Організаційні основи виробничих систем

 

У будь-яких системах кожен елемент по­трібен для підтримання і функціонування всієї системи і поза неї існувати не може. Це є проявом системної залежності й організа­ції. Системи формуються і функціонують на основі загальний (універсальних) законів і окремих принципів. Усі закони і прин­ципи організації діють взаємопов'язано.

Принципи організації - - основні правила, то відображають загальні універсальні закони організації. Принципи розробляють­ся на підставі аналізу повторюваності реальних процесів організації виробництва і перевіряються практикою. Вони об'єктивні й обов'язкові. Алє знання принципів ще не гарантує успіху. З роз­витком і удосконаленням самого виробництва, створенням нових законів можуть вироблятися нові принципи та уточнюватися іс­нуючі.

Основний закон організації —- закон синергії— полягає в тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємозалежність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування. У виробничих системах організаційний ефект має такі складові, як спеціалізація, синхронність, ритміч­ність. Джерелом додаткової енергії такої системи с взаємопоси­лення сукупності її елементів. Ефект посилення індивідуальних дій покладений в основу створення виробничих систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу-синтезу визначає те, що процеси роз­поділу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповню­вати протилежними процесами: з'єднання, універсалізації, інтег­рації і т.д. Використання цього закону передбачає вибір ознак або підстав спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з’єднання (групування) у нові класи. Закон ставить вимогу роз­поділу діючих систем на підсистеми (елементи) з метою, наступ­ного перегрупування (трансформації) у нові системи для забезпечення їх ефективного функціонування.

Закон пропорційності означає потребу певного співвідношен­ня між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності і підсистеми (елемента) одночасно є підціллю діяльності системи.

 

 

 

 

Рис. 1 Структура виробничої системи

 

 

 

Згідно з законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на економію витрат своїх ресурсів.

Важливий висновок випливає із закону організованості-інформованості, відповідно до якого в системі не може бути біль­ше порядку, ніж інформації.

Кожна виробнича система як організація, йдеться в законі онто­генезу, у своєму розвитку проходить фази життєвого циклу: на­родження, становлення, розквіту, згасання.

Під законом організації виробничих систем розуміються не­обхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами вироб­ничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем. Закони організації виробничих систем утворюють систему законів, які взаємозалежні і взаємообумовлені, а всі разом становлять ціле. Основні групи законів організації уклада­ються в такій послідовності: закони статики, закони розвитку.

Закони статики організації виробничих систем:

1.Закон відповідності виробничих систем цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб. Виходячи з вимог цього закону:

- цілевизначення системи, її підсистем і елементів передбачає
розроблення системи цілей, підцелей і шляхів їх здійснення;

- функціонування системи, підсистем І елементів оцінюються
виміром ступеня досягнення мети;

- безперервність функціонування системи зумовлена необхід­ністю постійного досягнення цілей, що змінюються, та підви­щенням ефективності виробництва.

2.Закон відповідності організації виробничої системи зовніш­ньому середовищу. Зумовлений відкритістю цих систем та взає­модією їх з динамічним зовнішнім середовищем він потребує відповідності:

- економічним законам;

- державному устрою (правовим законам, нормам, інструкці­ям тощо);

- системі вищого рангу;

- рівня спеціалізації та кооперування зовнішньому середовищу;

- екологічним стандартам (допустимі викиди виробничої си­стеми в навколишнє середовище).

3. Закон відповідності елементів виробничої системи один одному. У процесі створення і функціонування виробничої системи достатньо чітко формулюються вимоги до продукції (послуг), яку вона виготовляє, а також до параметрів сировини та матеріалів відповідно до обраної технології. Тому насамперед важливе зна­чення має відповідність технологічного процесу сировині та продукції.

Матеріальні елементи системи інтегруються и підсистеми від­повідно до спеціалізації, визначеної технологією обробки матері­алів чи складання виробів. Тому всі підсистеми мають відпові­дати одна одній і системі в голому.

Кожен елемент виробничої системи, виходячи з вимог резуль­тативності, має бути раціональним (з погляду параметрів спеціа­лізації, устаткування, форми організації праці — індивідуальна, колективна, багатоверстатна, а також планування й оснащення робочого місця, кваліфікації робітника, що його обслуговує). Та­ким чином, вимога раціональності елементів виробничої системи зумовлює необхідність відповідності кваліфікації робітників устаткуванню і технологічному процесові.

На стадії організаційного проектування можна достатньо точ­но сформулювати функції кожного елемента системи і досягти відповідності коленого елемента виробничої системи функції, що виконується.

4. Закон відповідності зв'язків елементів виробничих систем м властивостям і сутності системи.

У системах усі елементи об'єднані між собою зв'язками взаємо­дії (наприклад, верстат і робітник, що його обслуговує), матеріаль­ними, енергетичними, інформаційними та іншими зв'язками. Крім формальної службової інформації, у виробничій системі циркулює також неформальна, особиста інформація, яка впливає на поведінку всіх категорій працюючих людей. Класифікують зв'язки с елементів виробничої системи за такими ознаками:

1)За характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

• жорсткі матеріальні зв'язки — предмети праці передаються для обробки з одного до певного іншого робочого місця (якщо виробляються різні предмети праці, тоді кожен предмет передається тільки одному робочому місцю, але таких місць може бути кілька);

• альтернативні матеріальні зв'язки — предмети праці переходять на одне з багатьох робочих місць;

• компенсаційні альтернативні зв'язки — предмети праці спочатку надходять на склад, а потім або на інший склад, або на робочі місця.

Жорсткі й альтернативні зв'язки використовуються в потоковому чи зміно-потоковому виробництвах, компенсаційні — у всіх організаційних типах виробництва. Матеріальні зв'язки передба­чають визначення виду транспортних засобів, їх кількість, а також значною мірою обсяг вантажопотоку.

2)За характером взаємовідносин у часі:

• постійні— притаманні масовому виробництву;

• циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі ви­робництва;

• випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву,

3)За характером складності елементів:

• прості, які діють на робочому місці при одному «вході» і одному «виході» для матеріальних зв'язків;

- складні — зумовлені поліструктурністю виробничих систем і множиною зв'язків кожного елемента з підсистемами та інши­ми елементами системи. При цьому стохастичні зміни в системі і зовнішньому середовищі визначають використання не тільки по­стійних, а й альтернативних (ситуаційних) та компенсаційних зв'язків.

В практичній діяльності велика увага приділяється спрощенню зв'язків системи. Доцільність спрощення зв'язків зумовлюється перевагами предметної спеціалізації перед технологічного.

4) За характером впливу обставин на взаємовідносини:

• упорядковані, які являють собою намагання спростити зв'яз­ки, забезпечивши їх незмінність у часі;

• еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв'язків з одними елементами системи на зв'язки з іншими елементами. Така здатність до зміни системи випливає з умови створення її структури на зв'язках елементів, що входять до складу системи. Еластичність зв'язків дає змогу обминути елемен­ти виробничої системи, що виявилися непрацездатними, і відпо­відно підвищити надійність системи, а також локалізувати нега­тивні впливи середовища.

Зв'язки між елементами виробничої системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організа­ційних підсистем. Тому необхідні відповідність просторової та організаційної структур, міцність зв'язків між елементами вироб­ничої системи.

5) Закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль.

Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрами функціонування системи. Таким, наприклад, як відхилення рівні пропускної спроможності робочих місць та інших підрозділів, що виникають унаслідок змін попиту споживачів, відмов устаткуванні та інструменту, коливання термінів постачання ресурсів, з’явлення на роботу персоналу за спеціальностями та інших причин.

Резерви виробничої системи при їх різноманітності можна згрупувати таким чином:

- організаційні резерви створюють можливість перебудові
структури системи (наприклад, просторової структури — шляхом зміни зв'язків елементів, їх функцій; часової структури -
змінюючи послідовність робіт). Іноді вони сприяють передачі або
отриманню деяких робіт даною виробничою системою в процес
перерозподілу завдань з іншими виробничим системами;

- інтенсивно-екстенсивні резерви, що забезпечують тимчасову зміну інтенсивності роботи устаткування та робітників (наприклад, зміни швидкості операції різання), збільшення тривалості роботи устаткування (наприклад, збільшення кількості змін) та елементів системи (понаднормовані години роботи робітників);

• ресурсні резерви об'єднують резерви устаткування, робітни­ків, незавершеного виробництва, інструментів, матеріалів тощо
Наприклад, проблеми, пов'язані з відмовою верстата, можуть
усуватися різними шляхами: використанням накопиченого неза­вершеного виробництва, введенням у роботу резервного верста­
та, передачею операції па інші верстати і т. д.

Для організації будь-якої виробничої системи важливо мати уявлення про конкретність резервів, відповідність розміщення резервів місцям виникнення потреби в них.

На відміну від ресурсів указані резерви взаємозамінні. Спів­відношення в заміні резервів непостійні і залежать від рівня на­сиченості даним резервом.

Для виробничих систем найефективнішими вважаються резер­ви часу та інформації. Резерви часу розглядаються як можливість зміни черговості робіт. Резерви інформації передбачають наяв­ність варіантних технологій, дозвіл на заміну матеріалів, інстру­менту та ін. З погляду економічності найвагоміші резерви ін­струменту, незавершеного виробництва, на відміну від резервів устаткування та робочої сили. Для робочої сили економічно до­цільним є суміщення професій, багатоверстатного обслуговуван­ня і колективних форм організації праці.

Умови економічності виробництва та управління ставлять зав­дання оптимізації видів та величини резервів. Під оптимізацією резервів розуміється встановлення оптимальної величини кожно­го конкретного виду ефективних резервів.

6) Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробни­ча система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімаль­ними зв'язками від інших систем.

Завершеність виробничої системи та її підсистем полягає у створенні структури, яка б сприяла досягненню мсти, що стоїть перед системою, мати чіткі й обмежені зв'язки з зовнішнім середо­вищем і не містити зайвих підсистем і елементів.

Нормальний стан ви­робничої системи пов'язаний з безперервним її функціонуван­ням. При цьому, перебуваючи в динамічної рівновазі, виробнича система постійно розвивається під впливом:

• змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кіль­
кості, якості продукції, зміни матеріалів і комплектуючих, соціаль­них вимог, інфраструктури та ін.);

• спрацювання матеріальних елементів системи;

• розвитку особистостей, що складають трудовий колектив,
його оновлення та підвищення кваліфікації;

• технологічного прогресу, який в умовах конкуренції виму­шує вдосконалювати існуючу технічну базу, ліпше використову­вати устаткування.

Розвиток виробничої системи здійснюється з різною швидкіс­тю і підпорядкований відповідним законам:

І. Закон інерції, який відбиває об'єктивну властивість си­стеми зберігати свій стан, поки які-небудь впливи його не змінять.

Цей закон наочно ілюструється станом і розташуванням устаткування, матеріальними зв'язками робочих місць, часовою структурою виробничого процесу, повільною зміною виробничого колективу, поділом робіт за робочими місцями відповідно до встановленого порядку, існуючих традицій, а також культури даної виробничої системи.

2. Закон еластичності відбиває спроможність виробничих систем деформуватися, змінюватися з часом відповідно до умов, що змінилися. Проявляється він у різноманітних аспектах: кількісно­му (можливість зміни обсягів робіт, що виконуються); якісному (можливість зміни виробів, що істотно відрізняються за конфігу­рацією, розмірами деталей, точністю обробки та іншими характе­ристиками від тих, що раніше вироблялися); оперативному (мож­ливість негайних змін під впливом ситуаційних вимог) та стратегічному (можливість пристосування до змін зовнішнього середовища через тривалі відрізки часу).

Оперативна еластичність системи забезпечується організа­ційними, інтенсивно-екстенсивними та матеріальними резервами. Стратегічна еластичність виробничої системи визначається еластичністю найдовготриваліших (що повільно оновлюються) елементів виробничої системи. Еластичність професійних здіб­ностей робітників забезпечується системою їх навчання та підвищення кваліфікації, оновленням колективу, регулюванням його чисельності. Еластичність устаткування забезпечується резер­вуванням його технологічних можливостей виготовлення продук­ції, що змінюється в певних параметрах.

3. Закон безперервності вдосконалення зумовлений змінами стану і вимог зовнішнього середовища (економічна ситуація, ринки збуту, умови постачання ресурсів) та цілями виробничої системи (за обсягом, якістю, видом продукції, що випускаєть­ся, її собівартістю). Усі необхідні зміни у виробничій системі здійснюються в межах її еластичності. Система вдосконалю­ється в процесі власного розвитку. Є два види розвитку вироб­ничих систем:

• саморозвиток передбачає насамперед зміну параметрів, що визначають гнучкість виробничої системи: невикористані мож­ливості усуваються, а замість цього збільшуються межі всіх її елементів в потрібному напрямі.

• реконструкція являє собою суттєве перетворення відповідно до умов, що змінюються в зовнішньому і внутрішньому середо­вищах виробничої системи. При цьому усуваються виникаючі суперечності, передусім у більш інертних частинах виробничої системи (у технологічному процесі й устаткуванні). На практиці реконструкція означає майже повну заміну устаткування, вве­дення нових або вдосконалення діючих технологічних процесів і т. д. Створюється нова виробнича система з використанням елементів існуючої (робітників, будівель, споруд, частини устат­кування).

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність, залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, ма­ють ряд загальних особливостей, що відрізняють їх від систем інших класів і визначають своєрідність законів, принципів функ­ціонування та розвитку. Найістотніші з них:

- цілеспрямованість виробничих систем -- пов'язана зі ство­ренням їх для задоволення певних потреб і спроможністю вироб­ляти необхідну продукцію або робити послуги;

• поліструктурнісніь виробничих систем — характеризується одночасним існуванням у них підсистем, що перегинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;

• відкритість виробничих систем, що виявляється не тільки в
матеріальному, енергетичному обміні, айв обміні інформацією з
зовнішнім середовищем;

• складність виробничих систем, яка зумовлена їх основними
елементами: працівниками, знаряддям і предметами праці; ціле­
спрямованістю, поліструктурністю, відкритістю, альтернативністю
по зв'язків, великою кількістю процесів, що здійснюються в системі;

- різноманітність виробничих систем, яка характеризується такими поняттями, як: спеціалізація, концентрація, пропорцій­ність окремих частин системи і підсистем, прямоточність вироб­ничих процесів, ритмічність часткових виробничих процесів, вид продукції, серійність виробництва.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі певні властивості:

- результативність — характеризує спроможність виробничої системи створювати продукцію або надавати послуги, що необ­хідні споживачам. Вона забезпечується організацією виробничої системи;

- надійність -- передбачає стійке функціонування, здатність
до локалізації у порівняно невеликих частинах системи негативних
наслідків стохастичних обурень, що відбуваються як усередині
системи, так і в зовнішньому середовищі. Надійність системи за­
безпечується внутрішньосистемними резервами, системою управ­
ління і кооперацією з Іншими виробничими системами;

- гнучкість — являє собою можливість пристосовувати виро­бничі системи до умов зовнішнього середовища, яке змінюється,
насамперед через поліпшення продукції, що випускається. Забез­печується властивостями елементів системи і внутрішньосистемними резервами;

- керованість відбиває допустимість тимчасової зміни
процесу функціонування в бажаному напрямі внаслідок керую­чих впливів. Забезпечується внутрішньосистемними резервами і
розчленовуванням системи на підсистеми, що відносно незалеж­ні, а також обмеженням розмірів системи.;

- довготривалість - характеризує здатність виробничої си­стеми протягом тривалого часу зберігати результативність;

- структура - визначає сукупність взаємопов'язаних ланок
елементів, що створюють систему. Загалом структуру характери­зують найбільш суттєві та стійкі властивості системи, відносини
між її елементами;

- організація виробництва - відображає оптимізацію та ко­ординацію в часі та просторі всіх основних і допоміжних елемен­тів системи та її підсистем, спрямованих на виготовлення необ­хідної споживачам продукції;

- рівень організації виробничої системи - відбиває ступінь
наближення організації системи до ідеального стану.