ТОП 10:

Виховання та навчання дітей в сім’ї та школі



Ім’я Костянтина Дмитровича Ушинського, новгород – сіверського українця по – правустоїть у перших рядах видатних діячів освіти і педагогічної науки другої половини ХІХ століття. Він є основоположником педагогічної науки Росії і російської народної школи.

К.Д.Ушинський народився 2 березня (за старим стилем 18 лютого) 1824 року. Початкове виховання і освіту отримав під керівництвом матері – Любові Степанівни, уродженої Капніст, яка дала йому дошкільне виховання і пройшла з ним програму перших двох класів гімназії.

Великий педагог все життя присвятив справі освіти народу, виховання дітей. Ще на початку своєї діяльності Ушинський писав у щоденнику :”Принести якомога більше користі моїй вітчизні – ось єдина мета мого життя, і до неї я повинен спрямовувати всі свої здібності”. Його чудові праці “Дитячий світ”, “Рідне слово”, “Людина як предмет виховання “ та інші книги для дітей , батьків і вчителів виявились неперевершеними класичними творами педагогічної літератури, увійшли в золотий фонд педагогічної науки і набули широкої популярності в освіті.

У педагогічних творах Ушинського увічнені для нащадків кращі його заповіді. Особливу цінність становлять його поради батькам і наставни­кам щодо вивчення рідної мови за підручником "Рідне слово":

• хто має дітей, той зобо­в'язаний підготувати з них хороших, корисних членів суспільства;

• школа для маленьких дітей тоді лише хороша, ко­ли вона повністю просякну­та сімейним характером і більше схожа на родину, ніж на школу;

• я бажав би, щоб наша жінка, відчувши глибоку насолоду самій навчати й розвивати свою дитину, не поступалась би цією насо­лодою нікому без крайньої потреби;

• приступаючи до навчан­ня дитини, слід мати на увазі, що дитя, незалежно від навчання, розвивається з кожним днем, і розвива­ється порівняно так швид­ко, що місяць чи два в житті шестирічної дитини прино­сять більше змін у її душев­ному й тілесному організмі, ніж потім цілий рік у віці від 10 до 15 років;

• якщо ви розпочинаєте взагалі вчити дитину ра­ніше, ніж вона визріла для навчання, або навчаєте її якого-небудь предмету, зміст якого їй ще не за ві­ком, то неминуче зустріне­тесь з такими перепонами в її природі, які зможе подо­лати лише час. І чим напо­легливіше будете ви боро­тися з цими перепонами віку, тим більше завдасте шкоди вашому учневі;

• дитина може втратити віру в свої власні сили, і ця невпевненість у ній так укорениться, що надовго загальмує її успіхи в навчанні;

• не педагогічно також чи­нить той, хто, будучи не в змозі підняти дитину до розуміння якогось предмету намагається спростити той предмет до рівня дитячого розуміння;

• краще запізнитися, ніж поспішити з початком навчання; але й запізнення має свій негативний вплив;
сама зміна занять діє на ди­тину краще навіть від повного відпочинку, який, безумовно, необхідний у свій час;

• нічого не суперечить так природі дитини, як засади­ти її за саму абетку, не даю­чи їй у цей час ніяких інших

• занять, і тримати її за цією абеткою по декілька годин;

• але чим різноманітніші предмети первинного на­вчання, тим необхідніше, щоб усі ці предмети, чи в крайньому випадку біль­шість їх викладались однією особою;

• чим більше різноманіт­ності в навчальних заняттях, тим краще для почат­кового навчання;

• зробити серйозне заняття для дитини захоплюючим -ось завдання початкового навчання;

• з перших уроків привчай­те дитину полюбити свої обов'язки і знаходити задо­волення від їх виконання;

• ви готуєте дитину до життя, а в житті не всі обов'язки цікаві, і якщо ви до 10 років будете навчати дитину граючись, то підго­туєте їй страшну муку, ко­ли зустрінеться вона потім з серйозними навчальними обов'язками, інколи зовсім не цікавими; школа має зовсім невелику частку в тому природно­му розвитку дитини, на яке набагато більший вплив справляють час, природа і сімейне життя;

• страх перед учителем змушує дітей не лише до властивого, але й шкідливо­го для них становища: до нерухомості, класної нудь­ги й лицемірства;

• знищіть шкільну нудьгу -і вся ця гидка хмара, що приводить до відчаю педа­гога і отруює світлий потік дитячого життя, зникне са­ма собою;

• у школі має царювати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, лагід­ність без нудоти, справед­ливість без придирства, до­брота без слабкості, поря­док без педантизму і, голо­вне, постійна розумна ді­яльність;

• якщо заохочення і пока­рання залишаються й досі не­обхідними для дітей, то це до­водить тільки недосконалість мистецтва виховання;

• привчаючи дітей слухати високі слова моральності, зміст яких не зрозумілий, а головне, якого діти не від­чули, ви готуєте лицемірів;

• у розумно організованій школі покарань за лінощі бути не може, тому що уроки вивчаються в класі; по­карань за пустощі - також, тому що діти зайняті і зай­матися пустощами їм ніко­ли. Все, що може бути допу­щено в такій школі, так це найлегші зауваження за не­уважність чи заохочення за уважність.

Окремо хочу виділити на­станови К. Д. Ушинського про вивчення рідної мови:

• мова народу - найкра­щий, ніколи не в'янучий світ усього його духовного життя, що вічно знову розцвітає;

• коли зникає народна мо­ва - народу немає більше!

• поки жива мова народна в устах народу, доти живий і народ;

• відніміть у народу все - і він все може повернути, але відніміть мову - і він ніко­ли більше уже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи: вимерла мо­ва в устах народу - вимер і народ;

• мова народу є найпов­нішим відображенням бать­ківщини і духовного життя народу;

• викладання рідної мови в початковому навчанні є предмет головний, цент­ральний, що входить в усі інші предмети;

• сприяти розвиткові усно­го мовлення дітей є, поза сумнівом, одним із найваж­ливіших обов'язків учителя;

• наставник зобов'язаний потурбуватися про те, щоб дитина все більше і більше вступала в духовне во­лодіння скарбами рідного слов

• розвивати мову окремо від мислення неможливо і шкідливо;

• звичка чисто, гладко і ви­шукано базікати будь-які нісенітниці і пов'язувати ловкими фразами порожні думки, є одна з найгірших людських звичок, і вихова­тель повинен викорінюва­ти її;

• формальне вивчення мо­ви суперечить самій при­роді дитини;

• дитяче лепетання цікаве для дорослих, а не для дітей, і одна із цілей серйозного навчання полягає саме в тому, щоб привчити дитину до серйозної наукової мови;

• граматика, що викладається логічно, починає розвивати самосвідомість людини, тобто тобто, саме таку здібність, в наслідок якої людина є людиною. Ось чому граматику не безпідставно прирахували до числа наук , що олюднюють людину;

• ніяка дидактика і ніякий підручник не можуть замінити наставника: вони лише полег­шують йому працю;

• тільки система, безумов­но, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над наши­ми знаннями. Голова, на­повнена уривчастими, без­ладними знаннями, схожа на комору, в якій все в без­ладді і де сам господар нічо­го не знайде; голова, де тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо.

Особливого значення К. Д. Ушинський надає наочнос­ті в навчанні:

• дитина, якщо можна так висловитися, мислить фор­мами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі, і той марно й шкідливо насилу­вав би дитячу природу, хто схотів би змусити її мисли­ти інакше;

• дитяча природа ясно ви­магає наочності. Навчайте дитину яких-небудь п'яти невідомих їй слів, і вона буде довго й марно мучитися над ними; але пов'яжіть з малюн­ками двадцять таких слів, і дитина засвоїть їх одразу;

• спробуйте одну й ту ж подію розповісти двом дітям, однаково здібним: одній - з картинками, іншій - без, - і ви оціните тоді все значення ілюстрацій для дитини;

• правильне наочне на­вчання має свою систему, свої правила і прийоми;

• вміння ставити запитан­ня і поступово посилювати складність і трудність від­повідей є одним з найго­ловніших і найнеобхідніших педагогічних прийомів.

Цікаві й корисні поради К. Д. Ушинського щодо почат­кового навчання рахувати:

насамперед слід навчити дітей рахувати до 10 на предметах: пальцях, горі­хах, паличках, які не шкода було б і поламати, якщо до­ведеться показати наочно половину, третину тощо. Рахувати слід навчати впе­ред і назад, так, щоб діти з однаковою легкістю лічили від одиниці до 10 і від 10 до одиниці. Потім слід при­вчити їх рахувати нарами: два, чотири, вісім, десять, і, навпаки: десять, вісім і т.д.; трійками: три, шість, де­в'ять і одна зайва; далі чет­вірками: чотири, вісім і два, і, зрештою, по п'ять, так, щоб діти тут же зрозуміли, що половина 10 = 5, що по­ловина 8 = 4, що два рази 4 буде 8, два рази 5 буде 10 і т. д. Тут не слід соромитися голосних назв: додавання, віднімання, множення і т.д., а просто привчити дитину вільно - і ділити, і множити, і дробити.

Надзвичайно цінними для батьків, а також для ви­кладачів, учителів і ке­рівників навчальних за­кладів є роздуми К. Д. Ушинського про користь педагогічної літератури:

• педагогічна практика без теорії - те ж саме, що знахарство в медицині;

• педагогічні засоби і мето­ди виховання дуже різно­манітні, і лише знайомство з усім цим розмаїттям може врятувати вихователя від тієї впертої одноманітності, яка, на нещастя, дуже часто зустрічається у педагогів-практиків, не знайомих з педагогічною літературою;

• найголовніша дорога людського виховання є пе­реконання, а на переконан­ня можна впливати лише переконаннями;

• будь-яка програма викла­дання, будь-яка метода ви­ховання, якою б хорошою вона не була, але не перей­шла в переконання вихова­теля, залишиться мертвою літерою, що не має ніякої сили в дійсності;

• вихователь ніколи не мо­же бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконан­ня, вона не буде мати ніякої сили;

• вплив особистості вихо­вателя на молоду душу ста­новить ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні мораль­ними сентенціями, ні систе­мою покарань і заохочень;

• особистість вихователя означає все в справі вихо­вання;

• тільки особистість може впливати на розвиток і тво­рення особистості, лише ха­рактером можна виховати характер.

Характеристику педа­гогічної системи К. Д. Ушинського не можна здійснити без аналізу його праці "Про народність в громадському вихованні", яка сьогодні є визначаль­ною в справі національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь гро­мадян України:

• виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й одноосібними особливостями, - її тіло, душу й розум, - і насампе­ред звертається до характе­ру людини; а характер і є саме той грунт, в якому ко­рениться народність;

• кожний європейський на­род має свою особливу характерну систему виховання;

• незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особли­ва національна система ви­ховання, своя особлива ме­та і свої особливі засоби до­сягнення цієї мети;

• природа, слідуючи за своїми законами, повторює в дітях тілесний організм батька і матері в найрізно­манітніших комбінаціях. Як немає двох листків на дереві, абсолютно схожих між собою, так немає й двох людей, природні темпера­менти яких були б абсолют­но однакові;

• спосіб мислення людини, спосіб її дій, звичок, прид­баних нею в житті, її розу­мовий і моральний розви­ток - все, що формується вихованням і життям у суспільстві, змінюючи ду­ховний бік характеру, відо­бражається в її тілесному стані, і, таким чином, ідея характеру відображається в зовнішності;

• природа є геніальним портретистом;

• природа своїми таємни­чими літерами записує в тілі людини всю історію її безсмертної душі, і цей див­ний літопис природи пере­дається із покоління в по­коління, від батьків до дітей, онуків і правнуків, урізноманітнюючись, роз­виваючись, змінюючись не­скінченно під впливом жит­тя людини;

• природа завжди встигає в безмежній кількості характе­ристичних рис в зовнішності людини висунути на перший план рису народності;

• усі ми дуже добре знаємо, що не кожний вихователь -Песталоцці;

• почуття народності таке сильне в кожному, що при загальній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім;

• погляньте на людей, що оселилися на чужині, і ви переконаєтесь в тому, яка живуча народність в тілі людини;

• тільки народне вихован­ня є живим органом в істо­ричному процесі народного розвитку;

• кожному народу призначено грати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то має зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не тер­пить повторів. Народ без народності - тіло без душі;

• народність є єдиним дже­релом історичного життя держави;

• будь-яка жива історична народність є найпрекрасніше творіння Боже на землі, і вихованню залиша­ється лише черпати із цього багатого і чистого джерела;

• як би високо не була роз­винута окрема людина, во­на завжди стоятиме нижче народу;

• спільної системи народ­ного виховання для всіх на­родів не існує не лише на практиці, але й у теорії, і практиці, але й у теорії, І німецька педагогіка - не більше як теорія німецько­го виховання;

• у кожного народу власна особлива національна сис­тема виховання; а тому за­позичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим;

• як не можна жити за взірцем іншого народу, яким би привабливим не був цей взірець, точно так же не можна виховуватися за чужою педагогічною сис­темою, яка б не була вона струнка і добре продумана;

• науку не слід змішувати з вихованням. Вона спільна для всіх народів;

• не педагогіка і не педаго­ги, а сам народ та його ве­ликі люди прокладають шлях в майбутнє; вихован­ня лише йде цим шляхом і, діючи спільно з іншими суспільними силами, допо­магає йти ним окремим особистостям і новим по­колінням;

• система громадянського виховання, що вийшла не із суспільного переконання, як би хитро вона не була проду­мана, виявиться безсилою;

• де немає громадської думки про виховання, там немає й громадянського ви­ховання.

Не можна стати хорошим наставником і вихователем, якщо батько або вчитель не засвоїв настанов К. Д. Ушинського, які він дає у всесвітньовідомій статті "Праця в її психічному і ви­ховному значенні":

• праця тільки й може бути вільною, якщо людина сама береться за неї, усвідомлю­ючи її необхідність; праця ж вимушена, на користь іншо­го, руйнує людську осо­бистість того, хто трудиться;

• тіло, серце і розум людини вимагають праці, праця - особиста, вільна і праця - і є життя;

• хто не відчув, як після важкої праці, що довго за­бирала усі сили людини, і небо здається світлішим, і сонце яскравішим, і люди добрішими?

• без праці, ділової, серйоз­ної праці, сімейне щастя є не що інше, як романтична химера;

• замість щастя, втраченого за гріх, дана людині праця, і поза працею немає для неї щастя; праця є єдино до­ступне людині на землі і єдино гідне її щастя;

• виховання, якщо воно ба­жає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя;

• виховання має розвинути в людині звичку і любов до праці;

• виховання не тільки має розвинути розум людини і дати їй певний обсяг знань, а й запалити

в неї спрагу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні гідним, ні щасливим;

• виховання не тільки має прищепити вихованцеві по­вагу і любов до праці: воно повинно ще

дати йому і звичку до праці;

• навчання єпраця і повинна залишитися працею, але пра­цею, повною думки, мислення;

• лікуючи хворого, лікар тільки допомагає природі; точно так же й наставник має лише

допомагати вихо­ванцеві боротися з трудно­щами засвоєння того чи іншого предмета: не вчити,

а лише допомагати вчитися;

• розумова праця чи не найважча праця для людини. Мріяти легко й при­ємно, а мислити

важко; серйозна розумова праця втомлює незвичну людину швидше, ніж найважча пра­ця

фізична;

• можливість праці і любов до неї - найкраща спадщи­на, яку можуть залишити своїм дітям і

бідний, і бага­тий;

• ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив мо­рального складає головне завдання

виховання, набагато важливіше, ніж розвиток розуму взагалі.

І на закінчення хоч декілька речень з головної і заключної, надзвичайно важливої для педагогів та керівників навчальних за­кладів книги К. Д. Ушинського "Людина як предмет виховання" або "Досвід пе­дагогічної антропології":

• мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою лег­кою, - і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним знайо­ма теоретично і практично;

• не можна назвати педаго­гом того, хто вивчив лише кілька підручників педа­гогіки і керується у своїй виховній діяльності прави­лами і настановами, вміще­ними в цих "педагогіках", не вивчивши тих явищ приро­ди і душі людської, на яких, можливо, й засновані ці правила та настанови;

• якщо педагогіка хоче ви­ховувати людину у всіх відношеннях, то вона має раніше взнати її теж у всіх відношеннях;

• вихователь повинен праг­нути пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями й в усій її ве­личі, з усіма її буденними, дрібними потребами й з усіма її великими духовни­ми вимогами;

• педагогіка - не наука, а мистецтво - найобширніше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спи­рається на науку, на багато великих і складних наук.

Наприкінці передмови до цієї важливої книги К. Д. Ушинський писав: "Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогіку звисока і, не будучи знайо­мим ні з практикою вихо­вання, ні з його теорією, ба­чить у суспільному вихо­ванні лише одну з галузей адміністрації... Книга наша призначається для педа­гогів, усі усвідомили не­обхідність вивчення психо­логії для їхньої педагогічної справи".

Якщо ж ця стаття допо­може батькам, учителям і керівникам навчальних за­кладів усвідомити велич настанов К. Д. Ушинського, то наша праця та наших колег-науковців не пропаде даремно.

Помер К. Д. Ушинський на 47 році життя 2 січня 1871 року. Місцем захоронення, згідно з його бажан­ням, став Видубицький мо­настир на березі Дніпра в Києві. На могилі поставле­но пам'ятник, який зберігся до наших днів з написом: "Костянтин Дмитрович Ушинський - автор "Дитя­чого світу", "Рідного слова" і "Педагогічної антропології".

Він помер у розквіті твор­чих сил, не встигнувши здійснити багато творчих за­мислів, поклавши ці благо­родні обов'язки на нас з ва­ми. Але чи кожен з нас, педа­гогів і керівників закладів освіти, вважає своїм почесним обов'язком завжди пам'ятати і виконувати на­станови великого сина ук­раїнського народу, якщо працюючи вчителем чи ви­кладачем, ректором універ­ситету чи керівником іншого навчального закладу, за своє практичне педагогічне жит­тя жодного разу не був на могилі видатного педагога і навіть не має уявлення про те, де вона знаходиться?..

Дорогі колеги, лише в столиці незалежної Ук­раїни працює стільки за­гальноосвітніх і вищих на­вчальних закладів та інших установ освіти, що, якби кожен із них побажав стати в чергу, щоб покласти квіти до місця поховання К. Д. Ушинського, йому довело­ся б чекати такої честі по­над два роки. Це є підтверд­женням простої і великої істини, що на його могилі кожного дня мають стояти живі квіти, а сама могила - бути належно впорядкова­ною.

2 березня наступного, 2004 року виповнюється 180 років від дня народжен­ня К. Д. Ушинського. Гадаю, у вшануванні великого пе­дагога мають взяти участь усі навчально-виховні за­клади, кожен освітянин, ко­жен студент і учень, кожна сім'я, якщо ми вважаємо се­бе цивілізованим народом. У зв'язку з тим, що педа­гогічні ідеї К. Д. Ушинсько­го зберігають свою творчу силу, необхідно видати до його ювілею повне зібрання творів масовим тиражем, державною мовою, в яких усі причетні до виховання й навчання юних знайдуть ба­гато цінних думок і наста­нов, що сприятиме націо­нальному вихованню учнів­ської та студентської мо­лоді.

 

“Книга для батьків” А.С.Макаренка –







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.215.231 (0.017 с.)