Показник матеріальних наслідків

Таблиця 2.1

Категорія важкості праці	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI
Інтегральна бальна оцінка	до 18	від 19 до 33	від 34 до 45	від 46 до 53	від 54 до 58	від 59 до 69
Доплати за умови праці	—	—	4—8 %	12—16 %	20 %	24 %

Охорона здоров’я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги і компенсації. Серед цих пільг — лікуваль­но-профілактичне харчування для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці, для зміцнення їх здоров’я і попередження професійних захворювань згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці.

Витрати, пов’язані з безплатною видачею такого харчування працівникам, повинні проводитися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету. Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. Таким працівникам надається додаткова відпустка до основної і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку та скорочений робочий день.

При скорочені робочого дня людина працює і відчуває на собі вплив шкідливих речовин не повний нормований робочий день (вісім годин), а на певний визначений час менше. Завдяки цьому часу відпочинку їй легше повернутися до нормального самопочуття. Такий вид компенсації, як додаткові відпустки, скорочений робочий день спрямовані на те, щоб людина, яка працює в умовах, небезпечних для її здоров’я та життєдіяльності, мала біль­ше часу на відтворення своїх життєвих сил.

Усі види компенсації (скорочений робочий день, додаткова відпустка, пенсії за віком на пільгових умовах^[3]) спрямовані на збільшення часу відпочинку від небезпечної, напруженої праці. Грошовою компенсацією працівникам за роботу у шкідливих умовах є доплати за несприятливі умови праці, які можуть здійснюватися шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів, урахування дійсного стану умов праці при їх встановленні.

Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 р. і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами, зокрема за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці^[4]. У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплати.

З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплати і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (ст. 19), введеним в дію з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Закон України «Про оплату праці» (ст. 15) конкретизує цю норму й передбачає, зокрема, що умови впровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:

― за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці;

― за інтенсивність праці;

― за роботу у нічний час;

― за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць та оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу). Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди).

Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працівників і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять понад 700 млн грн^[5].

 

6.Поняття про травми та професійні захворювання.

Необхідно знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв’язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення.

Відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на:

- механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.),

- теплові (опіки, обмороження, теплові удари),

- хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха),

- електричні (пов’язані з проникненням струму через організм людини).

- комбіновані

- інші (наприклад, викликані яким-небудь випромінюванням).

Виробничі травми за ступенем їх серйозності підрозділяються на:

Легкі,

Тяжкі,

смертельні.

Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмовано двох і більше працівників).

Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом.

 

Унаслідок довготривалої або багатократної дії на працюючого шкідливих речовин та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу виникають професійні захворювання.

Професійне захворювання – це захворювання, що виникло внас­лідок професійної діяльності виключно або переважно під впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

До професійних захворювань належать захворювання, викликані дією:

- хімічних факторів — гострі, хронічні інтоксикації та їх наслідки, трахеїт, бронхіт, пневмоніт, анемія тощо;

- іонізуючих випромінювань — гостра променева хвороба, гострі променеві ураження;

- фізичних перевантажень та перенапруження органів і систем — радикуліт, міофасцит і ін.;

- промислових аерозолів – пневмокопіози, силікоз, хронічний бронхіт тощо.

Професійне захворювання вважається виявленим з того момен­ту, коли захворілий працівник, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.

Крім професійних виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що в принципі не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці викликають виникнення деяких з них і загострюють їх перебіг.

Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку тощо. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи.

 

7.Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.

Подію, яка викликала травму, називають нещасним випадком.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає, що нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівників небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов’язків і внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Нещасні випадки класифікують таким чином:

 

Рис. 1. Класифікація нещасних випадків
Нещасні випадки також класифікуються за видами:

- Без втрати працездатності;

- З тимчасовою втратою працездатності;

- Зі стійкою втратою професійної працездатності;

- Групові;

- Зі смертельним наслідком.

Слід ознайомитися з порядком розслідування й обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і професійних захворювань на виробництві.

Згідно з Положенням «Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях» (нова редакція) від 21 серпня 2001 р розлідуванню підлягають травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та інші, що призвели до втрати працівником працездатності на один день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-І (див. Додаток 1 Положення) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

· перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням керівництва в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

· приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

· проїзду на роботу на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його;

· використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

· провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;

· ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

· надання підприємствам шефської допомоги;

· перебування на транспортному засобі або на його стоянці, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

· прямування працівника до об’єкта обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника.

Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньому керівнику робіт чи іншій посадовій особі та вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов’язаний:

- терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-прфілактичного закладу.

- повідомити про те, що сталося, вищому керівництву. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — повідомити власникові цього підприємства, в разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — місцевим органам пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) — санепідстанції;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити керівництву підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) — також санепідстанції.

Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом керівництва покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.

Комісія з розслідування нещасливого випадку зобов’язана протягом трьох діб:

· обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

· розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

· установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

· скласти акт за формою Н-1 у п’яти примірниках і передати його на затвердження власникові.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків події, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров’я потерпілого в результаті нещасного випадку.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

1.Потерпілому чи особі, яка представляє його інтереси;

2.Керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

3.Державному інспекторові охорони праці;

4.Профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

5.Керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

Наслідком нещасного випадку може бути:

1.переведення потерпілого на легшу роботу;

2.одужання потерпілого;

3.встановлення потерпілому інвалідності;

4.смерть потерпілого.

 

8.Причини травматизму.

Найбільш складним та відповідальним етапом у розслідуванні нещасних випадків є встановлення їх причин. Виділяють організаційні, технічні і психофізіологічні причини травматизму.
До організаційних причин травматизму відносяться:

1.незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

2.недоліки під час навчання безпечним прийомам праці;

3.неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;

4.відсутність у посадових інструкціях функціональних обо­в’язків з питань охорони праці;

5.порушення режиму праці та відпочинку;

6.невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;

7.виконання робіт з несправними засобами колективного захисту;

8.залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

9.порушення технологічного процесу;

10. порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;

11. порушення трудової і виробничої дисципліни;

12. незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності);

13. невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

До технічних причин травматизму належать:

1.конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів;

2.неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;

3.неякісне виконання будівельних робіт;

4.недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

5.незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів;

6.незадовільний стан виробничого середовища.

До психофізіологічних причин травматизму відносяться:

1.алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;

2.низька нервово-психічна стійкість;

3.незадовільні фізичні дані або стан здоров’я;

4.незадовільний «психологічний» клімат у колективі тощо;

Дослідження свідчать, що технічні причини складають приблизно 50 % від усіх нещасних випадків, організаційні — близько 25 % і психофізіологічні — приблизно 10—12 %.

Врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, або стомлена більше наражається на небезпеку, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються в 0,35 раза частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю.

 

9.Методи аналізу травматизму.

Основними завданнями аналізу травматизму і професійної захворюваності є:

— виявлення причин нещасного випадку;

— визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

— виявлення травмонебезпечних факторів на даному робочому місці, цеху, підрозділі;

— виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму — це розробка заходів запобігання нещасним випадкам.

Методи аналізу травматизму.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти, коефіцієнта тяжкості, коефіцієнта виробничих витрат.

Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки.

Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою:

де N — кількість врахованих нещасливих випадків на виробництві у звітному періоді з утратою працездатності на 1 і більше днів,

Ч — середньоспискова кількість працівників за звітний період часу.

Коефіцієнт частоти травматизму визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.

Коефіцієнт тяжкості травматизму визначається за формулою:

де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках,

N — загальна кількість нещасних випадків.

Загальний коефіцієнт травматизму (коефіцієнт виробничих витрат) визначається за формулою:

Для глибшого аналізу травматизму використовуються також і такі показники: непрацездатності, матеріальних наслідків, витрат на попередження нещасних випадків.

Показник непрацездатності визначається за формулою:

де Д — число людино-днів непрацездатності у постраждалих.

Виробничого середовища

 

Для попередження нещасних випадків і уникнення травматизму під час виконання різних робіт, а також запобігання виникненню професійних захворювань у працівників передбачені колективні засоби захисту, до яких належать:

1. Технічні засоби безпеки, призначені для захисту людей від дії механічних факторів (огороджувальні, гальмівні та блокувальні пристрої, пристрої дистанційного керування, автоматичного контролю і сигналізації; запобіжні засоби та знаки безпеки);

2. Засоби нормалізації повітряного середовища приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціювання, опалення тощо);

3. Засоби нормалізації освітлення приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади і т.д.);

4. Засоби захисту від іонізуючих, ультрафіолетових, інфрачервоних, електромагнітних лазерних та інших випромінювань (огородження, герметизація, автоматичний контроль і т. д.);

5. Засоби захисту від шуму і вібрації (звукоізоляція, віброізоляція, огородження тощо);

6. Засоби захисту від враження електричним струмом (захисне заземлення, занулення тощо).

 

Всі засоби захисту умовно поділяються на організаційні і технічні.

 

Технічні засоби безпеки

У створенні безпечних умов праці широко застосовуються технічні засоби безпеки, які мають на меті підтримку вимог санітарії і техніки безпеки.

 

Засоби захисту можуть бути об'єктивними (огородження, блокування, захисне укриття, запобіжні та вимикаючі пристрої, ізоляція, герметизація, заземлення) і суб'єктивними (таблички, сигнальні пристрої, застережливі написи). Останні не можуть гарантувати, надійного захисту від дії вражаючих факторів, тому що загальний стан людини та її увага внаслідок втоми, шуму, вібрації, недостатнього освітлення та інших причин можуть погіршуватися, що спричиняє підвищення ймовірності виникнення нещасного випадку. Об'єктивні засоби захисту є більш надійними, оскільки вони запобігають контакту людини з джерелами небезпечних факторів.

Об'єктивні технічні засоби безпеки

Захисні огородження - це технічні засоби, що створюють перешкоду між людиною і небезпечним виробничим фактором і запобігають проникненню людини, її рук, ніг, голови в небезпечну зону або дії такого фактора на людину в аварійних ситуаціях.

Відповідно до існуючих вимог усі приводи передачі, рухомі деталі, робочі органи повинні бути обладнанні захисними огородженнями, які надійно захищають людину від виходу (вильоту) з небезпечної зони стружки металу, крапель розплавленого металу, агресивних рідин, різних випромінювань тощо. Такі огородження застосовуються як перешкоди можливому падінню людини з висоти або у криниці, траншеї і т.п. Роботи на устаткуванні, з якого зняте передбачене огородження чи воно несправне, забороняються.

Залежно від призначення, огородження мають різне конструктивне виконання. Виготовляють його зі спеціального листового металу, металевої сітки, пластмаси, а в деяких випадках - зі спеціальних матеріалів (наприклад для захисту від радіоактивного випромінювання). Вони поділяються на стаціонарні і переносні.

За своїм конструктивним оформленням стаціонарне огородження виконується як невід'ємна частина устаткування чи обладнання. Воно може бути відкидним і знімним.

Відкидні огородження використовуються для укриття робочих вузлів, передавальних систем та інших механізмів, що вимагають частого втручання людини до цих механізмів. До них належать кожухи, футляри, дверцята і т.п. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допомогою петель, навісів і відносно легко відкриваються.

Знімні огородження використовуються для укриття приводних і передавальних механізмів, що не вимагають налагодження, огляду під час усього міжремонтного періоду роботи устаткування. Вони приєднуються до машин болтами, гвинтами і т.п.

Переносні (тимчасові) огородження використовуються під час ремонтних і налагоджувальних робіт для захисту людини від випадкових дотиків до рухомих механізмів, до струмопровідних частин.

Якщо обслуговується технологічне устаткування на висоті, робочі майданчики для запобігання падінню людини обладнують відповідним чином.

Огородження повинно мати надійне кріплення до основного обладнання, легко відкриватись і надійно закриватись.

Огородження з металевих сіток (решіток) розміщують не ближче як за 50 мм від рухомих деталей.

Захисні огородження мають бути завжди у справному стані, мати необхідну міцність.

Захисні огородження повинні відповідати таким вимогам:

· забезпечувати надійний захист працюючих від дії небезпечних і шкідливих факторів;

· не ускладнювати спостереження за роботою механізмів;

· не впливати негативно на виробничий процес;

· не підвищувати рівень шуму і вібрації;

· бути простими у виготовленні та експлуатації;

· відповідати вимогам технічної естетики.

Відповідно до державних стандартів огородження ззовні повинні бути пофарбовані в жовтий колір. На зовнішньому боці огородження, як правило, наноситься або прикріплюється певний попереджувальній знак (знак безпеки).

Запобіжні пристрої призначені для зупинення (відключення) обладнання у випадках, коли певний контрольований параметр (тиск, температура, напруга електричного струму і ін.) може з різних причин у процесі роботи виходити за встановлені межі, створюючи при цьому аварійну ситуацію.

Запобіжними пристроями можуть бути муфти, обмежувачі вантажопідйомності, зрізні штифти та шпильки, регулятори частоти обертання (для запобігання механічним перевантаженням устаткування), кінцеві вимикачі, упори, спеціальні пристрої для зупинення рухомої частини обладнання (для запобігання переміщенню частин машин за встановлені межі), запобіжні пластини (на різних гідравлічних та пневматичних системах), пружинні і гідравлічні обмежувачі вантажопідйомності (на підйомних кранах).

Для захисту вентилів балонів з газами від пошкоджень застосовують ковпаки, а для захисту людини при роботі на висоті - запобіжний пояс.

Блокувальні пристрої призначаються в конструкціях машин для запобігання аваріям. Наприклад, куліса важеля коробки передач трактора запобігає включенню одночасно двох передач. За допомогою блокувального пристрою можна: призупинити роботу певного приводу, якщо з нього знято огородження, запобігти відкриттю дверей у приміщенні з високою концентрацією шкідливих речовин, якщо в ньому вийшла з ладу вентиляція тощо.

При електричному блокуванні дверей приміщення, в якому знаходиться електронебезпечна установка, в разі відчинення дверей розмикається електричне коло магнітного пускача, і електрична установка відмикається від електричної мережі.

Блокувальні пристрої використовуються для відімкнення чи попередження можливості появи джерела небезпеки у випадку відсутності захисного пристрою. За принципом дії вони поділяються на: механічні, електронні, пневматичні, комбіновані.

Прикладом блокування руху людини у транспортному засобі виступають ремені безпеки. Вони значною мірою знижують травматизм при дорожньо-транспортних випадках. Кількість поранених у таких випадках зменшується у 2,4, а загиблих - у 3,7 рази.

Гальмівні пристрої призначені для швидкої зупинки машин, рухомих частин виробничого обладнання, утримання вантажів у піднятому положенні та ін.

Засоби нормалізації повітряного середовища приміщень:

 

1) Освітлення виробничих приміщень з алежно від джерела світла може бути:

– природним;

– штучним.

Природне освітлення – поділяється на:

1. бокове, що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

2. верхнє, здійснюється через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;

3. комбіноване ― поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення:

1. Загальне освітлення ― світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м. під головою

2. Місцеве освітлення створюється світильниками ― концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях.

3. Комбіноване освітлення ― складається із загального та місцевого. Застосовують при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрям світла.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на:

1) Робоче освітлення ― призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

2) Аварійне освітлення – використовують для продовження роботи у випадках, коли за будь-яких причин перестає функціонувати робоче освітлення. Його потужність має складати 5% від нормованої робочої освітленості, але не менше 2 лк.(Люкс)

3) Евакуаційне освітлення – повинно забезпечувати нормальну видимість для евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення.

4) Охоронне освітлення – влаштовується вздовж меж території об’єкта, який охороняється.

5) Чергове освітлення – передбачається у над робочий час.

 

Кольори безпеки

№	Колір безпеки	Основне змістове значення кольору безпеки	Контрастний колір
	Червоний	Заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежегасіння	Білий
	Жовтий	Попередження, можлива небезпека	Чорний
	Зелений	Припис, безпека	Білий
	Синій	Вказівка, інформація	Білий

Червоний колір (“небезпека”, “стоп”) застосовують для позначення небезпеки, протипожежних засобів, сигнальних лампочок, заборонних знаків безпеки, обладнання та приладів, де може виникнути небезпечна ситуація, аварійних кранів та ручок тощо.

Жовтий колір ( “увага”) – означає попередження, можливу небезпеку. Його застосовують для фарбування попереджувальних знаків безпеки, елементів будівельних конструкцій, виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпеки, країв огороджувальних пристроїв, захисних огороджень, що встановлюються біля небезпечних зон (ями, котловани, траншеї) тощо.

Жовті і чорні смуги, що чергуються, застосовують для позначення низьких елементів внутрішньоцехового транспорту, кабін, бамперів, електрокарів, підіймально-транспортного обладнання.

Синій колір означає вказівку, інформацію. Його застосовують для зобов'язуючих і вказівних знаків безпеки.

Зелений колір ( “безпека”, “дозвіл”) показує, що шлях вільний. Його застосовують для ламп, що сигналізують про нормальну роботу машин, позначення евакуаційних, запасних виходів («Виходити тут»); табло пунктів першої допомоги; місць перебування аптечок, рятувальних засобів.

Знаки безпеки праці. Відповідно до Держстандарту прийнято чотири групи знаків безпеки праці (ГОСТ 12.4.026-76):

· знаки, що забороняють, - мають форму кола, по периметру якого нанесено широку червону смугу, а біле поле з нанесеним чорною фарбою відповідним символом перекреслюється червоною смугою такої ж ширини. Вони призначені для заборони певних дій у визначених місцях або приміщеннях (заборона палити, гасити водою і т.п.);

· попереджуючі знаки мають форму трикутника, по периметру якого нанесено чорну смугу, а на жовтому полі знака розміщені відповідні попереджуючі символи. Вони призначені для попередження працівників про можливу небезпеку (радіаційне випромінювання, електричний струм і ін.);

· зобов 'язуючі знаки мають форму кола, по периметру якого нанесена тонка біла смуга, а на синьому полі білою фарбою - відповідні зобов'язуючі символи. Вони приписують дозвіл на певні дії працівників лише у разі виконання конкретних вимог з охорони праці (використання ЗІЗ тощо), вимоги пожежної безпеки та ін.;

· вказівні знаки мають прямокутну форму, вони синього кольору з білим полем, посередині знак з нанесеними відповідними символами на полі. Вказівний знак «Входити тут» має форму квадрата зеленого кольору, на якому білою фарбою нанесений відповідний символ. Символи на вказівних знаках, що належать до пожежної безпеки, мають червоний колір.

Знаки безпеки, встановлені на воротах при в'їзді на об'єкт, діють на території всього підприємства, а якщо такі знаки встановлені на дверях або стіні при вході в приміщення - то лише для цього приміщення.

Дорожні знаки покращують безпеку учасників дорожнього руху і є для них обов'язковими. Є знаки, що знижують ступінь небезпечності не тільки для учасників дорожнього руху, але і для людей, які перебувають поруч. Наприклад, такі знаки як «Рух транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажні, заборонено», «Рух транспортних засобів, що перевозять вибухівку, заборонений» і т.д.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на тлі навколишнього середовища і перебувати в полі зору людей у призначених місцях.

 

Широко використовуються пояснювальні написи, що додатково інформують про можливу небезпеку. У пояснювальному написі забороненого знака завжди є слово «Заборонено», наприклад: «Заборонено палити», Пояснювальні написи нерідко починають також словом «Стій», наприклад: «Стій. Заборонена зона».

Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування зон обвалів, сховищ, зон дії отруйних чи шкідливих речовин. У попереджувальних знаках може бути пояснювальний напис, наприклад: «Небезпечна зона. Тихий хід».

Знаки загрози поранення попереджують про небезпеку, пов'язану з гострими предметами, виступом арматури тощо. Основне слово - «Обережно». Наприклад: «Обережно. Гострі предмети».

Знаки загрози від руху попереджують про небезпеку, пов'язану з рухом транспорту, будівельних машин і т.д., наприклад: «Бережись. Рух транспорту», «Бережись. Поворот стріли».

На вказівних знаках можуть бути такі пояснювальні слова: «Вихід», «Вхід» тощо

12. Законодавчі акти по охороні праці на виробництві.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.