Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Принципи формування організаційного проекту виробництва↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 28 из 28 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Підприємство як виробнича система зі своїми підсистемами і службами є найскладнішою системою. Якщо для конструювання нової продукції та здійснення техніко-технологічних нововведень розробляються цільові проекти спеціалізованими підрозділами технічної підготовки виробництва, то проблема адаптації виробництва до виникаючих змін, його реорганізації залишається невирІшеною, або вирішується в процесі освоєння продукції, що значно затримує строки виходу на ринок, збільшує витрати, погіршує конкурентну позицію. У сучасних умовах загострення конкурентної боротьби зарубіжні компанії здійснюють регулярні реорганізаційні заходи з метою надання виробничим системам більшої гнучкості та мобільності зі створення та освоєння нової продукції з урахуванням усіх потреб і побажань споживачів. При цьому проектування продукції та виробництв з її виготовлення здійснюється паралельно. За допомогою сучасних комп'ютерних технологій спеціалізовані підрозділи компаній або фірми моделюють усі можливі комплексні конструктивно-технологічні й організаційно-виробничі рішення, у тому числі з дизайну, ергономіки, екології, безпеки, експлуатаційної привабливості виробів, архітектурно-будівельних і комунікативних характеристик виробничих споруд і приміщень, порівнюють отримані варіанти і вибирають для реалізації конкурентоспроможні. Реорганізація передбачає оцінку існуючої організації, розроблення нового порядку структурних зв'язків і відносин та впровадження спроектованих раціональних організаційних рішень, Етап розроблення проекту є ключовим, у свою чергу, його серцевиною Е повнота та адекватність теоретичного уявлення, на основі якого будується організація перетворень виробничої системи. За часів централізованої економіки були спроби формалізувати процеси організаційного проектування на рівні деяких великих під заводу на основі отриманої ліцензії була використана організаційна документація італійської фірми «РІАТ» і вперше у вітчизняній практиці розроблений комплексний проект організації виробництва виходячи з конкретних умов виготовлення автомобілів. В подальшому на підставі узагальнення накопиченого досвіду оув успішно реалізований аналогічний проект на Камському автомобільному заводі. Певні напрацювати в організаційному проектуванні були здійснені в Центрі наукової організації праці та уппав-ління виробництвом «ТОН» Міністерства промисловості засобів звязку СРСР. Результати використання організаційних проектів при будівництві нових і реорганізації діючих цехів, підприємств підтвердили їх ефективність, а саме забезпечили швидке освоєння виробничих потужностей і створення високоорганізованого виробництва, що відповідало найвищим на той час економічним вимогам Організаційне проектування економічно доцільне під час технічного переозброєння, реконструкції і розширення виробництва розроблення нових виробничих процесів або їх частин, дільниць цехів підприємств промисловості, & функціональних підрозділів (служб господарств), а також реалізації довгострокових і поточних програм реорганізації та вдосконалювання діючого виробництва. Під організаційним проектом, як правило, розуміють сукупність остаточних комплексних проектних рішень з організації пращ виробництва та управління, що спрямовані на забезпечення умов ефективного функціонування підприємства і призначені Оля впровадження та подальшого вдосконалення Організаційний проект (оргпроект) як складова частина ком Ціїі, завдання та зміст організаційного проектування. Головна мета організаційного проектування полягає в побудові раціональ Цілі організаційного проектування полягають у забезпеченні нироошщтву, що проектується, максимально можливої ефективності па стадії його експлуатації, використовуючи для цього засоби організації. Реалізація мети оргпроектування потребує вирішення комплексу проектнім завдань організації виробництва, праці та управління, що спрямовані на надання виробництву сукупності властивостей, які зумовлені вимогами зовнішнього середовища. При цьому використовується блочно-ієрархічний підхід до структурувапня ВС у функціональному аспекті, виходячи з вимог ринку- Предметом оргпроектуваніія є зв'язки та взаємовідносини, які визначають особливості процесу виробництва, його організацію та інтеграцію складових елементів виробничої системи, праці й управління, у тому числі в умовах комплексної автоматизації виробництва. Зміст оргпроекту складають організаційно-техиічні та інші рішення, а також заходи щодо їх реалізації, які спрямовані на раціональну організацію й оптимізацію структури та процесу функціонування ВС (рис. 14.3). Основні проектні рішення та заходи передбачають: а) визначення кількісного і якісного складу та співвідношення б) розроблення регламентів організаційних процесів у вироб в) створення нормативної бази організації виробництва для г) визначення характеру інформаційних зв'язків І потоків еле д) установлення економічних відносин між учасниками виро Вихідними даними для ор[проектування є проектні рішення, що отримані на попередніх етапах комплексного та організаційного проектування, а також результати комплексного техніко-економічпого обстеження виробництва і вивчення аналогів. За складом завдань та характером рішень, що приймаються, виділяють дві основних стадії або фази оргпроектувапня: 1) структурної організації; 2) організації функціонування ВС (робота механізму в динаміці на основі взаємодії всіх елементів і підсистем у різних режимах і виробничих ситуаціях). Етапи оргпроектуеапия. Залежно від розмірів підприємства, масштабу та типу виробництва, номенклатури та асортименту продукції, термінів освоєння виробничих потужностей, життєвого циклу виробів, що виготовляються, та ринкової ситуації проектування організації виробництва в загальному вигляді може проходити такі етапи: 1) передпроектна підготовка; 2) технічний проект; 3) робочий проект; 4) освоєння (впровадження) проекту та коригування за його результатами. Кожний з етапів має свої особливості, що вказують на конкретні напрями та роботи. Передпроектна підготовка охоплює розроблення загальної концепції організації виробництва; здійснення комплексного діагностування об'єкта проектування; розроблення техніко-економічного обгрунтування виробничої системи; формування та затвердження технічного завдання на проектування. Технічне проектування передбачає розроблення основних положень системи організації виробництва, принципів "її функціонування, методів узгодження з іншими підсистемами; прийняття рішень з інформаційного забезпечення І системи документообігу. Під час виконання робіт на цих етапах використовуються імітаційні та математичні моделі для вибору та обгрунтування принципових проектних рішень, дається опис спеціального програмного забезпечення, що призначене для реалізації функцій організації виробництва. На етапі робочого проекту розробляються комплекс робочої документації, структурні схеми, організаційно-планові розрахунки; формується нормативна та інформаційна бази; розробляються організаційні процедури та документи, що їх відображають; посадові інструкції та положення про підрозділи; стандарти підприємств, програмне забезпечення. При проведенні реструктуризації великих підприємств І формуванні «бізнес-одиниць» (відносно самостійних або самостійних підрозділів — малих підприємств) проектування організації виробництва доцільно здійснювати використовуючи типові проекти. У такому разі виконується один комплексний техноробочий проект. На етапі освоєння оргпроекту (пусконалагоджувальних робіт) особлива увага приділяється навчанню та психологічній підготовці персоналу; уведенню в дію нових інструкцій та положень; перебудові виробничої управлінської та загальної структур; запровадженню нових систем оплати та стимулювання праці па підприємстві. Прийняті на кожному етапі проектування організаційні рішення підлягають обов'язковому узгодженню і взаємозв'язку з проектними рішеннями, прийнятими паралельно в рамках інших розділів організаційного і комплексного проектів. Стадії (етапи) оргпроекту ваш ія цілком узгоджуються зі стадіями (етапами) комплексного проектування, що установлені відповідними нормативними матеріалами (ЄСКД, ЄС'ГД, ЄСПД).Результати оргпроектування, що призначені для використання и процесі експлуатації ВС, формалізуються у комплектиоргаппа ційно-планової та техніко-економІчної документації, яка об'єднує текстову, табличну і графічну частини. При цьому варто дотримуватись загальних правил і норм оформлення конструкторсько-технологічної документації в рамках ЄСКД і ЄСТД. Методи, принципи та ефективність оргпроектування. Комплексний характер завдань системної організації виробництва визначає необхідність розроблення оргпроекту з позиції системного підходу (аналогії з комплексним проектом ВС). Комплексний характер оргпроекту та етапність його розроблення зумовлюють тісний взаємозв'язок розділів і етапів, зміст яких має формувати систему проектних рішень, Побудова оргпроекту як системи проектних рішень здійснюється на принципах: цільової спрямованості; поступовості; нарощування; безперервності; інтегрованості; паралельності; модуль-ності; багатоваріантності та оптимальності. Відповідно до даних принципів і викладених положень проект повинен мати матричну будову: кожен елемент оргпроекту характеризується належністю до визначеного етапу оргпроектування відносно певної підсистеми ВС. При цьому ВС розглядається на кожному чи якомусь визначеному рівні оргструктури та етапі виробничого процесу. Дана схема, що відображає склад оргпроекту в термінологічних словах виробництва, може бути розширена чи деталізована до необхідних меж стосовно будь-якого локального об'єкта оргпроектування або ВС у цілому. Створення комплексних організаційних проектів потребує використання різних методів їх проектування. Наприклад, при індивідуальному проектуванні, де максимально враховуються особливості діяльності підприємства, застосовується оригінальний метод. У ринкових умовах він набув широкого розповсюдження в зв'язку з ресурсними чинниками та бажаннями замовників. За типовим методом значно скорочується час на проектування, завдяки використанню модульного способу (типових компонентів), коли декомпозиція системи здійснюється на рівні організаційного модуля, що є локальною частиною системи або підсистеми. Після того, як організаційні модулі відокремлені, для кожного з них приймається особливе проектне рішення. Проект системи компонується з одиничних рішень. У результаті формується індивідуальний проект з типовими елементами у вигляді організаційних модулів. У сучасній практиці набуває поширення система автоматизованого проектування, як найбільш прогресивний метод та ефективний засіб методичної підтримки завдань промислового ін жинірингу з включенням його в структуру функцій відповідних підрозділів апарату управління підприємством (фірмою), В основу автоматизованого оргпроектування покладено модульний спосіб, який передбачає побудову і підтримання в адекватному стані деякої глобальної моделі організації виробництва та автоматизоване створення відповідного проекту організації виробництва, що враховує характеристики конкретного об'єкта. Водночас обов'язковим є машинне документування проектних робіт. Моделювання здійснюється за допомогою математичних моделей виробничих систем, що дає змогу в тій або Іншій формі визначати параметри об'єкта або сукупність взаємодіючих чинників, що його характеризують, з мзтою отримання нової інформації про об'єкт, виявити сутність явищ, отримати знання про взаємозв'язки його складових елементів. Оцінка ефективності є важливим елементом розроблення проектних рішень, що вможливлює визначення рівня їх прогресивності. Підхід до оцінки ефективності різних варіантів організаційних рішень визначається їх роллю як характеристики системи управління виробництвом. Комплексний набір критеріїв ефективності формується з урахуванням двох напрямів оцінювання його функціонування: за ступенем відповідності отриманих результатів цілям виробничо-господарчої діяльності; за ступенем відповідності процесу функціонування виробничої системи об'єктивним вимогам до її змісту, організації та результатам. Критерієм ефективності під час порівнювання різних варіантів організаційних рішень є можливість повного і сталого досягнення кінцевої мети з відносно меншими витратами на виробництві. Організація проектних робіт. Оргпроектування здійснюється групою (групами) фахівців — системних організаторів виробництва (економістів-менеджерів з Інжинірингу, виробничих/операційних менеджерів), які працюють у тісному контакті з інженерам и-техноло гам и, системотехніками, програмістами і т, д. Досвід показав доцільність залучення на контрактних засадах зовнішніх консультантів з-помІж висококласних фахівців консалтингових фірм для проведення загальної діагностики підприємства та надання методичної допомоги в системному і комплексному організаційному проектуванні виробничих систем. При цьому безпосередньо на підприємствах для здійснення аналізу за напрямами та підсистемами ВС, проведення робіт з удосконалювання організації виробництва, праці та управління або технічного переозброєння, реконструкції, механізації та автоматизації виробництва, розроблення організаційних проектів рекоменду ється утворювати на базі підрозділів проектно-коиструкторської, технологічної та організаційно-планової підготовки виробництва тимчасові групи спеціалістів, на які також покладається відповідальність за впровадження чи вдосконалювання (розвиток) ВС. Оргпроектування може здійснюватися на підставі договору силами спеціалізованих проектно-конструкторських організацій як у рамках комплексного проектування ВС, так і цілеспрямовано за конкретними об'єктами. Слід зазначити, що важливу (якщо не визначальну) роль під час розроблення та реалізації організаційних проектів відіграє персонал підприємства. Його активність, зацікавленість, готовність до змін та професійна підготовка до розв'язання нових завдань, здібність працювати в єдиній команді дає можливість проводити швидко та ефективно проектні заходи з реформування, реорганізації та реструктуризації. Умовою успішної роботи та розвитку будь-якого підприємства в конкурентному середовищі вважається здійснення програм безперервної підготовки і перепідготовки всіх керівників, спеціалістів та робітників. 14.2. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ Системний аналіз як інструмент діагностування. Будь-яке проектування починається з загального аналізу існуючих зразків продукції або виробничих процесів. Суть аналітичних процесів полягає у визначенні специфічних особливостей елементів, операцій шляхом поступового переходу від загальних характеристик об'єкта дослідження. Системний аналіз визнаєгься як найефективніший інструмент діагностування та об'єктивне джерело Інформації для раціоналізації виробничих операцій, процесів і системи виробництва в цілому. Необхідність системного аналізу може бути зумовлена низкою причин: змінами у виробничих Інструментах та обладнанні, мо-дифікацісю дизайну, конструкції виробу або виготовленням пової продукції, заміною матеріалів або змінами в технологічному процесі, законодавчими, урядовими рішеннями (інструкціями) та іншими чинниками (наприклад, нещасні випадки на виробництві в процесі експлуатації виробів, проблеми з якістю, екологією, здоров'ям користувачів тощо). Системний аналіз здійснюється як щодо діючих виробничих процесів, операцій, так і розроблюваних. Процедура діагностування діючого процесу полягає в спостереженні за ним, а потім у виробленні методів його вдосконалення. Аналізуючи неіснуючий процес, аналітик-проектувальник повинен покладатися на робочі інструкції і свою здібність уявити процес у дії. Основні етапи системного аналізу (діагностування) процесу. 1. Зібрати фактичні дані про інструмент, устаткування, мате 2. Якщо процес уже здійснюється, необхідно з'ясувати погля 3. Досконало вивчити і зафіксувати існуючий метод виконан
4. Ретельно проаналізувати виробничий процес за кожною 5. Розробити нові методи виконання виробничого процесу. 6. Упровадити нові методи. 7. Проаналізувати результати впроваджених нових методів здійс Розроблення виробничого процесу визначає зміст роботи. Систематичний аналіз виробничого процесу спрямований на пошук відповіді на питання: «Яким чином він (процес) має виконуватися»? При виборі ефективного процесу застосовується вимірювання, яке визначає відрізок часу, що необхідний для виконання цього процесу чи роботи (операції)- Цей час може бути використаний для планування трудових ресурсів, оцінки витрат праці, складання графіків, бюджету, створення систем стимулювання. Нормативний час на процес (роботу, операцію) характеризує його (їх) зміст, швидкість, використання певних методів, інструментів, устаткування, сировини, матеріалів, систему організації та обслуговування робочих місць. При діагностуванні виробничих систем з метою підвищення їх продуктивності використовується комплекс техніко-економічних показників, які відображають стан тих чи інших сторін організації виробництва: 1) Показники, що відображають результативність (ефективність) організації виробництва: коефіцієнт виконання планових завдань; коефіцієнт ритмічності; коефіцієнт виконання планів-графїкІв постачань; коефіцієнт роботи устаткування; коефіцієнт завантаження устаткування; коефіцієнт використання робочого часу устаткування; коефіцієнт використання виробничої потужності; коефіцієнт сполученості агрегатів, дільниць, цехів; коефіцієнт пропускної спроможності устаткування. 2) Показники, що характеризують ступінь реалізації наукових принципів організації виробничих процесів: коефіцієнт безперервності виробничого процесу; коефіцієнт паралельності;коефіцієнт пропорційності; коефіцієнт спеціалізації робочих місць; коефіцієнт предметної, по детальної технологічної спеціалізації. 3) Показники, що відображають стан організації виробництва за підсистемами: а) в елементному розрізі: коефіцієнт організації робочих місць; коефіцієнт прогресивних методів організації роботи; коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією; коефіцієнти, що характеризують організацію функціонування знарядь праці та організацію руху предметів праці; б) у функціональному розрізі; коефіцієнти, що характеризують організацію технічної підготовки виробництва (комплектності,суміщення), основного виробництва, інфраструктури тощо. Таким чином, аналіз дає змогу зіставити фактичні значення показників з еталонними і визначити причини їх розбіжності. Це сприяє виявленню і використанню в короткий термін резервів удосконалювання організації виробництва на підприємстві. Відомо, що високий рівень організації праці та виробництва забезпечує успішну ефективну діяльність робочих, місць, підрозділів підприємства в цілому. Оцінка рівня системи організації виробництва. Просторове сполучення елементів виробничого процесу знаходить своє відображення в різних варіантах і формах побудови виробничої структури підприємства, цеху, дільниці. Часове сполучення всіх елементів виробничого процесу полягає в організації узгодженого у часі руху деталей І виробів за рахунок раціонального вирішення складного комплексу завдань системи оперативно-виробничого планування та управління. Виробнича структура безпосередньо впливає на формування організаційної структури та на рівень техніко-економічних показників. Кількісна оцінка рівня організації виробництва в поєднанні з якісним аналізом його стану є дійовим інструментом виявлення та реалізації внутрішньовиробничих організаційних резервів підвищення ефективності виробництва. З позицій системного підходу оцінювання та аналіз виробничої структури здійснюються в трьох взаємопов'язаних аспектах: функціональному, елементному, організаційному. У функціональному аспекті вивчається та визначається коло функцій, які виконує робоча система (підрозділ), що дає змогу оцінити правильність функціональної побудови виробничої системи, оптимізувати потужності та річну виробничу програму. Елементний аспект передбачає дослідження та оцінку ступеня повноти і раціональності використання елементного складу того або іншого підрозділу підприємства, визначення рівня завантаження устаткування та виявлення кількості надлишкового устаткування, Аналіз організаційного аспекту ВС установлює структуру системи, ясну і точну мету для кожної її структурної частини і дає можливість оцінити раціональність та ефективність організаційної побудови підрозділу, визначити рівень кооперації та пропускної. Системний аналіз рівня організації виробництва проводиться з позиції повноти реалізації її основних принципів як при формуванні структури, так і в процесі функціонування даного підрозділу. Виходячи з цього, оцінка системи організації виробництва (СОВ) у цілому на підприємстві формується на підставі оцінок на рівні виробничих підрозділів — дільниць, цехів (рис. 14.4). Такий підхід застосовується для новостворених виробничих систем. На кожному ієрархічному рівні СОВ оцінюється в трьох взаємопов'язаних напрямах: функціональному, елементному й організаційному. При діагностуванні діючих підприємств (виробничих систем) спершу аналізу підлягає організаційна побудова підрозділів, а потім функціональна та елементна. Це пояснюється тим, що діюча виробнича структура, її організація вможливлюють підвищення якості функціонування виробничої системи за рахунок раціоналізації функціонального змісту і приведення елементного складу у відповідність до необхідних ресурсів. Як видно з рис. 14.4, оцінка рівня СОВ на підприємстві складається з трьох рівнів показників: узагальнюючих (верхній), результуючих (середній) та окремих (нижній). До узагальнюючих належать показники рівня СОВ на дільницях і в цехах, до результуючих - - показники рівня організаційної, функціональної та елементної побудови. На нижньому рівні розраховуються показники відносно до організаційної, функціональної та елементної побудови підрозділу І відображають: • в організаційному розрізі — ступінь ефективності побудови • у функціональному розрізі - - ступінь повноти виконання ■ в елементному розрізі — рівень використання елементів, що входять до системи. Розрахунок показників здійснюється знизу вверх, починаючи з рівня дільниці, де конкретний прояв має форма спеціалізації та раціональної побудови виробничого процесу. Оцінка рівня організаційної побудови цеху, дільниці. Рівень організації виробництва визначається його типом. Основною параметричною характеристикою типу виробництва є коефіцієнт закріплення операцій (К.1Л), який показує середню кількість технологічних операцій, що виконуються на одному робочому місці дільниці (цеху) протягом місяця. "Гак, високий рівень спеціалізації робочих місць у масовому виробництві характеризує високий рівень організації виробництва. Для діагностики організаційного рівня виробництва проводять дослідження екстенсивної (розгорнугої в просторі) та інтенсивної (у часі) виробничої структури. Організація як процес являє собою єдність екстенсивної та інтенсивної структур, поза цієї єдності вона не існує. Визначальною (первинною) структурою, що зумовлює організацію, виходячи з генетичного принципу, є екстенсивна структура. Для опису екстенсивної структури застосовують просторову декомпозицію мережі зв'язків елементів системи. Мережа стійких зв'язків між елементами системи відображає її внутрішню структуру (морфологію), а зв'язки з навколишнім середовищем - - зовнішню структуру. Внутрішня структура системи об'єднує технологічну, виробничу та організаційну структури. Взаємодія елементів технологічної структури має силовий (енергетичний) характер. Виробнича структура характеризує мережу потоків предметів праці або продукції. Організаційна— мережу переважно інформаційних потоків. Найістотнішими ознаками виробничої структури системи є її склад, форма, спеціалізація та структура (склад І рівень) кооперованих зв'язків. Ефективними вважаються цільові форми спеціалізації підрозділів — предметна та подетальна. При переході від технологічної спеціалізації до предметної та подетальної рівень організації виробництва підвищується. Структуру коопераційних ^зв'язків характеризує мережа зв'язків, моделлю якої є графік. Його вершини відображають елементи системи, а дуги — їх зв'язки. Рівень зв'язків у кооперації є критерієм прогресивності І раціональної організації побудови ВС. При низькому рівні зв'язків забезпечується максимум пропускної спроможності ВС за обсягом виробництва. До основних характерних зв'язків належать: фізичне наповнення, направленість, тривалість, напруженість (потужність) та роль у системі. За фізичним наповненням зв'язки можна поділити на предметні (речові), інформаційні та змішані. За направленістю зв'язки поділяються на прямі, зворотні, контр-зв'язки та нейтральні (фіктивні). Напруженість зв'язків характеризує кількість деталей (складальних одиниць) та виробів, які перебувають у ру^сі між підрозділами та їх елементами. Цілісність виробничої системи забезпечується тоді, коли потужність існуючих зв'язків між її елементами більша, ніж напруженість їх зв'язків з навколишнім середовищам. Напруженістьпредметних зв'язків оцінюється за інтенсивністю потоку деталей, операцій, складальних одиниць або виробів. Роль зв'язку у ВС визначається характером його впливу на перебіг виробничого процесу. Формування істотних зв 'язків елементів, упорядкування розподілу їх у просторі і часі характеризує виникнення організованості у виробничій системі. Відображення зв'язків у структурі здійснюється методом графічного моделювання виробничих потоків на основі теорії графів, що розглядає різні форми взаємозв'язків між окремими просторовими елементами. На рис. 14.5 зображено граф зв'язків (виробничих потоків), що характеризує рух деталей, складальних одиниць і виробів між підрозділами цеху Мінімізація досягається на основі таких обмежень: а) виробництво має бути технологічно замкнутим на кінцевий продукт (виріб, складальні одиниці, деталі); б) дільниці за кількістю робітників мають відповідати нормам керованості; в) пропускна спроможність дільниць має бути пропорційна напруженості виробничих потоків; г) цільове (подетальне або предметне) профілювання дільниць має ґрунтуватися на всебічному обліку конструктивних та технологічних особливостей деталей, вузлів, виробів, що виготовляються. При аналізі рівня спеціалізації і кооперування всю номенклатуру продукції, що обробляється, поділяють на дві групи: власну, яка виготовляється в даному підрозділі, та коопераційну, яка обробляється у двох або більше підрозділах однієї чи різних виробничих систем. Коопераційна продукція з точки зору технологічної і економічної доцільності розподіляється на вироби з виправданою та вироби з невиправданою кооперацією. Невиправдана кооперація характеризується фіктивними маршрутами, коли, наприклад, деталі повертаються з термічного в механічний цех для передачі в цех комплектації або в складальний цех. Екстенсивна складова виробничої структури характеризується коефіцієнтом питомої ваги зовнішньої кооперації за кількістю передач предметів обробки {Кек), відносно внутрішніх зв'язків, які визначаються за формулою:
апаратури, 5 — печатних плат. Стрілками показані напрямки руху виробничих потоків між ними. Напруженість потоків відображена абсолютною величиною (цифрою) біля стрілки. Графік зв'язків дає уявлення про ступінь замкненості обробки продукції в межах даної виробничої системи, про рівень напруженості її зв'язків з іншими системами, а в цілому— про її організаційний рівень. Метод графічного моделювання дає можливість шляхом аналізу та синтезу забезпечити мінімізацію кількості виробничих потоків за рахунок перерозподілу їх напруженості. ром та закріпленням за нею номенклатури деталей з високим ступенем подібності за конструктивно-технологічними ознаками. Наприклад, для приладобудування достатнім увижається ступінь відповідності не менше 0,85. Таке значення робить можливим створення групової поточної лінії. Обмеження зовнішніх зв'язків зумовлюється метою ВС і має відповідати критерію ефективності цеху, дільниці. Оцінка інтенсивної (КІН) складової виробничої структури здійснюється за допомогою коефіцієнта частки зовнішньої кооперації за трудомісткістю, який розраховується за формулою: де Тм — сумарна трудомісткість обробки деталей за межами даної ВС (по кооперації"), нормо-год; Тдс — сумарна трудомісткість обробки деталей у межах даної ВС, нормо-год. Коефіцієнт К„, як норматив має встановлюватися для кожної ВС розрахунковим шляхом. Він характеризує ступінь замкненості обробки предметів, що закріплені за даною ВС, а також тривалість зв'язку і роль у системі, вплив на тривалість виробничого циклу, швидкість проходження деталей у процесі виробництва, і відповідно, на оборотність оборотних коштів. Таким чином, доведення коефіцієнта закріплення операцій (Кзо) і коефіцієнтів зовнішньої кооперації (за кількістю передач предметів праці (/ґе) та за трудомісткістю (К,„)) до раціонального рівня сприяє підвищенню організаційного рівня ВС. За даними досліджень, доведення величини значення Кзл майже до одиниці забезпечує: підвищення спеціалізації робочих місць за рахунок скорочення номенклатури деталей, що обробляються (у 3—5 разів), міждільничної кооперації (10 разів), зменшення втрат часу на переналагодження (у 1,5-—2 рази); скорочення міжопераційних перерв (на 30—40%); розширення можливостей упровадження групових і поточних методів обробки, комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищення відповідальності колективів дільниць за кінцевий результат роботи цеху, створення умов для суміщення професій, багатоверстатного обслуговування, колективних форм організації праці. Крім того, зниження значень коефіцієнтів К^.о, К& К\„ скорочує тривалість виробничого циклу, величину незавершеного виробництва за рахунок упорядкування руху предметів праці, змен- шуються міжопераційні пролежування, які в одиничному виробництві становлять 66—-80 %. Оцінка рівня функціональної побудови цеху, дільниці. Аналіз організаційного рівня дає змогу за формою спеціалізації ВС виробничого підрозділу визначити його сукупну та окремі функції. Наприклад, дільниця спеціалізується на виготовленні деталей, де сукупною функцією є механічна обробка. Конструктивно-технологічна і планово-організаційна характеристики даної деталі визначають, у свою чергу, склад та зміст окремих функцій підрозділу. Технологія зумовлює вид обробки, наприклад: токарна, фрезерна, розточувальна, шліфувальна та ін. При аналізі виробничої системи не слід плутати поняття «мета» та «функція». Для визначення мети треба відповісти на запитання: «Що повинна робити ВС?» Аналіз функцій починається з відповіді на питання: «Як дана ВС має виконувати цю роботу?» Склад та зміст функцій визначають структуру елементів виробничої системи. Важливо для раціональної функціональної побудови ВС забезпечити відповідність структурі елементного складу структури робіт, що передбачена планом. Після номенклатурно-кількісного розгляду позицій виробничої програми за кварталами та місяцями вирішують це завдання під час планування обсягів виробництва, де здійснюються послідовні розрахунки необхідних та існуючих ресурсів за групами технологічно взаємодіючого устаткування, щоб визначити можливості виконання робіт у намічені терміни. Необхідні ресурси (наприклад, верстати) за трудомісткістю (нормо-годин) за місяцями розраховують за формулою: 60-/Ґ„ Де 'шту — сумарний штучний час обробки м деталі на операціях даноїУ-ї групи устаткування, нормо-хв; Л/і — місячна програма випуску (-Ї деталі, шт.; К„л, та К® — коефіцієнти, що враховують по;-й деталі відповідно витрати підготовчо-завершального часу (1,01 —1,10) та технологічно неминучі втрати від браку (1,01—1,05); ні — кількість номенклатурних позицій детале-операцій за місячною програмою; Кві — коефіцієнт виконання норм у поточному місяці, що плануються по /-й групі устаткування (Ка, > 1). Існуючі (фактичні) ресурси (Фру) — ефективний місячний фонд робочого часу _/-ї групи устаткування визначається за формулою: і-А ФВО5 Т' р/ ^ ^ ^ ЮО де В]—- кількість верстатів ву'-й групі устаткування; £>— кількість робочих днів у розрахунковому місяці; 5} — змінність роботиу'-ї групи устаткування; Т/ — тривалість зміни зау-ю групою устаткування; 1 - Ру — утрати часу, які плануються на ремонт у-ї групи устаткування (2—4 %). Необхідні та існуючі ресурси розраховуються на всі пупи або різновиди устаткування даної виробничої системи (наприклад, дільниці) та системи вищого рівня, до якої вона входить (цеху і відповідно підприємства). Відхилення в ресурсах необхідних та існуючих розраховуються за формулою: Для збалансованості завантаження устаткування при нестачі ресурсів здійснюють оперативні заходи: частину робіт передають на Інші, однотипні верстати, поліпшують технологію, використовують міждІльничну кооперацію, збільшують змінність роботи устаткування та ін. У разі надлишку ресурсів у
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 311; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.40.216 (0.015 с.) |