Українсько-російський договір 1654 р.

На початку січня 1654 р. царське посольство прибуло до Переяслава, на який вказав Хмельницький як на місце проведення переговорів та проголошення акта прийняття царської протекції. Уранці

18 (8) січня 1654 р. на старшинській раді прийняли ухвали по полудню провести в Переяславі загальну козацьку раду.

Зрозуміло, що процедура скликання подібного роду зібрання вимагала набагато більше часу для його підготовки. Адже після виснажливої осінньої кампанії 1653 р. козацьке військо було розпущене гетьманом по домівках і перебувало за сотні верст від Переяслава. У місті та його околицях знаходилися лише місцеві козаки та запрошені Хмельницьким на ралу вищі козацькі старшини.

Наступними днями, 19 і 20 січня, проходили українсько-російські переговори, на яких у загальних рисах обговорювався характер міждержавних взаємин. Остаточне вирішення цих питань було перенесено на московський раунд переговорів, що мав розпочатися згодом.

Після завершення переговорів з Бутурліним Хмельницький повернувся до Чигирина, де в середині лютого 1654 р. провів декілька старшинських нарад, на яких обговорювалося питання характеру і принципового змісту українсько-російського договору. У головних рисах проект передбачав залишити в недоторканності витворені в ході Української революції політико-адміністративний, військовий, судовий устрої Української держави, її фінансову систему та військо (чисельність якого мала становити 60 тисяч осіб). Залишалися незмінними також соціальна структура населення та форми соціально-економічної організації. Всі наявні в козацькій Україні соціальні верстви та групи населення отримували гарантії недоторканності їх прав і привілеїв (що стосується шляхти, козаків і православного духовенства) та непорушності статусу селянства, завойованого в ході Селянської війни. Гетьман (його влада визнавалась пожиттєвою) та козацька старшина зберігали за собою наявні владні повноваження у внутрішній політиці, а гетьманський уряд - у сфері зовнішньої політики. У містах, що володіли магдебурзьким правом, консервувалося міське самоврядування.

Остаточно проект було узгоджено та підписано Хмельницьким 27 лютого 1654 р., і саме тоді українське посольство на чолі з генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником Павлом Тетерею виїхало для узгодження позицій сторін до Москви. До царської столиці воно прибуло 21 березня, наступного дня йому було влаштовано урочисту зустріч і в'їзд у Москву, а 23 березня відбулася аудієнція в царських палатах. Після цього розпочалися переговори.

У ході переговорів російська сторона прийняла переважну більшість пропозицій гетьманського уряду, щоправда, виникли й деякі зауваження, пропозиції щодо коригування певних норм, і на цій основі точилися дискусії сторін. Внесені урядом Олексія Михайловича доповнення стосувалися двох таких моментів: за гетьманом зберігалося право зовнішньополітичної діяльності, але про її характер він був зобов'язаний інформувати Москву та утримуватися від зносин з Туреччиною та Річчю Посполитою без особливої на те вказівки царя; російський уряд відхилив запропоновану Хмельницьким модель фінансових взаємин Гетьманату з царем, за якої він мав сплачувати в царську казну щорічну фіксовану в розмірах грошову данину, натомість конституювавши положення, за яким зібрані українською адміністрацією кошти мали йти до царської скарбниці, а звідти повертатися на утримання козацького війська, адміністрації, системи судочинства тощо.

Певна річ, що внесені урядом Олексія Михайловича доповнення дещо обмежували прерогативи гетьманської влади, але загалом стосунки останньої з царем не виходили за рамки взаємин васалітету. Російський цар надавав Війську Запорозькому військову та в разі потреби політичну допомогу, а за це гетьман і старшина поступалися цареві певною часткою своїх повноважень. Зрозуміло, що немає підстав класифікувати ці події як "возз'єднання" чи "інкорпорацію" України Росією, адже Українська держава й надалі продовжувала існувати на політичній карті Європи.

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — грамоти-прокламації, які видала Українська Центральна Рада для широкого загалу, як гетьмани козацької доби. Українська Центральна Рада (УЦР) видала 4 Універсали, які визначили етапи української держави — від автономної до самостійної.

І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал («До українського народу, на Україні і поза її сущому»). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно з I Універсалом проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинно було стати Всенародні Українське Збори (Сейм), що обираються загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд Росії 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування.

I Універсал

Детальніше: I Універсал Центральної Ради

10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови:

· Проголошення автономії України в складі Росії;

· Джерелом влади в Україні є український народ;

· Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

· Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

· Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

III Універсал

7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови:

· Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

· До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

· Скасовується право приватної власності на землю;

· УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

· Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

· Запроваджується 8 годинний робочий день;

· Встановлюється державний контроль над виробництвом;

· На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

· Судова реформа.

· Амністія політичних в'язнів.

· Утворення Галицько-Волинської держави