Основні елементи оснащення робочого місця

Тип оснащення	Елементи оснащення
Основне технологічне обладнання	Верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, пульти дистанційного управління та ін.
Допоміжне обладнання	Складальні, зварювальні, випробувальні стенди, підлогові транспортери, рольганги, склізи для переміщення матеріалів, інші засоби транспортування, підйомні пристрої і крани тощо
Організаційне оснащення	Засоби для розміщення і зберігання пристроїв, інструментів, допоміжних матеріалів, запасних частин і документації, виробнича тара і меблі, засоби сигналізації і зв’язку, освітлення та догляду за обладнанням і робочими місцями, огороджувальні і захисні пристрої, предмети виробничого інтер’єру
Технологічне оснащення	Пристрої та інструмент (різальний, вимірювальний, допоміжний)

 

Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

З огляду на роботу, яка виконується, тип і характер виробництва, технологічного процесу робоче місце комплектується: основним технологічним устаткуванням; допоміжним устаткуванням та оснащенням (транспортні засоби, пристрої та інструмент); організаційним оснащенням (робочі меблі-стелажі, інструмен­тальні тумбочки, шафи для розміщення і збереження пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів тощо).

Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця знаходяться на робочому місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий період.

Тимчасові елементи устаткування робочого місця — це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. Їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

Спеціальні робочі місця оснащуються повним комплектом необхідних компонентів для виконання конкретних операцій. Спеціалізовані та універсальні робочі місця комплектуються тільки тими предметами, які використовуються постійно, а решта доставляється періодично через систему обслуговування за вимогами.

Серед обов’язкових умов раціональної організації трудового процесу передбачається певний порядок розташування всіх необхідних компонентів для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.

Планування робочого місця — це просторове розміщення засобів, предметів праці і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів відчуття людини.

Кожне робоче місце має зовнішнє і внутрішнє технологічне планування.

Зовнішнє технологічне планування (просторово-технологічне) визначає параметри певної площі та розміщення за вимогами технології всіх елементів робочої системи (місця) для виконання технологічних операцій виробничого процесу відносно інших робочих місць на дільниці.

Зовнішнє технологічне планування робочого місця проектується з урахуванням робочого та допоміжного простору (зони). При цьому на схемі планування виділяється робоча зона й зона праці (основна) та зона підходу (допоміжна).

Робоча зона — це тримірний простір, що обмежується досяжністю рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса на 180° та переміщення робітника на один-два кроки. У цій зоні розташовуються знаряддя та предмети праці, що постійно використовуються в роботі.

У допоміжній зоні розташовуються предмети, які використовуються рідше, та елементи інтер’єру робочого місця.

Загальні вимоги до планування робочого місця такі:

· розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи;

· виключення можливості травмування;

· устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу;

· основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування;

· предмети постійного користування мають бути в стані близь­кому до робочого;

· оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини;

· предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

Під час проектування організації робочого місця на базі типового проекту структура та зміст його уточнюються, конкретизуються і доповнюються у відповідності до організаційно-технічних умов і специфічних особливостей конкретного технологічного і трудового процесів.

Конкретизованим викладенням проекту організації трудового процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов’язковим.

Карта організації праці зазвичай містить такі розділи:

1. Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).

2. Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу).

3. Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів).

4. Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку).

5. Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов).

6. Норми затрат праці.

7. Вимоги до виконавця роботи.

8. Режим праці та відпочинку.

9. Загальні техніко-економічні показники.

Технологічне планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності:

1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки.

2. Здійснюють прив’язку допоміжного обладнання (підйомно-транспортних засобів тощо), яке постійно використовується для основного технологічного устаткування.

3. Визначають раціональне місцезнаходження працівника відносно основного технологічного устаткування.

4. Визначають найзручніше (на мінімальній відстані від працівника) місце розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією.

5. Оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць.

Результат, який очікується від комплексно обладнаного робочого місця, можна досягти тільки за умови своєчасного і достатнього його обслуговування всіма необхідними компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.

Завдання обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту без­посередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

· енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

· транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

· підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

· інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

· налагоджувальна — налагодження і регулювання технологіч­ного устаткування;

· міжремонтна — профілактичне обслуговування;

· контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

· облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.;

· господарсько-побутова — забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом, прибирання приміщень.

Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів виробництва (табл. 4).

Таблиця 4

Форми обслуговування робочих місць за типами виробництва

Форма обслуговування	Тип виробництва
За заздалегідь розробленим стандарт-планом (примусова система)	Масове і великосерійне (для умов сталого виробничого процесу)
Планово-попереджувальне згідно з календарним планом-графіком	Серійне виробництво (при регулярному повторенні випуску виробів протягом місяця)
Чергове обслуговування за викликами з робочих місць зі збереженням планово-попереджувального обслуго­вування	Одиничне і дрібносерійне виробництво (при малому і нерегулярному повторенні випуску виробів)

 

У сучасних умовах господарювання дедалі біль­шого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки і привабливості праці.

Умови праці — це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, тощо) характеру.

До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:

· фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;

· нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі вимоги до якості, точ­ності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене;

· робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) — обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

· монотонність роботи — незначна, середня, підвищена;

· температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні;

· забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);

· виробничий шум (частота, сила — помірна, підвищена і сильна);

· вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);

· освітленість у робочій зоні (у люксах — нормальна, недостатня або осліплююча).

Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у працюючих дискомфорт.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби (рис.2), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

 

Рис. 2. Зміна працездатності протягом робочої зміни:

а — час входження в роботу; в — період найбільш сталої працездатності;
с — період утоми

 

Кількість регламентованих перерв на відпочинок визначається залежно від ступеня і характеру стомлення. Перерви на відпочинок установлюються в періоди, які трохи випереджають зниження працездатності, для того щоб запобігти різкому розвиткові стомлення.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін на добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця зараховують до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці; зі шкідливими і важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.

 

ТЕМА 4: «НОРМУВАННЯ ПРАЦІ»

1. Вимірування праці