Організація відтворення стада, структура стада, оборот стада.

 

При раціональній організації тваринництва важливе значення має правильне відтворення стада. Відтворення стада – це регулярна заміна вибулих тварин молодшими і більш продуктивними.Розрізняють просте, розширене і звужене відтворення стада.

Якщо заміну тварин проводять такою самою кількістю тварин, то таке відтворення називають простим. При поповненні стада більшою кількістю тварин – розширеним, а коли меншою – звуженим.

Відтворення стада грунтується на врахуванні біологічних особливостей тварин та організаційно-економічних вимог галузі. Йдеться про:

- своєчасне парування (штучне осіменіння);

- інтенсивне використання дорослих тварин та своєчасне їх вибракування;

- своєчасну заміну вибракуваних тварин продуктивнішим молодняком;

- збереження усього приплоду;

- підвищення плодючості;

- раціональне вирощування ремонтного молодняку;

- належну племінну роботу на підприємстві, спрямовану на поліпшення якості стада, тощо.

Типи відтворення:

Інтенсивний - коли тварини замінювали більш якісними, тобто кращими породами і племінними якостями.

Екстенсивний – якісних змін немає.

Строк служби тварин – це період, протягом якого від тварин одержують продукцію. Строк служби відлічують з часу одержання від тварин продукції.

Вибуття із стада дорослих тварин внаслідок старіння, захворювання, зниження продуктивності і з інших причин називають вибракуванням, а поповнення стада – ремонтом.

Організацію відтворення стада визначає ряд природних (біологічних) і організаційно-економічних умов. До біологічних відносяться: вік першого парування маток, період їх вагітності, циклічність охоти маток і строк її настання іх після родів, плодовитість і швидко спільність тварин, тривалість їх життя і використання. Організаційно-економічні умови – це замовлення споживачів на виробництво і реалізацію продукції, строки реалізації, передача тварин за внутрі і міжгосподарською кооперацією, ліквідація яловості маточного поголів’я і підвищення його плодовитості, своєчасне вибракування низько порідних і малопродуктивних тварин, поліпшення племінних якостей, тощо.

Відтворення стада здійснюється двома шляхами: внаслідок вирощування власного молодняку і в результаті надходження його з інших господарств (купівля).

Структура стада – це співвідношення статево-вікових груп у стаді до загальної кількості.

Вирішальний вплив на формування структури стада має виробничий напрям галузей тваринництва. Для кожного напрямку відповідає структура стада.

Оборот стада – це рух у складі статево-вікових груп худоби протягом певного періоду (місяця, кварталу, року). Мета обороту стада – це забезпечити формування структури стада, відповідно до напряму розвитку галузі, організаційно-господарських умов аграрних формувань та біологічних особливостей окремих видів тварин.

7.Організація скотарства

 

Скотарство є найбільш значимою галуззю тваринництва. Основними видами продукції скотарства є молоко, яловичина та телятина, шкіра та інші побічні продукти. У відповідності до репродукційно- виробничого критерію виробничі процеси у скотарстві можна поділити на селекційно-племені та товарні.

Типи підприємств. У відповідності до виробничого напрямку такі підприємства поділяються на спеціалізовані молочні, молочно-м’ясні та м'ясо-молочні, відгодівельні.

- в молочних підприємств питома вага корів у стаді – 50-60 %; таких підприємств найбільше в приміській зоні;

- молочно-м’ясні та м'ясо-молочні вони виробляють основну частку молока та яловичини.. Поголів’я ВРХ в таких підприємствах складається із основного стада корів (до 50%) та шлейфу ремонтного та над ремонтного молодняку.

- відгодівельні підприємства - такі підприємства, за незначним винятком, не мають власного основного стада, а відгодовують закуплений молодняк ВРХ.

Племінні підприємства, які займаються поліпшенням існуючих та виведенням нових порід, ліній, родин.

На багатьох неспеціалізованих підприємствах скотарство є допоміжною галуззю й поєднується з свинарством, вівчарством та інш.

Важливою умовою впровадження промислових методів виробництва продукції скотарства є використання прогресивних систем і способів утримання худоби. Застосовують в основному дві системи утримання: стійлову та стійлово-пасовищну.

Цілорічна стійлова система доцільна при вирощуванні та відгодівлі молодняку на м’ясо. Для корів і при вирощуванні нетелей ефективніша стійлово-пасовищна система.

Існують такі способи утримання худоби: прив’язний спосіб із використанням індивідуальних або групових прив’язей., безприв’язний на глибокій незмінній підстилці та безпривязно-боксовий.

При безприв’язному способі основні виробничі процеси (годівля, доїння, напування) здійснюються, як правило, в різних приміщеннях або у різних зонах одного приміщення.

Система безприв’язного способу на глибокій підстилці передбачає утримання худоби без стійл; вона має вільний доступ до грубих і соковитих кормів, складених на вигульному майданчику. Гній із приміщень та вигульних майданчиків видаляють 1-2 рази на рік. Доять корів на доїльних майданчиках або в залах. При такому утриманні худоби значно скорочуються витрати на голову, особливо затрати праці.

Залежно від способу годівлі безприв’язно-боксове утримання має такі варіанти:

1) годівля здійснюється біля кормового столу, розміщеного в окремій зоні того ж самого приміщення;

2) режимна годівля з годівниць, обладнаних у приміщенні перед боксами; з протилежних боків однієї годівниці годують двох тварин.

Виробництво молока характеризується високою трудо- і фондомісткістю. Машинне доїння корів – це найбільш трудомісткий процес виробництва молока, на який припадає до 40 % затрат праці. В умовах прив’язного утримання корів доять за допомогою переносних доїльних апаратів у відра чи бідони, а також у молокопровід на установках “Даугава”, “Импульс – 610”, АДМ-8, “Браславчанка” та ін.

При безприв’язному утриманні, що рекомендується для високомеханізованих ферм, корів доять на установках “Тандем” (УДТ-8, УДТ-12), “Ялинка” (УДЕ-8, УДЕ-16, УДЕ-16М), “Карусель”, які встановлюють у доїльних залах. Корів доять двічі або тричі на добу. Але продуктивність праці підвищується при дворазовому доїнні навіть високопродуктивних корів.

У зростанні ефективності виробництва молока велике значення має поліпшення його якості, чого досягають за рахунок організації первинної обробки молока та переробки на молочні продукти. Первинна обробка передбачає очищення молока (фільтрування) та охолодження. Допускається реалізація його протягом 1 години після доїння, якщо це відбувається пізніше, то молоко необхідно охолодити до 10⁰С.

Доцільною є також організація переробки молока (нормалізація, пастеризація, розфасування в пляшки чи пакети). Дедалі більшого поширення набуває глибока переробка молока на молочні продукти (сметана, сири тощо) з наступною їх реалізацією у власних магазинах або через торговельні підприємства.

При виробництві яловичини виділяють такі виробничі групи молодняка: до 4-6-місячного віку, від 4-6 до 12-14 міс і відгодівля від 12-14 до 16-18 міс. Дуже важко вирощувати молочних телят (до 4-6-місячного віку). Їх утримують у станках по 10-20 голів. По закінченні молочного періоду телят передають на дорощування до 12-14-місячного віку, після чого їх при живій масі 280-320 кг переводять на відгодівлю. Якщо вона здійснюється інтенсивним методом, то молодняк реалізують на м’ясо живою масою 400-500 кг (залежно від тривалості відгодівлі).Важливим резервом збільшення виробництва яловичини є вирощування тварин спеціалізованих м’ясних порід, які характеризуються вищими смаковими якостями м’яса, ніж худоба молочних і молочно-м’ясних порід.

3. Організація свинарства

Свинарство є однією з найбільш продуктивних і скороспілих галузей тваринництва.

Основний напрям свинарства в Україні – м’ясний. Відповідно до спеціалізації в країні склалися такі виробничі типи свинарських підприємств, які за функціями поділяються на дві групи: товарні і племінні.

До товарної групи належать:

1) господарства із замкнутим циклом виробництва, змішані, в яких утримаються свиноматки, відрощують та відгодовують поросят.

2) репродуктивні - отриманий від опоросів поросят вирощують до 4 місяців.

3) відгодівельні, де одержують молодняк для відгодівлі з господарств-репродукторів;

4)ферми в господарствах інших виробничих напрямків.

До племінних належать: племінні заводи, племені господарства-репродуктори, племені ферми господарств.

Залежно від кінцевої продукції, яку виробляють, розрізняють такі види відгодівлі:

- м’ясна – починається з 3,5-4 місячного віку і закінчується у 7-8 місячному віці за маси 95-110 кг;

- беконна, яка дає свинину високої якості. Для цього відбирають підсвинків скороспілих порід масою 25-30 кг у віці 3 міс. і закінчують відгодівлю у 6-7 місяців масою 80-100 кг;

- сальна – використовують спеціальні сальні породи свиней, а також вибракуваних основних свиноматок і кнурів-плідників. Маток відгодовують до маси 160-200 кг, а кнурів – 250-300 кг. Питома маса сала в туші становить не менше 50%;

- напівсальна – використовують переважно разових маток і кастрованих кнурів, яких відгодовують до маси 130-150 кг у віці 10-12 міс.. Маса сала 40-45% маси туші.

Залежно від природно-економічної зони, напряму спеціалізації ферми, типу годівлі та фізіологічного стану застосовують наступні основні способи утримання свиней:

- групове вільно-вигульне для поросних свиноматок до 3 місяців поросності, а також для відлучених поросят, ремонтного молодняку і свиней на відгодівлі;

- станково-вигульне групове або індивідуальне для підсосних свиноматок з поросятами до двотижневого віку; кнурів-плідників, поросних свиноматок 3-4 місяців поросності;

- безвигульне у закритих приміщеннях (групами не більше 50 голів) для відгодівельного поголів’я.

 

9.Організація птахівництва

 

Птахівництво дає такі дієтичні високо енергетичні продукти харчування, як м’ясо та яйця. Це комплексна галузь, оскільки вона займається розведенням кількох видів птиці – курей, качок, гусей, індиків тощо. Птахівництво – скороспіла галузь, оскільки кури починають нестись у 4,5-5-місячному віці й за рік від однієї несучки можна одержати 250-270 яєць. На виробництво м’яса птиці витрачається значно менше кормів, ніж на виробництво яловичини та свинини.

Птахівництво за виробничим напрямом може бути яєчним, м’ясним і м’ясо-яєчним, причому яєчний та м’ясо-яєчний напрями поширені тільки у курівництві. М’ясний напрям – це вирощування курчат-бройлерів, качок, гусей, індиків та іншої птиці.

Птахівницькі підприємства поділяють на племінні і товарні. До племінних належать селекційно-генетичні зональні станції й експериментально-дослідні господарства наукових установ, контрольно випробувальні станції, племінні заводи, інкубаторно-пахівницькі підприємства. Крім того, виділяють племінні ферми товарних підприємств. Серед останніх найефективнішими стали птахофабрики, які виробляють яйця і м’ясо на промисловій основі. Частина з них веде виробництво на купованих кормах, інші вирощують їх самі. Товарну продукцію птахівництва виробляють також птахівницькі ферми, де ця галузь є допоміжною.

Залежно від інтенсивності ведення галузі, біологічних вимог окремих видів та груп птиці, а також природних умов застосовують різні способи утримання: кліткове, підлогове, вигульне, вольєрне або комбіноване.

В промисловому птахівництві найбільш поширене кліткове утримання курок-несучок, молодняку курей, качок та інших видів птиці. Кліткове обладнання встановлюють батареями до п’яти ярусів. У кожній клітці утримують 5-6 курок-несучок або по 10-12 голів молодняку. Це найефективніший спосіб, який дає змогу утримати в приміщенні у 3-4 рази більше птиці, ніж на підлозі, а також повністю механізувати й автоматизувати виробничі процеси.

Підлогове утримання може бути кількох варіантів: на щоденно змінюваній або довго незмінюваній підстилці, сітчастій чи план частій підлозі. Його застосовують при вирощуванні бройлерів, качок, гусей, індиків, при утриманні курей батьківського стада, на невеликих яєчних фермах та у фермерських господарствах. Але при цьому щільність посадки птиці в приміщенні значно нижча, ніж при клітковому утриманні.

Вигульне утримання курей характерно для племінних підприємств і ферм, також при утриманні батьківського стада на птахофабриках. Вигули розміщують навколо пташника, з них кури використовують зелену масу. Гуси, качки та індики перебувають на вигульно-пасовищному утриманні.

При вольєрному триманні птиця знаходиться в легких тристінних навісах (вольєрах), фасадний бік яких закрито сіткою. Приблизно вольєр обладнують вигульні майданчики. Такий спосіб поширений у південних районах із теплим кліматом.

Качок і гусей утримують на воді. На великих фермах застосовують ще комбінований спосіб, тобто курчата до 60-денного, індичата до 45-денного, а каченята і гусенята до 20-денного віку перебувають у клітках, а потім їх переводять у літні табору або водойми.

Промислове виробництво яєць. Значну частину валового виробництва яєць дають птахофабрики та спеціалізовані підприємства, які можуть мати повний і неповний цикл виробництва. Птахофабрика яєчного напрямку з повним циклом виробництва складається з кількох цехів.

Цех батьківського стада, в якому кури перебувають разом із півнями і де одержують яйця для інкубації. Поголів’я цього цеху утримують, як правило, на підлозі й комплектують за рахунок купівлі яєць або курчат на племінних підприємствах.

У цеху інкубації одержують добових курчат для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада.

Цех вирощування молодняку до 60-денного віку, де вирощують, як правило, курочок клітковим способом. Використовують 4-5-ярусні кліткові батареї; інколи застосовують підлоговий спосіб. Потім поголів’я переводять у цех вирощування ремонтного молодняку, в якому утримують птицю до 140-150-денного віку для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада. Тут використовують 3-4- ярусні кліткові батареї. Молодняк для ремонту батьківського стада утримують на підлозі. Поширюється вирощування ремонтного молодняку від 1- до 140-150-денного віку тільки в клітках, оскільки птиця тут краще зберігається й розвивається.

Вирощений ремонтний молодняк переводять у цех батьківського стада, а основну частину – в цех промислового стада курок-несучок. Це основний цех птахофабрики, в якому одержують кінцеву продукцію. Тут курей утримують у клітках, як правило, по 5-6 голів. Використовують 1-4-ярусні кліткові батареї; причому перші автоматизовані (безперервне збирання яєць). Кліткові батареї мають обладнання для механізованого роздавання кормів, видалення посліду, водопостачання. У пташниках також встановлене обладнання для регулювання мікроклімату.

Промислове стадо комплектують, замінюючи все поголів’я одного приміщення після профілактиці заходів у ньому. Складають річний графік комплектування стада в пташниках. Крім перелічених цехів, до складу птахофабрики входять ще забійний і кормоцех, якщо виникає в ньому потреба, склад готової продукції з холодильником, цех утилізації посліду й різних відходів виробництва.

Промислове виробництво м’яса птиці. М’ясо птиці виробляють, вирощують курей, качок, індиків, гусей та інші види птиці. Найбільше м’яса одержують при вирощуванні курчат-бройлерів. Це високоефективна галузь, яка характеризується скоро спілістю, високоякісною продукцією, низькими витратами кормів. Вирощуванням курчат-бройлерів займаються, як правило, птахофабрики із замкнутим виробничим циклом. До їхнього складу входять такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування ремонтного молодняку, вирощування м'ясного молодняку, а також забою, приготування кормів, утилізації посліду та інших видів. Якщо птахофабрика одержує курчат із репродуктор них підприємств, то перші три цехи відсутні.

В основному цеху (вирощування м’ясних курчат) птицю утримують у клітках по 10-12 голів та на підлозі з глибокою підстилкою. Приміщення використовують інтенсивно – забезпечується 4,5-5,5-разове вирощування курчат за рік.

Важливе місце відведено цеху забою й обробки птиці, тому що перетримка курчат понад встановлений строк неефективна. У зв’язку з цим добова потужність його повинна відповідати денному виходу відгодованих курчат, тобто місткості одного пташника або одного залу, оскільки згідно з вимогами ветеринарної медицини його треба звільнити за один день. Вирощування гібридних курчат триває 56-63 дні. У пташниках і допоміжних цехах виробничі процеси механізовано і автоматизовано.

Ефективним з вирощування каченят на м’ясо, особливо при наявності водойм, де птиця може знайти значну кількість природних кормів.

На деяких підприємствах поширене виробництво гусячого м’яса. Цей вид птиці добре використовує пасовища і водойми. Гусенят реалізують у 65-70 днів живою масою 4-5 кг. Утримують їх до 20-денного віку в клітках, у теплих приміщеннях, а також на глибокій підстилці або план частій підлозі.

 

10.Організація підсобних виробництв і промислів

 

Аграрне виробництво передбачає раціональний розвиток ос­новних, додаткових і підсобних галузей, які лише в комплексі мо­жуть забезпечити ефективну діяльність аграрного підприємства будь-якої форми власності і господарювання. Розвиток сільсько­господарського виробництва і підсобної промислової діяльності в аграрних підприємствах сьогодення не тільки вигідне, але і об'єктивно необхідне.

Доцільність організації підсобних промислових виробництв і промислів та поєднання їх з сільськогосподарським виробниц­твом в аграрних формуваннях обумовлені сукупністю об'єктивно існуючих природних, соціальних, організаційних, технічних і технологічних факторів.

Головні завдання організації підсобних виробництв і промислів

• більш повне і рівномірне використання трудових ресурсів
протягом року;

• скорочення втрат сільськогосподарської продукції;

• додаткове залучення в господарський оборот місцевих сиро­
винних ресурсів;

• підвищення доходності підприємства;

• підвищення рівня оплати праці працівників;

підвищення рівня соціального розвитку села.

Від посіву до збирання озимих зернових культур проходить майже рік, а затрати праці на безпосередньому виконанні тех­нологічних операцій займають декілька днів. Аналогічна ситу­ація спостерігається в інших галузях рільництва, садівництві і виноградарстві. Все це зумовлює сезонність виробництва у землеробстві, нерівномірний розподіл і використання трудо­вих ресурсів протягом року, їх надлишок у міжсезонний період і нестачу в період масових польових робіт (догляду за посівами, збирання врожаю і інше). Тому одним із напрямів більш повно­го і рівномірного використання трудових ресурсів є організація в аграрних формуваннях підсобних виробництв і промислів, їх поєднання із розвитком галузей землеробства.

Об'єктивна необхідність поєднання в одному підприємстві сільськогосподарського виробництва з підсобними виробництвами обумовлена таким природним фактором як наявність місцевих сировинних ресурсів. При цьому дуже часто використовують дари лісів (заготівля плодів, ягід, березового соку, дикоростучих лікарських рослин і інше), місцеві будівель­ні матеріали (камінь, вапняк, глина, пісок, гравій і інші), виго­товлення художніх виробів з місцевих матеріалів, виробництво товарів і виробів господарського вжитку. При наявності на те­риторії підприємств великих запасів будівельної сировини, яка не використовується потужними промисловими підприємства­ми, або її недостатньо для організації їх, доцільно організову­вати невеликі виробництва місцевого значення на базі одного господарства або декількох на базі міжгосподарської коопера­ції. Раціональне використання наявних місцевих сировинних ресурсів шляхом організації підсобних виробництв і промислів в аграрних формуваннях дає можливість забезпечити потребу в них сільськогосподарських підприємств і населення, збільшити прибутки господарств. В даному випадку природні фактори ре­алізуються у взаємодії з соціальними і економічними.

Одним із важливих напрямків діяльності підсобних виробництв і промислів є переробка сільськогосподарської продукції. Причо­му, здійснення цієї діяльності може мати різні форми: переробка частини плодоовочевої продукції, яка не підлягає товарній реалі­зації, виготовлення продуктів харчування з тваринницької про­дукції (сир, масло, ковбаси, м'ясо і інше), рослинницької продукції (хліб, кондитерські вироби і інше), переробка відходів галузей рос­линництва і тваринництва, виготовлення товарів господарського вжитку шляхом переробки певних видів продукції. Важливим є та­кож переробка продукції дрібних господарств, включаючи особисті селянські господарства. Тому, добре розвинута сітка промислових виробництв у аграрних формуваннях дає можливість зберегти всю вироблену продукцію сільського господарства, звести до мінімуму її втрати, залучити в господарський оборот додаткові джерела міс­цевої сировини, забезпечити більш високу ступінь збалансованос­ті, координації і синхронізації всіх стадій виробництва, обробки, переробки, зберігання і реалізації продукції.

Організація підсобних промислових виробництв і промислів
виконує важливу соціально-економічну функцію не тільки стосовно сільськогосподарських підприємств та сільського насе­лення, але також шляхом виробництва і реалізації продуктів харчування, товарів народного споживання нехарчової групи, художніх виробів, будівельних і інших матеріалів, забезпечує потреби в них внутрішнього ринку, створюючи відповідне кон­курентне середовище.

Крім цього підсобні промислові виробництва і промисли об­слуговують основні і додаткові галузі сільського господарства, створюючи сприятливі умови для їх розвитку.

Розумне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва в одному підприємстві сприяє нормалізуванню об­міну речовин між людиною і природою, підвищенню родючості земель і продуктивності тварин, скороченню втрат вирощеної продукції, зменшенню транспортних і управлінських витрат і інших накладних витрат в розрахунку на одиницю продукції, тобто зниженню її собівартості.

Організація підсобних промислових виробництв і промислів – додаткове джерело грошових надходжень підприємств, адже доходи підприємств від промислової діяльності - це стійка, не­залежна від природних умов частина грошових надходжень, яка сприяє вирівнюванню доходів підприємства протягом року.

Розвиток підсобних промислових виробництв і промислів сприяє підвищенню оплати праці і матеріального добробуту працівників, соціального розвитку села шляхом перетворення аграрної праці в більш рівномірну, продуктивнішу, кваліфікова­ну і різносторонню.

Всі види підсобних виробництв і промислів можна класифіку­вати за певними ознаками: за відношенням до основної діяльності підприємства; за типом використовуваної сировини; за спеціалі­зацією; за характером технологічного процесу; за ступенем склад­ності технологічного процесу; за обсягами і видами продукції; за товарним характером; і т.д.

За відношенням до основної діяльності виділяють підсобні промислові виробництва і промисли пов'язані і непов'язані із сільським господарством. При цьому мається на увазі зв'язок за технологічним ланцюгом, оскільки в організаційно-економічному відношенні всі промислові підрозділи господарств тісно зв'язані із сільським господарством, адже вони є складовими частинами сільськогосподарських підприємств.

За типом використовуваної сировини підсобні промислові виробництва поділяються на: ті, що переробляють сільськогосподарську продукцію; ті, що добувають і переробляють несільськогосподарську сировину; ті, що виробляють промислову продукцію Класифікація підсобних виробництв і промислів за їх спеціалі­зацією є найсуттєвішою. За цією ознакою вони поділяються на:

Де першої групи належать кузні, майстерні з ремонту сільсько­господарської техніки, цехи з виробництва трав'яного борошна, при­готування кормових сумішей, комбікормові цехи (заводи) та інші. Діяльність цих підрозділів спрямована насамперед на забезпечення безперебійної роботи сільськогосподарського виробництва.

До другої групи відносять консервні та плодоовочеві цехи і заводи, цехи з переробки молока і м'яса, млини, крупорушки, олійні та інші.

До третьої групи відносять виробіток та переробка будівельних матеріалів, виробництво плівки, лісозаготівлі, лісопильні, столярні цехи (майстерні), художні промисли, швейні цехи, цегельні, виготов­лення металовиробів господарського вжитку і культпобуту та інші.

За характером технологічного процесу промислові вироб­ництва і промисли поділяються на: добувні і переробні.

За ступенем складності технологічного процесу промислові виробництва і промисли поділяються на прості, які складають­ся з одного безперервного процесу і складні, які охоплюють де­кілька самостійних процесів. За обсягами і видами продукції підсобні промислові вироб­ництва і промисли поділяються на: індивідуальні (виробництво одиничних видів продукції на замовлення); серійні (виробниц­тво зараннє встановленої партії або серії однотипних виробів); масові (безперервно повторюване виробництво однорідної про­дукції протягом тривалого періоду часу).

За товарним характером підсобні промислові виробництва і про­мисли є: нетоварні, які обслуговують дане господарство, товарні, які виготовляють продукцію або напівфабрикати для реалізації.

Якісно новим етапом у розвитку підсобних промислових виробництв у ринкових умовах є розширення сфери підсобної діяльності - надання послуг у сільській місцевості на основі роз­витку приватного підприємництва.

 

Ознаки класифікації підсобних виробництв і промислів

 

За відношенням до основної діяльності

- пов’язані із сільським господарством - непов'язані із сільським господарством

 

За типом використовуваної сировини

- ті, що переробляють сільськогосподарську продукцію - ті, що добувають і переробляють несільськогосподарську сировину - ті, що виробляють промислову продукцію

 

За спеціалізацією

-ті, що обслуговують основне виробництво -ті, що переробляють сільськогосподарську продукцію -ті, що виробляють промислову продукцію.

 

За характером технологічного процесу

-добувні -переробні

 

За ступенем складності технологічного процесу

-прості, які складаються з одного безперервного процесу -складні, які охоплюють декілька самостійних процесі

За обсягами і видами продукції

- Індивідуальні - серійні - масові

 

За товарним характером

- нетоварні - товарні

 

Рис.1. Схема класифікації підсобних виробництв і промислів.

 

 

В підсобних промислових виробництвах застосовують ін­дивідуальну і колективну форми організації праці. В ряді випад­ків, коли за технологією можливе виготовлення виробу поза при­міщенням підсобних виробництв, дозволяють видавати сировину і матеріали для переробки вдома у порядку і на умовах, визначе­них підприємством і у відповідності з діючим законодавством.

Правильна організація праці передбачає раціональне пла­нування робочих місць, їх оснащення і обслуговування, підбір, розстановку і навчання кадрів.