Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж­ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви­щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення.

Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо­нального виробництва. Ве­личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож­ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС² + МРС³ +...). Суму (I + r + r²+ r³ +...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи­слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.

Висновки. По-пер­ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе­ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.

По-друге, мульти­плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до­сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен­ням (І₁ = S₁=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.

Крива інвестицій переміщується угору в положення І₂, і економічна рівновага досягається в точці Е₂. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я­теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е₁F трикутника Е₁Е₂F у 5 разів більший за катет Е₂F. Довжина катета Е₁F відповідає зміні ВВП, а катета Е₂F — зміні інвестицій. Відно­шення катета Е₁F до катета Е₂F становить 5 (25: 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко­мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара­докс заощадження.

Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.

Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на де­пресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збіль­шення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.

 

37. Гроші та їх функції

 

38. Грошова маса. Грошові агрегати

39. Кейнсіанська теорія попиту на гроші

 

40. Класична теорія попиту на гроші

Попит на гроші - кількість товару (послуги), яку готові купити споживачі за кожного рівня цін та за інших однакових умов упродовж певного проміжку часу Попит на гроші у національній економіці охоплює:

1) попит на гроші для операцій;

2) 2) попит на гроші як активи.

Попит на гроші для операцій, або операційний попит на гроші, пов'язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб'єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів.

Рівняння попиту на гроші: Md=P*Y/V, де Мd - попит на гроші. Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (У) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівня цін і реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші. І навпаки, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій. Загальний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для здійснення ділових операцій. Для поглиблення нашого аналізу запровадимо таке поняття, як функція попиту на гроші, що характеризує величину грошових залишків, якими люди хочуть володіти. Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рівняння: (M/P)d=k*Y, де (М/Р)d - реальні грошові залишки; k = І/У - величина, що обернена до швидкості обігу грошей.

Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть володіти на кожну одиницю доходу. Отже, реальні грошові залишки, тобто реальний попит на гроші, перебувають у прямій залежності від ВВП (доходу). Якщо реальний ВВП зростає, то реальний попит на гроші також збільшується. Друга причина, через яку економічні суб'єкти хочуть володіти грішми, випливає з функції грошей як засобу нагромадження. Гроші є одним з активів, за допомогою яких люди намагаються зберегти, примножити і, головне, перемістити своє багатство з поточного періоду в майбутній. Проблема зберігання й переміщення в часі багатства полягає в тому, щоб вибрати правильне співвідношення між активами. Нагромаджуючи гроші, економічні суб'єкти стикаються з альтернативною вартістю, тобто втрачають дохід у вигляді процента. Номінальна процентна ставка є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до процентної ставки. За низької процентної ставки населення надаватиме перевагу зберіганню великої кількості грошей як активів. Зі зростанням процентної ставки нагромаджувати значні суми грошей стає невигідно. Що вища процентна ставка, то більше потенційного доходу втрачає домогосподарство або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною процентних ставок економічні суб'єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. Зокрема, з підвищенням процентних ставок зменшуються залишки грошей і збільшуються запаси придбаних облігацій.

 

 

41. Рівновага на грошовому ринку

42. Банківська система. Національний банк та комерційні банки

43. Цілі та інструменти кредитно-грошової політики