Закон України Про військовий обов'язок і військову службу

ЗАКОН УКРАЇНИ Про військовий обов'язок і військову службу

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 27, ст.385)

Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Глава I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Військовий обов'язок

1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

2. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

3. Військовий обов'язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов'язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

4. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу (стаття 7) на Міністерство праці та соціальної політики покладено забезпечення діяльності комісій у справах альтернативної служби, які утворюються для вирішення питань проходження альтернативної служби і є постійно діючими органами. Комісія у справах альтернативної (невійськової) служби України утворена Кабінетом Міністрів України при Мінпраці, її очолює заступник Міністра праці та соціальної політики України, відповідальним секретарем комісії є керівник відповідного підрозділу Міністерства. До складу комісії входять представники Кабінету Міністрів України, Міноборони, Мінсім’ямолодьспорту, МОЗ, Мінагрополітики, Мін’юсту, Мінрегіонбуду, Держкомрелігій, Товариства Червоного Хреста України та ін.

Комісія у справах альтернативної (невійськової) служби України відповідно до Положення про комісії у справах альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 р. № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»:

забезпечує реалізацію законодавчого права громадян України на альтернативну службу;

здійснює контроль за додержанням законодавства про альтернативну службу;

здійснює відповідне методичне та інформаційне забезпечення діяльності регіональних комісій з питань альтернативної служби;

готує разом із центральними органами виконавчої влади пропозиції про вдосконалення законодавства з питань альтернативної служби;

інформує Кабінет Міністрів України про стан справ в організації та проходженні альтернативної (невійськової) служби.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу право на альтернативну службу мають громадяни, виконання військового обов’язку якими суперечить їх релігійним переконанням і які належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 р. № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження, як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням.

В Україні створено необхідні умови для проходження громадянами альтернативної служби.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів процес направлення громадян можна умовно поділити на три етапи.

1. Вирішення питання про направлення громадянина на альтернативну службу.

Не пізніше ніж за два місяці до початку встановленого законодавством періоду призову громадянин особисто подає до комісії у справах альтернативної (невійськової) служби за місцем проживання письмову заяву, документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, та інші документи, визначені нормативними актами. Заява розглядається комісією протягом календарного місяця.

Рішення комісії про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п’яти календарних днів видається заявникові та надсилається у військовий комісаріат, в якому він перебуває на військовому обліку.

Громадянин, щодо якого комісія прийняла відповідне рішення, повинен звернутися протягом п’яти календарних днів до військового комісаріату, в якому він перебуває на обліку, для проходження призовної комісії відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», так як на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу.
2. Проходження призовної комісії.

Після проходження призовної комісії та прийняття нею рішення щодо призову на строкову військову службу військовий комісаріат протягом п’яти календарних днів повідомляє про це комісію у справах альтернативної (невійськової) служби. У цей же період громадянин має завернутись до комісії у справах альтернативної служби.

3. Прийняття рішення про конкретне місце проходження альтернативної (невійськової) служби.

Протягом періоду проведення призову на строкову військову службу з урахуванням рішення призовної комісії та виходячи з наявності вільних робочих місць на підприємствах, в установах, організаціях, визначених для проходження альтернативної служби, комісія приймає рішення про конкретне місце проходження громадянином альтернативної служби. На підставі рішення комісії громадянину видається направлення для проходження альтернативної служби встановленої форми.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності, або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов’язана із соціальним захистом населення, охороною здоров’я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також в патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

За результатами осіннього призову 2007 року найбільшого поширення набула зайнятість «альтернативників» у сфері, що пов’язана з охороною навколишнього середовища (35,3%), соціальним захистом (27,4%), сільським господарством (15,3%).

 

5. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Стаття 3. Правова основа військового обов'язку і військової служби

1. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ Про військовий обов'язок і військову службу

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 27, ст.385)

Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Глава I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ