Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій.

Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших норматив­них актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

1.на працівників – від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2.на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян – власників підприємств або уповноважених ними осіб – від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нор­мативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення.

Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:

1.порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання;

2.невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища.

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати.

Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:

1. нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника – у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;

2. нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання – у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;

3. смерті потерпілого – у розмірі дворічного заробітку потерпілого.

Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України.

Згідно з статтею 135 порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином – власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.

 

17. Суть і завдання управління охороною праці.

У нових соціально-економічних умовах роль держави суттєво змінюється.

Згідно Законом України «Про охорону праці» роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться лише до створення правових норм і адміністративного нагляду.

Держава:

o приймає нормативно-правове законодавство в галузі охорони праці;

o встановлює обов’язки, права і відповідальність щодо проведення державної політики;

o створює відділи з питань охорони праці при держадміністраціях, навчально-методичні й експертно-технічні центри, систему нагляду за охороною праці, санітарно-епідеміологічні служби, органи пожежної, екологічної безпеки, фонд соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань та інші наглядові і контролюючі органи, а також систему виробничо-технічного, інформаційного, наукового й фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці.

Управління охороною праці — це підготовка, прийняття і реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Основними завданнями управління охороною праці є підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на:

1.забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці;

2.забезпечення утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд;

3.пропаганду охорони праці;

4.облік, аналіз та оцінку стану умов і безпеки праці;

5.забезпечення страхування працівників від нещасного випад­ку на виробництві та профзахворювання.

Державна політика в галузі охорони праці передбачає пріоритет життя і здоров’я працівника щодо результатів виробничої діяльності.

У ринкових умовах виникає три центри управління охороною праці: державне управління, управління з боку керівництва підприємства, управління з боку працівників підприємства (рис 1.).

 

Тому, управління охороною праці в ринкових умовах полягає в тому, що:

1. держава створює законодавство в галузі охорони праці, комплекс наглядових інспекцій, у завдання яких входить забезпечення застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці;

2. власник і керівники підприємства економічно заінтересовані у тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, а тому забезпечує виконання на підприємстві всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Вони повинні широко залучати працівників та уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед працівників культуру здоров’я;

3. кожний працівник повинен дбати про здоровий стиль життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний та психофізіологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадків травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника виконання роботи до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огорожі, блокування, сигналізації, запиленості, загазованості тощо).

Комплексне управління охороною праці з боку держави, власника і працівника забезпечить підвищення ефектив­ності цієї діяльності.

Рис.1. Система управління охороною праці в ринкових умовах

 

Принципи державної політики в галузі охорони праці:

1.повна відповідальность власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

2.комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки й техніки;

3.соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробницт­ві та професійних захворювань;

4.встановлення єдиних нормативів з охорони праці.

5.використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

6.здійснення навчання населення, професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

7.міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

 

Враховуючи той факт, що стан охорони праці відбивається практично на всіх показниках якості життя суспільства (тривалості життя людей, стані їх здоров’я, збереженні національного багатства), наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.10.2001 р. затверджена Концепція управління охороною праці, яка спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення охорони життя й здоров’я працівників у процесі трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, а також належних умов для формування у працівників свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточуючих, впровадження нових і вдосконалення існуючих механізмів управління в галузі охорони праці. Метою концепції є реалізація конституційного права працюючих на належні, безпечні й здорові умови праці.

 

18. Завдання та функції Служби охорони праці

 

Служба охорони праці

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

¨ видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

¨ вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

¨ зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

¨ надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємствах при чисельності працюючих від 51 до 500 осіб (невиробнича сфера — від 101 до 500 осіб) службу охорони повинен представляти один спеціаліст. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, у такій службі має бути два спеціалісти.

Чисельність працівників служб охорони праці на підприємствах із кількістю працівників понад 500 осіб розраховується за формулою:

,
де М 1 — чисельний склад служби охорони праці на підприємстві;

Р ср — середньооблікова чисельність працівників підприємства;

Ф — ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці, що дорівнює 1820 год, який враховує втрати робочого часу на можливі хвороби, відпустку тощо;

K в — коефіцієнт шкідливості та небезпечності виробництва:

,
де Р в — чисельність працівників із шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації;

Р а — чисельність працівників на роботах підвищеної небезпеки (що підлягають щорічній атестації з охорони праці).

 

Служба охорони праці організовує:

1.забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

2.облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;

3.підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

4.пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консуль­тацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, оформлення інформаційних стендів тощо;

5.підвищення кваліфікації й перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці.

Служба охорони праці контролює:

1.дотримання чинного законодавства, та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці;

2.виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій і подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;

3.своєчасне проведення навчання й інструктажу працюючих, атестації з питань безпеки праці посадових осіб і осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки.

4.забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рів­ноцінними харчовими продуктами, а також миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими й шкідливими умовами праці;

5.використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством;

6.проходження попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, для яких вони передбачені чинним законодавством;

7.виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці.

 

Необхідними умовами ефективного функціонування системи управління охороною праці та конкретно організації роботи щодо забезпечення безпеки на підприємстві є чіткий розподіл обов’язків і відповідальності, компетенція та заінтересованість осіб на всіх рівнях структурно-функціональної схеми — від вищого керівницт­ва до рядових виконавців; виділення адекватних ресурсів на цілі охорони праці й реалізацію профілактичних заходів; правильне розуміння на всіх рівнях потенційних наслідків нещасних випадків, професійних захворювань, аварій.

 

19. Профспілковий та громадський контроль за додержанням законодавства.

Згідно із Законом «Про охорону праці» профспілки передали державі наглядові функції в галузі охорони праці. Однак це зовсім не означає, що профспілки відійшли від вирішення даних проблем. Як і раніше, всі найважливіші питання організації здорових і безпечних умов праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників вирішуються за безпосередньою участю профспілок. Ці повноваження закріплені в Законі України «Про охорону праці».

Виходячи з того, що держава починає управляти та здійснювати нагляд за охороною праці, профспілки повинні зосередитися на контролі за додержанням відповідними державними структурами, господарськими керівниками, власниками вимог законодавства про охорону праці й особливо тих, які стосуються відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві, надання пільг і компенсацій, передбачених Законом.

Тобто голов­ним завданням профспілок у галузі охорони праці є захист прав і законних інтересів працівників від можливого свавілля власника або державних структур.

Практично всю політику в галузі охорони праці та навколишнього середовища профспілки повинні проводити, як правило, через колективні договори і тарифні угоди, які укладаються на всіх рівнях з державними або громадськими структурами.

 

Згідно з Типовим положенням про представників профспілок з питань охорони праці, затвердженим постановою президії Федерації профспілок України від 22.04.1994 р., представники профспілок беруть участь у:

1.опрацюванні Національної та регіональної програм поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також угод з питань поліпшення умов і безпеки праці;

2.опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих норматив­них актів про охорону праці;

3.розслідуванні нещасних випадків та профзахворювань;

4.опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

5.підготовці разом з власником порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які постраждали на виробництві.

Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних зобо­в’язань колективних договорів (угод), додержання власником вимог трудового законодавства щодо режиму робочого часу та часу відпочинку працівників, забезпечення їх належними санітар­но-побутовими приміщеннями, засобами індивідуального й колек­тивного захисту.

Вони можуть давати висновки про обставини та причини нещасних випадків на виробництві, визначати відповідальних за це службових осіб і надсилати свої висновки відповідним органам.

 

Разом з профспілками громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці виконують трудові колективи через уповноважених.

Уповноважені з питань охорони праці здійснюють контроль:

1.умов праці на робочих місцях, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування й інших засобів виробницт­ва, стану засобів колективного та індивідуального захисту;

2.діючого режиму праці та відпочинку;

3.забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, засобами індивідуального захисту;

4.пільг і компенсацій за роботу у важких та шкідливих умовах праці;

5.відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я або заподіяння моральної шкоди.

Уповноважені з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти стан безпеки й гігієни праці, дотримання працівниками нормативних актів з охорони праці, а також вносити пропозиції щодо усунення виявлених порушень нормативних актів з охорони праці та здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій.

Згідно із соціальною стратегією Федерації профспілок України в умовах прискорення економічних реформ соціальні пріоритети профспілок у питаннях охорони праці й навколишнього середовища є такі:

1.забезпечення всім працівникам підприємств умов праці відповідно до чинних законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці;

2.впровадження економічних методів управління охороною праці й навколишнього середовища, що передбачатимуть як матеріальне заохочення державою відповідних заходів, так і штраф­ні санкції за відхилення від нормативних вимог;

3.повне та своєчасне відшкодування збитків потерпілим або сім’ям загиблих на виробництві;

4.своєчасна розробка та реалізація державної, галузевих і регіональних програм з охорони праці й навколишнього середовища;

5.забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального і колективного захисту згідно з чинними нормами.

 

20. Методики оцінки соціальної та економічної ефективності заходів щодо вдосконалення умов і охорони праці.

Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС[6] та ННДІОП України[7] запропоновані чотири групи показників:

― зміна стану умов і охорони праці;

― соціальні;

― соціально-економічні;

― економічні.

Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональ­ним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці визначаються наступними показниками:

― збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;

― зниженням рівня виробничого травматизму;

― зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаною з незадовільними умовами праці;

― скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок трав­матизму чи професійної захворюваності;

― зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники — ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

 

[1]

[2] Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. — К., 2001. — С. 4—5.

 

.

 

[6] Методические рекомендации по комплексной оценке социально-экономической эффективности мероприятий по улучшению условий и охраны труда. — М.: ВЦНИИОТ ВЦСПС, 1985.

[7] Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К., 1999.