Характеристика делінквентної поведінки

Термін делінквентність походить віл латинського "провинність". У психології делінквентною називається по­ведінка, яка порушує суспільні норми як морально-етичні, так і правові. Відповідно можна виділити дві форми делінквентної поведінки: асоціальну та антисоціальну, які розглядаються і як етапи становлення протизаконної поведінки, і як відносно неза­лежні прояви.

Вікова динаміка проявів делінквентної поведінки. Пору­шення соціальної поведінки на ранніх етапах онтогенезу свід­чать про проблеми психічного розвитку або про перехідні невро­тичні реакції. Наприклад, крадіжки дошкільника можуть бути пов'язані з гіперактивністю, невротичною потребою в увазі, ін­телектуальною неповноцінністю тощо.

Ситуація принципово міняється зі вступом дитини до шко­ли. Тут починається інтенсивна соціалізація особистості. Перед дитиною ставляться певні вимоги і правила, яких вона повинна дотримуватись. У молодшому шкільному віці делінквентна по­ведінка може проявлятись у таких формах: дрібне хуліганство, порушення шкільних правил І дисципліни, прогулювання уро­ків, втеча з дому, брехливість, крадіжки.

Протиправні дії у підлітковому віці є ще більше свідомими і довільними. Характерні для цього віку порушення - це кра­діжки, хуліганство у хлопчиків, крадіжки, проституція у дівчат. Набули поширення останнім часом торгівля наркотика­ми, зброєю, рекет, сутенерство, напади на бізнесменів та інозем­ців, шахрайство. За статистикою більшість злочинів, скоєних підлітками, є груповими. У групі знижується страх покарання, посилюється агресія і жорстокість, знижується критичність до того, що відбувається, і до себе. Показовим прикладом групо­вої протиправної поведінки є хуліганські вчинки вболівальників після футбольного матчу.

В. В. Лунієв пропонує розглядати наступні провідні мотиви протиправних дій: корисливо-зажерливий,насильницько-егоїстичкий,анархістсько-індивідуалістичний, легковажний, боязливо-малодушний.

Представники анархістсько-індивідуального типу не визнають суспільних норм та законів, іноді підносять себе до особливої касти, якій усе дозволено, зверхньо ставляться до ін­ших. Аморальний вчинок або злочин сприймається ними як до­каз власної унікальності.

Наявність корисливо-зажерливих мотивів означає, що особа прагне за будь-яку ціну задовольнити свої потреби, не зва­жаючи при цьому на інтереси інших людей. Для такого типу делінквентів соціальне прийняття та схвалення е неактуальними. Вони повністю усвідомлюють протиправний характер своїх дій. їх відрізняє скритність, аморальність. Окремими мотивами, що спонукають до протиправних дій, можуть бути: прагнення негай­но одержати задоволення, бажання самоствердитись, прагнення до комфорту, високого соціального статусу, агресія та садистич­ні нахили, наслідування соціальних стереотипів і традицій, по­треба відчувати належність до групи і одержувати її схвалення, нудьга, прагнення до ризику і гострих відчуттів, фрустрація.

Основною характеристикою легковажно-безвідповіда­льних делінквентів виступає імпульсивність поведінки, низький рівень особистісної саморегуляції, неспроможність протистояти спокусам, відсутність схильності планувати своє майбутнє, пе­редбачати наслідки своєї поведінки. Такі особи живуть сьогод­нішнім днем, прагнуть без зусиль одержувати задоволення, не замислюючись над його ціною та наслідками.

Боязливо-малодушні особи потрапляють до розряду делінквентів через слабкість волі, нездатність протистояти тиску. Вони внутрішньо глибоко переживають невідповідність власних вчинків суспільним нормам, проте перебувають у полі залежнос­ті від сильнішої особистості і не можуть вирватись з цього поля, побоюючись моральної чи фізичної розправи.

О. В. Змановська виділяє чотири основні групи причин, які зумовлюють протиправну поведінку, і відповідні типи делінквентної особистості, а саме: ситуативний, субкультурний, пато­психологічний, антисоціальний.

Ситуативний (тимчасовий) тин делінквентності зумов­лений загостренням суперечностей психічного розвитку індивіда у підлітковому віці, коли бажання бути дорослим, самостійним, незалежним, поєднується із особистісною незрілістю та невмінням прогнозувати наслідки своїх вчинків, відповідати за них Переживання такими підлітками наслідків своїх аморальних чи протиправних вчинків сприяють докорінній перебудові особис­тості, яка зокрема полягає у домінуванні соціальних цінностей та зміцненні імунітету щодо негативних вшиті в.

Якщо психічний розвиток індивіда розгортається в умовах і під впливом асоціального оточення, то цінності цього оточення сприймаються ним як норма, привласнюються і відтворюються у поведінці. Таким чином формується субкультурний тип делінквеитної особистості.

В основі становлення схильності до порушень соціальних норм може лежати патологія психічного розвитку, зу­мовлена невротичними та психотичними розладами, органічним пошкодженням кори головного мозку. Такі особи характеризу­ються порушеннями свідомості, імпульсивністю, емоційною не­стійкістю, нездатністю контролювати свої дії, наявністю патоло­гічних потягів, таких як клептоманія, піроманія, дромоманія, гіперсексуальність тощо.

Проте схильність до делінквентної поведінки виникає не лише під впливом хвороби або несприятливого антисоціального оточення. Якщо у індивіда з негативною "я-концепцією" вияв­ляються реформованими вищі почуття такі, як совість, відпові­дальність, прив'язаність до близьких, це зумовлює формування асоціального тину делінквентної особистості, яка свідомо оби­рає асоціальний спосіб життя.

Поняття про соціопатію. Психологічне вивчення делінквентності зумовило появу особливого терміну соціопатія, який означає нечутливість до соціальних санкцій позитивного чи негативного характеру.

Дитина одразу після народження виявляється повністю за­лежною від соціального оточення, що сприяє формуванню по­треби в афіляції, тобто прагнення бути прийнятим, захищеним, одержувати і надавати допомогу. З двох місяців дитина потре­бує постійного контакту з батьками; починаючи з 2-3-х років виключно важливим регулятором поведінки для неї стає схва­лення дорослого; потреба у контактах з однолітками примушує дошкільника вчитись поступатись, стримуватись, розуміти і вра­ховувати інтереси інших. Привертають увагу діти, які не пра­гнуть заслужити похвалу, не переживають провини, не шкоду­ють про свої вчинки. Таким чином проявляється схильність до соціопатії, яка розвиваючись може призвести до делінквентності. Причини соціопатії є різними.

Конституційною передумовою соціопатії може бути, напри­клад, велика базальна агресія або знижена реактивність нерво­вої системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятій поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей - музики, природи, хорошої роботи. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших лю­дей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою ін­ших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а Іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, на­явністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкого­лізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук під­твердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної осо­бистості е нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціонати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також піде відомо прояв­ляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які нама­гаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки ви­являються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціонат на серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаності і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбував­ся про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який пережинається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.

Соціологи відкрито вихваляються своїми злочинами, якщо думають, що можуть ними вразити, продемонструвати спою силу. Злочинці часто зізнаються у вбивствах, розповідаючи подробиці, і приховують менші злочини, які на їх думку можуть бути розцінені як слабкість.

Втечі з дому та бродяжництво. Бродяжництво є однією з крайніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери — це люди, які через об'єктивні або суб'єктивні причини не змогли знайти собі місця в суспільстві і опинились "на дні". Бродяжництво це специфічний спосіб життя, який формується в ході поступового розриву соціальних зв'язків особистості, і часто поєднується з іншими видами девіантної поведінки.

Потенційними безпритульними і бродягами є випускники дитячих будинків та інтернатів у тому випадку, якщо вони не мо­жуть знайти роботу та житло. Особливу групу бродяг складають "вуличні діти", які втекли з дому. Число таких дітей останнім часом зростає і наближається до показників 1918-1920 років.

Однією з форм делінквентної поведінки виступає вандалізм безглузде знищення культурних та матеріальних цінностей, різноманітні види руйнуючої поведінки. Більшість актів ванда­лізму здійснюється особами чоловічої статі 11-25 років. Попри існуючі уявлення соціально-психологічне дослідження не вияви­ло кореляції між схильністю до вандалізму у підлітків і їхнім рівнем інтелекту та належністю до соціальних груп з низьким рівнем освіти та культури.

Класифікація мотивів вандалізму пропонується Д. Кантером: 1) корисливі цілі; 2) помста; 3) гнів, як вияв нездатності іншими засобами справитись зі стресом; 4)нудьга, яка породжуе прагнення розважитись, набути нових вражень, пережити гострі відчуття, пов'янані з небезпекою та порушенням заборон; 5) дослідження; 6} естетичні переживання; 7) екзистенційні до­слідження засіб самоствердження, визначення меж власних можливостей, привернення до себе уваги.

Однією з форм вандалізму за Ю. А. Клейбергом є графіті. Термін походить від італійського "писати караку­лі", "нашкрябати", і означає недозволені написи, знаки, зро­блені на об'єктах громадської та приватної власності (на будин­ках, парканах, у транспорті, ліфтах, туалетах, на столах тощо). Графіті містять різноманітні повідомлення, вислови, малюнки, символи, які можуть носити нецензурний, непристойний, харак­тер. Тією мірою, якою графіті виражають деструктивні імпульси людської природи, вони сприяють засвоєнню зразків агресив­ною поведінки.

Мотиви, що спонукають підлітків до публічних малюнків різноманітні. Це і прагнення ствердити особистісну або групову ідентичність, висловити протест проти соціальних та культурних норм, пізнати свою сексуальність, розважитись, і бажання ви­разити свою озлобленість, і прояв творчості.

На думку Ю. А. Клейберга, графіті гак само як і розбите скло, сміття сприймаються як симптом деградації, ослаблення механізмів соціального контролю, що породжує у людей почуття незахищеності. Крім того, відчуття безладу знижує поріг стри­мування від деструктивних дій, що и свою чергу збільшує віро­гідність подальших руйнувань.

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.