ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Україна на першому етапі революції 1905-1907pp. (січень-вересень 1905р). Революція 1905-1907 pp. - перша демократична революція у Російській імперії.



1.1. Основні передумови революції: загальнонаціональна криза, яка загострилась на початку XX ст. у зв'язку з економічною кризою та поразками Росії під час війни з Японією; зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання; жахливі умови праці більшості робітників, посилення експлуатації робітничого класу; об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до політичної діяльності й розв'язання важливих державних проблем; національне гноблення неросійських народів імперії; відсутність демократичних свобод.

1.2. Початок революції. Початок революції поклали події 9 січня 1905 р. у Петербурзі («кривава неділя»). Цього дня була розстріляна багатотисячна мирна демонстрація робітників, що направлялись з петицією до царя, у якій містилося прохання поліпшити умови їхнього життя. Було вбито понад 200 чоловік і кілька сотень поранено.

1.3. Розгортання робітничого руху. Криваві події у столиці викликали хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили й українські міста, зокрема Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Основними вимогами робітників були: установлення 8-годиного робочого дня; установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; встановлення робітничого контролю за виробництвом; запровадження системи соціального захисту. У ході боротьби із самодержавством, спочатку в Катеринославі, а потім в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виникли ради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.

1.4. Селянський рух. Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух: селяни палили поміщицькі маєтки, господарські будівлі, забирали худобу, ділили між собою панські й державні землі. Основними вимогами селян були: ліквідація поміщицького землеволодіння, скасування викупних платежів 1861 p., перерозподіл землі. Однією з форм селянського руху стало також складання на сільських зборах петицій, у яких крім основних вимог селян, містилися вимоги про звільнення політичних в'язнів, скликання представницьких загальнодержавних зборів, які б вирішили подальшу долю країни. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини всіх повітів України.

1.5. Вимоги студентів та інтелігенції. Широкого розмаху набув і студентський pyx - студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях. Представники інтелігенції підтримували більшість прагнень інших соціальних верств, вони відстоювали загально-демократичні перетворення. Активізували свою діяльність опозиційні політичні сили - від об'єднань земських діячів до соціал-демократів і соціалістів-революціонерів.

1.6. Повстання на броненосці «Потьомкін». Революційні настрої, які охопили армію і флот, посилились внаслідок невдач у війні з Японією та укладання Портсмутського мирного договору 1905 p., що призвело до втрати Ляодунського півострова та Південного Сахаліну.

14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Серед керівників повстання були українці Г. Вакуленчук та О. Матюшенко, а серед офіцерів, які приєднались до повстання, - член РУП О. Коваленко. Армія і флот перестали бути надійною опорою самодержавства. Проти повсталих влада спрямувала всю Чорноморську ескадру. Але ескадра відмовилася відкрити вогонь по революційному броненосцю. Побоюючись повстання на інших суднах, командування ескадри поспішило відвести її до Севастополя. 25 червня 1905 р. потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.

2. Радикалізація революційного руху « жовтні-грудні 1905 р. Намагання уряду зупинити революцію оголошенням 6 серпня 1905 р. маніфесту про скликання дорадчої Державної думи не дали результатів.

2.1. Жовтневий політичний страйк. Напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався й радикалізувався. У середині жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком, у якому взяло участь близько 2 млн робітників, із них 120 тис. - в Україні. Під час страйку знову виникли ради робітничих депутатів, керівництво якими намагались здійснювати революційні партії - соціал-демократи, есери, анархісти. Учасники загального жовтневого страйку висували, насамперед, політичні вимоги.

Восени 1905 р. селянський рух охопив понад третини повітів європейської частини імперії. В Україні у жовтні-грудні 1905 р. селянські виступи відбулися в 64 повітах (із 94), було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків, із них на Лівобережжі - понад 150, на Півдні-понад 100.

У жовтні-листопаді 1905 p. відбулись нові заворушення у військових частинах, що розміщувались у Кронштадті, Севастополі, Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Білій Церкві.

Україна в умовах десталінізації (1956—1964 pp.)

Процеси десталінізації та лібералізації в Україні за часів хрущовської «відлиги»

Після смерті Сталіна (5 березня 1953 року) і приходу М. Хрущова до керівництва в партії відбуваються істотні кадрові перестановки. Вони проходять не лише в Україні, але й у Литві та Латвії. Цілком можливо, що ці кадрові зміни заздалегідь спланував Лаврентій Берія, який розраховував захопити державну владу завдяки підтримці партійної верхівки національних республік. Проте керівники України не піддалися на цю спокусу й не підтримали шефа Міністерства держбезпеки. Як згодом з'ясувалося, колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал Тимофій Строкач з ризиком для життя повідомив М. Хрущова про антидержавну змову.

Прихід М. Хрущова до влади в Москві спричинив закономірні процеси «українізації» керівних кадрів в Україні. Адже перемогою над своїми політичними опонентами він великою мірою був зобов'язаний саме українським партійним керівникам, з якими підтримував міцні зв'язки ще з часів своєї роботи в Україні. Уже XVIII з'їзд КПУ в березні 1954 року окреслив тенденцію збільшення кількості українців у партійному керівництві республіки. Наприклад, у новообраному складі ЦК питома вага українців зросла зі 62% до 72% , усі вісім членів Політбюро були українцями, вони одержали посади не лише першого й другого (О. Кириченко й М. Підгорний), але й ще двох секретарів ЦК Компартії України.

Відчутні позитивні зміни відбувалися і в державному апараті, де на високі посади були висунуті драматург О. Корнійчук та син українського письменника Василя Стефаника Семен. Профспілки України замість росіянина А. Клебанова очолив українець К. Москалець. Значні кадровіперестановки відбулися в Міністерстві внутрішніх справ України після арешту прибічника Л. Берії П. Мешика. Щоб обмежити владу московської керівної еліти, М. Хрущов надавав більше повноважень національним кадрам у розв'язанні важливих проблем. Унаслідок цього можливості владних структур республіки помітно зросли, посилюючи автономістські домагання та особисті амбіції їхніх лідерів.

Збільшилося українське представництво й у союзному керівництві. Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду ввійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні. Українці значно поповнили керівний склад збройних сил СРСР.

Микита Хрущов (1894-1971)

Державний діяч. У 1938—1949 pp. (з перервами) був першим секретарем ЦК КП(б)У, у 1944-1947 pp. очолював уряд України. Відповідав за питання розвитку економіки, зокрема вугільної промисловості. Причетний до проведення репресій проти діячів науки і культури. Певним чином був в опозиції до Л. Кагановича в його боротьбі з «українським націоналізмом». У 1953— 1964 pp. був першим секретарем ЦК КПРС. Започаткував процес десталінізації життя в СРСР. Усунутий з усіх посад у 1964 р.

Україна й утворення СРСР

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік — Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки — Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром — Центральним комітетом Російської комуністичної партії більшовиків (ЦК РКП(б)). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву «договірної федерації».

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. (У квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду Генерального Секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий «план автономізації», який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х.Раковський та нарком внутрішніх справ М. Скрипник. На відміну від них, перший секретар Центрального комітету комуністичної партії більшовиків України (ЦК КП(б)У) Д. Манільський підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало X. Раковському: 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а 1936 р. — репресовано,

В. Ленін відкинув сталінський план і розробив власний, за яким усі республіки, включаючи Російську Федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади. На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР ЗО грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу зі складу СРСР, зле механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 p., коли була прийнята Конституція СРСР, яка позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню : зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

IX Всеукраїнський з'їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично — унітарною централізованою державою. Україна втратила рештки державного суверенітету й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.

Україна на початку Другої світової війни (1939-1941 pp.)

З кінця 30-х років почалась друга світова війна (1939-1945 pp.). Головною її причиною стала агресивна політика фашистської Німеччини, яка, керуючись злочинною гітлерівською "теорією" про зверхність так званої арійської раси, пред'явила територіальні претензії багатьом народам, почала захоплювати ряд європейських країн, втягнула весь світ у вир війни. Провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика "умиротворення" агресора з боку західних держав, зокрема Великої Британії та Франції, зумовили зміну курсу зовнішньої політики СРСР.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа - Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Ним зокрема передбачалися поділ Польщі, згода СРСР ввести свої війська до лінії Нарва - Вісла - Сан.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко просуваючись вглиб польської території, гітлерівці 10 вересня підійшли до Бреста й Львова. 17 вересня Червона армія вступила в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня уряд і головне командування Польщі виїхали за межі країни, наказавши своїм військам не чинити опору Червоній Армії. 22 вересня радянські частини увійшли до Львова.

27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною "третього рейху".

У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. Основна частина Бессарабії об'єднувалася з Молдавською АРСР, яка була перетворена на союзну республіку, і виведена зі складу УРСР. При цьому до Молдавської РСР потрапили деякі історичні українські землі. На українських землях Подністров'я у Північній Буковині та Південній Бессарабії були утворені відповідно Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР.

Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Початок цьому процесові поклав Акт злуки УНР і ЗУНР (1919).

Трудящі земель, які повернулись до України, в основному приязно зустріли частини Червоної Армії, сподівалися на здійснення своїх споконвічних прагнень до возз'єднання народу в єдиній українській державі, до вільного розвитку. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР. 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР ухвалили закони про возз'днання Західної України з УРСР і включення її до СРСР.

У новостворених областях розпочалися значні політичні и соціально-економічні зміни. Було націоналізовано 2000 промислових підприємств, експропрійовано землі польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне обслуговування і значно розширено його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено українізацію освіти, значно збільшено кількість українських шкіл (1940 р. їх діяло 6000).

Проте водночас радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об'єднання та установи, зокрема "Просвіта", розпущено українську кооперацію.

Навесні 1940 р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так і поляків. Тисячі людей без попередження, суду чи бодай формального звинувачення заарештовували, заганяли у вагони й вивозили до Сибіру чи Казахстану. Чимало депортованих гинули цілими сім'ями. За даними науковців радянська влада депортувала близько 1200 тис. чоловік (10% населення Західної України). Негативного розголосу набув процес над 59 членами ОУН (переважно школярами і студентами) у Львові в січні 1941 p., з яких 42 чол. в тому числі 11 дівчат, було засуджено до розстрілу, інших - до 10-річного ув'язнення. Незмивною чорною плямою режиму став розстріл органами НКВС понад 22 тис. польських офіцерів під Катанню, Харковом та в інших місцях.

З посиленням загрози нападу нацистської Німеччини радянське керівництво дедалі більшу увагу приділяло обороноздатності країни. Важливе місце у здійсненні цих завдань посідав народногосподарський комплекс УРСР. Швидкими темпами тут розвивались галузі, безпосередньо пов'язані з обороною: виробництво якісної сталі, нових машин, верстатів, турбін, озброєння. Конструкторами і вченими Харкова було створено нову модель танка Т-34, який став кращим у роки війни. Український вчений І. Гвай взяв активну участь у розробці установки реактивних мінометів "Катюша".

иїз затвердженням у грудні 1940 р. Гітлером плану "Барбароса" - плану агресії проти СРСР - загроза Україні ще більше посилилась. Фашисти планували приєднання українських земель до рейху, їх тотальну експлуатацію для своїх потреб. Населення УРСР передбачалося більшою частиною знищити, перетворивши на слухняних рабів німецьких панів, які мають заселити Україну.

За цих складних обставин в УРСР, як і всьому Радянському Союзі, було скасовано вихідні, введено семиденний робочий тиждень, заборону звільнятися з місця роботи, за прогули запроваджено суворі покарання, поширювалося використання примусової праці.

Уряд України за наказом з Москви робив великі стратегічні запаси продовольства для постачання армії. Але розташовані вони були так невдало, що використати їх під час війни змогли лише частково, оскільки більшість була захоплена фашистами.

Керівництво СРСР, особливо Й. Сталін, припустилися серйозних прорахунків у стосунках з Німеччиною. Сталін був переконаний, що в разі дотримання радянською стороною всіх пунктів підписаних угод Гітлер не. нападе на СРСР найближчим часом, а це дасть змогу краще підготуватися до війни. Ретельно виконуючи всі свої економічні зобов'язання, Радянський Союз протягом 16 місяців, аж до нападу Німеччини, поставив їй сільськогосподарської продукції, нафти та мінеральної сировини на суму 1 млрд марок. Економічна Допомога з боку СРСР мала для Німеччини важливе значення.

В умовах блокади з боку Великої Британії було заборонено антифашистську пропаганду. Радянська преса, замовчуючи агресивні дії Німеччини в Європі та встановлення нею "нових порядків" у загарбаних країнах, доброзичливо писала про розвиток відносин з Німеччиною.

Незважаючи на численні попередження, Й. Сталін до самого кінця не міг повірити, що Гітлер нападе на Радянський Союз влітку 1941 р. Це негативно позначилося на бойовій готовності прикордонних, а також Київського та Одеського округів. 1940 р. за наказом Й. Сталіна почалося роззброєння і демонтаж укріплень на старому державному кордоні. Крім того, війська прикордонних округів були ще недоукомплектовані, їм бракувало військової техніки, особливо нових модифікацій, і підготовлених офіцерських кадрів (велика їх кількість була репресована напередодні війни). Усе це знижувало обороноздатність Червоної Армії, яка мала вести бойові дії з добре озброєним, підготовленим і досвідченим ворогом.





Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.147.211 (0.011 с.)