Основні напрямки розвитку системи суспільної дошкільної освіти у роки незалежності України.

90-ті роки позначені виникненням у нашому суспільстві соціальних, науково-методичних, організаційно-педагогічних, матеріально-технічних та естетичних передумов функціонування дошкільних закладів різних типів та профілів. Тому міжнародний досвід становлення дошкільного виховання, а також знання історії розвитку закладів соціального виховання дітей в Україні можуть бути творчо використані в сучасних умовах розбудови національної системи освіти.

Важливою була проблема збіжності режимів роботи дошкільних закладів з режимом роботи батьків дітей. А щодо змісту роботи, то український дитячий садок повинен мати національну суть, обстоювати ідею вільного виховання, індивідуально-диференційованого навчання, забезпечувати повноцінний розвиток особистості.

Однак процеси економічного, політичного, суспільного характеру, що відбулися в Україні у період з 1991 по 2000 р., зачепили дошкільну ланку освіти так само, як і будь-яку іншу.

Дані 1996 р. Позитивні тенденції:

1. Зміст і форми роботи у дошкільних закладах організаційно змінилися на краще. Педагогічні колективи використовують нові методики, нетрадиційні підходи у здійсненні навчально-виховного процесу. Наприклад, у кожній області з’явилися заклади, які працюють з використанням ідей С. Русової, методики М. Монтессорі, за оригінальнимим авторськими програмами, розробленими на основі практичного досвіду й творчого набутку ініціативних педагогів.

2. Дедалі більша увага приділяється валеологічній освіті дошкільнят, вихованню у них дбайливого ставлення до власного здоров’я.

3. Розвивається мережа дошкільних закладів компенсуючого типу для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку, ослаблених і тих, які часто хворіють. Так, функціонує 1, 2 тис. спеціальних (45, 2 тис. дітей) і 357 санаторних дитячих садків (близько 36 тис. Дітей).

Паралельно розвивається мережа, так би мовити, „профільних” дитячих садків – з поглибленим вивченням математики, іноземної мови, музики, садків фізкультурно-оздоровчого профілю тощо. Сім’ї мають змогу обирати дошкільний заклад з урахуванням інтересів, природних задатків, психічного та фізичного здоров’я дитини.

Діти-сироти і ті, що залишилися без піклування батьків, проживають у дитячих будинках сімейного типу, котрих створено понад 70.

4. Розроблена нормативно-правова база функціонування дошкільних закладів різних типів. Це Положення про дошкільний навчальний заклад (1993) і Статут дошкільного закладу (1994), необхідні інструкції, що регламентують роботу дошкільних закладів компенсуючого типу.

Постановою Кабміну України у 1996 р. було затверджено Положення про ліцензування закладів освіти та Типове положення про атестацію середніх загальноосвітніх, позашкільних та дошкільних закладів освіти й закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Але були і проблеми, які загострилися у суспільному дошкільному вихованні.

1. За період з 1991 по 1996 рік кількість дошкільних закладів зменшилася на 3014 одиниць.

2. Охоплення дітей суспільним дошкільним вихованням 1991 року становило 57 %, а у 1995 році цей показник становив 43, 9 %.

На те існували різні причини: це і зменьшення народжуваності (на 1000 населення показник народжуваності – 10,1 (це на 25 % меньше, ніж у 1990 р.), а смертності – 14,7), надана можливість матерям доглядати дитину вдома до трьох-шести років, погіршення соціально-економічного стану сім’ї, зниження рівня зайнятості населення та ін.

Починаючи з 1992 року в Україні немає природного приросту населення, тобто рівень смертності перевищує рівень народжуваності.

3. Економічна нестабільність, брак коштів негативно позначаються на соціальній сфері, зокрема на роботі відомчих дитячих садків, через що значно скорочується їх мережа. У кращому разі підприємства і відомства передають їх до комунальної власності, але стихійність цих процесів негативно позначається на матеріальному забезпеченні освітянських установ, які фінансуються з місцевого бюджету.

4. Недосконалість чинної законодавчої бази дає можливість підприємствам перепрофільовувати свої дитсадки у гуртожитки, їдальні, кав’ярні, контори, передавати в аренду комерційним структурам.

Статистика засвідчує, що у такий спосіб за період з 1991 по 1996 рік втратили свій статус 3 тис. дошкільних закладів, а відновили свою роботу всього 74. Як правило, були втрачені кращі приміщення, оснащення і – що найболюче – кращі працівники, які своїми руками створювали ці осередки розвитку і захисту найменших громадян нашої держави.

В особливо критичному становищі перебували сільські дитячі садки. Фінансова неспроможність сільськогосподарських об’єднань, місцевих органів виконавчої влади призводить до вимушеного закриття сільських дитсадків, перетворення постійно діючих на сезонні, хоча потреба у їх цілорічному функціонуванні не зменьшується.

Більшість дошкільних закладів перейшла на скорочений режим роботи, деякі садки навіть закривалися на осінньо-зимовий період, бо приміщення не опалювали, на годування дітей не було коштів. Все це призвело до вивільнення певної частини працівників.

18 січня 1996 року Президентом України Л. Д. Кучмою була затверджена Національна програма „Діти України”, розрахована до 2000 р. Вона мала стати орієнтиром у формуванні регіональних дій щодо поліпшення становища дітей на основі інтеграції діяльності державних установ з громадськими та іншими організаціями.

У зв’язку зі складним економічним становищем Програма педбачала розв’язання лише найбільш нагальних проблем. Вона була спрямована на створення сприятливих умов для фізичного, психічного, соціального й духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту.

Досягнення мети Програми забезпечить:

- право кожної дитини на отримання кваліфікованої медичної допомоги, що стабілізує, а відтак сприятиме зменшенню смертності дітей, знизить рівень їх захворюваності;

- досягнення рівня нормального харчування дітей, що дасть змогу подолати вітамінну та йодову недостатність;

- поліпшення якості освіти та виховання дітей з урахуванням їх індивідуальних здібностей і потреб;

- створення належних умов для соціальної адаптації та захисту інтересів дітей, які з тих чи інших причин перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах;

- формування нових засад соціального та правового захисту сімей, що мають дітей;

- інтеграцію зусиль центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, установ та організацій щодо захисту прав дітей.

На виконання протягом 1996-2000 років передбачається спрямувати 55, 6 трлн. крб. (у цінах 1996 р.).

2 вересня 1990 року набула чинності Конвенція з Прав Дитини. Україна ратифікувала Конвенцію у 1991 році. Мета: захист добробуту дітей під час переходу до ринкової економіки. А саме:

- Конвенція виступала як потужний засіб, який розкривав проблеми дітей та мобілізував політичну волю, необхідну для їх вирішення;

- як юридично обов’язковий документ Конвенція використовувалася у багатьох країнах для підсилення існуючих законів та забезпечення їх ефективного виконання;

- Конвенція була інструментом державної політики, спрямованим на наближення конкретних політичних процесів до потреб дітей;

- уряди, що ратифікували Конвенцію, були зобов’язані доповісти протягом двох років (а надалі кожні п’ять років) Комітетові з Прав Дитини, який було створено для здійснення контролю над додержанням урядами цього міжнародного документа.

Був прийнятий Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Згідно із п. 1 статті 30 потерпілі діти до досягнення ними 7 років перебувають на повному державному забезпеченні, яке здійснюється шляхом безплатного виховання їх у дошкільних закладах та виплати щомісячної грошової допомоги у відповідних розмірах залежно від віку дитини.

Якщо потерпіла дитина пішла до школи у шість років, то до досягнення нею семи років виплачується щомісячно грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати – як дитині, яка відвідує дитячий дошкільний заклад, оскільки учні перших – четвертих класів харчуються в школі безплатно.

 

Нині Україна стала на шлях самостійного розвитку освіти й науки, орієнтований на світові психолого-педагогічні досягнення. Створюються альтернативні програми навчання й виховання дітей, авторські програми.

Мережа дитсадків звузилася. Впали конкурси абітурієнтів на факультети дошкільної педагогіки.

Настав час подбати про піднесення українського національного дошкілля до світового рівня.