Тема 11. Організація виробництва.

41. Структура та принципи організації виробничого процесу.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, які потрібні для виготовлення продукції. Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес, тобто сукупність дій зі зміною та визначенням стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють за такими ознаками:

- призначенням

- перебігом у часі

- ступенем автоматизації

за призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (перервні) та безперервні. За ступенем автоматизації розрізняють: ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування.

Виробничий процес та його окремі операції мають бути раціонально організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать:

1. спеціалізація

2. пропорційність

3. паралельність

4. прямо точність

5. безперервність

6. ритмічність

7. автоматичність

8. гнучкість

9. гомеостатичність

 

 

42. організаційні типи виробництва.

Особливості діяльності підприємства, його специфіка істотно залежить від типу виробництва. Тип виробництва – це класифікаційна категорія, яка враховує такі його властивості як широта номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції. На підприємствах різних галузей промисловості використовують такі типи виробництва:

1. одиничне

2. серійне

3. масове

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, а виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями або серіями, і сумарний випуск може бути досить значним.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, на якому виготовляються зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, а також доопрацювання конструкцій.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій: Кзо – це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

 

n – кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць за місяць;

m_i – кількість операцій, що їх проходить і-тий предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

M – кількість робочих місць, для яких обчислюється коефіцієнт закріплення операцій.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування.

Для одиничного виробництва Кзо > 40

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Кзо в межах від 20 до 40.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто: Кзо =1.

Організація виробничого процесу у часі.

Організація виробничого процесу у часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл – це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого залучені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Виробничий цикл поділяється на час виробництва і час перерв.

Час виробництва поділяється на:

- тривалість технологічних операцій;

- тривалість допоміжних операцій;

- тривалість природних процесів.

Час перерв складається з перерв у робочий час та перерв у неробочий час.

Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих деталей, вузлів або виробів, так і для цілих партій.

Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл.

Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції: ,

де Тm – технологічний цикл в хвилинах,

n – кількість предметів у партії;

t – тривалість обробки одного предмета;

М – кількість робочих місць на яких виконується операція.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях залежать від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Існують 3 способи поєднання операцій технологічного процесу, тобто 3 способи передачі предметів:

1. послідовний

2. паралельний

3. паралельно-послідовний

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки цих предметів партії на попередній операції.

Технологічний цикл обчислюється за такою формулою:

,

де m – кількість операцій технологічного процесу.

Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.

Паралельне поєднання операції характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію і обробляється.

Технологічний цикл при паралельному поєднанні операцій визначається за формулою:

Паралельне поєднання операцій застосовується у масовому та велико серійному виробництвах. Паралельно-послідовне поєднання, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступні операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, що партія оброблялась на кожній операції безперервно.

Технологічний цикл при паралельно-послідовному поєднанні операцій визначається за такою формулою:

викладена методика обчислення виробничого циклу виходить з того, що готовий виріб одержують у наслідок послідовного виконання операцій над тим самим предметом праці. Проте більшість виробів у дискретному виробництві складається з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, які виготовляються певною мірою послідовно. Для такої продукції виробничий цикл обчислюється графо-аналітичним методом.

 

43. методи організації виробництва

Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп на території підприємства і забезпечує пересування предметів по операціям за найкоротшими маршрутами. Поєднання двох аспектів у часі і просторі здійснюється з застосуванням відповідного методу організації виробництва. Є 2 методи організації виробництва:

не потоковий

потоковий.

Не потоковому методові властиві такі ознаки. На робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією предметі праці, бо кількість їх є невеликою і недостатньою для завантаження устаткування. Робочі місця розміщуються за однотипними технологіями, групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій. Крім цього предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами у наслідок чого є великі перерви між операціями.

Потоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах за умов одиничного виробництва. Не потоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предметно-групового. Кількість устаткування в не потоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних технологічно-взаємозамінних верстатів.

,

де М – кількість верстатів (машин) у технологічній групі;

n – кількість найменувань предметів, які обробляються наданому устаткуванні;

Ni – кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період;

ti – норма часу на обробку і-того предмету (год);

Тр – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період (год);

Кн. – коефіцієнт виконання норм часу.

Для не потокових методів характерне послідовне, рідко послідовно-паралельне, поєднання операцій. Не потокове виробництво широко використовується в промислових дискретних процесах.

Потокове виробництво – це високо ефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки:

1. за групою місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування.

2. робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу

3. технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, тобто на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій.

4. предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи.

Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому і велико серійному виробництві.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками:

- за номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні.

- За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та перервні.

- За способом підтримування ритму відрізняють рівні з регламентованим і вільним ритмом

- Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром із зняттям предметів для їхньої обробки.

- За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперервним та пульсуючим рухом.

На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси і габаритів виробу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри:

1. такт , де Тр – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період (хв.), N – обсяг виробництва продукції за той самий період в натуральному вимірі

2. ритм , де n_m – транспортні партії.

3. кількість робочих місць

4. довжина робочих зон , де L – відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі.

5. швидкість руху конвеєра.

Потокове виробництво є високоефективним. Його ефективність виявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, а також кращому використанню основних фондів.

Підготовка виробництва

Виробничий процес як сукупність певних операцій і засобів їхнього здійснення залежить від обсягів продукції та її особливостей, тому зміна видів чи типорозмірів продукції, її модернізація зумовлюють відповідні зміни у виробничому процесі. Виробництву нової продукції передує комплекс робіт, який називають підготовкою виробництва. До таких робіт належать:

1. науково-дослідні роботи

2. конструкторська підготовка виробництва

3. технологічна підготовка виробництва

4. організаційно-планова підготовка виробництва

За своїм змістом технологічна підготовка виробництва включає:

А) забезпечення технологічності конструкторського виробу

Б) розробка технологічних процесів і методів контролю

В) проектування та виготовлення чи купівля технологічного оснащення

Г) наладка і впровадження запроектованих технологічних процесів.

Сучасна техніко-технологічна база підприємства дає змогу виготовляти ту саму продукцію різними способами. Проектуючи технологічний процес, слід оцінити можливі варіанти технології і вибрати з них оптимальний. Таке завдання здійснюється за типовою методикою визначення економічної ефективності технічних нововведень та інвестицій.

 

44. Суспільні форми організації виробництва

На різногалузевих підприємствах під впливом НТП відбуваються складні і суперечливі процеси суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються і розвиваються інші форми його організації:

1. деконцентрація

2. спеціалізація

3. конверсія

4. кооперування

5. комбінування

6. диверсифікація

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах. У господарській практиці виокремлюють 3 основні види концентрації:

- агрегатну

- технологічну

- заводську або фабричну

Специфікація – це добре розвинута суспільна форма економіки, яка відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Виокремлюють декілька видів специфікації:

- предметна

- по детальна

- технологічна

- функціональна.

Конверсія характеризує істотне, а іноді і повне перепрофілювання частини виробництва, або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Кооперування є формою виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції, воно органічно зв’язано з розвитком специфікації виробництва і характеризується відносною сталістю і стійкістю зв’язків між продуцентами, а також необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-економічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва – це процес органічного поєднання в одному підприємстві, комбінаті багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених його форм за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно непов’язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство.