Природні умови, населення, та соціально економічний лад Македонії 5 – 4 ст.до н.е.

Македонія у V - першій половині IVв. до н. е.. Македонія займалавелику територію в північно-західній частині Егейського басейну, на північ від

Фессалії і південно-захід від Фракії. За своїм рельєфу та природних умов

Македонія ділиться на внутрішню гірську область і нижню приморську рівнину.

Якщо гірські райони були зручні для заняття скотарством, то рівнинніприморські області були досить сприятливі для землеробства. Вигіднегеографічне положення Македонії на перетині шляхів, що ведуть з Північній Греції до Фракії, Іллірію і до протоками, було важливим чинником господарського життя країни. У горах Македонії ріс настільки потрібний длябудівництва флоту корабельний ліс, який вивозився в багато поліси

Егейського басейну, в тому числі і в Афіни.

На початку V ст. до н. е.. розвиток македонського суспільства і держави проходило у тісній взаємодії з грецькими полісами.

Соціально політичний лад Македонії наприкінці V і в IV ст. ще зберігав багато рис гомерівського ладу. На чолі держави стояв цар, що спирався на військово родову аристократію, так званих супутників (гетайрів) – землевласників і скотарів. Основну массу македонського населення складали пастухи і хлібороби, частиною

вільні, частиною залежні. У Македонії порівняно рано розвилася гірська справа. Крім того, з Македонії вивозилися ліс і продукти лісової промисловості – дьоготь і смолу. Жителі прибережної смуги з успіхом

займалися рибальством і торгівлею. У класичний період Македонія майже не відігравала значної ролі в загальноеллінських справах.

На початку V століття до н. е. Македонія і прилеглі до неї землі були підкорені персидським царем Дарієм I, який допоміг македонському цареві укріпити і розширити владу над племенами. Після поразки персів експансія Македонської держави продовжувалася, і наступник Александра, Пердікка II, відчув себе досить сильним для того, щоб вступити у війну з Афінами (420-ті роки до н. е.). Під час Пелопоннеської війни Пердікка II використовував війська Спарти для придушення сепаратизму гірських племен.

Наступник Пердікки Архелай будував фортеці, проводив дороги, створив регулярну армію. При ньому значно зріс культурний вплив Еллади в Македонії, відомий Евріпід жив при дворі царя і навіть обіймав офіційну посаду. Наприкінці V століття до н. е. Македонія встановлює владу над прилеглими грецькими містами — Підною і Лариссою. Кордони Македонського царства пролягли приблизно по річці Аліакмон на півдні, що розділяла Македонію і Фессалію (область Еллади) і до річки Стрімон на сході, що відокремлює від Фракії. Піндський хребет на заході відокремлював Македонію від Епіру і Іллірії, у верхній течії Аксій (нині Вардар, або Аксіос в сучасній Греції) служив кордоном на півночі.Незабаром після вбивства Архелая в 399 до н. е. через несприятливі зовнішні чинники і внутрішню смуту Македонське царство послабшало. Царі в результаті запеклої боротьби за престол змінювалися швидко. До середини IV століття до н. е. країна опинилася на межі розвалу.

Економічні та війського політичні реформи Філіппа 2

Філіп II завершив політику своїх попередників зі зміцнення Македонії і централізації її державного управління. Ось чому саме Філіпу II антична традиція приписує проведення цілої серії різних реформ, після яких Македонія перетворюється на одну з найсильніших держав не лише грецького світу, але і стає суперницею світової Перської держави. Передусім Філіп II сприяв господарському зміцненню Македонії. Він оцінив економічне значення міських центрів і став засновувати нові міста на території Македонії, переселяючи в них сільське населення з племінних селищ. Ці нові міста (наприклад, місто Філіпи) будуються в стратегічно важливих пунктах і є не лише економічними, але і воєнно-стратегічними центрами. Філіп II звернув найпильнішу увагу на розробку рудних родовищ, здобич заліза для озброєння своєї армії. Захопивши багаті Пангейські копальні і прискоривши їх розробку, Філіп отримував до 1 тис. талантів золота на рік, що дозволило йому почати карбування золотої монети у великій кількості. Маючи в розпорядженні величезні запаси золотої і срібної монети, македонський цар міг активно втручатися в торгові операції як у Егейському світі, Причорномор’ї, так і в усьому Східному Середземномор’ї.

Особливо великі були перетворення Філіпа II у військовій справі Македонії. Військова реформа Філіпа повинна була об’єднати сильні сторони грецької і власне македонської військової організації. Замість нестрункого і слабо навченого грецького ополчення гоплітів, яке збирається від випадку до випадку, або вередливих найманців Філіп II комплектував свою армію з вільних македонських землеробів, яких набирають по територіальних округах на декілька років, впродовж яких вони проходили спеціальний курс навчання.

Були введені зміни в побудову основного роду військ — важкоозброєної піхоти.

У македонській армії здавна одну з найважливіших ролей грала важкоозброєна кіннота, в ній служила македонська знать — гетайри. Філіп не лише зберіг, але й посилив значення кінноти, яка з суто допоміжних загонів в грецьких арміях перетворилася на особливий рід військ, здатний не лише взаємодіяти з фалангою, але і вирішувати самостійні завдання.

Філіп II приступив до будівництва і свого флоту, але македонський флот, не маючи багатих традицій, за своїми бойовими якостями поступався грецьким флотам і виконував лише допоміжні завдання. Структура македонської армії, таким чином, припускала виділення особливих родів військ, їх тісну взаємодію і маневрування у бою, що пред’являло підвищені вимоги до командного складу і вивчення рядових воїнів. З цією метою Філіп у своїй армії ввів систему постійних (у літній і зимовий час) тренувань і вправ. Македонська армія після реформ Філіпа перетворилася на одну з кращих армій того часу.

 

Про македонські і антимакедонські угруповання

Демосфе́н (грец. Δημοσθένης) (384 — 322 до н. е.) — давньогрецький оратор, логограф, політичний діяч. Зараховується до канону 10 ораторів, визнаний найвидатнішим представником грецької риторики, блискучим стилістом і видатним політиком. Із 351 до н. е. лідер антимакедонського угруповання. Закликав греків до боротьби проти царя Македонії Філіппа ІІ, домігся створення антимакедонської коаліції грецьких полісів, яка не привела до успіху, і в 338 до н. е. установилося правління Македонії в Греції. Після смерті Александра Македонського організував повстання, що не мало успіху, і, щоб не потрапити до рук македонців, отруївся.

Усвідомивши загрозу, елліни, проте, не змогли дійти згоди й одностайно стати супроти ворога. В Афінах та в інших полісах утворилися промакедонські і антимакедонські угруповання. На заваді єдності стали непримиренні соціальні, політичні та економічні суперечності Еллади. Тож Філіпп II майже без опору захопив кілька полісів, економічно цінні золоті рудники Фракії, а далі скерував свої війська в середину Греції. 338 року до нашої ери в битві під Хероне- єю (Беотія) Філіпп ІІ усунув останню перешкоду до панування над усією Грецією, перемігши об'єднану армію еллінів. Значення цієї поразки для греків образно передав оратор Лікург: з тілами загиблих під Херонеєю поховано й свободу еллінів. Корінфська угода грецьких міст-держав про союз, що формально укладалася начебто проти Персії, фактично узаконювала гегемонію Філіппа: він очолив збройні сили цього союзу. Так відійшла ера полісної Греції, закінчився класичний період грецької культури. Вимріяні умами останнього періоду грецької класики панеллінізм та монархізм стали дійсністю. Але дійсність виявилася набагато складнішою й трагічнішою для Еллади, ніж уявлення. Македонська монархія силою зброї накинула грекам новий порядок, у якому Еллада відступила на другий план. Розпочався останній період культури грецького світу — еллінізм.