Порушення функції стравоходу

 

Основною ознакою порушення функції стравоходу є дисфагія - це порушення складного рефлекторного акту ковтання.

П р и ч и н и дисфагії: а) пошкодження рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (стоматити) і глотки (фарингіти, ангіни), б) пошкодження чутливих і рухових нервів, які мають відношення до ковтання, в) пошкодження нервових центрів (вольового центра - у корі головного мозку і центра ковтання – на дні ромбовидної ямки), г) пошкодження м’язів язика, глотки і стравоходу, д) вродженні і набуті дефекти м’якого і твердого піднебіння, е) механічні перешкоди (пухлини, рубці, інородці тіла, стиснення стравоходу зовні при катастрофах заднього середостіння).

Небезпекою дисфагій є можливість попадання слини і частинок їжі у дихальні шляхи, що може призвести до аспіраційної пневмонії, а іноді, і гангрени легень.

 

ПОРУШЕННЯ ТРАВЛЕННЯ В ШЛУНКУ.

 

Нагадаємо які функції виконує шлунок: 1) резервуарна, 2) секреторна, 3) моторна, 4) всмоктувальна, 5) інкреторна, 6) екскреторна (виділення із організму деяких токсичних речовин: сечовини при нефритах).

 

Порушення секреторної функції.

 

Як ви пам’ятаєте, шлункова секреція складається із 3-х фаз:

І фаза – складнорефлекторна (запах, вигляд їжі, а потім сама їжа, яка поступає в ротову порожнину, рефлекторно викликає секрецію шлункового соку),

ІІ фаза – шлункова (пов’язана із виділенням на закінченнях блукаючого нерва ацетилхоліну, гістаміну, гастрину, які стимулюють шлункову секрецію, та соматостатину, гастрону, глюкагону, ПГЕ₁, ПГЕ₂, які знижують шлункову секрецію),

ІІІ фаза – кишкова (пов’язана із продукцією 12-палою кишкою секретину, який стимулює шлункову секрецію).

 

Склад шлункового соку:

1) Хлористоводнева (соляна кислота: НCl) (продукується парієтальними клітинами шлункових залоз). У шлунковому соці розрізняють: а) вільну НCl (20 - 40 ммоль/л), б) зв’язану НCl (18-20 ммоль/л), в) загальну НCl (40-60 ммоль/л). Крім соляної кислоти загальна кислотність шлункового соку забезпечується наявністю у ньому кислих фосфорно-кислих солей і органічних кислот (молочної, піровиноградної). Загальна кислотність шлункового соку складає 70-75 ммоль/л.

2) Ферменти (пепсиноген, пепсин, гастриксин – сечужний фермент).

3) Слиз і гастромукопротеїни.

 

Нормальна кількість продукції шлункового 100 мл/год (близько 2 л. на добу). рН = 1,5-2,5.

 

Розрізняють наступні типи патологічної шлункової секреції:

 

1) збудливий – характеризується збільшенням секреції шлункового соку як на механічні, так і на хімічні стимули,

2) астенічний – проявляється збільшенням секреції шлункового соку на механічні подразники, але зменшенням – на хімічні,

3) інертний – шлункова секреція зменшується на механічні подразнення, але збільшується на хімічні,

4) гальмівний – характеризується зменшенням шлункової секреції як при механічній, так і при хімічній стимуляції.

В залежності від кількості виділення шлункового соку і його якісних характеристик розрізняють: а) гіперсекрецію і б) гіпосекрецію.

Для гіперсекреції характерно:

1) збільшення секреції шлункового соку, як після вживання їжі, так і натще.

2) збільшення загальної кислотності і вмісту вільної кислоти – гіперацідітас і гіперхлоргідрія.

Гіперсекреція шлункового соку зустрічається при гастритах, особливо гастриті В, виразковій хворобі, оскільки в їх розвитку приймає участь спеціальна бактерія (Helicobacter pilori), яка поселяється в антральному відділі шлунку і виділяє уреазу. Вона розкладає сечовину з виділенням аміаку. Аміак веде до місцевого збільшення рН, яке є стимулятором секреції гастрину.

 

Гіпосекреція характеризується: а) зменшенням секреції шлункового соку натще і після прийому їжі, б) зменшенням загальної кислотності або вона є нульовою – гіпоацідітас і анацідітас і в) зменшенням секреції або відсутність НCl – гіпохлоргідрія і ахлоргідрія.

Якщо залози шлунка втрачають здатність виділяти соляну кислоту і ферменти, то такий стан називається ахілією.

Такі явища зустрічаються при хронічних гастритах (всіх його видах: А -аутоімунному, В - хелікобактерному, С – рефлюкс-гастриті: закидання вмісту 12-палої кишки у шлунок, ідіопатичному: етіологія не вияснена), раках шлунка, пілоростенозі і пов’язані із гіпо- і атрофією клітинних структур залоз шлунка, їх руйнуванням. Іноді парієтальні клітини настільки змінюються, що набувають антигенних властивостей, і на них виробляються антитіла.

 

Порушення моторної функції шлунка.

Порушення моторної функції шлунка називають шлунковими дискінезіями.

 

Виділяють 2-а варіанти шлункових дискінезій: а) гіпертонічний – характерно підвищення тонусу шлунка (гіпертонія) і підсилення його перистальтики (гіперкінезія), пілороспазм – одна із форм дискінезії гіпертонічного типу. б) гіпотонічний – навпаки характеризується гіпотонією і гіпокінезією.

П р и ч и н и рухових розладів шлунка гіпертонічного типу є: а) підвищення тонусу блукаючого нерва, б) деякі харчові фактори (груба їжа, алкоголь), в) підвищення шлункової секреції, г) вплив біологічно-активних речовин і гормонів (гістаміну, інсуліну, мотиліну – гастроінтестинального гормону).

Н а с л і д к и: а) тривала затримка їди в шлунку, що, в свою чергу, сприяє підвищенню секреції і розвитку виразок слизової оболонки (порушення рефлексу Сердюкова), б) розвиток антиперистальтики шлунка, що призводить до диспептичних явищ (відрижки, тошноти, блювання), в) закрепи.

П р и ч и н и зменшення рухової активності шлунка: а) аліментарні фактори (жирна їжа), б) зменшення шлункової секреції (гіпоацидні гастрити), в) зменшення тонусу блукаючого нерва, г) дія гастроінтестінальних гормонів, які пригнічують моторику шлунка (гастроінгібуючий пептид, секретин і т.і.), д) загальне виснаження організму, е) гастроптоз (опущення шлунка).

Н а с л і д к и: а) зіяння пілоруса, б) зменшення часу перебування їди в шлунку, що веде до порушення її перетравлення, в) перевантаження тонкої кишки неперетравленими компонентами їжі, г) подразнення цими компонентами рецепторів кишки, що викликає посилення її перистальтики і виникнення проносів.

 

Печія (pyrosis) – неприємне відчуття жару за ходом стравоходу. Розвивається в результаті попадання вмісту шлунку у стравохід (рефлюкс). Можлива при: а) надмірному утворенні шлункового соку, б) при функціональній недостатності кардіального сфінктера.

 

Відрижка (eructatio) – раптове, самовільне попадання в ротову порожнину газів із шлунка, іноді із незначною кількістю його вмісту. Можлива при накопиченні газів у шлунку, що спостерігається при: а) надмірному надходженні їх із їжею і напитками та при заковтуванні повітря (аерофагія), б) надмірному утворенні газів у самому шлунку, що можливо при тривалій затримці там їжі (виразка, рак шлунка).

Нудота (nausea) – своєрідне неприємне відчуття в епігастральній ділянці, грудях, роті, яке пов’язане із активацією парасимпатичної нервової системи і супроводжується загальною слабістю, пітливістю, підвищеним слиновиділенням, похолодінням кінцівок, блідістю шкіри, зниженням артеріального тиску (АТ).

 

Блювання (vomitus) – складний рефлекторний процес, який супроводжується викидом вмісту шлунку назовні через рот.

Розрізняють наступні патогенетичні варіанти блювання:

1) центральне – пов’язане із збудженням центру блювання у довгастому мозку: а) органічного походження (менінгіти, енцефаліти, пухлини мозку); б) умовнорефлекторного походження (при збуджуючих сигналах від кори великих півкуль); в) вестибулярного походження (при розладах функції лабіринту);

2) гематогенно-токсичне – обумовлене безпосередньою дією на центр блювання токсичних речовин: а) екзогенного походження (чадний газ, алкоголь, токсини бактерій, медикаментозні препарати; б) ендогенного походження (токсичні продукти порушеного метаболізму при уремії, недостатності печінки, непрохідності кишечника);

3) вісцеральне (рефлекторне) – при надходженні збуджуючих сигналів у центр блювання із певних рецепторних полів (шлунка, жовчних шляхів, очеревини і т.і.).