Протекціонізм та вільна торгівля

Протекціоні́зм — економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі.

В економічній теорії одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат. Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів. Однак можливий і такий випадок, коли вигода від поліпшення умов торгівлі після введення зовнішньоторговельних податків перевищить втрати від неї.

 

Головна передумова поліпшення умов торгівлі внаслідок введення мита – це наявність у країни ринкової влади, тобто здатності одного або групи продавців (покупців) у країні впливати на ціни експорту і/або ціни імпорту. Однак обмеження, пов’язане з наявністю в країні ринкової влади у торгівлі товарами, на практиці найчастіше зводить нанівець цей аргумент проти вільної торгівлі. Значна кількість країн, що розвиваються, недостатньою мірою здатні впливати як на ціни свого експорту, так і на ціни імпорту. У випадку країн із розвинутою економікою виникає погроза використання монопольного становища країни, що дозволяє отримувати зиск за чужий рахунок. На практиці подібний аргумент, пов’язаний з умовами торгівлі, може слугувати теоретичним посиланням для виправдання торговельної політики уряду.

 

Крім цього, критика свободи торгівлі ґрунтується на тому, що поняття виграшу для виробника і виграшу для споживача, використовувані в теоретичній моделі free trade (особливо виграш для виробника), не дозволяють коректно визначити розміри виграшів і втрат. До причин цього відносяться недосконалість ринків праці та капіталу, що не надають ресурсам можливості швидкого перетікання до галузей, які приносять найбільшу віддачу, і стримують перетікання технологій із нових галузей або тих, що динамічно розвиваються. Такі явища носять назву дефектів внутрішнього ринкового регулювання і демонструють, як ринок того або іншого фактора недостатньо добре виконує свою функцію. Так, виробництво деякого товару приносить певні знання і досвід, що слугують національній економіці в цілому, але вони не можуть бути закріплені у власності фірмами-виробниками, які не враховують цих моментів при ухваленні рішення щодо обсягів виробництва. У цьому випадку має місце гранична суспільна вигода від додаткового виробництва, яку неможливо виміряти через виграш для виробника. Така гранична суспільна вигода може служити виправданням для використання мита й інших інструментів митної політики. [1]

 

У більшості країн світу проводиться державна політика культурного протекціонізму, спрямованого на захист національної мови, звичаїв, культурно-історичного надбання.

Ві́льна торгі́вля (фрітредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торгівельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн. На рівні теоретичної моделі передбачається, що вільна торгівля призводить до появи додаткових вигод, оскільки дозволяє уникати втрат від викривлень у виробництві та споживанні, пов’язаних із митним захистом. Використання мита має своїм наслідком появу чистих втрат для економіки, які виника- ють через викривлення мотивів поведінки як виробників, так і споживачів. І навпаки, перехід до вільної торгівлі усуває ці викривлення і збільшує національний добробут. У цілому розгляд ринкової рівноваги з використанням моделі «попит-пропозиція» підтверджує той висновок, що розвиток міжнародної торгівлі може надавати виграш усім країнам. Однак якщо у країні-експортері чистий виграш виникає в результаті перевищення вигод виробників над втратами споживачів продукції, то у країні-імпортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу споживачів, а виробники продукції, що конкурує з імпортом, несуть втрати. Цей висновок є принципово важливим для пояснення причин державного втручання у сферу зовнішньої торгівлі.[1] Протилежністю вільної торгівлі є політика протекціонізму. Більшість країн більш або менш широко застосовує протекціоністські заходи у вигляді субсидій, податків, митних тарифів та квот.

 

Термін «вільна торгівля» означає такі торгівельні відносини, в умовах яких будь-яка особа, група осіб або держава можуть вільно ввійти в ринкові відносини: купувати товари, продавати або обмінювати товари за вільними цінами, які автономно встановлюються контрагентами не залежно від тарифних і нетарифних бар'єрів окремого національного ринку (митних зборів, адміністративних, санітарних та інших приписів).

 

Безмитна торгівля — це митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для вільного обігу на митній території України, знаходяться та реалізуються для вивезення за межі митної території України під митним контролем у пунктах пропуску через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, та на повітряних і водних транспортних засобах комерційного призначення, що виконують міжнародні рейси, з умовним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт та експорт таких товарів, та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі видів контролю, зазначених у частині першій статті 319 цього Кодексу.

Теорія зовнішньої торгівлі Хекшера-Оліна

Теорія Хекшера - Оліна - це вчення, згідно з яким країна обирає спрямування експортного виробництва, заснованого на використанні насиченого ресурсу, а спрямуванням для імпорту є виробництво, яке передбачає використання рідкісного ресурсу.

 

Е. Хекшер (Е. Htckscher) і Б. Олін (В. Ohlin) запропонували двофа-кторну модель зовнішньої торгівлі, включивши до її складу, крім праці, дію ще одного фактора виробництва - капіталу, розвинувши таким чином теорію порівняльних переваг Д. Рікардо.

 

Теорія Е. Хекшера та Б. Оліна при обґрунтуванні можливості країн щодо участі у міжнародному обміні спирається на науковий прийом, застосований Д. Рікардо, - порівняння відносних цін. Але якщо Д. Рікардо в основу дослідження було покладено відносні ціни товарів, то Е. Хекшером та Б. Оліним - відносні ціни ресурсів. За теорією Хекшера - Оліна, фактори виробництва розподілені між країнами нерівномірно, вони є диференційованими за ознаками кількості та якості. Відносні ціни ресурсів залежать від їх насиченості та рідкісності. Насичений ресурс дешевший, рідкісний - відносно дорогий.

 

Із цього витікає визначення критеріїв вибору спрямувань зовнішньої торгівлі залежно від наявності ресурсів, а саме: 1) експорту має підлягати товар, який містить насичений ресурс, а імпортуватися той, при виробництві якого використовується рідкісний ресурс; 2) спеціалізація всередині країни має будуватися на використанні більш дешевого ресурсу - якщо капітал є дешевим, то орієнтуватися треба на капіталомістку продукцію, якщо праця є дешевою - то на трудомістку.

 

Сучасна структура зовнішньої торгівлі різних країн у цілому підтверджує правильність теорії Хекшера - Оліна, згідно з якою модель міжнародної торгівлі пов'язана зі структурою економіки країн, які вступають у зовнішньоторговельні відносини, а також із внутрішнім розподілом прибутків. Однак за сучасних умов не можна ігнорувати процеси, які відбуваються у міжнародному переміщенні факторів виробництва і зумовлюють послаблення значимості індивідуальних відмінностей країн, заснованих на ресурсному потенціалі. Міжнародний рух капіталу змінює зовнішню торгівлю, приводить до однакової забезпеченості факторами виробництва у різних країнах і ліквідує різницю у нормах прибутку.

Валютний ринок

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Суб'єкти валютного ринку — продавці, покупці, посередники; об'єкти — юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

 

Функції валютних ринків:

 

— забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

 

— диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

 

— отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку в вигляді різниці курсів валют;

 

— регулювання економіки.

 

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

 

Валютні операції — це операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за:

 

— терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

 

— механізмом здійснення операцій: операції спот, форвардні, ф'ючерсні, опціонні;

 

— формами здійснення: безготівкові та готівкові;

 

— масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (між банками та їх клієнтами).

 

8.3. Суть і необхідність валютного регулювання

 

Валютне регулювання — це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.

 

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

 

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

 

До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації.

 

 

Валютний контроль — важлива складова валютного регулювання, мета якого — дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

 

Механізм валютного регулювання в Україні охоплює сукупність заходів, котрі проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи валютного контролю у сфері валютних відносин.

 

Механізм валютного регулювання переважно зводиться до таких форм:

 

1. Девальвація — зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

 

2. Ревальвація — підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.

 

3. Валютна інтервенція — операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної — іншої держави. Наслідки: зміна попиту та пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті, в тому числі кредитних позицій у СПЗ (SDR).

 

4. Платіжний баланс — співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Структура платіжного балансу

 

І. Баланс поточних операцій:

 

1. Торговий баланс — співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

 

— експорт;

 

— імпорт.

 

2. Баланс послуг і некомерційних платежів:

 

— платежі й надходження від транспортних перевезень, від усіх видів зв'язку;

 

— міжнародний туризм;

 

— утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв;

 

— надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

 

ІІ. Баланс руху коштів і кредитів — співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних і державних капіталів, отриманих і наданих міжнародних кредитів:

 

— довгострокові й середньострокові позики;

 

 

— короткострокові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

 

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:

 

— нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

 

— циклічні коливання економіки;

 

— зростання закордонних державних видатків;

 

— мілітаризація економіки та військові видатки;

 

— зміни в міжнародній торгівлі;

 

— негативний вплив інфляції;

 

— форс-мажорні обставини — стихійні лиха, переворот і под.

 

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу*,

 

— використання золотовалютних резервів держави;

 

— залучення зовнішніх джерел фінансування.

 

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок перелічених заходів, то уряд може вдатися до таких засобів:

 

— провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін і доходів порівняно з іншими країнами;

 

— девальвувати національну валюту;

 

— запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.