Динамiка основних макроекономiчних показників в Україні.

Методологія макроекономіки

Методи макроекономіки дають їй можливість узагальнювати ффакти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель – спрощена картина реальності. Абсрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовують 2 типи змінних: ендогенні та екзогенні. Ендогенні – внутрішні чинники, які визначаються в процесі побудови моделі. Екзогенні – зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

 

 

3. Макроекономічні суб'єкти та їх взаємозв'язок

В економіці діють 4 основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства), держава та закордон.

1.Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і вико­ристовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задоволь­няють матеріальні потреби його членів.Домогосподарство як понят­тя не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні. • містить усі приватні господарства країни, діяльність яких на­правлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2.Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами (MacDonald's). Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види еко­номічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх біль­ше 20 млн.

3.Держава виконує важливі економічні функції. • формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватись економ. суб”єкти, •через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, •забезпечує суспільство благами громадського. Державний сектор - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам “безоплатно” (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та ви­робничої інфраструктур).

4.Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється че­рез взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

 

4. Макроекономічні показники

Динамiка основних макроекономiчних показників в Україні.

Основні макроекономічні показники: національний обсяг виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва призначений для того, щоб встановити обсяг продукції та послуг, вироблених у суспільстві за певний період часу. За методикою, яка використовується в більшості країн, виготовлену національну продукцію чисельно визначають показником ВВП. ВВП визначають як сумарну ринкову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік. Приріст валового внутрішнього продукту на 2001 рік склав 9%, у 2002 році становив 107,2 млн. грн., що складає 5,2%, у 2003 році склав – 9,3%. Кабінет Міністрів у програмі своєї діяльності на 2004 рік, затвердженій Верховною Радою, прогнозує прискорення росту реального ВВП у поточному році до 9,5% порівняно з минулим роком, за прогнозами незалежних експертів – 7,8%.

Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період. Індекс цін виробників промислової продукції за 2002 рік склав – 101,2%, у 2003 році – 104,5%. Індекс споживчих ціну 2002 році – 102,6%, у 2003 році-101,8% до попереднього.

Зайнятість відображає співвідношення між чисельністю дорослого працездатного населення і чисельністю безробітних у даній країні. Основним показником для обчислення безробіття і оцінки зайнятості є норма безробіття: = кількість безробітних / чисельність працездатного населення х 100%. Зареєстровано безробітних на кінець 2003 року 938,6 тис. осіб, що відображає темп зростання на 95,0%, на січень 2004 року темп зростання досяг – 104,2 тис. осіб.

Причини інфляції.

З-поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві:
1) надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту);
2) скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції).
Іноді дослідники відзначають і деякі другорядні причини інфляції:

* імпортована інфляція (внаслідок інфляції в країні-експортері, зростання цін імпортних сировинних товарів і як наслідок товарів власного виробництва в країні-імпортері);
* інфляція очікування (очікування інфляції стимулює ажіотажний попит, що веде до підвищення цін. Одним з наслідків цього явища може бути скорочення інвестицій, що спричинює інфляцію пропозиції в майбутньому);
* дефіцит державного бюджету (зростання внутрішнього боргу здійснює певний інфляційний тиск на курс грошової одиниці).

Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Qu), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.
Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (СРГ), або індекс Ласпейреса.

де Qio — обсяг виробництва і-го товару і послуг у базовому році

Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:

 

 

21. Методи виміру рівня інфляції. Темпи інфляції

Інфляція – це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Загальний рівень цін отримують за допомогою індексів:

І пааше =

І ласпейреса =

І фішера =

За допомогою індексів розраховують темп інфляції

= І цін – 100%

 

22. Інфляція і зайнятість. Крива Філіпса. Соціально-економічні наслідки інфляції

 

Валютний ринок

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Суб'єкти валютного ринку — продавці, покупці, посередники; об'єкти — юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

 

Функції валютних ринків:

 

— забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

 

— диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

 

— отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку в вигляді різниці курсів валют;

 

— регулювання економіки.

 

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

 

Валютні операції — це операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за:

 

— терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

 

— механізмом здійснення операцій: операції спот, форвардні, ф'ючерсні, опціонні;

 

— формами здійснення: безготівкові та готівкові;

 

— масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (між банками та їх клієнтами).

 

8.3. Суть і необхідність валютного регулювання

 

Валютне регулювання — це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.

 

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

 

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

 

До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації.

 

 

Валютний контроль — важлива складова валютного регулювання, мета якого — дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

 

Механізм валютного регулювання в Україні охоплює сукупність заходів, котрі проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи валютного контролю у сфері валютних відносин.

 

Механізм валютного регулювання переважно зводиться до таких форм:

 

1. Девальвація — зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

 

2. Ревальвація — підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.

 

3. Валютна інтервенція — операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної — іншої держави. Наслідки: зміна попиту та пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті, в тому числі кредитних позицій у СПЗ (SDR).

 

4. Платіжний баланс — співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Структура платіжного балансу

 

І. Баланс поточних операцій:

 

1. Торговий баланс — співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

 

— експорт;

 

— імпорт.

 

2. Баланс послуг і некомерційних платежів:

 

— платежі й надходження від транспортних перевезень, від усіх видів зв'язку;

 

— міжнародний туризм;

 

— утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв;

 

— надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

 

ІІ. Баланс руху коштів і кредитів — співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних і державних капіталів, отриманих і наданих міжнародних кредитів:

 

— довгострокові й середньострокові позики;

 

 

— короткострокові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

 

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:

 

— нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

 

— циклічні коливання економіки;

 

— зростання закордонних державних видатків;

 

— мілітаризація економіки та військові видатки;

 

— зміни в міжнародній торгівлі;

 

— негативний вплив інфляції;

 

— форс-мажорні обставини — стихійні лиха, переворот і под.

 

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу*,

 

— використання золотовалютних резервів держави;

 

— залучення зовнішніх джерел фінансування.

 

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок перелічених заходів, то уряд може вдатися до таких засобів:

 

— провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін і доходів порівняно з іншими країнами;

 

— девальвувати національну валюту;

 

— запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Методологія макроекономіки

Методи макроекономіки дають їй можливість узагальнювати ффакти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель – спрощена картина реальності. Абсрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовують 2 типи змінних: ендогенні та екзогенні. Ендогенні – внутрішні чинники, які визначаються в процесі побудови моделі. Екзогенні – зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

 

 

3. Макроекономічні суб'єкти та їх взаємозв'язок

В економіці діють 4 основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства), держава та закордон.

1.Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і вико­ристовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задоволь­няють матеріальні потреби його членів.Домогосподарство як понят­тя не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні. • містить усі приватні господарства країни, діяльність яких на­правлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2.Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами (MacDonald's). Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види еко­номічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх біль­ше 20 млн.

3.Держава виконує важливі економічні функції. • формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватись економ. суб”єкти, •через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, •забезпечує суспільство благами громадського. Державний сектор - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам “безоплатно” (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та ви­робничої інфраструктур).

4.Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється че­рез взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

 

4. Макроекономічні показники

Динамiка основних макроекономiчних показників в Україні.

Основні макроекономічні показники: національний обсяг виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва призначений для того, щоб встановити обсяг продукції та послуг, вироблених у суспільстві за певний період часу. За методикою, яка використовується в більшості країн, виготовлену національну продукцію чисельно визначають показником ВВП. ВВП визначають як сумарну ринкову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік. Приріст валового внутрішнього продукту на 2001 рік склав 9%, у 2002 році становив 107,2 млн. грн., що складає 5,2%, у 2003 році склав – 9,3%. Кабінет Міністрів у програмі своєї діяльності на 2004 рік, затвердженій Верховною Радою, прогнозує прискорення росту реального ВВП у поточному році до 9,5% порівняно з минулим роком, за прогнозами незалежних експертів – 7,8%.

Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період. Індекс цін виробників промислової продукції за 2002 рік склав – 101,2%, у 2003 році – 104,5%. Індекс споживчих ціну 2002 році – 102,6%, у 2003 році-101,8% до попереднього.

Зайнятість відображає співвідношення між чисельністю дорослого працездатного населення і чисельністю безробітних у даній країні. Основним показником для обчислення безробіття і оцінки зайнятості є норма безробіття: = кількість безробітних / чисельність працездатного населення х 100%. Зареєстровано безробітних на кінець 2003 року 938,6 тис. осіб, що відображає темп зростання на 95,0%, на січень 2004 року темп зростання досяг – 104,2 тис. осіб.