ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки



1. Мета реформ.

2. Аграрна реформа на українських землях.

3. Наслідки та результати реформ.

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи.

При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.

Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі, селянам — 96,4 млн. десятин. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні радикально б ситуацію не змінив.

Столипінська аграрна реформа передбачала:

— руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;

— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;

— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і або залишатися на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі.

Столипін у проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати соціальної напруги на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі.

В Україні реформи просувались найбільш успішно. Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів).

Ці показники були значно вищі у порівнянні з європейською Росією, де з общини вийшло 24% господарств, а на хутори — 10,3%.

У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької.

Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.

Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.

Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.

З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою.

Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печерської лаври.

Головні передумова виникнення "Руської трійці"

Український романтизм має багато спільногоз романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, "Романтизм якетнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток" [Бовсунівська, ст.17]. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософієюСковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. "Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності"[Франко,ст.399]. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.

Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни.На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов'янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур "світова туга" трансформувалася тут у "національну тугу". Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов'янського об'єднання. Українці виробили власний варіант "теорії нації", розроблений Фіхте та Гердером, "заснований на загальнослов'янській спільності та етнокультурних традиціях".

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.

Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. "Лірика і була тим жанром, якийв практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною". Романтики значно збагатили її можливості, "широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність"[Комаринець, ст.9]. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.

2. Шашкевич Маркіян – один із засновників "Руської трійці"

Україна – фундатор ООН. (Ua)

Україна була однією з держав — засновниць Організації і стала повноправним членом ООН з дня її заснування.

Велика роль у створенні ООН належить колишньому СРСР, який виніс на своїх плечах основний тягар Другої світової війни.

У серпні — вересні 1944 р. на пропозицію СРСР відбулися попередні переговори представників Радянського Союзу, США та Ве­ликобританії, внаслідок яких було розроблено «Пропозиції щодо створення Всесвітньої міжнародної організації безпеки», які й стали основою Статуту ООН.

На Ялтинській конференції (7 лютого 1945 р.) радянська делегація внесла пропозицію, щоб кілька радянських республік були запрошені на конференцію Об'єднаних Націй як засновники міжнародної організації безпеки. Сторони підтримали цю пропо­зицію стосовно УРСР і БРСР, і було прийнято рішення, що установча конференція Об'єднаних Націй відкриється 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско.

Український уряд наполегливо і цілеспрямовано готувався до цієї конференції. Було складено меморандум, у якому всебічно висвітлювався історико-культурний розвиток українських земель, неспростовно, з посиланням на численні факти доводилось законне право України як однієї з держав, що найбільше потерпіли від фашистської агресії, брати участь у створенні нової міжнародної організації.

У перші дні роботи конференції у Сан-Франциско радянська делегація порушила питання про включення УРСР та БРСР до складу держав — засновниць ООН. Цю пропозицію було прийнято, і 6 травня 1945 р. українська делегація на чолі з народним комісаром закордонних справ УРСР Дмитром Мануїльсь-ким прибула до Сан-Франциско. Д. Мануїльський очолив на конференції комітет, де була сформульовані преамбула, цілі й принципи Статуту ООН. З ініціативи УРСР до Статуту було включено ряд важливих положень, зокрема положення про сприяння міжнародному співробітництву у вирішенні економічних і соціальних проблем, про загальну повагу і дотримання прав та основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови і релігії.

25 червня 1945 р. дев'яте пленарне засідання конференції схвалило Статут ООН, Статут Міжнародного Суду та Угоду про підготовчу комісію, а 26 червня відбулося підписання установчого акта цієї організації — Статуту ООН. 22 серпня 1945 р. Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала Статут ООН. З моменту створення ООН і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку міжнародна громадськість отримувала інформацію про історію і культуру українського народу. Представників України не раз обирали на високі пости у різних органах ООН.

Новий етап участі незалежної України в міжнародних організаціях почався з 24 серпня 1991 року. Цього ж року, вперше за 45 років членства в ООН, делегація України брала участь у роботі сесії ГА ООН, керуючись тільки інтересами власної держави.

Сучасними пріоритетними сферами діяльності ООН для України є:

— розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки;

—більш повне залучення ООН до процесу роззброєння, зокрема ядерного, зниження військового протистояння у різних регіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблем конверсії, участь у формуванні нових і зміцненні існуючих регіональних структур безпеки, налагодження співробітництва з ними;

— використання досвіду ООН для розв'язання соціально-еко-номічних проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України, сприяння переходу до ринкової економіки;

—використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.

Перебуваючи у вересні 1995 р. у Києві, Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос Галі зазначив: «У тому, що стосується Організації Об'єднаних Націй, роль України є унікальною і важливою. Я впевнений, що в найближчому майбутньому ми зміцнимо наші відносини, особливо у сфері інформації».





Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.147.211 (0.006 с.)