Особливості реалізації індивідуального підходу у навчанні аутичних дітей

• для організації навчання повинно бути обладнанеспеціальне постійне місце;

• педагог повинен проводити заняття в той самий час;

• перш ніж приступати до навчання педагогу необхідно встано­вити контакт з дитиною;

• передусім слід виявити рівень актуальних знань дитини, адже розвиток при РДА може бути настільки нерівномірним, що навчати дитину з таким діагнозом за певною програмою виявляється недоцільним. З кожного предмета даються ті знання, які дитина спроможна засвоїти. Навчаючи дитину з РДА, важливо постійно орієнтуватись на її актуальний стан;

• поява напруження, стереотипних рухів, інших проявів неа­декватної поведінки є ознакою підвищення тривожності. Тому ні в якому разі не можна дитину карати за таку поведінку. У співробітництві з психологом вчитель може виробити кон­кретні прийоми усунення таких станів або їх попередження;

• у процесі навчання не варто фіксуватись на унікальних здіб­ностях дитини до обчислень, механічного запам'ятовування тощо;

• слід стежити за тим, щоб учень усвідомлював практичну зна­чущість одержаних знань, вмів застосовувати їх у своїй ді­яльності;

• навіть якщо дитина з РДА спроможна навчатись в умовах класу, вона часто «випадає» з фронтальної роботи, тому по­требує постійної підтримки та заохочення;

• опитування такої дитини краще проводити індивідуально;

• учню з аутизмом слід допомогти встановити контакт з одно­класниками;

• клас необхідно налаштовувати на підтримку комфортного са­мопочуття такої дитини.

Контрольні запитання

1. Проаналізувати специфічні особливості вивчення та органі­зації навчання і корекційної роботи з дітьми, що мають по­рушення емоційно-вольової сфери.

2. Охарактеризувати структуру дефекту при недорозвитку емоційно-вольової сфери внаслідок недостатності регулюю­чої функції лобних відділів кори головною мозку.

3. Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку екстрапунітивного типу.

4. Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку інтрапунітивного типу.

5. Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку апатичного типу.

6. Розкрити сутність поняття "психопатія".

7. Розкрити сутність поняття "невроз"'.

8. Проаналізувати психологічні механізми формування невро­зів та психопатій.

9. Порівняти ознаки психопатії та неврозу.

10. Охарактеризувати структуру дефекту при ранньому дитячо­му аутизмі.

11. Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розпиток самосвідо­мості.

12. Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток волі.

13. Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-Вольової сфери, спрямовані на розвиток мотива­ційної сфери.

14. Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток позитив­них звичок,

15- Визначити напрямки корекційної роботи при недорозвитку емоційно-вольової сфери внаслідок недостатності регулюю­чої функції лобних відділів кори головного мозку.

16. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному дисгармонійному розвитку екстрамунітивного типу.

17. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному дисгармонійному розвитку інтрапунітивного типу.

18. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному дисгармонійному розвитку апатичного типу.

19. Визначити напрямки корекційної роботи при ранньому дитя­чому аутизмі.

 

Модуль III

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА

КОРЕКЦІЯ ВІДХИЛЕНЬ

У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ

 

План

1. Поняття про девіантну поведінку.

2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної по­ведінки.

2.1. Характеристика делінквентної поведінки.

2.2. Характеристика адиктивної поведінки.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці.

4.Психологічна характеристика важковиховуваності як основи формування девіацій.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школя­рів у навчально-виховному процесі.

5.1. Превенція девіантної поведінки.

5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки.

Література

1. Антонова-Турченко О. Г. Психологическая диагностика й коррекция личности трудновоспитуемых детей й подростков / О. Г. Антонова-Турченко, Е. Й. Дранищева, Л. С. Дробот. -- К.: ТЗМН, І997. - 312 с.

2. Байярд Р. Т. Ваш беснокойный подросток / Р. Т. Байярд, Д. Байярд. - М.: Просвещение, 1991. - 224 с.

3. Бандура А. Подростковая агрессия / А. Бандура, Р, Уолтерс.- М.: Апрель Пресе; Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. - 512 с.

4. Борба М. Нет плохому поведению: 38моделей плохого поведения ребенка й как с ним бороться / М. Борба. М-: Издательский дом «Вильямс», 2004. - 320с.

5. Воспитаняетрудного ребенка: дети с девиантным поведением / под ред. М. Й. Рожкова. - М.: ВЛАДОС, 2001- 240 с.

6. Захаров А. Й. Как предупредить отклонения в поведении ребенка А. Й, Захаров. М.: Просвещение, 1986. 128 с.

7. Зинченко С. Й. Трудные дети / С. Н. Зинченко. - К.: Радянська школа, 1988. 62 с.

8. Змановская Е. В. Девиантология: (психология отклоняющегося поведения): учеб. пособие для студ. высш, учеб. завед / Е. В. Змановская. - М,: Издательскии центр «Академия», 2003. 288 с.

9. Королев В. В. Психичсские отклонения у подростков-правонарушителей / В. В. Королев. - М.: Медицина, 1992.-208 с.

10. Леонгард К. Акценитуированные личности / К. Леонгард. -К,: Вища школа, 1981. - 392с.

11. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології / Максимова,, В. М. Піскун. К.: Перук, 1996. - 464 с.

12. Медико-соціальні та правові аспекти девіантної поведін­ки дітей та підлітків / Г. О. Слабкий, В. В. Беспалько, О. В. Коган, О. О. Федьков. Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. - 32 с.

13. Миллер А. Й. Противоправное поведение несовершеннолетних / А- Й. Миллер. - К.: Наукова думка, 1985. — 150 с.

1-1 Миньковский Г. М. Профилактика правонарушеннй среди несовершеннолетних / Г. М. Миньковский, А. П. Тузов. -К.: Политиздат Украини, 1987. - 215 с.

15. Михайловская Й. Б. Трудные ступени: профилактика антиобщественного поведения / Й. Б. Михайлонская, Г- В. Вершинина. — М.: Просвещение, 1990. - НЗс.

16. Овчарова Р В. Практическая психология в начальной школе Р. В. Овчарова. - М.: ТЦ «Сфера», 1996. - 240с.

17. Овчарона Р. В. Справочная книга школьного психолога Р. В. Овчарова. М.: Просвещение, 1996. - 352 с.

18. Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся / под ред. Л. М. Проколиенко,. - К.: Вища школа, 1989. 254 с.

19. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся / под ред. В. А. Татенко,. - К.: Рад. школа, 1989. 128 с.

20. Худик В. А. Работа психолога в наркологическом стационаре В. А. Худик. - К.: Здоровье, 1989. 96с.

21. Шмалей С. В. Основы наркологии С. В. Шмалей. Херсон, 2000 224с.

 

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка це один із видів дезадаптивної по­ведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прий­нятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед пси­хологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору ме­дичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіантна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології, оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особистості на осі "соціалізація дезадаптація ізоляція".

О. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіантної поведінки:

1. Не відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним соціальним нормам,

2. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального по карання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію попередження небажаної поведінки, можуть призводити до та­кого негативного явища, як стигматизація особистості - навіщування на неї ярликів. Поступово ярлики девіанта формують девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

3. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тоб­то може бути деструктивною або аутодеструктивною. Тому їх не можна відносити до девіантної поведінки. Хоч вони також е відхиленням від соціальних норм і викликають роздратування у консервативно налаштова­ної частини населення, але є швидше корисними для суспільства, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, оригі­нальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів. Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким чином межі соціальних норм.

4. Повинна відповідати загальній спрямованості особистості. У походженні девіантної поведінки велику роль часто відіграють по-перше, дефекти правової та моральної свідомості, по-друге, егоїстичний зміст потреб особистості, по-третє слабкість волі, емоційна нестійкість і вразливість, негативні звички та якості характеру. Така поведінка не може бути наслідком нестандарт­ної або кризової ситуації, наслідком самооборони.

5. Знаходиться в межах медичної норми. Девіантна особис­тість може займати будь-яке місце на осі "здоров'я - перед-хвороба - хвороба".

6. Супроводжується різними проявами соціальної дезадап­тації.

7. Має виразну індивідуальну, вікову та статеву своєрід­ність. Індивідуальні відмінності зачіпають мотиви, форми проя­ву, динаміку, частоту та виразність поведінки, а також ставлен­ня особи до власних девіацій як до небажаних, неприємних для себе, тимчасових, чи як до привабливих. Термін девіантна поведінка може використовуватись щодо дітей тільки з 9-10-ти-річного віку, оскільки в більш ранньому віці самоконтроль та необхідні уявлення про соціальні норми відсутні. Так, не можна назвати девіантною поведінку трьохрічної дитини, яка повторює десь почуті нецензурні слова.

Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм моралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не можна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб само­ствердження.

При цьому девіантні дії виступають:

• у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки);

• як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої по­треби і переключення діяльності (вживання алкоголю та нар­котиків);

• як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами).

Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у під­літковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем ін­телектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю від вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наяв­ністю великої кількості суперечностей соціально-психологічного характеру у цьому піковому періоді. Девіантна поведінка у підлітків може виступати у якості засобу самоствердження, протесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий рад особливостей, які свідчіть про значні емоційні порушення. Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.

Найбільш повною та зручною е класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктив­на (антисоціальна та асоціальна понеділка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).

Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, по­грожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які карають­ся законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є: насилля щодо молодших, жорстокість до тварин, дрібне хулі­ганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.

Асоціальна (аморальна) деавіація — це порушення мораль­них норм, то загрожує благополуччю міжособистісних взаємин. Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення,, ексгібіціо­нізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві. У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяж­ництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, безладні статеві зв'язки, графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітей частіше зустрічаються втечі:І дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство.

Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої осо­бистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких фор­мах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).

Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків є її опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустріча­ється: наркозалежність, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія.

Розглянемо детальніше особливості різних видій девіантної поведінки.

 

2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної поведінки