Спартанська община рівних, і виховання підростаючого покоління

Усі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, по-дарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”.

Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі.

Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків.

Спартанская система виховання переслідувала, переважно, мета підготувати воїна - члена військової громади. До 7 року, вона виховувався у нійняньками-кормилицами. З 7 років поліс (місто-держава) брав він виховання і навчанняподраставшихспартиатов. Цей процес відбувається проходив у трьох етапу.

У першому етапі (7-15 років) діти набували навички листи читання, але головним залишалося фізичне загартовування, що було надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках). З 12 років зростала суворість виховання хлопчиків, яких привчали як до аскетичному способу життя, донемногословию. У 14 років хлопчика, пропускаючи через жорстокі фізичні випробування, присвячували вейрени - члена громади з наданням певних цивільних прав. Протягом наступного рокуейренов перевіряли на стійкість у військових загонахспартиатов.

З другого краю етапі виховання (15-20 років) до мінімального навчання грамоті додавалося навчання співу та музики. Проте засоби вихованняужесточались. Підлітків тримали в голод і привчали самим добувати собі їжу, фізично караючи тих, які зазнавали невдач. До 20 роківейрени присвячувалися в вояки та отримували повне озброєння.

Протягом третього етапу (20-30 років) вони поступово набували статус повноправний член військової громади. У всіх перелічених вище етапів виховання воїни вільно володіли списом, мечем, дротиком та інших зброєю на той час.

Ставилася єдина мета - досягти, щоб усі спартанські діти стали сильними і фізично загартованими.

 

Зовнішня політика Ранньої Спарти

Особливе місце в ранній історії Спарти займає період так званих Мессенських воєн. Приблизно з середини VIII ст. до н.е. у Спарті, як і в багатьох інших грецьких державах, став відчуватися гострий земельний голод. Проблема перенаселення грецьких територій вимагала свого вирішення, і спартанці зробили це по-своєму. Замість того, щоб подібно до інших грецьких полісів шукати вихід із ситуації в колонізації і освоєнні нових заморських територій, вони знайшли його у розширенні своєї території за рахунок ближніх сусідів, оскільки захоплення чужих земель було рушійною силою ранньої історії Спарти. Головним об'єктом спартанської експансії стала Мессенія, багата і родюча область на південному заході Пелопоннесу.

Після завоювання Мессенії спартіати спробували підкорити собі й інші території Пелопоннесу. Першим об'єктом агресії стало аркадське місто Тегея. Війна тривала близько 25 років (570 - 545 рр. до н.е.) і завершилася безрезультатно. Після стійкого опору гірських аркадських племен спартанці відмовилися від плану захоплення і намагалися забезпечити своє панування укладанням союзів з іншими державами півострова. У результаті зіткнень з зовнішніми ворогами господарство і торгівля Спарти та інших міст-полісів отримали стимули до інтенсивного розвитку рабовласницького господарства, що незмінне призводило до майнової та соціальної диференціації. Крім того, в результаті вибору різних шляхів розвитку політичного устрою виник антагонізм громадянських общин Афін і Спарти. Але умови торгівлі і міцніючих економічних зв'язків примушували міста об'єднуватися.

Приблизно в 505-504 рр. до н.е. за ініціативою Спарти було утворено “Пелопоннеський союз”, який вирішував свої внутрішні завдання та надавав військову допомогу землеробським общинам аристократичних держав проти Афін. У союз входили поліси з олігархічним ладом (Тегей, о.Егіна, Еліда, Спарта), Мегари та Коринф. Поза межами ліги залишалися Аргос, Ахайя та північні округи Аркадії.

 

 

Причини і привід Пелопонеської війни

В Стародавній Греції, її полісах постійно діяли дві протилежні сили. З одного боку, кожна громадянська община намагалася жити незалежно одна від одної, а з іншого - потреба економічного розвитку, торговельні зв'язки, необхідність спільного захисту своїх інтересів спонукали грецькі міста до об'єднання. Ініціаторами об'єднавчого руху виступали найпотужніші грецькі поліси. У 505-504 р. до н.е. Спарта організувала Пелопоннеську лігу, в яку входили дорійські племена консервативних полісів Південної Греції, а в 478 р. до н.е. за ініціативою Афін було створено Афінський морський союз, який включав розвинуті в торгово-економічному відношенні іонійські поліси. Конфлікт між керівниками союзів і привів до початку Пелопоннеської війни (431-404 рр. до н.е.), ініціативною стороною якої виступили Афіни.

Швидкий економічний розвиток змушував шукати нові джерела сировини (хліб, ліс) та ринки збуту. Ця агресивна політика досягла кульмінації в середині V ст. до н.е. - в період найвищого розквіту Афін. В той же час Спарта у всій Греції стає оплотом тих, хто був ображений афінянами. Спроби Афін закріпитися на Істмі і в Середній Греції уже в 50-ті роки привели до збройного конфлікту зі Спартою - Першої, або Малої Пелопоннеської війни (457-446 рр. до н.е.). Війна не принесла успіху ні одній із сторін і закінчилася 30-літнім миром.

Хоча війна була викликана політичним суперництвом Афін і Спарти за гегемонію в Греції, в її розв'язуванні значну роль відігравали і економічні причини. Таким чином, серед причин, які привели до початку Пелопоннеської війни, можна виділити такі:

1) Спарта була стурбована посиленням афінської могутності і поширенням впливу демократичних Афін;

2) Афіни утримували в своїх руках контроль над важливими торговими шляхами, які вели в Єгипет, Фракію, Північне Причорномор'я, а афінський флот панував в Егейському морі;

3) економічні інтереси Афін почали проникати в Сицилію і Південну Італію, де панував Коринф

4) суперники через своїх прихильників вели підривну діяльність в союзницьких містах; спартанці серед членів Делоської симахії, афіняни в державах Пелопоннеського союзу.

Приводом до війни стали конфлікти, пов’язані з трьома містами — Керкірою, Потидеєю і Мегарою, де внаслідок громадянських війн Афіни і Спарта підтримали ворогуючі угруповання (433–432 рр. до н. е.). Врешті-решт, Спарта висунула вимоги ультиматуму (розпуск Афінської Архе, вигнання Перікла і т. д.), на які Афіни ніяк не могли погодитися. Війна стала неминучою.

 

Архідамова війна.

Війна почалася з нападу союзників Спарти - фіванцев - на невелике містечко Платеї, хоча і знаходився в Беотії, однак входив до складу Афінської держави. Платейців отримали від афінян допомогу, і фіванци не змогли взяти місто відразу, в результаті чого були змушені перейти до облоги.

У травні 431 року до н. е.. шістидесятитисячне військо пелопоннесцев вторглося в Аттику, плюндруючи округу Афін. Аж до 427 року до н. е.. подібні вторгнення відбувалися щорічно (крім 429 р. до н. е..), проте тривали вони щоразу близько трьох тижнів; найтриваліше вторгнення (430 р. до н. е..) тривало лише сорок днів [18]. Причиною цього було те, що військо пелопоннесцев було фактично цивільним ополченням, і, відповідно, воїни повинні були встигнути додому, щоб взяти участь у зборі врожаю. Крім того, спартанські ілоти потребували постійному контролі, і довгий відсутність основних сил Спарти могло призвести до їхнього повстання.

Вторгнення спартанців змусило афінян, у відповідності з початковим планом, евакуювати все населення Аттики за стіни міста. Наплив біженців призвів до тісноті в місті і великої скупченості населення; джерела свідчать про відсутність у багатьох елементарної даху над головою [19] [20]. Разом з тим, афінський флот довів свою перевагу над Пелопоннесским, перемігши у двох битвах - біля мису Ріон і при Навпакте (429 рік до н. Е..) І почавши спустошувати узбережжі Пелопоннесу.

У 430 році до н. е.. в переповнених біженцями Афінах спалахнула епідемія [21]. За період до 426 року до н. е.. (З невеликими перервами) вона забрала близько чверті населення міста (приблизно 30 тисяч чоловік). У числі жертв епідемії був і Перікл. Хвороба панувала не тільки в самих Афінах, але і в їх війську. Страх перед захворюванням був настільки великий, що навіть спартанці скасували вторгнення до Аттіки.