Визначте особливості критського (мінойська цивілізація) мистецтва і релігії.

В релігії, основу якої складав пантеон жіночих божеств, пов'язаних з природою і родючістю.

Культ божеств здійснювався у спеціально відведених місцях, в печерах, на верхівках гір і просто неба. Священними символами і тваринами мінойської релігії були бик, змія, подвійні роги, подвійна секира та інші. Велика кількість ритуалів, серед яких також були жертвопринесеннята ігри з биками, проводились в дні, які визначались жрецтвом, головою якого був цар Кносса.Найвизначніші творіння мінойців, що складали також їхню вершину цивілізації, були створені в образотворчому мистецтві. Вони відрізняються оригінальністю, вишуканістю і жвавістю, оскільки більшість тем запозичені із повсякденного життя і природи. Завдяки витворам образотворчого мистецтва вчені мають відомості про життя, управління, заняття, релігію, культові і поховальні обряди Мінойського Криту.

Особливого розквіту досягла також мінойська архітектура, найзначнішим зразками якої є палаци у Кноссі, Фесті, Закросі та Малії. Крім того, збереглись й інші пам'ятки, такі як палацова споруда в Арханах, палац в Агіа-Тріаді, розкішні вілли вельмож і землевласників, а також звичайні помешкання селян і ремісників. Проте особливої уваги заслуговують фрески, що прикрашали стіни палаців і вілл. Коли після 1 700 року до н. е. палаци були відбудовані, їхні стіни були розписані сценами, що зображують людей, ритуальні або поховальні процесії і тому подібне. Фарби цих розписів яскраві, з переважанням червоних, рудих (цегляних), чорних, блакитних, зелених кольорів. Деякі частини фресок виконані рельєфно, з використанням гіпсу. Визначними також є архітектура гробниць і живописна декорація саркофагів.

Характерними витворами мінойського мистецтва є кераміка і вазовий живопис. Знамениті вази стилю «Камарес», названі так археологами тому, що найперші їхні зразки були знайдені в печері поблизу поселення Камарес (Центральний Крит), відрізняються барвами і характерними мотивами, із вигинами і спіралеподібними зображеннями. Окрім цього, мінойська пластика, вироби з металу та ювелірне мистецтво відомі завдяки багатьом шедеврам малих форм. Статуетки із фаянсу, стеатиту, каменю, слонової кістки, культові предмети, побутові речі, інструменти, зброя, персні-печатки, золоті прикраси, які були старанно виготовлені, вказують на те, що мінойські майстри досконало володіли таємницями мистецтва і вміли ними користуватись.

 

 

Розквіт і занепад Ахейської палацової цивілізації

Давня цивілізація з центром у Мікенах була створена прийшлими кочівниками – ахейцями. Вони з'явилися на Балканському півострові у XXI ст. до н.е. Рівень їхнього економічного і політичного розвитку на той час був нижчим у порівнянні з місцевим населенням. Ахейці одягалися в грубий одяг з вовни, виготовляли простий глиняний посуд і зброю з бронзи. Згодом вони багато чого навчилися у місцевих племен: вирощувати виноград і оливи, будувати кораблі й виготовляти якісну кераміку, зводити будівлі з каменю.

Місто Мікени ахейці заснували у XIX ст. до н.е. Захопивши в XVI ст. до н.е. о. Крит, ахейці вивезли звідти не лише предмети мистецтва, а й найкращих критських майстрів. І вже через 100 років новий палац у Мікенах був прикрашений фресками у критському стилі. На цій підставі, а ще й тому, що палац мікенського царя, так само як і критський палац, був центром, навколо якого зосереджувалось усе життя міста, цивілізацію назвали палацовою.

У XV ст. до н.е. Мікени досягли найвищого розквіту й перетворилися на найбільший політичний, економічний та культурний центр Еллади. Тоді ж ахейці почали активно освоювати простори Середземномор'я та Малої Азії. Під час подорожей вони ознайомилися з фінікійською та єгипетською культурами та запозичили у цих народів любов до знань і книг, секрети виготовлення фарб.У цей час виникають десятки нових міст, серед яких були Фіви й Афіни. Так само як і Мікени, вони мали укріплення, акрополі та палаци. Царі нових міст-держав вели постійну боротьбу між собою за панування в Греції. Проте найвпливовішими були царі Мікен, які панували над іншими містами-державами.Близько XIV ст. до н.е. було засновано місто Трою. Вчені вважають, що в першій половині XIII ст. до н.е. Троя була зруйнована могутнім землетрусом. Але на цьому біди багатої Трої не закінчилися. Близько 1270 р. до н.е. царі грецьких міст-держав на чолі з мікенським царем Агамемноном розпочали тривалу війну проти Трої. За свідченням Гомера, вона тривала 10 років. Тому можна припустити, що війна закінчилася близько 1260 р. до н.е. Підтверджують це й археологи, які доводять, що в цей час Троя перебувала в тривалій облозі. Війна закінчилася поразкою царя Трої Пріама і взяттям Трої.Після перемоги над Троєю Мікени починають втрачати свій вплив на ахейські міста-держави. Їхній союз розпадається. Ослабленням роз'єднаних ахейських держав скористалися дорійці – племена, що постійно загрожували їхнім кордонам. У середині XII ст. до н.е. вони захопили територію Греції. Племена дорійців не знали, що таке державний устрій, у них не було писемності, але вони вміли обробляти залізо й виготовляти з нього зброю і мали добре організовану армію, яка складалася з важкої піхоти та кінноти.На відміну від ахейців, дорійці не переймали культуру завойованих, а нищили її. Захоплені квітучі міста ахейців – Мікени, Афіни, Тіринф, Пілос та інші – були зруйновані. Учені, митці й ремісники змушені були залишити батьківщину. Поступово занепали торгівля, кораблебудування, зруйнувалося те, чим пишались ахейці, – водогони, дороги, мости й палаци. Зникли фрески, була забута писемність. Людей, які вміли писати й читати, переслідували як злочинців або чаклунів. Отже, усі досягнення Ахейської палацової цивілізації були втрачені, а грецьку культуру було відкинуто на століття назад.

 

 

Іліада і Одіссея – історичне джерело

Давньогрецькі поеми складалися в усній формі балад і легенд протягом чотирьох століть — з XI до IX ст. до н. е. Єдиним твором вони стали у VIII ст. до н. е., а записані були лише у VI ст. до н. е.

За час утворення ці поеми ввібрали відомості про суспільство, у якому відбувалося їхнє формування, тому донесли до нас знання про часи від Троянської війни (XII ст. до н. е.) до VIII ст. до н. е. А оскільки в цей період у греків ще не було писемності, то інших письмових джерел, окрім поем Гомера, про далеке минуле кінця II — початку І тис. до н. є. просто немає.

Поеми Гомера «Іліада» й «Одіссея» — важливе джерело історичних знань про період ранньогрецько-го суспільства. Вони містять відомості про різні сторони життя й діяльності населення Стародавньої Греції ХІ-ІХ ст. до н. е. Тому цей період в історії називають «гомерівським».

Зміст «Іліади» становлять події останнього, десятого року Троянської війни, причиною якої було викрадення Єлени, дружини спартанського царя Менелая.

Ахейці на чолі з мікенським царем Агамемноном прибувають до берегів Малої Азії. Розпочинається війна, у якій велику роль відіграв Ахілл, один з ахейських вождів. Боротьба виявилася важкою та кривавою. Багато воїнів загинуло, але ахейці здобули перемогу.

Друга поема, «Одіссея», присвячена пригодам ахейського вождя Одіссея, царя Ітаки, у які він потрапляв по дорозі до рідного острова.

З поем відомо, що в грецькому суспільстві відбувався розклад родових відносин і зароджувалася держава. Розвивалося ремесло, яке вважалося на той час почесною справою, гідною навіть царів. У грецькому суспільстві зароджувалося рабство. У ті далекі часи побутувала обмінна торгівля. Власне гроші ще не винайшли, а вартість товару вимірювалася кількістю голів худоби. Торгівля вважалася ганебною справою, її знеславили фінікійці, що приїздили до Греції торгувати. Ці злодійкуваті шахраї викликали огиду в простих і щирих греків.

Поеми Гомера «Іліада» й «Одіссея» стали першими літературними творами стародавніх еллінів. Своєю художньою силою та красою вони назавжди прославили грецьку культуру.