Заходи для силового й іншого тиску на ту частину суспільства, у якій сформувалася повага до права і правопорядку, на органи влади і управління, у функції яких входить захист прав і свобод громадян.

Великий суспільний резонанс викликають так звані замовлені вбивства. В останні роки спостерігається стійка тенденція до росту кількості злочинів цієї категорії, виконаних у терористичній манері. Усе частіше вбивства стають інструментом тиску на представників виконавчої влади, способом залякування чи усунення конкурентів по бізнесу, незговірливих банкірів, несправних боржників і наполегливих кредиторів, засобом дозволу конфліктів у злочинному середовищі.

ЗО постійно ведуть роботу по схиленню до співробітництва працівників органів внутрішніх справ, мають місце випадки вербування останніх з використанням компрометуючих матеріалів, спроби підкупу безпосередньо і через третіх осіб. Часто для цих цілей застосовуються такі форми впливу, як залякування чи дискредитація.

Могутнім і винятково небезпечним засобом протидії органам внутрішніх справ є діяльність злочинних груп, спрямована на виявлення сил і засобів оперативної роботи, виявлення планованих і проведених органами внутрішніх справ оперативних комбінацій і слідчих заходів, створення всіляких перешкод при їхньому здійсненні.

Багаторівневий і різноплановий характер протидії (як спосіб уникнути викриття властивий всім стадіям розвитку події злочину) вимагає вироблення і здійснення комплексу заходів, з метою своєчасного виявлення злочинних структур, їхніх намірів і задумів для розкриття і розслідування злочинів на ранній стадії їх розвитку.

Здійснення ЗО протидії розкриттю і розслідуванню злочинної діяльності за допомогою використання раніше створених корумпованих зв'язків має дуже негативні наслідки для розслідування, а іноді і для долі як оперативного працівника, так і слідчого. У подібних випадках особи, з якими встановлені корумповані зв'язки, націлюються на «розвал» чи припинення кримінальної справи, виправдання підозрюваного, а також на дискредитацію ведучих розслідування осіб чи їх усунення від подальшого розслідування будь-яким доступним способом (від підвищення на більш високу, але позбавлену реальних владних повноважень посаду, до звільнення з правоохоронних органів).

Однією з ознак протидії слідству шляхом використання корумпованих зв'язків може бути фіктивна ажіотажна суспільна атмосфера, створювана навколо розслідування в цілому, з приводу особистості підозрюваного, а в деяких випадках – і особистості слідчого (чи оперативного працівника). При цьому в засобах масової інформації можуть з'являтися публікації, які описують, як окремі факти, що позитивно характеризують підозрюваного, так і вигадані (чи ті, що дійсно мали місце) промахи, помилки, зловживання слідчого і інших учасників розслідування, описуються в перекрученому вигляді подія злочину і заходи, розпочаті правоохоронними органами для його розкриття і розслідування, висловлюються сумніви в законності їх дій, об'єктивності й ін.

Можливі, як свідчить практика, також факти цілеспрямованого поширення помилкових слухів про політичне підґрунтя розслідуваної події, організацію пікетувань, голодувань і незаконних демонстрацій, організацію протестів представників суспільних рухів і політичних партій, що видають розслідування як «замах» влади на демократичні права.

Зменшити тиск на слідство через засоби масової інформації можливо тільки в тому випадку, якщо правоохоронні органи відпрацьовують тактику випередження в подачі матеріалів для громадськості офіційної інформації, що не дасть можливості формування негативної суспільної думки.

Досягти цього можна наступними прийомами:

а) опублікуванням у місцевих або центральних періодичних засобах масової інформації, включаючи телебачення, зведень про найбільш важливі результати розслідування, без викладу подробиць і деталей (наприклад, про вартість вилучених при обшуку викрадених цінностей, загальні результати експертиз, різні експерименти і т.ін.), також без особливих коментарів;

б) опублікуванням аналітичних матеріалів фахівців, визнаних авторитетів в області розслідування аналогічних кримінальних справ.

Засоби масової інформації можливо також використовувати для дезінформації ЗО про найближчі плани слідства, а також для провокування активності формування, як елементу реалізації якої-небудь тактичної операції. Навмисно розповсюджувані в засобах масової інформації зведення про захоплення помилковою версією, здатні відвернути увагу злочинців від слідчих і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на розкриття і розслідування злочинів.

У деяких випадках, якщо ЗО використовуються корумповані зв'язки в органах державної влади і управління, хід розслідування, нібито через його суспільно-політичне значення, береться під особливий контроль, наслідком якого є твердий щоденний пресинг зацікавлених представників владних структур на слідчого, який здійснює розслідування в справі. Найчастіше чергові дії слідчого жорстко контролюються, а іноді і прямо направляються. У результаті матеріали справи в ряді випадків стають надбанням осіб, які не мають відношення до розслідування, що створює канали витоку слідчої інформації, і неможливість відстежити, ефективно припинити чи використовувати їх для цілей розслідування.

Зацікавлені працівники органів державної влади і управління, як правило, мають міцні службові і дружні зв'язки з відповідальними посадовими особами різних рівнів, до яких можуть звертатися під зручним приводом із проханнями про надання сприяння у провадженні визначених дій, які змінюють хід розслідування в інтересах представників ЗО, що ускладнює процес подолання протидії розслідуванню.

Однак зацікавлені особи лише в крайньому випадку йдуть на складання яких-небудь документів, що свідчать про їхню причетність до протидії слідству. Тому у відповідних випадках, коли виявляються спроби такого впливу, можна чекати від них формального документального підтвердження їх «пропозицій» або фіксування їх оперативно-технічними способами. Але для цього необхідний високий професійний рівень підготовки слідчого і громадська мужність, тому що для самого слідчого це може обернутися низкою службових ускладнень.

Аналіз матеріалів слідчої і оперативної практики свідчить, що корумповані посадові особи в органах державної влади і управління втручаються в організацію протидії слідству в міру розвитку подій. Це дає можливість працівникам правоохоронних органів, діючи швидко і рішуче на початковому етапі розслідування, виявити і зафіксувати максимально можливий обсяг доказів.

Однак, аналіз практики переконує у тому, що сформована система організації виявлення і розкриття злочинів не в змозі повною мірою протистояти росту професійної і організованої злочинності, активізувати роботу по нейтралізації її протидії органам внутрішніх справ. Основні ланки системи МВС – міські і районні підрозділи органів внутрішніх справ, де зосереджено більш 90 % особового складу карного розшуку, інших оперативних служб, свої зусилля направляють головним чином лише на вирішення задач реагування на виявлені злочини, розгляд заяв, повідомлень і іншої інформації про злочини.

Обсяг цієї роботи, як показали наші дослідження, складає близько 30 % виконуваного загального навантаження. У цих умовах на діяльність по виявленню й оперативній розробці осіб, що вчинили злочини, практично не залишається резерву часу.

В такій ситуації виникає необхідність максимального звільнення оперативного складу від перевірки первинних матеріалів для того, щоб зосередити його зусилля на ініціативній оперативно-розшуковій діяльності. У цьому зв'язку необхідно і створення відповідних умов співробітникам оперативних апаратів усіх ланок системи для їхньої особистої участі в оперативно-розшуковій діяльності по виявленню організованих злочинних структур і викриттю їх учасників.

Найбільшу небезпеку для розслідування представляють корумповані посадові особи в правоохоронних органах, тому що вони включаються в процес протидії з моменту затримання підозрюваного, а іноді мають можливість і контролювати хід оперативно-розшукової роботи, позбавляючи її реальної перспективи, тому що саме оперативно-розшукова діяльність є головним джерелом одержання інформації про існування і використання ЗО корумпованих зв'язків.

При виявленні ознак протидії розслідуванню шляхом використання корумпованих зв'язків в органах державної влади і управління слідчий може офіційно попередити особу, що виявляє активний інтерес до справи, про можливість його допиту як свідка в справі. При виявленні тиску з боку зазначених осіб, працюючих в органах МВС, доцільно задіяти можливості служби внутрішньої безпеки, діяльність якої спрямована на припинення зловживань співробітників правоохоронних органів. Також можливе використання впливу на даних осіб шляхом звертання до їхнього керівництва. Але при цьому необхідно враховувати, що іноді керівні працівники також можуть бути зв'язані як з корумпованими посадовими особами, так і прямо з представниками ЗО.

Отже, необхідно завжди не випустити з уваги можливість викриття організуючих протидію слідству корупціонерів, залучення їх до кримінальної відповідальності як учасників ЗО чи, у крайньому випадку, за здійснення посадових злочинів.

Основою для подолання організованої ЗО протидії слідству з використанням корумпованих зв'язків є правові норми, які регулюють процесуальну і оперативно-розшукову діяльність по виявленню, розкриттю і розслідуванню злочинів. Лише вміле, динамічне, тактично продумане їх застосування може перешкодити спробам втручання в хід розслідування корумпованих посадових осіб.

Найбільш згубним наслідком для результатів слідства є так зване «заволокичування» кримінальної справи, яке фактично позбавляє розслідування яких би то не було перспектив, вчинене самим слідчим чи оперативними працівниками, що беруть участь у розслідуванні, або працівниками прокуратури чи МВС, які контролюють роботу по справі чи здійснюють нагляд за ходом розслідування.

Про наявність такої протидії свідчать:

- регулярні «запізнення» слідства з реалізацією необхідних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

- неодноразова передача кримінальної справи слідчим однакового рівня;

- регулярне втручання в хід розслідування осіб, що безпосередньо не відповідають за його результати і т.ін.

Припинення такої протидії слідства можливе, на наш погляд, лише шляхом усунення від розслідування місцевих слідчих і проведення слідства слідчою групою іншого територіального чи вищестоящого слідчого підрозділу.

Участь захисника в розслідуванні також може використовуватися як один з методів протидії слідства. Суть його в наступному. Можливість захисника знайомитися з матеріалами справи навіть у межах, визначених слідчим, дозволяє йому вже на самому початку розслідування знати про певні докази, якими володіє слідство. У результаті слідчий в деякій мірі втрачає «волю» у тактичному використанні цих доказів. Але це не все. ЗО з метою свого захисту від правосуддя найчастіше викликають «своїх» адвокатів, що з'являються відразу ж після затримки учасника ЗО.

Дії адвокатів, безумовно, відповідають принципу змагання, але на жаль, як свідчить практика, не всі адвокати вибирають законні шляхи у своїй діяльності. Деякі з них під час бесіди, що передує допиту, починають «обробляти» затриманих і умовляють їх на відмовлення від раніше даних ними правдивих показань, повідомляють лідерам формувань про необхідність вживання заходів по прихованню не виявлених слідством слідів і речових доказів. За такі дії захисник практично не несе відповідальності, тому що встановити їх у переважній більшості випадків не вдається. Отже, таку діяльність дуже важко припинити.

До подібних ситуацій слідчий повинен тактично приготуватися. Зокрема, він повинен максимально ефективно використовувати час до моменту початку участі адвоката в справі, використовуючи всі тактичні прийоми розслідування по «гарячих слідах», і т.ін.

При одержанні від підозрюваного даних, які вказують на нові можливі джерела доказів, слідчий повинен якнайшвидше використовувати і ці джерела, процесуально закріпити отриману доказову інформацію. Усе це дозволить упевнено вести роботу в присутності адвоката.

 

Література.

1. Аленин Ю.П., Тищенко В.В., Аркуша Л.И. Расслелование тяжких преступлений. – Х., 2006.

2. Бахин В.П. Цели и аспекты изучения преступной деятельности. //Актуальные проблемы расследования и предупреждения преступлений в условиях перехода к рыночной экономике. – Барнаул, 1993. – С.41-44.

3. Бахин В.П., Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистического изучения. Лекция. – К., 1999.

4. Бахин В.П., Карпов Н.С. Проблемы защиты участников уголовного судопроизводства. //Закон и жизнь. – 1999. – №1. – С.23-27.

5. Гевко В.І. Використання оперативно-розшукової інформації у боротьбі з організованою злочинністю. //Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1997. – Том 7. – С.248-250.

6. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М., 1990.

7. Даньшин И.Н. К вопросу о борьбе с организованной преступностью. //Преступность, социальный контроль и защита прав личности. – Одесса, 1996. – С.50.

8. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М., 1996.

9. Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В., Семенов В.В., Хільченко С.В. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності. – К., 2006.

10. Карпов Н.С. Криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності. – К., 2007.

11. Куликов В.И. Криминалистическая операция как средство разрешения сложных ситуаций расследования организованной преступной деятельности. //Актуальные проблемы расследования и предупреждения преступлений в условиях перехода к рыночной экономике. – Барнаул, 1993. – С.37-39.

12. Куликов В.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности. – Ульяновск, 1994.

13. Лисиченко В.К., Шехавцов Р.М. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями. – Луганськ, 2004.

14. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия. – М., 1999.

15. Овчинский В.С., Овчинский С.С. Борьба с мафией в России. – М., 1993.

16. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация. – М., 2000.

17. Организованная преступность. /Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. – М., 1989.

18. Организованная преступность – 2. /Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. – М., 1993.

19. Организованная преступность – 4. /Под ред. Долговой А.И. – М., 1998.

20. Основы борьбы с организованной преступностью. /Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996.

21. Основы оперативно-розыскной деятельности. /Под ред. В.Б. Рушайло. – СПб, 2000.

22. Шумилов А.Ю. Курс основ оперативно-розыскной деятельности. – М., 2008.

Лекція 9. Взаємодія слідчих, оперативно-розшукових, контрольно-ревізійних та інших органів при виявленні та розслідуванні організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв’язками

Поняття та зміст взаємодії оперативних апаратів МВС України та СБУ, МВС України та ДПА, МВС України та Державної митної служби України, МВС України та Державного комітету по справам охорони державного кордону України, МВС України та Державним департаментом з питань виконання покарань.

Форми і методи взаємодії оперативних та слідчих підрозділів з виявлення та розслідування організованої злочинної діяльності, яка супроводжується корумпованими зв’язками.

 

Серед проблем, від рішення яких безпосередньо залежить виявлення і підвищення рівня оперативної розробки і попереднього розслідування організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками, однією з основних є проблема організації взаємодії різних органів, установ і організацій.

У дослідженнях, присвячених проблемам взаємодії, на нашу думку, приділяється недостатньо уваги його організаційній стороні.

Відомо, що правильно організований зв'язок, чіткий розподіл обов'язків між особами, кінцевою метою яких є досягнення позитивного результату, дозволяє отримати його швидше і з меншими витратами сил і засобів. У будь-якій діяльності, виконуваній групою чи колективом людей, одне з основних місць при рішенні питань про шляхи її поліпшення займають проблеми координації взаємодії.

Широке коло об'єктів пошукової діяльності і можливих джерел одержання інформації про існування ЗО і їхніх корумпованих зв'язків визначає необхідність участі в рішенні цієї задачі всіх служб і підрозділів правоохоронних органів і інших державних структур, покликаних зміцнювати правопорядок у країні.

Законодавець розосередив діяльність по виявленню і розслідуванню злочинів, вчинених ЗО при наявності корумпованих зв'язків по різних правоохоронних органах і спецслужбах. Однак, цей механічний поділ функцій зовсім не свідчить, що інтереси цих органів, служб і їхніх співробітників, вирішують спільні задачі, ніколи не перетнуться при проведенні різних заходів, пошуках тих самих суб'єктів, фіксації інформації кримінального чи розвідувального характеру і т.ін. Особливо це відноситься до пошуку інформації на території, на якій здійснюється оперативно-розшукова діяльність різними відомствами, і яка підлягає перевірці зусиллями підрозділів, що мають різну відомчу підлеглість. Те ж саме може мати місце і при оперативній перевірці якого-небудь напрямку комерційної, економічної, банківської чи іншої діяльності.

Таким чином, підрозділи різних відомств неминуче стають власниками зведень, перевірка і використання яких повинна проводитися іншим відомством.

Тому підрозділи різних відомств по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією повинні функціонувати не ізольовано, а в рамках комплексної діяльності відомств (органів), у безпосередньому і опосередкованому взаємозв'язку і взаємодоповнюваності, тобто у взаємодії.

Таким чином, проаналізувавши наявні в криміналістичній літературі визначення, під взаємодією, на наш погляд, можна розуміти спільну налагоджену діяльність двох і більше органів, служб, відомств, що припускає раціональне поєднання процесуальних і оперативно-розшукових дій, здійснюваних кожним з них у межах наданих їм за законом повноважень.

Можна виділити, як внутрісистемну взаємодію, під якою слід розуміти взаємозв’язану діяльність між підрозділами одного відомства (наприклад, у системі МВС – взаємодія між підрозділами КР і БОЗ), так і міжсистемна взаємодія різних відомств (наприклад, таких як СБУ, митна служба, державна податкова міліція і т.ін.).

У цьому зв'язку актуальним стає питання координації[9] діяльності великої кількості відомств, тобто коли неминуче потрібно упорядкування, взаємозв'язок, погодженість їх спільних зусиль.

У Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» з метою боротьби з організованою злочинністю і корупцією передбачена взаємодія органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України між собою, а також з такими державними органами, як Національний Банк України, Державна податкова служба, Міністерство фінансів України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державна митна служба України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Державний комітет з питань справ охорони державного кордону України, Міністерство юстиції України і іншими міністерствами і відомствами.

Далі ми докладніше зупинимося на взаємодії дій спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ, а також прокуратури, Міністерства юстиції України (зокрема Державний департамент України з питань виконання покарань), податкової міліції, контрольно-ревізійних закладів, Державної митної служби в процесі виявлення ознак організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками.

Взаємини спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ регулюються ст. 16 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», що полягає в обміні оперативною інформацією. Але зазначений законодавчий акт визначає лише загальний принцип обміну даною інформацією і не встановлює розмежування компетенції між МВС і СБУ.

Аналізуючи матеріали практики, можна відзначити, що взаємини зазначених вище органів, як правило, знаходяться на рівні надання технічної допомоги органами СБУ і лише в поодиноких випадках зустрічається обмін оперативною інформацією (фактично одиничні).

Як органи МВС, так і органи СБУ виконують подібні функції:

- проводять розвідувально-пошукові заходи, спрямовані на збір зведень про організовану злочинну діяльність і наявність корумпованих зв'язків, про злочинні співтовариства і у цих цілях організують оперативне проникнення в ї структури;

- створюють банки інформації, аналізують діяльність злочинних співтовариств;

- ведуть оперативну перевірку учасників і лідерів злочинних організацій;

- забезпечують викриття корумпованих осіб в органах влади і управління;

- здійснюють збір інформації і заходи по протидії проникненню ЗО закордонних країн на територію України;

- проводять заходи щодо захисту інтересів України при узгодженні договорів на експорт і імпорт продукції, трансферті коштів, документують діяльність злочинних співтовариств, що мають міжнародні зв'язки;

- здійснюють постійний збір інформації про всіх кримінально-активних осіб («авторитетів» кримінально-злочинного середовища, тіньової економіки, «злодіїв у законі», міжнародних аферистів і фінансових махінаторів), здатних організувати злочинні групи, здійснити підкуп посадових осіб в органах влади і управління;

- документують дії і зв'язки осіб, підозрюваних в участі в ЗО;

- припиняють спроби використання ОЗГ у терористичній і екстремістській діяльності;

- проводять комплексні оперативно-профілактичні операції;

- надають допомогу правоохоронним органам закордонних країн відповідно до двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод.

На основі думок, висловлених у криміналістичній літературі, на наш погляд, взаємини органів МВС і СБУ слід здійснювати в двох аспектах:

по-перше – як діловий контакт і налагоджену роботу даних відомств у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, які виражаються в:

- спільній діяльності органів МВС і СБУ по виробленню стратегії цієї боротьби. Зокрема, результати такої діяльності повинні бути використані в розробці і координації виконання програм по попередженню і припиненню діяльності ЗО (у тому числі володіючих корумпованими зв'язками), і реалізації рішень Президента, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією;

- спільних нарадах на різних рівнях, спрямованих на підвищення оперативності взаємного інформування, включення сил обох відомств у заходи оперативної перевірки, розробку і проведення тактичних операцій;

- регулярному обміні досвідом боротьби з організованою злочинністю і корупцією, ознайомленні з досвідом спецслужб і кримінальної поліції інших держав; ознайомленні з рішеннями міжнародних поліцейських організацій і рекомендаціями міжнародних форумів і семінарів;

- спільній розробці тактики з урахуванням масштабів, ускладнення структур і системи відносин у середовищі злочинності;

- використанні в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією можливостей інших державних органів;

- спільному вживанні заходів і внесенні пропозицій про усунення умов, які сприяють поширенню і розвитку організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками;

по-друге, - як відносини працівників двох відомств, які виникли в зв'язку з конкретними оперативно-розшуковими і слідчими матеріалами на різних стадіях попереднього розслідування – від одержання і оцінки вихідної інформації до планування, матеріального, оперативно-технічного і силового забезпечення реалізації зібраних даних.

Існування визначених елементів паралелізму – звичайне явище в роботі всіх спецслужб у цивілізованому світі. Але зрозуміло, воно не повинно порушувати основних принципів оперативно-розшукової роботи, розшифровувати негласних співробітників, заважати проведенню тих чи інших оперативно-тактичних операцій.

У вітчизняній же практиці на даний час побоювання передачі інформації обертається в ізольованість, надмірну підозрілість, що найчастіше приводить до «втрати» цінної інформації, не сприяє розкриттю злочинів і виявленню діяльності ЗО і їх корумпованих зв'язків. Напружена ситуація недовіри може бути вигідна тільки злочинному світу.

Провести тверде розмежування компетенції в даній області між МВС і СБУ, навіть виходячи з підслідності, украй складно. Як вказувалося у розділі 1, організована злочинність і корупція – явища в більшій мірі кримінологічні зі складною структурою соціальних компонентів, чим чисто правові. Практика показує, що за багатьма злочинними співтовариствами, що потрапили в поле зору оперативних апаратів, проглядає цілий «букет» злочинів, які знаходяться в різній підслідності (від «замовлених» вбивств і утримання кубел до контрабанди і терактів).

В зв'язку з вищесказаним, а також, аналізуючи досвід країн СНД, ґрунтуючись на рекомендаціях відомчих актів, які регулюють питання взаємодії різних відомств і результатах аналізу матеріалів практики і проведеного анкетування, ми пропонуємо віднести до компетенції органів МВС по боротьбі з організованою злочинністю:

- розробку злочинних співтовариств, що займаються наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю на території України;

- виявлення і припинення протиправної діяльності ОЗГ, що займаються розбоєм, грабежами і кваліфікованим вимаганням;

- оперативну розробку і контроль за діяльністю «авторитетів» кримінального середовища;

- виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності стійких груп, які діють на межі загальнокримінальної і економічної злочинності в малих і приватних підприємствах, і інших економічних структурах.

До компетенції органів Служби безпеки доцільно віднести:

- боротьбу з контрабандою, яка кримінально карається, що приносить збитки державним інтересам України, у тому числі контрабандою стратегічної сировини, історичних і культурних цінностей, предметів і засобів, які використовують у терористичній діяльності;

- розробку і припинення протиправних дій закордонних контрабандних центрів і груп на території України;

- боротьбу з протиправною діяльністю корумпованих осіб у правоохоронних органах, у державних органах систем зовнішньоекономічних зв'язків, ліцензування, розміщення і використання іноземних інвестицій, управління приватизацією;

- виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності злочинних співтовариств, що мають зв'язки з закордонними злочинними формуваннями і спеціальними службами, які наносять збитки базовим галузям економіки, у тому числі її оборотному сектору, припинення їхніх спроб проникнення до розробок пріоритетних сфер науки і техніки;

- виявлення і припинення на території України організованої злочинної діяльності, зв'язаної з міжнародним оборотом наркотиків;

- боротьбу з міжнародним тероризмом, ОЗГ, що готують і здійснюють терористичні акти проти представників іноземних держав, а також з найбільш небезпечними ЗО, які використовують методи насильства, діяльність яких загрожує безпеці держави і суспільства, посягає на конституційний лад України, а також спрямована на насильницьке захоплення державної влади.

На наш погляд, у даний час спільні зусилля органів МВС і СБУ доцільно було б направити на виконання наступних організаційних і оперативно-тактичних задач:

- підготовка пропозицій по законодавчому і іншому уточненню і розподілу функцій, повноважень і засобів оперативно-розшукової взаємодії між спецпідрозділами МВС і СБУ, а також одночасне встановлення кола питань, рішення яких підлягає обов'язковій координації, у тому числі шляхом постійної взаємодії в створенні єдиного інформаційного простору, використання оперативно-технічних можливостей кожного з відомств;

- створення міжрегіональних спецпідрозділів МВС і СБУ з метою забезпечення гнучкого реагування (загальнодержавного, міжрегіонального і регіонального) на зміну стану і особливостей діяльності організованих злочинних структур;

- активізація зусиль спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС і СБУ при розгортанні оперативно-розшукової роботи в апаратах вищих органів державної влади, управління, економічної, фінансової, банківської, зовнішньоекономічної діяльності, процесах приватизації, конверсії, обороті зброї і наркотичних засобів;

- формування спільних робочих груп на базі спецподразділів МВС і СБУ з функціями виявлення і відстеження лідерів і «авторитетів» організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками, а також виявлення і усунення причин тривалої нереалізації оперативних матеріалів про діяльність великих ЗО, забезпечення повноти перевірки і реагування на оперативну інформацію;

- спільна оперативно-тактична розробка спецпідрозділами органів МВС і СБУ фактів великомасштабного вивозу за кордон, у тому числі у формі приватного експорту, сировини, матеріалів, продукції, яких потребує господарство України, валютних втрат держави на таких операціях, виявлення і залучення до відповідальності їхніх ініціаторів, посередників і виконавців, незалежно від статусу і рангу, встановлення фактів їхнього особистого збагачення за рахунок таких операцій;

- розробка планів проведення спільних цільових оперативно-тактичних дій з метою здійснення виявлення і взяття на оперативний облік усіх фактів неповернення валютних засобів через кордон;

- обмін і спільна розробка нових видів спеціальної техніки, тактики і методики розслідування окремих видів злочинів, вчинених ЗО, що мають корумповані зв'язки;

- розробка форм і механізмів взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС і СБУ і відповідних структур закордонних країн у боротьбі з проявами транснаціональної злочинності.

Розвиток оперативно-розшукової взаємодії між органами, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, припускає чіткий розподіл повноважень між усіма суб'єктами оперативно-розшукової діяльності, налагодження постійного внутрішнього і міжвідомчого інформаційного обміну. Тому, з огляду на наявність серед функцій органів МВС, СБУ і митниці такої, як здійснення заходів для боротьби з контрабандою і корупційними діяннями, незаконним обігом зброї і наркотичних речовин, з метою усунення колізій, що виникають у зв'язку зі здійсненням дізнання, зокрема між зазначеними органами, доцільно підготувати і прийняти міжвідомчі угоди по розмежуванню повноважень цих органів. Їхня наявність безперечно підвищить ефективність роботи відповідних суб'єктів оперативно-розшукової діяльності.

Взаємини державних органів і спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією визначаються ст. 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», відповідно до якої Національний Банк України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна контрольно-ревізійна служба, митні органи, Прикордонні війська України зобов'язані:

- повідомляти в спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією про порушення, виявлені у процесі здійснення ними своєї діяльності, що можуть свідчити про злочинну діяльність чи створювати умови для такої діяльності;

- надавати необхідну допомогу при проведенні оперативно-розшукових заходів (проводити в межах своєї компетенції ревізії, перевірки і інші дії по контролю за дотриманням організаціями і громадянами законодавства України організаціями і громадянами);

- розробляє пропозиції по удосконаленню законодавства, спрямовані на усунення умов, що сприяють злочинній діяльності.

Для виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками, важливе значення має чітка взаємодія спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією з контрольно-ревізійними управліннями.

Коли мова йде про ревізійний контроль, мається на увазі така контрольна діяльність, яка по своїй широті і глибині охоплення, цілям і задачам відрізняється від контролю за виконанням, проведеним окремим керівником. Мова йде не про перевірку окремого управлінського рішення, а про всебічний аналіз фінансово-господарської діяльності того чи іншого об'єкта з метою встановлення його фінансових результатів. Одним з напрямків тут є виявлення умов для розвитку організованої злочинної діяльності.

Ревізійний фінансовий контроль, як і внутрішній фінансовий контроль, може значною мірою сприяти як запобіганню, так і виявленню злочинних посягань.

Мова в даному випадку повинна йти ні про окремі контакти, а про систему координованих заходів. Органи МВС, СБУ, податкової міліції і прокуратури можуть і повинні вимагати в необхідних випадках проведення ревізії, причому матеріали ревізії в цьому випадку надходять до них. У ході ревізії і попереднього слідства повинен підтримуватися безупинний зв'язок між ревізором і слідчим, повинні повідомлятися щойно отримані дані, надаватися консультації і т.ін.

Функції зовнішнього контролю в Україні виконують підрозділи Головного Контрольно-ревізійного Управління. У результаті своєї діяльності вони повинні зробити висновок про якість ведення внутрішнього контролю або відповісти на питання, які цікавлять спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС і СБУ та інші органи.

Однак друга задача по своєму змісту значно відрізняється від першої. Справа в тім, що для вищевказаних органів недостатньо, наприклад, проаналізувати такий показник, як продуктивність праці, за методикою, розробленою економістами, і констатувати факт росту його чи зниження. Їм необхідно встановити, чи не з'явилася зміна даного показника наслідком злочину. А це набагато складніше, тому що найчастіше зв'язок між злочином і показником продуктивності праці завуальована і простежити її дуже важко. Для цього необхідна розробка спеціальних методик. Причому ці методики повинні розроблятися з урахуванням специфіки діяльності окремих галузей, а також характеру дій злочинців.

Значний інтерес може представляти аналіз даних по утворенню відходів і браку при виробництві продукції. Практика показує, що нерідко якісну продукцію списують у брак, фактично ж її реалізують і кошти привласнюють.

На ці та інші запитання відповіді можна одержати тільки в результаті тісної взаємодії з контрольно-ревізійними органами.

Для виявлення економічної основи діяльності ЗО, що володіють корумпованими зв'язками, немаловажне значення має взаємодія спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і податкової міліції.

Через свою вузько спрямовану діяльність податкова міліція усі свої зусилля зосереджує на виявленні фактів приховання доходів від оподатковування. У процесі перевірки тих чи інших комерційних структур податкова міліції одержує цілісне представлення про напрямки підприємницької чи іншої діяльності, а також про можливість причетності представників даної структури до організованої злочинної діяльності, що може становити значний інтерес для спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, не говорячи вже про те, що в матеріалах податкової міліції знаходяться повні дані про керівників і засновників комерційних структур.