Характеристика адиктивної (залежної) поведінки

Життєдіяльність та розвиток людини залежні від багатьох чинників. Об'єктом залежності виступають їжа, яку ми вживає­мо, повітря, яким ми дихаємо, певні умови та спосіб життя, до яких ми звикли, коло соціальних контактів тощо. Схильність до залежності е універсальною особливістю людини. Проте, за певних умов нейтральні об'єкти перетворюються для неї у жит­тєво важливі У деяких випадках спостерігається надмірна за­лежність, яка породжує адиктивну поведінку. Коло предметів залежності змінюється і розширюється з розвитком технічного прогресу у галузі харчової промисловості, фармацевтичної інду­стрії, комп'ютерної та ігрової техніки, які створюють все нові й нові потенційні об'єкти залежності. До найпоширеніших пред­метів адикції належать: психоактивні речовини (наркотики), ал­коголь, їжа, азартні ігри, секс (зокрема такі як зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм,вуайеризм, некрофілія,садомазохізм), релігія (наприклад, ре­лігійний фанатизм, властивий індивідам, залученим до секти). Сьогодні дуже швидко поширюється комп'ютерна залежність (гемблінг) Водночас деякі форми поступово втрачають ярлик девіантності. Так, гомосексуалізм у сучасній соціальній ситуації не відноситься до відхилень у поведінці.

Отже, адиктивна поведінка - це одна з форм аутодеструктивної девіантної поведінки особистості, яка пов'язана Із зловжи­ванням чимось або кимсь з метою саморегуляції, зміни психічно­го стану або адаптації. Ступінь виразності адиктивної поведінки може бути різним — від практично нормальної до важких форм біологічної залежності, які супроводжуються виразною соматич­ною і психічною патологією. У зв'язку з цим деякі автори роз­різняють адиктивну поведінку і просто шкідливі звички, які не є загрозливими. Наприклад, куріння або переїдання хоч і є залеж­ними формами поведінки, але не вважаються девіантними.

О. В. Змановська виділяє загальні ознаки адиктивної по­ведінки:

1. Наявність постійного імпульсивного ненасичуваного, не­здоланного потягу до зміни психофізичного стану, якому інди­від не в змозі протистояти.

2. Процесуальний та циклічний характер адикції, яка має свій початок, індивідуальний перебіг і завершення та проходить через певні фази:

• наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

• посилення бажання і напруження;

• очікування і активний пошук об'єкту адикції;

• одержання об'єкта і досягнення специфічних переживань;

• розслаблення;

• фаза ремісії, після якої все починається спочатку.

3. Результатом адикції виступає трансформація особистос­ті та соціальна дезадаптація. Особа поступово втрачає колишні інтереси та соціальні зв'язки, здійснюється перебудова ієрархії її цінностей. Життєвий простір звужу­ється до ситуації одержання об'єкта. Все інше - колишні мо­ральні цінності, інтереси, взаємини - втрачають значущість. Залежність настільки домінує, що індивід здатен подолати будь-які перешкоди. Спостерігається зниження критичності, людина виправдовує свою поведінку, знаходить причини, які перешко­джають їй відмолитись від предмету залежності. Характерною ознакою адиктивної поведінки є анозогнозія - заперечення хво­роби, небажання визнати наявність залежності З'являється не­довіри до людей (до родичів, друзів, до спеціалістів, які можуть надати допомогу), які намагаються надати допомогу. Людина вдається до брехні. Посилюється агресивно-захисна поведінка, наростають ознаки соціальної дезадаптації.

Причини виникнення. Раніше причини адиктивної поведін­ки пов'язувались слабкістю волі, гріховністю та моральною не­досконалістю. Згодом її почали вважати хворобою, яка зумов­лена іманентною схильністю до залежності від екзогенних речо­вин. Одна із сучасних концепцій розглядає: адиктивну поведінку як результат звички.

Відповідно до системно-особистісної моделі залежна пове­дінка зумовлена порушеннями значущих для індивіда стосунків. Наприклад, причиною алкоголізму може бути втрата близької людини, вживання наркотиків може бути засобом встановлення контактів підлітка з референтною групою.

Серед чинників, що визначають появу схильності до за­лежної поведінки, неабияку роль відіграють макро- та мікро- соціальні умови життя індивіда.

Причиною формування адиктивної поведінки у підлітково­му піці досить часто виявляється, властиві цьому віку, з одного боку, відчуження від батьків, які не визнають свою дитину до­рослою, обмежують її самостійність, не розуміють її, а з іншого боку потреба відповідати, так званому, підлітковому кодексу честі і спотвореному образу дорослості, в якому в якості важли­вої ознаки виступає вживання алкоголю та наркотиків.

Для деяких соціальних груп залежна поведінка е проявом групової динаміки. Наприклад, вживання наркотиків виступає в ролі перепустки до субкультури підлітків, формує почуття належності до групи, створює середовище для неформального спілкування, дає можливість відреагувати сексуальні та агресив­ні потяги, не спрямовуючи їх на людей, допомагає регулювати емоційний стан, реалізує креативний потенціал через експери­менти з різними речовинами.

Сім'я може не дати дитині необхідної любові і не навчити любити себе, що призводить до відчуття нікчемності, непотріб­ності, до зневіри в себе. Позбутися негативного ставлення до себе допомагає залежна поведінка.

Часто батьки адиктивних дітей самі мають емоційні розла­ди, які супроводжуються алекситимією нездатністю виражати свою почуття з допомогою слів (розуміти, позначати, прогово­рювати). Дитина не лише заражається в сім'ї негативними по­чуттями, а й навчається у батьків замовчувати свої переживання, пригнічувати їх і навіть заперечувати їхнє існування. Ще од­ним негативним сімейним чинником виступає відсутність меж між поколіннями, надмірна психологічна залежність членів сім'ї один від одного. М. Маллер акцентувала увагу на важливості для нормального розвитку дитини процесу сепарації ' посту­пового відокремлення від матері та індивідуалізації дитини. У сім'ї з розмитістю кордонів адиктивна поведінка виступає одним із засобів впливу па поведінку інших.

Сім'я відіграє суттєву роль не лише у походженні, а й и підтримці адиктивної поведінки. Родичі самі можуть мати різні психологічні проблеми, через що вони часто провокують реци­диви. В свою чергу залежна поведінка одного з членів сім'ї може сприяти появі проблем психологічного характеру у інших родичів - розвивається стан співзалежності. Співзалежність -- це негативні травматичні зміни в особистості і пове­дінці родичів через залежну поведінку когось із членів сім'ї. Співзалежність підтримує залежність. Утворюється, таким чином, замкнуте коло сімейних психологічних проблем. З членами сім'ї відбуваються наступні зміни: - втрачається власне ''Я" че­рез фіксацію на вживанні наркотиків; поведінка адикта повністю визначає емоційний стан інших членів сім'ї; переважають афекти люті, провини, відчаю; знижується самооцінка і самоповага; посилюються псевдорослі жертви або рятівника; переживаються стани апатії, наступає ізоляція; на фоні хро­нічного стресу неухильно погіршується здоров'я: загострюються соматичні хвороби, розвивається депресія.

Наприклад, все життя родини нар коза лежкого підлітка крутиться навколо циклу вживання наркотиків. Сім'я живе мі­фами, взаємними обіцянками та ілюзіями. Після чергового зри­ву підліток щиро кається і дає щедрі обіцянки. Батьки готові обманювати себе знову і знову, що все найстрашніше позаду. Родина вибудовує різноманітні захисні механізми, серед яких проекція, заперечення, замовчування проблеми, ізоляція. Самі того не усвідомлюючи, родичі підштовхують адикта до зривів. У період "невживання" в сім'ї поступово наростає напруження, тривога, посилюються підозри. Нарешті напруження стає таким високим, що хтось не витримує і провокує конфлікт. Все по­вторюється спочатку. Парадоксальним є той факт, що адикція згуртовує сім'ю, дає ілюзію близькості.

У рамках взаємин співзалежності часто зустрічається ситуа­ція неофіційної домовленості: "я закриваю очі на твою адиктивну поведінку, а ти робиш те й те". Бувають також стосунки за типом паралельного існування, коли кожен член сім'ї живе своїм життям і не втручаються в проблеми один одного.

У сім'ї зі співзалежністю завжди виявляється порушеним роз­поділ ролей та відповідальності. Відповідальність за життя адикта і провину за його залежну поведінку беруть на себе родичі.

Разом з тим, особливості поведінки та особистісного розвит­ку дитини не можна назвати однозначно залежними від сімейних умов. Так, далеко не завжди дитина, що зростає у сім'ї алкоголі­ків стає сама алкоголіком. Очевидно, що не менш важливу роль відіграють індивідуальні особливості конкретної особистості.

Адиктивна поведінка може бути зумовлена невротичними розладами особистості.

Хімічна залежність Це залежність від вжинання будь-яких психоактивних речовин, які поділяються на легальні (тю­тюн, алкоголь, ліки) та нелегальні (кокаїн, похідні коноплі,). Вживання наркотиків незрілою особистістю породжує значні соціально-психологічні проблеми: неможливість нормаль­ного соціально-психологічного і фізичного розвитку, шкільну дезадаптацію, проблеми вибору професії, труднощі у створенні партнерських стосунків, асоціальність.

Для синдрому фізичної залежності характерні наступні клі­нічні ознаки: непереборне бажання вжити психоактивні ре­човини; знижений контроль за дозуванням; ігнорування інших задоволень заради прийому наркотиків; наявність психічних розладів, руйнування соціальних проблем.

Соціальна деградація проявляється передусім у зниженні успішності в навчанні, відмові від навчання та професійної ді­яльності, у конфліктах з соціальним оточенням, в появі проблем з законом, у відчуженні від сім'ї та друзів, звуженні спілкуван­ня до наркотичного кола, ізоляції.

Паралельно з соціальною деградацією відбувається вираз­на зміна характеру. Особа втрачає колишні інтереси (амотиваційний синдром). Заперечення стає стилем поведінки. Адикт за­перечує буквально псе: факти вживання наркотиків, правила, свої вчинки, свою відповідальність, наявність проблеми, залеж­ність та необхідність її лікування. Спроби оточуючих допомогти або знецінюються, або викликають агресію. Реальність повністю замінюється фантазіями, ілюзіями, нездійсненними обіцянками. Світ наркозалежної людини це світ міфів: "я можу «колотися тільки один раз", "я можу контролювати дозу", "інші не вжива­ють тому, що не знають, що це таке", "лікарі нічого в цьому не розуміють", "ломку пережити неможливо".

Серед мотивів первинного вживання наркотиків можна ви­ділити: атарактичні (досягнення психологічного комфорту та релаксації); субмісивні (прагнення належності до групи і її схвалення); гедоністичні (одержання специфічного фізичного задоволення); гіперактивації (підвищення тонусу та самооцін­ки); псевдокультури! (демонстрація якоїсь якості, наприклад, дорослої поведінки); пізнавально-дослідницькі (цікавість, праг­нення до нових вражень).

У формуванні наркотичної залежності виділяються певні стадії. Перше вживання наркотиків зазвичай зумовлене ці­кавістю або прагненням бути як всі. Якщо завдяки наркотикам підлітку вдається змінити психічний стан з негативного, пригні­ченого на позитивний, піднесений, він починає активно шукати нагоди спробувати нові наркотичні засоби. Вживання наркотиків стає частішим, формується свій стереотип використання психо­тронних речовин. Так виникає наступна стадія - пошуковий полінаркотизм. На цій стадії потяг до наркотиків поки що відсутній. Адиктивна поведінка тут виступає як стандарт групо­вої поведінки, як ситуативна (групова) залежність, коли бажан­ня вжити ту чи іншу психотропну речовину виникає тільки в пев­ній ситуації і в певному оточенні і с компонентом приємного до­звілля. Далі наступає стадія колекціонування, коли підліток прагне познайомитись з дією різноманітних наркотичних засобів, що призводить до фонового полінаркотизму. Щоб досягти бажаного результату потрібні вже сильнодіючі засоби, а також збільшення дози. Захисні рефлекси організму зникають, індивід стає залежним від наркотиків як психічно, так і фізіологічне.