Проаналізуйте господарський лад Греції передполісний період

На матеріалі яскравих описів гомерівських поем переконливо можна констатувати наявність на межі ІІ і І тисячоліть до н. е. земельної общини. Рядові общинники вирощували переважно ячмінь і овочі. Розвивалось скотарство. Земельні ділянки общинники отримували за жеребом. Серед общинників уже почалося майнове розшарування, виділялась родова аристократія, найбільш значних представників якої, вождів племен, називали успадкованим від мікенської доби терміном «басилей». Басилеї виділяли своїм родичам з общинних земель великі відрубні ділянки – «темени». Головним для баси леїв було одержання зерна. В цей час появилися бідняки, що наймитували в багатих хазяїв, - фети, також були люди, які жебракували – метанасти. Торгівля була мало розвинена. Поширеним товаром була велика рогата худоба- бики. Торгівля була пов’язана з грабунками й морським розбоєм. Господарство мало натуральний характер.

Після завоювання Греції дорійцями чимало ахейців залишили рідну землю й подалися на острови Егейського моря та Іонічне узбережжя Малої Азії. Ті, хто залишився, підкорилися завойовникам. Запанував глибокий занепад у господарстві та культурному розвитку.

Водночас, використання заліза при виготовленні знарядь праці дало змогу значно підвищити її продуктивність. Це неодмінно вело до появи нерівності в суспільстві. Як наслідок, відбувається поділ населення на класи, а далі неодмінно створюється держава як знаряддя в руках панівного класу. Виникає експлуатація пригноблених верств населення.

Головним заняттям залишилося землеробство, але скотарство також набуло певного розвитку.

Ремесло зберігало своє значення, але тепер ремісники працювали більше для простих людей. Деміурги мандрували селищами, шукаючи собі роботу. Простий люд цінував у їхніх виробах якість і зручність, а не красу. Тому по всій Греції відбувалося зниження рівня художньої культури. Чудові, витончені розписи ваз замінюються простим геометричним орнаментом. Торгівля розвивалася переважно зовнішня, і вели її іноземні купці, здебільшого фінікійці, яких греки зневажали за хитрість, підступність і злодій-куватість. Надзвичайно важливу роль в економіці гомерівського часу грало скотарство. Худоба вважалася основним мірилом багатства. Кількістю голів худоби багато в чому визначалося положення, що займає людина в суспільстві. Так, Одіссей вважається «першим серед героїв Ітаки і довколишнього материка», тому що йому належить 12 стад великої рогатої худоби і відповідна кількість кіз, овець і свиней. Худоба використовувалася і як мінова одиниця, оскільки справжніх грошей гомерівське суспільство ще не знало. У одній зі сцен «Іліади» бронзовий триножник оцінюється в дванадцять биків; про жінку-рабиню, майстерну у багатьох роботах, сказано, що її вартість дорівнює чотирьом бикам.

 

Суспільно-політична організація гомерівської греції

Незважаючи на появу в гомерівському суспільстві досить ясно виражених ознак майнової нерівності, життя навіть самих вищих його прошарків вражає своєю простотою і патріархальністю. Гомерівські герої, а вони всі як один царі і аристократи, живуть в грубо збитих дерев’яних будинках з двором, оточеним частоколом. Типово в цьому сенсі житло Одіссея, головного героя другої гомерівської поеми. Біля входу в «палац» цього царя красується велика гнойова купа, на якій Одіссей, що повернувся додому у вигляд старого жебрака, знаходить свого вірного пса Аргуса. У будинок запросто заходять з вулиці жебраки і бродяги і сідають у дверей в очікуванні подачки в тій же палаті, де бенкетує зі своїми гостями хазяїн. Полом у будинку служить щільно втоптана земля. Усередині житла дуже брудно. Стіни і стеля покриті сажею, оскільки будинки опалювалися без труб і димаря, «по-курному». Гомер явно не уявляє собі, як виглядали палаци і цитаделі «героїчного століття». У своїх поемах він жодного разу не згадує про грандіозні стіни мікенських твердинь, про фрески, що прикрашали їх палаци, про ванни і туалетні кімнати.

Та і увесь життєвий устрій героїв поем дуже далекий від пишного і комфортабельного побуту мікенської палацової еліти. Він набагато простіший і грубіший. Багатства гомерівських басілеїв не йдуть ні в яке порівняння із станами їх попередників — ахейських владик. Останнім потрібний був цілий штат писарів, щоб вести облік і контроль їх майна. Типовий гомерівський басілей сам відмінно знає, що і в якій кількості зберігається в його коморі, скільки у нього землі, худоби, рабів та ін. Головне його багатство полягає в запасах металу: бронзових котлах і триногах, злитках заліза, які він дбайливо зберігає в затишному куточку свого дому. У його характері далеко не останнє місце займають такі риси, як скнарість, обачність, уміння з усього отримувати вигоду. В цьому відношенні психологія гомерівського аристократа мало чим відрізняється від психології заможного селянина тієї епохи. Гомер ніде не згадує про численну придворну челядь, що оточувала ванактів Мікен або Пілоса. Централізоване палацове господарство з його робочими загонами, з наглядачами, писарями і ревізорами йому абсолютно не відомо. Правда, чисельність робочої сили в господарствах деяких басілеїв (Одіссея, царя феаків Алкіноя) визначається досить значною цифрою в 50 рабинь, але навіть якщо це не поетична гіпербола, такому господарству ще дуже далеко до господарства пілоського або кносського палацу, в яких, судячи з даних табличок, були зайняті сотні або навіть тисячі рабів. Нам важко уявити собі мікенського ванакта, що розділяє трапезу зі своїми рабами, а його дружину, яка сидить за ткацьким верстатом в оточенні своїх рабинь. Для Гомера як те, так і інше — типова картина життя його героїв. Гомерівські царі не цураються самій грубої фізичної роботи. Одіссей, наприклад, анітрохи не менше гордиться своїм умінням косити і орати, ніж своїм військовим мистецтвом.

 

Причини. напрями Грецької колонізації

У VIII ст. до н. є. в державах-полісах Еллади виникло напруження серед громадян. Демос, переважно селяни, з різних причин втрачав землю, яку прибирала до рук аристократія. У грецьких полісах з'явилася значна кількість збіднілих громадян. Селяни, що втратили землю, шукали для себе притулку, будь-якої роботи, але даремно. Вони ставали «зайвими» в рідному місті.

Демос, обурений несправедливим становищем, підіймався на боротьбу з аристократами. Якщо він зазнавав поразки, ватажкам демосу залишалося шукати порятунку в інших країнах.

Водночас розвиток господарства, торгівлі та ремесла спонукав греків до розширення торговельних зв'язків з іншими країнами, де б купляли вироби грецьких ремісників і сільськогосподарські продукти. Усе це сприяло тому, що елліни покидали рідні домівки й вирушали на пошуки нових земель, де засновували поселення (емпорії та колонії). Там, у далеких краях, громадяни прагнули покращити умови життя, становище в суспільстві, знайти роботу. Розпочалася велика грецька колонізація.

Емпорії поступово виростали в колонії, ставали самостійними, хоча й зберігали торгові й політичні зв'язки з метрополією.

Колонізація здійснювалась у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі острова Сицилії (Мес-сина, Акрагант, Сиракузи) та півдня Італії (Тарент, Сибаріс).

Дорога на північний схід привела греків через протоки Босфор, Геллеспонт (Дарданелли) на простори Понту Евксинського (Чорне море). На його північних берегах були створені колонії: Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей та ін.

 

 

Закони Дракона

Дракон Афінський — архонт Афін 7 століття до н.е. Склав для Афінської республіки 621 до н. е. перші писані закони, що частково продовжували діяти навіть за Солона. Кодекс законів, введений Драконом, був таким суворим, що виник крилатий вислів «драконівські заходи», що означає надзвичайно суворі покарання.

Запис звичаїв у Драконових законах супроводжувався їх відбором і переглядом. Закони містять також закони щодо кримінальних справ, які відрізнялися крайньою жорстокістю: смертна кара призначалася не лише за крадіжку, підпал або умисне вбивство, але також і за незначні проступки.Зберігся уривок з Драконових законів за 409—408 до н. е., з яких видно, що за незумисне вбивство призначалося вигнання, але разом з тим встановлювалася можливість примирення родичів обох сторін. Якщо таких не виявиться, 10 членів фратрії, до якої належав убитий, могли дозволити вбивці доступ у країну. Обмежуючи кровну помсту, Драконові закони забороняли самовільну розправу над вбивцею, за винятком тих випадків, коли він буде знайдений на його власній землі. Не вважалося злочином вбивство злодія, якщо воно було скоєне для самозахисту або повернення вкраденого майна. Важливе значення мали й норми Драконових законів, присвячені організації судового процесу по кримінальних справах.

Драконові закони діяли, очевидно аж до реформ Солона (594 до н. е.), однак норми, що стосуються незумисного вбивства і самозахисту, зберігалися в афінському праві довше. Закони Дракона були явно спрямовані на подолання звичаю кровної помсти, вони забороняли самовільну розправу. Відповідальність за вбивство ніс тільки вбивця, а не весь рід. До відповідальності залучалася також і людина, що підбурювала до вбивства. Це й ряд інших нововведень свідчили про боротьбу зі старими родовими звичаями на користь виниклих нових класових і державних відносин. Попри це, вираз «драконівські заходи» стало крилатим позначенням винятково твердих способів боротьби із чим-небудь. Пізніше говорили, що Дракон писав свої закони не чорнилом, а кров'ю. Законодавство Дракона, безсумнівно, було кроком уперед у розвитку грецького права. Тепер аристократи в судах уже були обмежені писаними правилами, виконання яких легко було перевірити. Солон скасував багато постанов 621 р. до н.е., але залишив у силі закони, які стосувалися ненавмисних убивств і самозахисту. Ім'я Дракона, незважаючи на строгість його законів, у стародавності користувалося високою повагою й ставилося поруч із іменами кращих законодавців.

 

Змова Кілона

Розраховуючи на підтримку народу, пригніченого евпатридами, і на допомогу з боку тестя, Кілон вирішив встановити тиранію в Афінах. Від Дельфійського оракула він отримав раду зайняти Акрополь «у найбільше свято Зевса». Побачивши в цьому вказівку на олімпійське свято, що мало для нього, як олімпіоніка, ще особливе значення (тоді як, за словами Фукідіда, в Аттиці головним святом Зевса були Діасії), він, із настанням цього свята, з натовпом однолітків і збройним загоном, надісланим від Феагена, захопив Акрополь. Народ, одностайно об'єднавшись під проводом архонта Мегакла, сина Алкмеона, взяв в облогу Акрополь і примусив змовників здатися від спраги і голоду. Сам Кілон з братом встиг таємно втікти, прихильники їх шукали захисту у вівтарів, але як тільки вони, отримавши обіцянку пощади та покинувши священне місце, обіцянка була порушена, і більшість їх перебито.Згодом народ розкаявся і довго відчував тяжкість злочину, вбачаючи, що лихо і невдачі стали покаранням за образу святині. Рід Алкмеонідів, що стояв на чолі цієї справи, був вигнаний за межі Аттики, і навіть кістки померлих його членів вириті з могил. Афіняни заспокоїлися лише тоді, коли, через кілька років, запрошений з Криту жрець Зевса і віщун Епіменід релігійними обрядами очистив місто. Хоча Алкмеоніди згодом повернулися в Афіни, але пам'ять про Кілонове прокляття (Κυλώνειον άγος), що тяжіла над ними, жила довго. Вони знову були вигнані за правління Пісістрата, потім у 508 та ще в 431 до н. е. Перед початком Пелопоннеської війни спартанці вимагали вигнання [Перікл]а як нащадка Алкмеонідів по матері.

Змову Кілона до кінця 19 століття відносили до періоду після введення законодавства Драконта, близько 40-й або 42-ї Олімпіади (620 або 612 до н. е.), але за знайденими творами Аристотеля встановлено, що вона передувала законодавству Драконта, яке звичайно приурочується до 624 до н. е.

 

 

Реформи Солона

Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. Афіни роздирало протистояння аристократії, що зосередила у своїх руках владу, а також більшу частину земель, і більшості населення, обтяженого боргами, через що багато хто потрапив в становище гектеморіїв, тобто найманих робітників, що обробляли землі знатних за шосту частину врожаю, тобто досить незначну частку. Багато хто за борги потрапив в особисту кабалу, дехто був проданий за кордон. Нарешті, у руках евпатрідів знаходилися цілком і управління, і суд. Крім багатої знаті і приниженої маси бідняків, існував уже досить численний середній клас, створений новими економічними чинниками: торгівлею і промисловістю. Цей клас, разом з бідняками, був зацікавлений у реформах – і на нього мав спиратися Солон, так само як і на найблагорозумнішу частину евпатрідів. Соціальна ворожнеча погрожувала небезпечною боротьбою, результатом якої могла стати тиранія. За переказом, деякі переконували Солона прагнути до тиранії, але він відмовився, тому що «тиран гине сам і губить свій дім» – мотив відмови, дуже характерний для грецької моралі того часу.

Близько 594 до н. е. афіняни обрали Солоні правителем і архонтом і надали йому повноваженя на проведення політичних і економічних реформ (можливо, втім, що реформи Солона мали місце двадцятьма роками пізніше). Реформи були досить радикальні. Солон почав з сейсахфії: скасував борги, що забезпечувалися землею або особою боржника (дехто вважає, що були знищені усі взагалі борги, але це сумнівно), домігся звільнення тих, хто вже потрапив у рабство за борги, і заборонив надалі робити позики під заставу особистої свободи. Солон вжив заходів і до того, щоб повернути на батьківщину по можливості всіх, хто за борги був проданий за межі Аттики: їх викуповували, але на які кошти – невідомо. Сейсахфія розчистила ґрунт для подальших реформ. Сейсахфія була єдиною радикальною мірою Солона; у всій іншій реформаторській діяльності він виявляє схильність до «золотої середини», до помірності, до можливого примирення нових вимог зі збереженням старого. Законодавча діяльність Солона не обмежилася сейсахфією і реформою державного устрою: він реформував все афінське право, за винятком карного. Що стосується управління, Солон установив в Афінах тимократичну систему, зв'язавши права громадян на участь у виборах і участь у політичній діяльністю з їхнім доходом. Пентакосіомедімни (1 й клас) і вершники (2 й клас) могли засідати в Раді і посідати найбільш високі посади. Зевгіти (3 й клас) могли посісти нижчі посади і входити в Раду (буле), у той час як найбідніші громадяни, або фети (4 й клас), могли брати участь тільки в народних зборах. Рада (відома за назвою Ради чотирьохсот) також являла собою одне з нововведень Солона; члени Ради щорічно обиралися чотирма афінськими філами, по 100 чоловік від кожної філи. Солон створив і апеляційний суд, гелією, що була фактично народними зборами з кворумом у 6000 чоловік, де розглядалися оскарження вироків.Солон впровадив зміни у сімейне і родове право (закони про сиріт-спадкоємців, дуже важливий закон про спадкування, що дозволило при відсутності дітей розпорядження майном за заповітом, чим нанесений був удар родової замкнутості, і ін.). Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деяких руках), регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонив затінювати посадками на межі землю сусіда), користування джерелами води, установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттики сільськогосподарських продуктів, крім олії), ввів нову систему вагів і мір, а також почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав (ввів в Афінах евбейську систему), дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокрема проти розкоші жінок).