Класифікація порушень слухової функції

Необхідність диференціації осіб з порушеннями слухової функції обумовлюється практикою побудови навчально-виховного та корекційно-розвивального процесів з ними. Проведення чіткої діагностики і визначення груп дітей з подібними станами дозволить ефективніше організувати роботу з ними, ви­значить тих із них, які потребують спеціально організованого навчання, і тих, які можуть навчатись у загальноосвітніх шко­лах при створенні там необхідних умов.

В основі деяких класифікацій лежить як здатність дітей з порушеннями слуху сприймати розмовне мовлення на різній від­стані, так і критерії гучності в децибелах. Наведемо приклад кла­сифікації для школи (див. таблицю 2).

Для визначення рівня сприймання розмовного та шепітного мовлення існує таблиця, побудована на перерахунку даних то­нальної аудіометрії. Наводять наступні дані для перерахунку втрати слуху в децибелах на сприйняття мовлення (див. таблицю 3).

У корекційній педагогіці виділяють такі групи у від­повідності до ступеня порушення слухової функції І часу ви­никнення відхилення: глухі, зі зниженим слухом (слабочуючі) і пізнооглухлі.

Глухі діти - це діти з цілковитою відсутністю слуху або його значним зниженням, за якого сприймання, розпізнавання і самостійне оволодіння усним мовленням (спонтанне формуван­ня мовлення) є неможливим.

Повна відсутність слуху спостерігається рідко. Залишковий слух у дитини дозволяє їй сприймати окремі інтенсивні звуки, фонеми, які вимовляються надзвичайно голосно біля вушної ра­ковини. При глухоті самостійне сприймання розмовного мовлен­ня е неможливим. Діти можуть сприймати розмовне мовлення за допомогою слухового аналізатора лише при слухопротезуванні.

Л. В. Нейман відзначає, що можливості глухих дітей для розрізнення навколишніх звуків, залежать переважно від діапа­зону частот, які сприймаються. Залежно від об'єму частот, які сприймаються за етаном слуху, виділяють чотири групи глухих. Між групою глухоти і можливістю сприймати звуки існує тісна взаємозалежність. Діти з мінімальними залишками слуху (пер­ша і друга групи) здатні сприймати лише надзвичайно голосні звуки на невеликій відстані від вушної раковини (гудок паро­плава, голосний крик, удари в барабан). Глухі діти з третьою і четвертої групи здатні сприймати і розрізняти значно більшу кількість звуків на невеликій відстані, які е більш різноманіт­ними за своїми звуковими характеристиками (звук музичних ін­струментів, іграшок, голоси тварин, звук телефону тощо). Глухі діти них груп здатні навіть розрізнити мовленнєві звуки - де­кілька добра знайомих слів, фраз.

Розрізняють вроджену і набуту глухоту. Вроджена глухота обумовлюється різними несприятливими впливами на слуховий аналізатор у період внутрішньоутробного розвитку. Набута глухота може виникнути у будь-якому віці. Спостерігається також професійна глухота, яка виникає внаслідок тривалого впливу на органи слуху шумових подразників, вібрації під час професійної діяльності.

Глухих дітей інколи ще називають глухонімими (проте цей термін у професійному і науковому обігу вважається некорект­ним). Глухонімота - це відсутність або глибоке порушення слу­ху і з огляду на це, відсутність мовлення. Від народження або на ранніх етапах розвитку (до 2.4 х років) слух в такої дитини є ураженим настільки, що не дозволяє самостійно оволодівати мовленням. Вроджена глухота відмічається у 25-30% глухонімих. Німота є наслідком глухоти і виступає як вторинне нашарування, обумовлене первинним відхиленням — глухотою. Більшість глухонімих мають залишки слуху, які використову­ються у навчально-виховномупроцесі й дають можливість за умови спеціально організованої корекційної роботи оволодіти псиною мірою звуковою стороною мовлення.

За аудіометричними дослідженнями глухота - це не лише трата слуху понад 80 дБ, але і його порушення або втрата на різних частотах. Особливо несприятливим є втрата або зниження слуху в коридорі частот, до яких належить розмовне мовлення.

Глухота як первинний дефект призводить до цілого ряду відхилень у розвитку психіки. Порушення розвитку мовлення або його відсутність як вторинний дефект негативно виливає на розвиток всієї пізнавальної сфери глухих дітей. Це обумовлюється тим, що саме через розмовне мовлення передається більша частина інформації про предмети і явища навколишньої дійсності. Відсутність або значне ушкодження слухової аналізаторної системи, яка має сприймати цю інформацію, негативно впливає на формування пізнавальної активності, компетентності таких дітей. Відсутність мовлення або його значний недорозвиток впливає, не лише на формування словесне-логічного мислення, яке безпосередньо з ним пов'язане, а й на розвиток наочно-образного та практично-дійового, на психічні процеси н цілому. Незважаючи на те, що у психічному розвитку таких дітей наочно-образні форми пізнання набувають більшого зна­чення, ніж словесно-логічні, зорові образи не отримують у сві­домості таких дітей необхідної мовленнєвої підтримки у формі пояснення, характеристики їхніх властивостей та якостей.

Через недостатність усвідомлення інформації про зовніш­ній світ і його особливості реакції таких дітей на навколишню дійсність є примітивнішими, безпосереднішими, часто не відповідають соціально прийнятим стандартам. Зокрема, у оточуючих формується неправомірна думка про наявність у таких дітей ро­зумової відсталості або затримки психічного розвитку.

Крім того, відсутність слуху і значний недорозвиток або несформованість мовлення виступає часто нездоланною пере­шкодою у формуванні соціального статусу такої дитини. Діти з нормальним психофізичним розвитком часто не сприймають п, відмовляються від спільної діяльності, гри з нею через не можливість встановлення контактів, відсутність адекватного розуміння один одного. Такі діти, маючи повноцінний інтелект, усвідомлюють свою патологію, на цьому фоні у них можуть розвішатись порушення емоційно-вольової сфери. Складні вторинні порушення, основними;і яких є відсут­ність мовлення, затримка формування словесно-логічного мис­лення, призводять до характерного, атипового розвитку особис­тості глухої дитини.

Пізньооглухлі — це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване. Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку ЇЇ мовлення та умов, за яких формуєть­ся особистість дитини.

Якщо порушення слуху відбулось у період від 2-х до 5-й років, проте дитина не отримує кваліфікаційнудопомогу вона втрачає звуковий склад мовлення, словниковий запас, здатність до конструювання фраз. При втраті слуху після 5-й років збе­рігаються словниковий запас і здатність правильно висловлю­ватись. Основний напрямок корекційно-розвивальної роботи у цьому випадку полягає в забезпеченні дитині зворотного зв'язку, уміння слухо-зоро-вібраційного сприймання та розуміння усного мовлення тих, хто її оточує; у збереженні фонематичної, лексич­ної та граматичної сторін власного мовлення. При втраті слу­ху у період після оволодіння дитиною писемним мовленням, за умови організації індивідуальної допомоги, словниковий запас і усне мовлення можуть зберегтись на досить високому рівні. Пізнооглухлі дорослі потребують аналогічної допомоги у забез­печенні умінь та навичок слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та збереження чіткості власного мовлення Значної уваги потребує формування у них впевненості, готов­ності вступати у спілкування, сміливості у задоволенні комуні­кативних потреб.

Втрата слуху в таких дітей буває різною тотальною, або близькою до глухоти, або такою, яка спостерігається у осіб зі зниженим слухом. При цьому у психічному розвитку на перший план виходить важка психічна реакція на те, що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють звернено­го мовлення Це інколи призводить до повної відмови від спілкування з однолітками і навіть близькими, іноді до виникнення психічного захворювання.

Якщо у таких дітей спостерігається достатній залишковий слух, то корекційну роботу з цими можна побудувати з вико рипанням слухових апаратів і формування навичок читання з губів. Оскільки вони вже знають характеристику формування звуків, то цей процес у них відбувається швидше, зрозуміло, за умови подолання психологічного бар'єру.

При виникненні тотальної глухоти необхідно використову­вати дактилологію, писемне мовлення і, жестове. За умови створення сприятливого середовища для виховання і на­вчання пізнооглухлої дитини розвиток її мовлення, пізнаваль­них і вольових якостей наближається до нормального.

Діти зі зниженим слухом(слабочуючі) — це діти з част­ковою недостатністю слуху, яка не перешкоджає їм самостійно накопичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо спотворений), оволодіти певною мірою граматичною будовою мовлення, хоча в цілому призводить до яскраво виразних по­рушень мовленнєвого розвитку.

Слабочуючою вважається дитина, якщо вона починає чути звуки в області 20-50 дБ і більше (туговухість першої ступені) і якщо вона чує звуки висотою 50-70 дБ і більше (туговухість другого ступеня) Відповідно у різних дітей варіюється і діапа­зон звуків по висоті. В одних дітей пін майже не обмежений, в інших наближається до висотного слуху глухих, У деяких дітей, які розмовляють як слабочуючі, визначають туговухість третьо­го ступеня, як у глухих, при цьому відмічається можливість сприймати звуки не лише низькі, але й середньої частоти (в діа­пазоні від 1000 до 4000 Гц).

Характеризуючи психічний розвиток цієї категорії осіб, не­обхідно відмітити певні відхилення від норми. І справа тут не лише в тому, що дитина погано чує, тобто має фізичний недо­лік, а в тому, що цей недолік призводить до виникнення цілого ряду порушень і відхилень у розвитку. На перший план тут, зрозуміло, виступає недорозвиток мовлення. Варіанти розви­тку мовлення при даному відхиленні є досить різноманітними і часто залежать від індивідуальних психофізичних особливостей дитини і тих соціально-побутових умов, в яких вона виховується і навчається. Але при цьому неповноцінний розвиток обумовлю­ється неповноцінним слухом, що призводить до зміни процесу загального розвитку: порушення слуху загальний недорозви­ток пізнавальної діяльності недорозвиток мовлення.

Мовленнєвий недорозвиток набуває характеру вторинного відхилення, яке виникає як функціональне на фоні аномаль­ного розвитку психіки в цілому. Оскільки мовлення є склад­ною системою, за допомогою якого передасться і приймається закодована у словах інформації, то дитина.І порушеннями глу­ху вже з самого раннього розвитку відчуває її недостатність.

Бідність словникового запасу, викривлення мовного роз­витку на фоні порушеного слухового аналізатора відображається на всьому ході пізнавальної діяльності. У такого школяра виникають значні труднощі при формуванні навичок читання і письма на перших етапах навчання, у засвоєнні нових текстів, їхньому розумінні та усвідомленні. Викривлення, недостатність, анормальність словникового запасу часто створює враження, що дитина має розумову відсталість або в кращому випадку значний пробіл у знаннях про навколишній світ. Це ускладнює соціальну взаємодію такої дитини. Оскільки такі діти мають повноцінну інтелектуальну сферу і усвідомлюють свою аномальність, про­блемність, це ще більш негативно впливає на формування нави­чок соціальної взаємодії. Труднощі мовленнєвого спілкування е головною причиною виникнення конфліктних ситуацій з одно­літками, формуванню в неї порушень емоційно-вольової сфери, проявів агресивності, егоїзму.

 

4. Навчання і виховання дітей з порушеннями слухової функції у спеціальних закладах

Навчання дітей з порушеннями слухової функції, як й ін­ших категорій, має бути систематичним і організованим. Ще Л. С. Виготський вказував, що навчання глухих потребує спеці­альної педагогічної техніки, використання особливих прийомів і методів. Але при цьому він же зазначав, що потрібно виховувати і навчати не глуху або сліпу дитини, а дитину взагалі. Вчений наголошував: "З біологічної точки зору глухонімота являє собою значно менший недолік, а ніж сліпота, і глуха тварина менш без­помічна, а ніж сліпа. Але у людини глухонімота с. значно більшим недоліком, оскільки вона Ізолює людину від всякого спілкування з іншими. Глухонімота е недолік соціальний. Вона пряміше, а ніж сліпота, порушує соціальний статус особистості" [2, с.35].

Як зазначалось вище, при порушеннях слуху передусім страждає мовлення дитини; при глухоті та глибокому зниженні слуху дитина без спеціального навчання мовленням практично не оволодіває. Відсутність чи недорозвиток мовлення не лише ускладнюють контакти дитини з оточуючими, а й порушують процес формування ЇЇ пізнавальної діяльності та особистості в цілому. Відповідно, чим раніше починається корекційнийвплив, тим скоріше й ефективніше можна подолати наслідки порушень слухової функції.