробляються принципи і культурологічної істини (пояснення), створюються ідеальні об'єкти, будуються культурологічні теорії. На цьому етапі складаються дилеми і парадигми культурології. При побудові культурологічної науки широко використовуються емпіричні дослідження.

На четвертому етапі поруч із триваючим розгортанням культурологічної науки складаються прикладні культурологічні дослідження, куди дедалі більше починає орієнтуватися культурологічний пізнання.

3.Естетизм,маньєризм,устав(напівустав)

Естетизм -підхід до творчої діяльності, зокрема мистецтва, як до предмета витонченої насолоди. Виник у XIX ст. Типовий прояв — теорія «мистецтво для мистецтва».

маньєризм -Течія вєвропейському мистецтві та архітектурі 16 століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною.

1.Розвиток освіти у Галицько-Волинському князівстві.

Як відомо, писемність і освіта поширилися на Русі із запровадженням християнства. Нечисленні попервах церкви та монастирі стали першими їх осередками, вогниками, що освітлювали язичницьку в масі Русь. Поступово збільшувалась кількість храмів і монастирів, зростали їхні бібліотеки, виникали й перші школи при них.
Однак писемність недовго залишалася монополією духівництва. Досить скоро вона поширилася на різні верстви населення. Знахідки археологів: літерні клейма й графіті на череп’яному посуді, свинцевих пломбах, пряслах, руків’ях ножів, арабських монетах-дирхамах, що обслуговували давньоруський ринок, - усе це є красномовними доказами того, що грамотою володіли і ремісники, і торговці, і воїни – рядові дружинники. А в Перемишлі, Звенигороді, Галичі та інших містах Галичини, як і на Волині, знайдено чимало бронзових і кістяних «писал» для письма на вкритих воском дощечках, які застосовувалися під час навчання письма й використовувались у княжих канцеляріях при готуванні текстів грамот і листів всього 16 сторінок.

2.Виникнення нових галузей науки у 17-18ст.

Отже, українська наука XIX ст., так само, як і українська літерату­ра чи мистецтво, відповідала потребам самоствердження українського народу як повноцінної європейської нації з усіма її ознаками. Най­важливішою серед останніх була державність, боротьба за яку і розгор­нулася під час Першої світової війни, особливо в березні 1917 р. Але і власний науковий рівень, що був досягнутий на початку XX ст., свідчив про досить високий творчий потенціал України, якому мали вщповідати і нові, досконаліші організаційні форми. Останнє й зумовило створення Української академії наук у листопаді 1918 р.

3.Антроцентризм,догма,неоромантизм.

Антроцентризм -різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіхподій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Догма- основні положення, що їх слід сприймати як незаперечну істину за будь-яких обставин.Зазвичай поняття догмат стосується царини релігії, релігійного вчення. Подібно до аксіоми в математиці, і постулату у фізиці догмат не можна довести, а, отже, слід сприймати його як основу у віровченні конкретної релігії. Свідомий відхід від догмата (повне неприйняття або інше трактування) називають єрессю, — саме вона часто призводить до релігійних конфліктів.

Неоромантизм- умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 — 20 століть. Течія раннього модернізму.

1.Морфологія культури.

це розділ культурології, присвячений структурному аналізові культури як соціального феномена, вивченню закономірностей побудови та процесів формоутворення культурних явищ. Для цього використовуються три основних методи пізнання: структурно-функціональний, семантичний та генетичний.

Морфологічне вивчення культури передбачає такі напрямки дослідження:

· генетичний, що розглядає виникнення і становлення культурних форм;

· мікродинамічний, який досліджує динаміку культурних форм у межах життя трьох поколінь (безпосередню трансляцію культурної інформації);

· структурно-функціональний, що вивчає принципи і форми організації культурних об'єктів та процесів відповідно до потреб, інтересів і запитів членів суспільства, а також технологічний, предметом якого є розподіл культурного потенціалу у фізичному та соціокультурному просторі і часі.