Встановлені дані про торгівлю людьми, є дані про злочинців, але останні переховуються.

Основні напрямки розслідування в даній ситуації повинні бути орієнтовані на виявлення, збір і фіксацію доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця, який переховується. У цій ситуації дії слідчого мають бути спрямовані на негайний розшук злочинця за «гарячими слідами», а також на збір даних, що характеризують особу розшукуваного, встановлення його зв'язків, найбільш ймовірного місцезнаходження або появи, вжиття заходів для затримання злочинця та доставлення його за місцем проведення розслідування.

Тому відправною точкою для пошуку та встановлення особи, яка вчинила торгівлю людьми виступають, як правило, типові відомості про злочинця. До них належать:

1) деякі установочні дані (ім'я, місце народження, місце проживання, роботи названі злочинцем при свідках-очевидцях або відомі з інших джерел);

2) відомості про ознаки зовнішності;

3) дані, що дозволяють судити про його фахові навички, фізичну силу, стать, вік, захоплення і вміння;

4) відомості про речі, що належали злочинцю (одяг, транспортні засоби тощо);

5) сліди (у вузькому значенні) залишені злочинцем. Це, насамперед, сліди рук, ніг, взуття, транспортних засобів, документи, слина, кров, а також запах особи, яка вчинила торгівлю людьми;

6) дані, що характеризують дії особи по підготовці, вчиненню торгівлі людьми і прихованню злочину.

Аналізована група типових слідчих ситуацій є різновидом першої та другої групи ситуацій, розглянутих раніше. Тому найбільш оптимальний комплекс початкових слідчих дій у даній ситуації може виглядати таким чином:

1) допит потерпілих, свідків, співучасників (якщо такі є);

2) допит осіб, які можуть дати відомості про злочинця та його спосіб життя (родичів, товаришів по службі, знайомих);

3) затримання й особистий обшук підозрюваного;

4) допит підозрюваного;

5) обшук за місцем роботи, проживання підозрюваного (підозрюваних) та за місцем його «зв'язків», з метою відшукання та вилучення предметів і документів, що стосуються справи, і при необхідності призначення по ним експертиз;

6) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію.

Паралельно зі слідчими діями здійснюються оперативно-розшукові й організаційні заходи, до числа яких належать:

1) переслідування злочинця, який зник, по «гарячих слідах»;

2) виявлення можливих свідків та їх допит;

3) складання (або постановлення завдання про складання) композиційного портрета особи, яка вчинила торгівлю людьми;

4) складання розшукових орієнтувань злочинця;

5) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

6) оперативне спостереження у місцях вірогідної появи злочинця;

7) блокування можливих місць відходу або перебування злочинця тощо.

Розглядаючи склад і послідовність проведення слідчих дій, необхідно також відзначити, що їх, як правило, потрібно проводити у взаємодії з органом дізнання, коли багато завдань вирішуються паралельно.

Узагальнення практичного досвіду свідчить, що однією з вирішальних умов ефективності розкриття і розслідування торгівлі людьми є постійно діючі слідчо-оперативні групи (так вважають 99,3% опитаних оперативних працівників, з них 91,4% на всіх етапах розслідування і 92,3% слідчих, з них 96,4% на всіх етапах розслідування).

В таких групах ефективна тактична взаємодія співробітни­ків досягається розробкою процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів з конкретизацією завдань і обов'язків кожного з учасників на певному етапі розслідування. У свою чергу, організаційна взаємодія забезпечується вертикальними зв'язками підпорядкування і горизонтальними зв'язками інформаційного обміну та співробітництва. Кількісний склад слідчо-оперативної групи може змінюватись в залежності від складності розслідуваного злочину та обсягу виконуваної роботи.

При розслідуванні таких злочинів наперед важко передбачити весь обсяг роботи у справі. Для перевірки тих чи інших обставин, що знову виникають, слідчий потребує нової інформації, яку йому можуть надати тільки оперативні працівники. В той же час співробітники, які здійснюють оперативно-розшукові заходи, повинні ефективно використовувати результати проведених слідчих дій, для чого необхідний постійний контакт зі слідчим.

В даний час в багатьох органах внутрішніх справ діють спеціально виділені слідчі для розслідування цієї категорії справ, які взаємодіють з оперативними працівниками підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.

На жаль, така взаємодія не знайшла свого закріплення в кримінально-процесуальному законі і здійснюється у відповідності до ч. 3 ст. 114 КПК України, що передбачає право слідчого давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Розглянуті типові слідчі ситуації та відповідні ним основні напрямки розслідування багато в чому є умовними. Останнє пояснюється тим, що запропоновані системи слідчих дій, оперативних та організаційних заходів значною мірою залежать від індивідуальних особливостей ситуацій, що складаються, неповторних і часто випадкових факторів (хвороба або тимчасовий від'їзд свідка, відсутність транспорту для переслідування злочинця тощо), які змінюють послідовність запропонованих дій.

Тому допускаються й інші можливі алгоритми дій по розслідуванню виділених типових ситуацій, оскільки діяльність слідчих у цьому напрямку виступає як глибоко творчий процес.

У справах по торгівлі людьми типовими загальними версіями можуть бути:

а) вчинене діяння є торгівлею людьми;

б) має місце торгівля людьми, пов’язана з вчиненням інших злочинів;

в) у даному випадку вчинено не торгівлю людьми, а інший злочин;

г) факт вчинення торгівлі людьми відсутній, виявлене діяння не злочинне, наприклад, має місце порушення митних правил або інше адміністративне правопорушення;

д) має місце добровільна відмова від вчинення торгівлі людьми.

Виходячи з наявних теоретичних розробок щодо даного виду злочинів та проаналізованої слідчої практики, можна виділити такі слідчі ситуації на момент порушення кримінальної справи:

1. Ознаки торгівлі людьми отримано в результаті прикордонного контролю військовослужбовцями прикордонних військ, коли було затримано групу осіб під час спроби незаконного перетину кордону України.

2. Жертва злочину звернулась з офіційною заявою про насильне вивезення її за кордон з метою подальшої експлуатації.

3. Від неурядових організацій, що займаються наданням допомоги потерпілим, отримана інформація про жертв торгівлі.

4. Під час взаємного обміну інформацією з правоохоронними органами зарубіжних країн стало відомо про факт здійснення торгівлі людьми за участю українських громадян, але злочинці невідомі.

5. Про факт торгівлі людьми стало відомо з оперативних джерел чи матеріалів іншої кримінальної справи, виявлено групу осіб або підприємницьку структуру, щодо яких є достатньо інформації про зайняття ними торгівлею людьми.

6. Отримано заяву про факт зникнення людини за обставин, які вказують на торгівлю людьми.

Взагалі на момент порушення кримінальної справи за статтею 149 Кримінального кодексу правоохоронні органи володіють обмеженою інформацією. Це є одним з факторів, із-за якого міліція часто стикається з проблемою, коли прокуратура не бажає відкривати справу з приводу торгівлі людьми. Однією з причин є побоювання прокуратури програти справу за браком доказів, наприклад через те, що жертва або свідок відмовляються свідчити у суді або відмовляються від своїх попередніх свідчень.

Іншим фактором є складність справ. Необхідно встановити групу, що займається торгівлею, потім довести факт продажу. Це можна зробити лише за фактом перетину жертвою державного кордону й отримання за неї грошей. Тут і починаються проблеми. Ми не маємо спільної системи взаємодії з правоохоронними органами інших країн, отримати будь-які відомості про злочинне угруповання, що займається торгівлею людьми в цих країнах, дуже важко.

 

Література.

1. Ахтирська Н.М. Торгівля людьми в Україні: про що свідчить судова практика. – К., 2006.

2. Ахтырская Н.Н. Корреляционные связи элементов криминалистической характеристики торговли людьми: проблемы установления и использования в следственной практике. //Злочини проти особистої волі людини. – Х., 2002. – С.223-224.

3. Батыргареева В.С. О некоторых путях предупреждения торговли женщинами. //Злочини проти особистої волі людини. – Х., 2002. – С.199.

4. Валерко В. Торговля людьми требует консолидированного противодействия. Но прежде всего нам нужно совершенное украинское законодательство. //Интервью с зам. Начальника следственного управления МВД Украины полк. Милиции С.М. Лиховидом. //Рабочая газета. – К., 2003. – № 16. – 4 февраля.

5. Весельський В.К., Пясковський В.В. Торгівля людьми в Україні (проблеми розслідування. – К., 2007.

6. Волкова А.І. Структура криміналістичної характеристики торгівлі людьми. //Актуальні проблеми держави і права. – Одеса, 2006. – Вип. 27. – С.174-181.

7. Григорук Н. Не все то золото, что блестит… //Человек и закон. – 2001. – № 8.– С. 56.

8. Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми. – Київ–Харків, 2001.

9. Денисова Т.А. Торговля женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: исследования в Украине. //Злочини проти особистої волі людини: Міжн. науково-практ. семінар. – Х., 2002. – С.182-183.

10. Запобігання торгівлі жінками. //Зад ред. О.Г.Горбунової. – Київ-Харків, 2000.

11. Корж В.П. Деякі проблеми розслідування злочинів організованих транснаціональних груп про торгівлю жінками. //Право України. – 2001. – № 4. – С. 78.

12. Криміналістика. /За ред. П.Д.Біленчука. – К., 2001.

13. Лакіза-Сачук Н., Левченко К., Коцан Н., Ратушний С. та інші. Запобігання контробанді жінок з України: українська інформаційна кампанія: Звіт про соціологічне дослідження. – К., 1998.

14. Луиз Шелли. Торговля женщинами, криминал и коррупция (в сокращении). //Журнал “WE/ МЫ». – 2002. – №18(34). – С. 23.

15. Лукашевич С.Ю. Незаконна міграція фізичних осіб і торгівля живим товаром як напрями діяльності транснаціональної злочинності. //Злочини проти особистої волі людини. – Х., 2002. – С.196.

16. Международное полицейское сотрудничество в борьбе с торговлей людьми. //Интерпол в России. – М., 2001. – №1. – С.11.

17. Настольная книга следователя. Расследование преступлений против личности (убийство, торговля людьми). /Под ред. А.И.Дворкина, А.Б.Соловьева. – М., 2007.

18. Противодействие торговле людьми. /А.М. Бандурка, В.Н. Куц, Е.Б. Левченко и др. /Под общей ред. А.М. Бандурки. – Х., 2003.

19. Пясковський В. Методи вербування і вивозу українських жінок до нелегального секс-бізнесу за кордон. //Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 8. – С.110.

20. Рулоф Хавемон, Маріан Війєрс. Огляд законодавства про боротьбу з торгівлею людьми в Україні (липень – серпень 2001р.) – К., 2001.

21. Руководство для следователей. /Под ред. В.В.Мозякова. – М., 2005.

22. Стандартні принципи прав людини по відношенню до осіб, які потерпіли від міжнародної торгівлі людьми. //Посібник по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми. – Київ-Харків, 1999. – С.131.

23. Стрельцов Е.Л. Некоторые аспекты торговли женщинами. //Злочини проти особистої волі людини. – Х., 2002. – С.185-186.

24. Файер Д.А. Роль органов СБУ в борьбе с международными преступными группами, занимающимися торговлей людьми. //Злочини проти особистої волі людини. – Х., 2002. – С. 68.