Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці

Можна виділити біологічні, соціальні та психологічні при­чини виникнення схильності до девіантної поведінки. До біо­логічних причинвідносять ті чинники, які травмують нервову систему і через це зумовлюють відхилення» особистісному роз­витку, а саме: травми, інфекції, інтоксикації нервової системи, спадковість, тип нервової системи.

Пошкодження кори головного мозку, особливо лобних до­лів, досить часто відмічається у людей, схильних до правопо­рушень У. Пірс в результаті генетичного дослідження, прове­деного у середині 60-х років прийшов до висновку, що наяв­ність зайвої ігрек хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Серед інших біологічних детер­мінант девіантної поведінки називають вплив гормонів, зокрема, тестостерону. Даббс та Морріс на прикладі вивчення 4тисяч Ветеранів війни прийшли до висновку про наявність зв'язку між рівнем тестостерону та схильністю до антисоціальної поведінки.

До несприятливих соціальних умов, через які може виник­нути схильність до девіантної поведінки, можна віднести неправильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгну­тою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими ме­тодами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування пробле­мами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними од­нолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особистісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками: рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.

Рівень протекціїй процесі виховання визначається тим, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки вихованню дитини. Можна виділити два рівня протекції, які призводять до порущення процесу виховання, а саме: надмірна (гіперпротекція) та недостатня. У випадку гіперпротекції бать­ки приділяють дитині дуже багато сил, часу, уваги. Виховання дитини стає для батьків найважливішою центральною справою. Гіпопротекція це ситуація, коли дитина опиняється на пери­ферії уваги батьків, до неї "не доходять руки". За неї беруться лише тоді, коли трапиться щось серйозне.

Ступінь задоволеності потреб дитини це міра спрямованості діяльності батьків на задоволення матеріально-побутових (їжа, одяг) та духовних (спілкування, від­чуття психологічного комфорту) потреб дитини.

Вимоги до дитини виступають, по-перше, у вигляді її обов'язків, по-друге, це вимоги-заборони, які визначають, чого дитина не повинна робити. Форми порушення системи ви­мог різноманітні: надмірність/недостатність вимог обов'язків, надмірність/недостатність вимог-заборон, які визначають рі­вень самостійності дитини; надмірність/мінімальність санкцій (покарань) за порушення вимог. Надмірність вимог-обов'язків може призвести до психотравматизації дитини, а недостатність - до формування таких якостей характеру як безвідповідаль­ність, інфантильність, егоцентризм. Надмірність вимог-заборон у дітей викликає протест і прагнення до емансипа­ції, а в астенічних - розвиток рис сенситивної та тривожно-надумливої акцентуації. Сімейне виховання, при якому дитині, і навіть незначний перелік заборон вона може порушити, знаючи, що її за це не покарають, стимулює розвиток гіпертимпого, нестійкого типів характеру. Схильність батьків вдаватись до суворих покарань навіть за найменшу провину зу­мовлює у стенічних дітей формування агресивності, негативізму, а в астенічних — невротизацію особистості.

Відсутність послідовності у вихованні, перехід від суворих до ліберальних засобів, нестійкість вимог до дитини, мін­ливість ставлення до неї сприяє формуванню упертості, схиль­ності протистояти будь-якому авторитету. Нестійкість стилю виховання найчастіше зустрічається в сім'ях, діти яких виявля­ються схильними до девіантної поведінки.

Варіанти поєднання описаних вище чинників сімейного виховання дають велику кількість типів. Розглянемо ті з них, які сприя­ють формуванню схильності до девіантної поведінки у дітей.

Потураюча гіперпротекція (гіперпротекція, потурання, недостатність вимог-обов'язків та вимог-заборон, мінімальність санкцій) коли дитина знаходиться и центрі уваги сім'ї, яка прагне максимально задовольнити її потреби, що зумовлює фор­мування демонстративних та гіпертимних рис характеру.

Домінуюча гіперпротекція (гіперпротекція, надмірність-вимог-заборон) коли дитина знаходиться в центрі уваги, батьки віддають її вихованню багато сил, обмежують її само­стійність. Такий тип виховання призводить до формування над­мірної реакції емансипації, агресивності та інших загострених афективних реакцій екстрапунітивного типу у дітей з сильним типом нерпової системи і до посилення астенічних рис дітей із чутливим типом нервової системи гшерпротекції одного з батьків з відторгненням або домінуючою ґіперпротекцією іншого Батьки висловлюють незадоволення ви­ховними методами один одного, але кожного з них хвилює не стільки питання виховання, скільки прагнення ствердити свою правоту у виховних суперечках.

Збільшується, як показує статистика, ризик формування схильності до девіантиої поведінки у дитини, яка виховується у неповній сім'ї. Проте, слід зазначити, що сама по собі непов­на сім'я не виступає безпосередньою причиною відхилень у со­ціальному розвитку. Неприйняття соціальних норм найчастіше виникає у тих дітей з неповної сім'ї, які у своїй родині не мають статево-рольового зразка для поведінки.

Суб'єктивною причиною порушення поведінки може вияви­тись ставлення самого індивіда до соціальних норм. Наприклад, щоб звільнитися від моральних вимог і виправдати себе, людина може нейтралізувати дію норм наступним чином: послатися на вищі поняття (дружбу, відданість групі), заперечувати наявність жертви, шкоди від своєї діяльності, або спою відповідальність.

Ризик зростання девіацій у суспільстві збільшується у періо­ди економічної та політичної нестабільності, коли недостатньо приділяється увага ідеологи та пропаганді здорового способу життя як на рівні держави, так і на рівні сім'ї. Тоді коло інтересів значної части підростаючого покоління звужується до за­доволення прагматичних потреб, стає непрестижною продуктив­на праця, тоді вживання алкоголю та наркотиків, спілкування з використанням нецензурної лексики, самоствердження через приниження інших і т.п. стають модним способом проведення дозвілля, тоді попитом користується кінопродукція з відобра­женням різноманітних форм насильства та агресії.

До психологічних причин виникнення схильності до девіантної поведінки можна віднести депривацію потреби у самореалізації та прагнення бути прийнятим референтною групою, наявність внутрішніх конфліктів, особистісну незрілість, над­мірне загострення суперечностей підліткового віку, порушення психічного розвитку.

Варто зазначити, що перераховані біологічні, соціальні та психологічні чинники сприяють формуванню лише готовності до девіантної поведінки. Щоб ця готовність була реалізована, по­трібна відповідна ситуація, яка виступає у ролі "пускового меха­нізму". Це може бути значущий для підлітка конфлікт у родині чи в школі, стимуляція до антиморальних чи антиправових дій з боку референтних осіб, наявність проблем, шлях розв'язання яких підліток бачить тільки в порушенні соціальних норм.

До психологічних механізмів формування схильності до девіантної можна віднести:

^ негативний життєвий досвід негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насилля;

^ когнітивні спотворення - дисфункціональні думки, стерео­типи мислення, обмежені знання, неадекватні установки; ^ проблеми саморегуляції — порушення здатності ставити цілі і досягати їх, неадекватна самооцінка, надмірний або недо­статній самоконтроль, низька рефлексія, низькі адаптивні можливості, дефіцит позитивних ресурсів особистості; ^ емоційні проблеми тривога, депресія, негативні емоції,

^ деформації у ціннісно-мотиваційній системі особистості -девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

^ духовні проблеми — відсутність або втрата смислу життя, несформованість моральних цінностей, блокування потреби в самореалізації.

Кожна новонароджена дитина виявляється цілковито залеж­ною від батьків, які дбають про неї, оскільки жодна ЇЇ фізіологіч­на потреба не може бути задоволена без участі дорослих. На фоні цієї залежності поступово формується соціальна потреба бути за­хищеним і прийнятим спочатку в родині, а згодом і в більш шир­шому соціальному оточенні. Дитині дуже важливо відчувати, що її люблять, що її поведінку схвалюють, що вона завжди може розраховувати на підтримку і допомогу. Тому вже в дошкільно­му віці, попри особистісну незрілість та несформованість пере­конань, виникає прагнення поводитись відповідно до соціальних норм, бути хорошим, добре вчитись у школі. Успішна реалізація цих прагнень викликає схвалення дорослих і супроводжується позитивними емоціями. І, навпаки, ситуації, в яких дошкільник або молодшийшколяр не зміг відповідати очікуванням батьків чи педагогів, викликають глибокі негативні переживання.

Проте, на відміну від дорослих, дитина ще не володіє механізмами саморегуляції, тому ЇЇ поведінка їй не належить і визна­чається не стільки прагненнями, скільки природними задатками. Так, школяру з флегматичним типом темпераменту значно про­стіше дотримуватись дисципліни на уроці, ніж холерику; учень з високою розумовою працездатність швидше засвоїть програмний матеріал ніж дитина з виснажливою нервовою системою.

Розглянемо види негативних особистістю новоутворень, які зумовлюють схильність до девіантної поведінки.

1. Смисловий бар'єр виникає, коли прийняття якогось приводу означає для індивіда зміну думки про себе у неспри­ятливий бік, що призводить до значного зниження самооцінки. Цьому індивід і чинить опір. Дитина не чує, не розуміє того, що говорить їй дорослий Смисловий бар'єр може існувати щодо конкретного дорослого або щодо конкретної вимоги.

2. Емоційна холодність, нечутливість. Це механізм захисту від "проникаючих" впливів, адресованих до совісті. Іноді правопорушники навмисно культивують у собі таку нечут­ливість. Вони вважають усякий прояв почуттів слабкістю.

3. Афект неадекватності негативна реакція на невдачу, поразку, що проявляється або в ігноруванні само­го факту неуспіху, або в небажанні визнати себе винним і супроводжується проявами грубої обрали, агресії. Так само учень може реагувати у відповідь на звернення, зауваження, вимоги

педагога, батьків. На відміну від звичайного афекту, як реакції на сильні подразники, тут спостерігається афективний вибух з незначного приводу. Це своєрідна відлякуюча уява про себе, прагнення відгородити себе від будь-якого наближення вихова­теля, створити своєрідну"безпечну лону" шляхом попередження про неприємні наслідки.

4. Проявом афекту неадекватності у сфері спіл­кування v феномен "неадекватного спокою". Учень, який е від­торгнутим у колективі однолітків, впевнений в тому, що його всі люблять і поважають.

5. Розбіжність ставлень це неспівпадання уяв­лень про взаємини у домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих взаємин. Учень не помічає своїх негативних якостей і тому не сприймає вимог педагога змінитись.

6. Негативізм, у якому простежується антагоністична позиція щодо дій, вимог, пропозицій дорослого незалежно від їхнього змісту та спрямованості, а також тенденція діяти засо­бами протилежними вказівкам і командам дорослого. При цьому об'єктивна причина для такої негативістичної позиції відсутня. Па відміну від негативізму, який виникає у кризові періоди роз­витку і зумовлений потребою самоствердження, у даному ви­падку йдеться про ставлення до дорослого як до ворога і тоді актуалізується принцип "Не роби того, Ідо вигідно ворогу".

7- Конструктивна брехня. Програмується заздалегідь для захисту від покарання перед скоєнням негативного вчинку. Це свідомо заплановане уникнення відповідальності.

8. Феномен схильності до адиктивноі поведінки, тобто поведінки, обмеженої вживанням наркотичних засобів. Уникаюча мотивація, хронічне переживання негативних емоцій, неспроможність відчувати себе суб'єктом власної діяльності, нездатність до продуктивного виходу з фруструючої ситуації, неефективність засобів психологічного захисту утворюють пси­хологічну готовність до наркотичної залежності, оскільки по­роджують прагнення пережити позитивні емоції не через діяль­ність, а штучно. Метою вживання наркотичних засобів є зміна психічного стану, заглушення негативних переживань, пригні­чення докорів сумління.