ТОП 10:

Утворення ЗУНР та її діяльність



Восени 1918 р. внаслідок глибоких соціально-економічних, політичних, національних протиріч, загострених до краю програшем у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія розпалася. На політичній карті Європи з'явилися нові суверенні держави: Австрійська республіка (12 листопада), Західно-українська Народна республіка (13 листопада), Чехословацька республіка (14 листопада), Угорська республіка (16 листопада), Королівство сербів, хорватів і словенців (1 грудня, з 1929 р. Югославія) та інші. Таким чином, ЗУНР стала одним з перших державних утворень, що виникли на уламках так званої «клаптикової» Австро-Угорської імперії. Цьому передували важливі подій, котрі потребують хоча б короткого аналізу.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники усіх політичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначення, Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. До неї увійшли 33 українських посли до австрійського парламенту, 34 депутати до Галицького та 16 – до Буковинського крайових сеймів і по 3 представники від національно - демократичної, християнсько-суспільної і соціал-демократичної партій та студентської молоді. Головою Національної Ради було обрано Є. Петрушевича.

19 жовтня було проголошено про створення з українських територій Австро-Угорської імперії Української держави, правда, у складі монархії, з якою галицькі політики старшої генерації не наважились порвати зв'язки. Великою ілюзією провідних галицьких політиків була думка, що доля Західноукраїнської держави вирішуватиметься у Відні, до якого виїхала делегація Української Національної Ради. Вони сподівалися на легітимну передачу їм влади з ласки імператора. Тим часом у Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, яка мала прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати владу в Галичині до рук Польщі. За цих умов гаяння часу з боку українців могло обернутися катастрофою. Тому у ніч з 31 жовтня на 1 листопада на чолі з сотником УСС Д. Вітовським влада у Львові була взята. Операція проведена блискавично і без кровопролиття. Було заарештовано намісника і міського коменданта, взяті під контроль всі державні установи, казарми й інші важливі об'єкти, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. У складі українських військових сил, які перебрали владу над двохсот тисячним Львовом, було всього близько 2,5 тис. чоловік.

Ранком 1 листопада Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки. Було видано відозву «Український народе», де говорилося про утворення незалежної Української держави, у якій «віднині народ є… господарем своєї землі».

9 листопада на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави Західно-українська Народна Республіка (ЗУНР). Вона охоплювала близько 70 тис. км2 з 6 млн. населення (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв та інші). Правда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття – Чехословаччина. Таким чином, ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з 4 млн. населення.

У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд – Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького.

13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», який складався з таких артикулів: назва, кордони, державна суверенність, державне заступництво, герб і прапор. В цьому законі закріплювались верховенство і суверенність народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною системою. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, прапором – синьо-жовтий, гімном – пісня “Вже воскресла Україна” (“Ще не вмерла Україна”).

Владу виявилось легше завоювати, ніж втримати. Польські керівні кола не змирилися з утворенням ЗУНР. Уже з перших чисел листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і польськими загонами. Бої проходили з перемінним успіхом, та у ніч на 22 листопада українські підрозділи змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з січня 1919 р. до Станіслава. 22 січня 1919 р. у Києві на Софіївській площі було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР і УНР. На жаль, справжнього об'єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої з північного сходу Червоної армії. В той же час армія ЗУНР УГА вела бої з переважаючою у бойовій силі і техніці польською армією. 16-18 липня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч, залишивши всю Східну Галичину під польською окупацією.

Отже, героїчна спроба українського народу здобути свободу, побудувати свою державу зазнала невдачі. Проте боротьба не була марною. За умов постійної воєнної розрухи урядові ЗУНР вдалося налагодити адміністрацію краю, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу, залізниці і прийняти цілу низку законів: «Про тимчасову адміністрацію і організацію судів» (16 листопада 1918 р.), «Про державну мову» (15 листопада 1918 р.), «Про виконання громадських прав і обов'язків» (8 квітня 1919 р.), «Про земельну реформу» (14 квітня 1919 р.), «Закон про вибори до однопалатного сейму ЗО УНР» (16 квітня 1919 р.), «Про восьмигодинний робочий день» (12 квітня 1919 р.) тощо.

Слід погодитися з думкою історика І. Лисяка-Рудницького, що значення ЗУНР полягає в тому, що «Галичина 1918–1919 років – єдиний в новітній історії приклад українського державного правопорядку».

Утворення радянської «УНР». Ленін розумів, що в українських губерніях радянська влада може утвердитися лише в тому разі, якщо збережеться проголошена Центральною Радою Українська держава. Щоб вона стала радянською і успішно функціонувала після ліквідації Центральної Ради, треба було, на його думку, утворити всередині партії український організаційний-центр.

З грудня в Києві відкрилася конференція більшовиків Південно-Західного краю. Ленін відрядив туди одного з найближчих йому працівників — Г. Зінов'єва з відповідним завданням, який його і виконав. Крайова конференція, що представляла понад 18 тис. членів партії, прийняла постанову про утворення регіональної партійної організації під назвою «РСДРП(б) — Соціал-демократія України». Відповідно до ленінського задуму українська партійна організація мала утворитися як складова частина єдиної партії на чолі з петроградським керівництвом.

Однак рішення більшовиків Південно-Західного краю не підтримали конференції Донецько-Криворізької обл. (на котрій було представлено понад ЗО тис. членів партії), Таврії і Херсонщини. Саме поняття «Україна» було чуже для більшовиків цих зрусифікованих регіонів. Вони ставили знак рівняння між національно-визвольним рухом та контрреволюцією і не могли зрозуміти, що організація українського центру відповідає інтересам самої партії.

Зазнавши невдачі у створенні українського філіалу партії, керівництво РСДРП(б) зустрілося з не меншими труднощами під час побудови регіональної державної структури. Коли наполеглива робота контрольованого більшовиками оргкомітету по скликанню Всеукраїнського з'їзду рад наблизилася до кінця, то виявилося, що у Києві зберуться далеко не всі делегати. Не рахуючись з оргкомітетом, есеро-меншовицький виконком рад Донецько-Криворізької обл. призначив приблизно на цей же час свій з'їзд у Харкові. Меншовиків та есерів (у тому числі лівих, котрі вже пішли на союз з більшовиками) не цікавила УНР, яку вони вважали націоналістичною вигадкою Центральної Ради. У призначений день, 4 грудня, кількість делегатів, що зібралися у Києві на з'їзд, ледь перевалила за сотню

Формально на Всеукраїнський з'їзд викликалися представники не тільки робітничих і солдатських, а й селянських рад. Щоб обмежити кількість селянських депутатів, серед яких більшовики не мали впливу, оргкомітет провадив стосовно них явно дискримінаційну лінію. Центральну Раду це не обходило: вона бойкотувала з'їзд, на якому більшовики збиралися її «переобрати». Однак Рада змінила тактику й викликала до Києва делегатів від селянських спілок. У відповідному циркулярі визначалися не узгоджені з оргкомітетом і вигідні вже Центральній Раді норми представництва делегатів рад від сільської місцевості.

У результаті до Києва з'їхалося понад 2000 делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин. Вони усунули мандатну комісію з'їзду і стали самі собі видавати мандати. Коли з'їзд розпочався, В. Затонського, котрому оргкомітет доручив його відкрити, просто зігнали з трибуни. Голова Селянської спілки М. Стасюк відверто заявив, що більшовицьки настроєний крайовий комітет рад робітничих і солдатських депутатів, даючи перевагу робітникам і солдатам, а до того ж ще неукраїнцям, над селянами, хотів сфабрикувати волю українського народу і тому спілка подбала, зі своїх) боку, про те, щоб збільшити селянське представництво на з'їзді

Однак провал організованого більшовиками з'їзду рад у Києві в кінцевому підсумку обернувся на їх користь. В. Антонов-Овеієнко, у розпорядження якого Раднарком передав значні військові сили, успішно діяв на харківському напрямку. За допомогою Харківської міської ради робітничих і солдатських депутатів, що напр. листопада перейшла під контроль більшовиків, він домігся обеззброєння місцевого гарнізону 10 грудня влада у Харкові перейшла до створеного більшовиками та лівими есерами військово-революційного комітету 11 грудня більшовицькі й прихильні до них делегати від рад, що приїхали у Харків з Києва, об'єдналися з делегатами обласного з'їзду рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили себе Всеукраїнським з'їздом рад.

З'їзд визнав Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Було обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України у складі 4 і члена, з них 35 більшовиків. Головою ЦВК обрали лівого українського соціал-демократа Є Медведева.

Офіційна назва держави, запроваджена Центральною Радою, зберігалася Перший радянський уряд України було названо Народним секретаріатом. Схожість цієї назви з назвою уряду Центральної Ради теж була не випадковою. У підписаній Леніним поздоровчій телеграмі Раднаркому створений з'їздом орган влади було названо незвично для більшовиків —в однині: «Робітнича і селянська Рада». Згадаймо, що Центральну Раду більшовики завжди називали буржуазною. У підсумку стає зрозумілою ідеологічна оболонка здійсненого ними грудневого перевороту в Україні: народжені революцією національно-державні структури є недоторканними, а персональний склад органів влади змінено законним шляхом, на Всеукраїнському з'їзді рад.

Хоч делегатів від селянства, яке становило понад 3/4 населення українських губерній, на з'їзді рад майже не було, радянський уряд республіки більшовики наполегливо називали робітничо-селянським До його складу увійшли, в основному, кадрові працівники більшовицької партії з числа тих, хто був пов'язаний з Україною не тільки роботою, а й місцем народження: Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергеев (Артем), М. Скрипник та ін Кілька місяців уряд не мав голови На його засіданнях головувала Є. Бош.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.122.228 (0.005 с.)